Історія України опорні конспекти 9 клас

Шляхи мобілізації української нації в умовах модернізаційних трансформацій суспільства

Формування української нації припало на період розвитку ринкових відносин (кінець XVIII — XIX ст,).

Прискорило цей процес скасування кріпосного права в 1861 p., що зумовило зміни в соціальній структурі населення України:

• поява вільного селянина;

• виникнення українського робітничого класу;

• збільшення кадрів національної інтелігенції;

• зародження українського середнього класу;

• поява серед українців великих підприємців.

Чисельність населення України в межах Російської імперії збільшилася з 13,4 млн душ у 1863 р. до 23,4 млн у 1897 р.

На західноукраїнських землях за цей самий час — від 3,9 млн до 5,9 млн душ.

Перешкоди на шляху консолідації української нації

1. Не було власної держави.

2. Україну було переділено між Російською імперією та Австро-Угорською монархією.

3. Україна була внутрішньою колонією Російської імперії.

4. Русифікація або полонізація значної кількості міст України.

Частка українців:

1858 p.-79,8%,

1897 — 1900 pp. — 79,6%.

Де стало можливим унаслідок високого природного приросту населення, який компенсував виїзд українців в інші регіони Російської імперії та збільшення чисельності національних меншин.

Чисельність українців у різних регіонах України

Крим — 11,6%.

Бессарабія — 34,6%.

Харківська губернія — 80,6%.

Полтавська губернія — 98%.

Українська нація формувалася як сільська. У 1897 р. сільське населення України, що перебувала під владою Російської імперії, становило 84%, на західноукраїнських землях — 95,5% усіх жителів.

Селянство зберігало основні національні риси в мові, побуті, культурі, національній свідомості.

В Україні проживали представники й інших національних меншин:

1 млн німців,

500 тис. румунів,

500 тис. кримських татар,

200 тис. болгар,

140 тис. греків,

50 тис. вірмен,

38 тис. чехів.

На початку XIX ст. національний склад населення України був таким:

Лівобережжя

95% українців, в основному селяни.

У містах — значний прошарок російських та єврейських купців.

Росіян — більшість серед чиновників та офіцерів військових частин.

Правобережжя

Основне населення — українці, зростав прошарок росіян (особливо в містах), євреї у містах і містечках становили 10% населення, значний прошарок — поляки.

Південь України

Тут мешкали;

1. Вільні поселенці (з колишніх селян-кріпаків).

2. Переселенці з багатьох кріпацьких сіл України і Росії:

• уряд надав право кожному дворянину, який сюди переселявся, одержати по 150 десятин землі, але повинні були обов’язково поселити на цій землі не менше ніж 13 селянських сімей;

• наближеним до імперського двору запорозькі землі роздавали задарма (сотні десятин на одну особу);

• вони звільнялися на 10 років від податків;

• уряд дозволив закріпачувати тих селян, котрі давно жили на цих землях.

З Переселенці з інших країн:

• молдавани і румуни (становили 9% населення);

• росіяни (9%);

• вірмени (3 — 4%);

• німці (100 тис.), причому кожний німецький поселенець мав право на великий земельний наділ (від 30 до 65 десятин);

• серби, болгари, греки, євреї, поляки, татари, грузини, угорці (становили менше ніж 1% населення);

• зростання чисельності населення Півдня супроводжувалося скороченням його мусульманської частини, бо після приєднання до Росії Кримського ханства значна частина татар емігрувала.

Серби утворили національно-однорідні регіони:

Ново-Сербію (навколо Єлисаветської фортеці — нині Кіровоград);

Слов’яно-Сербію (навколо Бахмутської фортеці — нині м. Бахмут у Донбасі).

У кожному з цих регіонів розміщалися два полки сербських військових найманців.

Переселенців на півдні України приваблювали:

• м’який клімат, родючі землі;

• великий земельний наділ, що його вони тут одержували;

• щедрі державні субсидії, пільги (на 30 років звільнялися від податків і повністю від військової служби).

Відродженню національної свідомості сприяло:

• формування загальноукраїнських економічних зв’язків;

• зростання чисельності української інтелігенції.

У 1897 р. із загальної кількості інтелігенції Росії на Україну припадало: учителів — 22%, медичних працівників — 19%, адвокатів і нотаріусів — 22,5%, діячів науки, літератури і мистецтва — 13,6%.

Змінився соціальний склад інтелігенції.

Раніше вона формувалася переважно з вихідців дворян, тепер стало більше вихідців з різночинців — духовенства, купецтва, інтелігенції, службовців, підприємців, заможних селян і робітників.