Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України опорні конспекти 9 клас

Російський громадсько-політичний рух народників в українських землях

Народництво — рух різночинної інтелігенції в Російській імперії, що знайшов широкий вияв і в Україні. Народництво як ідеологія і громадсько-політичний рух став реагуванням частини суспільства на пореформений злам традиційного селянського життя, на появу та утвердження західних ідей, звичаїв та порядків.

Виник наприкінці 60-х років XIX ст.

Народники вважали, що:

• збереження колективістських традицій сільської громади в майбутньому приведе до соціалістичної організації суспільства;

• Росія, на відміну від країн Західної Європи, повинна обминути капіталістичну стадію розвитку;

• селянство — рушійна сила революції на шляху суспільства до соціалізму;

• революційна інтелігенція має йти в народ — пропагувати соціалістичні ідеї та готувати його до соціалістичної революції.

1871 р. Першу групу народників-революціонерів у Петербурзі заснував Михайло Чайковський.

Подібні групи виникли по всій імперії.

1873 р. В Одесі групу народників заснував Федір Волховський (налічувала 100 осіб). Серед членів групи був і Андрій Желябов — український студент із селянської сім’ї. Згодом він став одним із найвідоміших революціонерів імперії.

У Києві виник невеликий гурток “Київська громада”, До складу якого входили Віра Засулич, Яків Стефанович. Згодом вони стали відомими революціонерами.

1874 р. Народницькі гуртки було створено в Харкові й Чернігові.

Соціалізм — суспільство загальної справедливості, за якої існує суспільна власність на засоби виробництва, перша, або нижча, стадія комунізму.

Соціалістична ідея — ідея загальної справедливості, яка передбачала відсутність експлуатації, загальну соціальну рівність — суспільство без бідних і багатих, рівні умови праці, заробітної плати, рівня життя тощо, рівні можливості в освіті, охороні здоров’я, пенсійному забезпеченні, рівні політичні права та свободи.

Напрями народницького руху

1. Анархістський (бунтарський) — теоретик цього напряму М. Бакунін.

Вони вбачали організацію суспільства у формі союзів вільних асоціацій, що об’єднує як сільськогосподарських, так і промислових робітників.

Виступали за знищення будь-якої державності.

Вважали, що селяни готові до “бунту”, і виступали за якнайшвидший початок народного повстання проти трьох головних ворогів: приватної власності, держави, церкви.

2. Змовницький — теоретик цього напряму П. Ткачов. Вважали, що самодержавство не має глибокого коріння в суспільному та економічному житті.

Для повалення самодержавства, на їхню думку, досить було законспірованої сильної революційної організації. Виступали за революційну змову.

3. Пропагандистський — теоретик цього напряму П. Лавров.

Виступали за необхідність тривалого необхідного періоду пропаганди та агітації за революційні зміни.

Обстоювали поступове готування народу до революції за допомогою освіти й пропаганди.

В Україні існували народницькі організації всіх напрямів. Народницькі гуртки діяли в Одесі, Житомирі, Полтаві, Миколаєві.

Революцій — докорінна, глибока, якісна зміна в розвитку суспільства.

“Київська комуна” (1873-1874 pp.)

1873 р. У Києві було створено народницький гурток бунтарського напряму “Київська комуна”. До нього входили представники різночинної інтелігенції та студенти Київського університету.

Члени “Київської комуни” взяли активну участь у поширенні бунтарських настроїв по селах і містечках Київщини, Поділля, Харківщини; Херсонщини, Катеринославщини. Активними учасниками “Київської комуни” були:

В. Дебогорій-Мокрієвич, Я. Стефанович, І. Бохановський та інші.

Розпочалися арешти і наприкінці 1874 р. “Київська комуна” перестала існувати.

“Ходіння в народ” (1874 р.)

Переодягнувшись у простий одяг під виглядом учителів, фельдшерів, шевців тощо, народники йшли в села, вели пропаганду своїх ідей. Мета:

• зблизитись з народом;

• розгорнути серед них пропаганду революційних ідей;

• підняти селянство на революційну боротьбу.

Масове “ходіння в народ” демократичної інтелігенції охопило 37 губерній Європейської Росії. В Україні “ходіння в народ” було особливо поширене в околицях Чигирина Київської губернії.

Кінець 1874 р. Заарештовано близько тисячі учасників “ходіння в народ”.

Причини

• Народ не відгукнувся на революційні заклики народників.

• Селяни не розуміли народників і не пішли за ними.

• Основна маса селян не сприйняла ідей соціалізму.

Значення

1. Це був перший досвід зближення інтелігенції та народних мас.

2. Інтелігенція побачила жорстокі реалії життя.

