Історія України опорні конспекти 9 клас

Радикальний рух у Галичині

Радикали — прихильники рішучих методів у розв’язанні певних завдань, насамперед політичних.

Радикалізм — прагнення до корінних, рішучих методів і дій.

У Галичині зростав вплив радикальних ідей М. Драгоманова, який закликав галицьку молодь присвятити себе служінню пригнобленим масам, діяти рішуче, збільшувати свій інтелектуальний потенціал, знайомитися з найкращими творами європейської культури й наукової думки.

Середина 70-х років XIX ст. Започатковано радикальну течію в національному русі Галичини на чолі з І. Франком, М. Павликом, О. Терлецьким. Вони прагнули надати українському рухові політичного і модерного європейського характеру.

І. Франко разом з М. Павликом видавав журнал “Громадський друг”, який через переслідування властей змінив назву на “Дзвін”, а потім на “Молот”.

Вони стояли на теоретичних засадах соціалізму, виступаючи на захист соціальних інтересів селян та національних інтересів українців Галичини.

У другій половині 80-х років XIX ст. центр українського політичного руху перемістився у Східну Галичину (“Український П’ємонт”).

У 90-х роках XIX ст. національно-визвольний рух у Галичині набрав нової якості. Прискорився процес формування політичних партій.

Політична партія — добровільне об’єднання людей, котрі прагнуть домогтися здійснення ідей, які вони поділяють, найбільш організована й активна частина тієї чи іншої соціальної групи населення, яка виражає і захищає її інтереси.

“Новоерівська” політика народовців

90-ті роки XIX ст. Народовці проголосили “нову еру” в громадському житті Галичини і в розвитку польсько- українських відносин. Народовські депутати у Галицькому сеймі взяли зобов’язання бути лояльними до влади. За надання їм кількох депутатських місць у парламенті, відкриття трьох українських гімназій, збільшення кількості українських кафедр у Львівському університеті та інші поступки зобов’язувалися підтримувати політику австрійського уряду. І. Франко про це висловився так: “Мовчати про кривди народних мас”.

Народовці одержали кілька чиновницьких посад в адміністративно-управлінському апараті Галичини і стали служити монархії Габсбургів. І. Франко закликав боротися з “новою ерою”, з політикою тих народовців, які зрадили інтереси народу.

Олександр Барвінський

Молодий український письменник, один із лідерів народовців. Своєю культурницькою діяльністю обстоював самобутність українського народу. Друкував твори в літературному журналі „Правда”, заснованому у Львові у 1867 p., редактором якого став визначний публіцист, його брат Володимир Барвінський.

Активно працював у Науковому товаристві ім. Т. Шевченка.

1890 р. став на угодовські позиції, підписавши разом з кількома лідерами галицьких народовців з намісником у Галичині угоду, згідно з якою за надання народовцям кількох депутатських місць у парламенті, відкриття трьох українських гімназій, збільшення кількості українських кафедр у Львівському університеті, зокрема відкриття кафедри української історії, а також за деякі інші поступки вони зобов’язувалися підтримувати політику австрійського уряду. За цю політику О. Барвінського та інших народовців, які започаткували „нову еру” у відносинах з урядом і польською шляхтою, критикувала радикальна частина представників національного визвольного руху.

Олександр Кониський (1836-1900)

Письменник, педагог, видатний громадський діяч Наддніпрянської України. Брав активну участь у роботі Полтавської і Київської громад. 1863 р. був заарештований і висланий до Вологди, потім — до Тотьми, де і перебував до 1866 р. Повернувшись із заслання, продовжував культурно- просвітницьку роботу, заснував журнал „Зоря” (1880 p.), відіграв значну роль в організації Літературного товариства ім. Шевченка у Львові. Дійшов висновку, що Галичина здатна стати надійною базою національного відродження України.