Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України опорні конспекти 9 клас

Реформи адміністративно-політичного управління у 60—70-х роках XIX ст. у підросійській Україні

Мета реформ

1. Після реформи 1861 р. виникла необхідність пристосувати самодержавство до нових умов соціально-економічного розвитку.

2. Модернізація Російської імперії вимагала змін в інших сферах суспільного життя і проведення реформ у політичній сфері.

Фінансова реформа

(1862 р.)

(проводилася протягом 1862—1864 pp.)

1. Було централізовано управління грошовим господарством у руках міністерства фінансів.

2. Створено Державний банк (1860 p.), який отримав переважне право на кредитування торговельних і промислових підприємств і якому надавалися великі повноваження.

3. Введено єдиний державний ревізійний центр.

4. Встановлювалася гласність бюджету.

5. Створено єдині державні каси, що зосереджували в своїх руках усі прибутки і витрати держави.

6. Введено акциз на спиртні напої.

7. Збільшено податки на товари масового споживання.

Поліцейська реформа

(1862 р.)

Мета реформи:

• покращення роботи загальної поліції;

• звільнення від другорядних функцій;

• підвищення професіоналізму;

• нагляд за виконанням законів;

• охорона громадського спокою і порядку.

1. У кожному повіті створювалося повітове поліцейське управління на чолі зі справником, якого призначав губернатор.

2. Повіт поділявся на дрібніші адміністративно-поліцейські підрозділи: стани, дільниці, селища.

У станах поліцію очолювали станові пристави, їх було 2—4 на повіт.

3. У містах створювали міську поліцію на чолі з поліцмейстером. Міста розділяли на частини, дільниці й околотки.

4. Особовий склад поліції з 1862 р. комплектувався за принципом вільного найму.

Військова реформа

(проводилась у 1862—1874 pp.)

1. Реформа передбачала поділ території Росії на 10 військових округів.

В Україні було створено три військових округи — Київський, Одеський, Харківський.

На чолі округу призначався командувач, при ньому діяли штаб і військова рада.

2. Запроваджувалася загальна військова повинність замість рекрутського набору і служби протягом 25 років:

• усі чоловіки 21-річного віку, придатні для військової служби, повинні були відбувати військову повинність;

• у піхоті строк служби встановлювався тривалістю 6 років з наступним зарахуванням у запас на 9 років;

• на флоті служба тривала 7 років і 3 роки в запасі;

• для осіб з освітою встановлювався менший строк служби.

3. Поліпшилися навчання військ і підготовка офіцерських кадрів.

4. Відкривалися військові училища і гімназії, юнкерські училища, збільшувалася кількість місць у військових академіях.

5. Армію було оснащено сучасними видами зброї.

6. Створено паровий військовий флот.

7. Дворянство і духовенство ЗВІ/ІЬНЯЛИСЯ від військової служби.

Земська реформа

(1864 р.)

Земства утворювалися в Україні в 1865—1875 pp., на Правобережжі через повстання польської шляхти земства не вводили аж до 1911 р. бо царизм побоювався, що діяльність земств спричинить пожвавлення польського національно- визвольного руху.

У Лівобережній Україні було введено 6 губернських і 60 повітових земських управ.

1. Земства були виборними (членів земств обирали на три роки).

2. Були загальностановими (в них брали участь стани, що мали у власності землю, — великі землевласники, духовенство, міщани, селяни).

3. Земства клопоталися лише господарськими і культурними справами на території повіту і губернії:

• засновували школи;

• організовували лікарні;

• займалися благо устроєм;

• піклувалися про шляхи місцевого значення тощо.

4. Нагляд за земствами покладався на губернатора і міністра внутрішніх справ, які мали право вето на всяке рішення земств.

Значення земств:

• зі своїх лав земства висунули чимало знаних громадських діячів;

• сприяли консолідації української інтелігенції.

Судова реформа

(1864 р.)