3. У середовищі народників позначився поворот у бік організаційної консолідації.

4. Народники поступово усвідомлювали необхідність відходу від бунтарсько-анархічних поглядів і переходили на позиції політичної боротьби проти самодержавства.

Чигиринська змова (1877 р.)

Група народників на чолі зі Стефановичем, Дейчем і Бохановським організували в Чигиринському повіті таємне селянське товариство і намагалися підняти селян на повстання. Зважаючи на царистські ілюзії селянства, учасники “чигиринської змови” підготували, нібито від імені царя, “Височайшу таємну грамоту”, закликаючи до повстання, проти місцевих поміщиків і чиновників.

Організатори “чигиринської змови” у своїй пропаганді використовували українську мову, зверталися до козацьких традицій, творів Т. Шевченка. Проте вони розглядали ці кроки лише як засіб здійснення своїх “бунтарських цілей” та були далекими від національних прагнень народу.

Підняти селян на повстання вони не спромоглися. Ця спроба завершилася повним розгромом і притягненням до суду 1 тис. селян (1877 p.).

1876 р. У Петербурзі створено нелегальну законспіровану організацію, яка координувала та узгоджувала діяльність народницьких гуртків.

1878 р. Організація дістала назву “Земля і воля”. Вона намагалася працювати по-новому:

• в селах її члени відкривали майстерні, щоб бути корисними селянам;

• робили спроби перейти до тривалої пропаганди;

• організовували поселення, спрямовані на підготовку селян до повстання.

1879 р. Розкол “Землі і волі”.

Створено дві нові організації.

1. “Народна воля” — стала на шлях терору.

До неї входили А. Желябов, О. Михайлов, М. Фроленко, М. Морозов, В. Фігнер, С. Перовська, М. Кибальчич та інші.

2. “Чорний переділ” — залишався на бакунінських бунтарських позиціях, продовжив пропагандистську діяльність.

Входили: Г. Плеханов, Я. Стефанович, П. Аксельрод, В. Засулич, Є. Ковальська та інші.

В Україні діяли обидві організації.

Січень 1878 р. Замах на петербурзького гродоначальника Ф. Трепова, вчинений В. Засулич, започаткував хвилю замахів на вищих чиновників царського апарату і царя. 1877-1878 pp. У Києві діяв гурток В. Косинського, члени якого здійснили низку терористичних актів.

Лютий 1878 р. Невдалий замах В. Косинського, І. Івачева,

О. Медведева на заступника прокурора Київського окружного суду М. Котляревського.

Травень 1878 р. Вбивство харківського губернатора Кропоткіна.

Народники організували 8 замахів на царя.

В Україні було вчинено два замахи на Олександра II — під Одесою і Олександрівськом.

1 березня 1881 р. Народники вбили імператора Олександра II, на російський престол вступив Олександр III, який посилив репресії проти народників.

З квітня 1881 р. Були повішені А. Желябов, О. Михайлов, С. Перовська, М. Кибальчич та інші.

Терор — особлива форма політичного насильства, якому притаманна жорстокість.

Репресії — каральні заходи держави проти своїх громадян, що порушують їхні політичні, економічні, особисті права та свободи.

Серед народників було чимало українців:

Д. Лизогуб (нащадок старовинного українського козацько- старшинського роду),

М. Кулябко-Корецький,

М. Кибальчич,

A. Желябов,

С. Перовська (правнучка гетьмана Кирила Розумовського),

B. Малинка (син заможного українського поміщика з козацько-старшинського роду) та інші.

М. Кибальчич за кілька днів до страти у свої 28 років розробив перший у світі науково обґрунтований математичними розрахунками проект реактивного космічного корабля.

Репресії, переслідування поклали край діяльності народницьких організацій.

Значення діяльності народників

1. Народники першими перейшли до політичної боротьби з самодержавством, але їх діяльність показала безперспективність політичного терору.

2. Діяльність народників розхитувала підвалини самодержавства, підривала устої Російської імперії.

3. Вони згуртовували маси на боротьбу за соціальні перетворення,

4. Показали приклад безстрашної боротьби проти самодержавства, віддаючи своє життя за ідеали, за які вони боролися.

5. Слугували прикладом героїчної боротьби з самодержавством для наступних поколінь борців.

Висновки

1. Народництво таки не стало ні масовим, ні добре організованим, а отже, й скільки-небудь серйозною силою у визвольному русі.

2. Вони були далекими від національних прагнень українського народу.

3. Народники не цікавилися визвольною боротьбою українського народу, не користувалися українською мовою, нехтували українською справою.

4. Вони так і не змогли підняти селянські маси на революцію і повалити царизм.