Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України опорні конспекти 9 клас

Український соціалізм

Соціалізм — вчення, в якому як ідеал висувається здійснення принципів соціальної справедливості, свободи і рівності і побудова на цих принципах суспільного ладу.

Першим зародком українського соціалістичного руху вважається „Женевський гурток”, який організували Ф. Вовк та Я. Шульгін.

Представники демократично налаштованої інтелігенції у пошуках ідеалу соціальної та національної справедливості вивчали соціалістичні вчення західноєвропейських мислителів.

На позиціях громадівського соціалізму (загальна демократизація, знищення експлуатації, об’єднання трудівників у низові товариства — громади) стояв М. Драгоманов. У своїх поглядах він виступав за соціалізм, в основі якого вбачав не марксистське вчення про соціалістичну революцію і диктатуру пролетаріату, а вчення про справедливе суспільство.

М. Драгоманов розвивав положення європейського соціалізму і в центрі уваги ставив свободу особистості. Він вважав, що „чиста справа потребує чистих рук”. Український соціалізм у драгоманівській версії мав загальнолюдський характер і став однією з ідеологій українського руху в другій половині XIX — на початку XX ст.

М. Драгоманов

(1841 - 1895)

Видатний український історик, літературознавець, фольклорист, економіст, філософ, учений з широким кругозором і різнобічними знаннями, видатна постать в українській історії епохи боротьби за свободу і незалежність України.

Народився у м. Гадячі на Полтавщині у сім’ї збіднілих дворян козацького походження. Навчався у Полтавській гімназії, а згодом вступив на історико-філологічний факультет Київського університету, після закінчення якого працював у 2-й київській гімназії.

У 1863 р. вступив до Київської громади, де познайомився з В. Антоновичем, П. Житецьким, М. Лисенком та іншими. Написав низку статей, у яких відкрито виступив проти політики русифікації школи та обстоював необхідність навчання рідною українською мовою.

Першу працю з історії України М. Драгоманов присвятив „Малороссии и ее словесности”, в якій намагався довести, що український народ — це спадкоємець Київської Русі, Галицького князівства, козаків.

У 1870 р. М. Драгоманов став доцентом Київського університету. Для підвищення кваліфікації він виїхав за кордон, де навчався у великих університетських центрах Заходу (Берліні, Римі, Відні та інших).

Тут він досліджував місцеві архіви, знайомився з політичним устроєм європейських країн, з передовою думкою , і політичними теоріями. Він поділяв погляди Оуена, Сен-Сімона, Фур’є і Прудона про соціалізм і відкидав вчення К. Маркса про науковий соціалізм і класову боротьбу.

У 1873 р. повернувся в Україну.

У 1873 — 1875 pp. М. Драгоманов активно працював у Київській громаді, редагував „Київський телеграф”, налагоджував зв’язки з російськими народниками, критикуючи терористичну тактику народників кінця 70-х років.

Водночас він викладав і досліджував відтворення історичних подій у народній творчості.

Він намагався налагодити зв’язки між українським рухом Наддніпрянщини і Західної України. Його статті друкували в галицьких газетах і журналах „Правда”, „Діло”, „Друг” та ін.

У1875 p. М. Драгоманова звільнили з університету за політичну неблагонадійність і 1876 р. він виїхав за кордон.

У Женеві він створив гурток у складі С. Подолинського, М. Зібера, Д. Вовка інших.

Заснував вільну українську друкарню, коштом Київської громади почав видавати журнал „Громада”. Протягом 1878 — 1881 pp. вийшло п’ять номерів часопису, в яких друкувалися матеріали про гнобительську суть царизму, тяжке становище селянства, про селянські й робітничі виступи та Тощо.

У журналі „Громада” М. Драгоманов остаточно сформулював ідею федералізму як справедливого суспільного устрою українського народу. Майбутню державу він бачив як федерацію вільних громад, які були б автономними національними одиницями.

М. Драгоманов намагався розробити програму українського руху.

Деякі історики сучасності засуджують ідеї федералізму М. Драгоманова, вказуючи, що вони заважали боротьбі за самостійну незалежну Україну.

Суть програми М. Драгоманова

1. Демократизм — надання громадянам демократичних прав і свобод, парламентська форма правління.

2. Федералізм — політична автономія України, в якій мала втілитись і автономія національна, запровадження громадського самоврядування.

3. Європеїзм—тісні зв’язки України з Західною Європою, що сприятиме прогресивному розвиткові.

4. Культурництво — проводити культурно-просвітницьку роботу серед народу, але не захоплюватися нею, а переходити до політичної боротьби.

5. Еволюційність — поступовість у ставленні вимог, помірковані національні вимоги, запровадження конституції, реформування соціально-економічних відносин.

М. Драгоманов закликав громадівців перейти від просвітництва до політичної боротьби за автономію України в рамках федеративної Російської держави. Старі громадівці не погодилися із закликами М. Драгоманова і припинили фінансування „Громади”, внаслідок чого та перестала виходити. Відтоді М. Драгоманов розраховував лише на підтримку українського руху в Галичині.

У 1889 p. М. Драгоманова запросили на посаду професора кафедри загальної історії Софійського університету (Болгарія).

За кілька років до смерті написав працю „Чудацькі думки про українську національну справу”, в якій закликав боротися разом з іншими народами проти самодержавства, за свободу українського народу.