1. Запроваджувався позастановий (тобто єдиний для всього населення), відкритий, незалежний суд (до реформи суд був становим: кожний стан мав свій окремий суд і суд був негласним). Суддю призначав уряд, але усунути з посади міг тільки суд.

2. Судочинство проводилося за участі обвинувачення (прокурора) й захисту (адвоката) — присяжного повіреного.

3. Судочинство проводилося за участі присяжних засідателів (12).

4. На судових засіданнях могли бути присутніми представники преси і публіка.

5. Установлювалося кілька судових інстанцій:

• мировий суд — обирався на три роки земськими та міськими гласними;

• окружний суд — розв’язував дрібні справи;

• судова палата —створено три судові палати — Київську, Харківську та Одеську. У судових палатах могли бути оскаржені вироки, винесені без участі присяжних.

Для розгляду особливо важливих справ створювався Верховний кримінальний суд.

Висновки

1. Судова реформа 1864 р. у Російській імперії була однією з найпрогресивніших.

2. Утім були і недоліки:

— зберігалася деяка нерівність для громадян різних станів;

— існували окремі суди для духовенства і військових;

— волосні суди мали право присуджувати селян до побиття різками.

Реформи в системі освіти

(з 1864 р.)

1. Було запроваджено єдину систему початкової освіти. Право засновувати початкові школи надавалося приватним особам, земствам та іншим громадським установам, але з дозволу влади.

2. Створювалася мережа чоловічих, жіночих, класичних і реальних гімназій.

У класичних гімназіях переважали гуманітарні предмети, їх випускники без іспитів могли вступити до університетів. Реальні гімназії мали природничий цикл — після їх закінчення молодь мала право вступу лише до вищих технічних закладів.

3. Право на освіту здобували всі стани, які спроможні були заплатити за навчання.

4. Університетам було надано більшу автономію (з 1866 p.).

5. Вдосконалено програму навчання.

6. Звернено увагу на створення популярної літератури, підручників, на організацію шкіл для поширення освіти серед народних мас.

Цензурна реформа

(1865 р.)

1. Було створено спеціальні органи цензури.

2. Цензурні установи вилучали з відання міністерства народної освіти і підпорядковували міністерству внутрішніх справ.

3. У складі міністерства внутрішніх справ створювали головне управління у справах друку і центральний комітет іноземної цензури.

4. Продовжувала діяти і церковна цензура.

5. Царизм посилював контроль над освіченою частиною суспільства.

Реформа міського самоврядування

(1870 р.)

1. В усіх містах України створювали міські думи, які обирали терміном на 4 роки.

2. Виконавчий орган думи — міська управа, на чолі якої стояв голова.

3. Вибори відбувалися в трьох куріях на основі майнового цензу (перевагу дістало заможне міщанство) та вікового цензу (не молодші ніж 25 років).

4. Міські управи відали:

• господарством міст;

• справами впорядкування міст;

• розвитком промисловості й торгівлі тощо.

5. Міське самоврядування залежало від царської адміністрації і перебувало під її контролем.

Значення реформ 60—70-х років

1. Були першим кроком на шляху реформування Російської імперії.

2. Ознаменували перехід від феодалізму до капіталізму та прискорили розвиток капіталізму.

3. Створили умови для економічного і політичного розвитку Росії.

4. Створили основу для переходу від феодально-станового устрою Російської імперії до буржуазно-представницького.

5. Внаслідок реформ 60—70-х років відбулася повна лібералізація суспільства, що сприяло прогресу країни, відкрило перспективи її розвитку на шляху перетворення з феодальної на буржуазну монархію.

6. Піднесли роль закону і права.

7. Законодавчо закріпили громадянські права населення.

8. Було закладено основи громадянського суспільства.

Висновки

1. Реформи 60—70-х років були обмеженими, непослідовними, безсистемними, половинчастими: вони не торкалися основ політичного устрою (самодержавства).

2. Через свою половинчастість і незавершеність вони зумовили появу й загострення багатьох проблем і соціальних конфліктів.