Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Історія України опорні конспекти 8 клас

Тема 2. Українські землі у першій половині XVII ст.

Соціально-економічне становище українських земель

Зростання магнатського землеволодіння

Число магнатських родів не перевищувало 70.

У першій половині XVII ст. цей стан був закритий, дійти до нього не могли навіть багаті. Найвідоміші роди Острозьких, Слуцьких, Вишневецьких, Чорторийських та інші. Найчисленнішими були магнати Волині, Київщини та Брацлавщини, які володіли 30% приватновласницького земельного фонду. Аристократи на своїх землях чинили суд над підданими, виступали в похід з власним військом, гербом, прапором, роздавали землю за службу своїм васалам. Вони були власниками не лише величезних земельних угідь, а й міст та містечок, в яких будували палаци. Станом на 1629 р. у руках 37 волинських магнатів зосереджувалося 3/4 селянських господарств. Річні прибутки князя К.-В. Острозького становили 10 млн злотих, а сума готівки, описана в скарбниці його сина Яноша на 1620 p., становила два річних бюджети Речі Посполитої.

Особливо великі маєтки мали польські та ополячені українські магнати. Так, Конєцпольський мав 18,5 тис. дворів, Вишневецький — 7 тис., Любомирський — 738 сіл, 5 тис. дворів і 31 місто, Потоцький — 3 млн десятин землі і 130 тис. кріпаків.

Процес зростання феодального землеволодіння посилився після Люблінсько унії 1569 року.

Захопивши великі багатства, правобережні магнати почували себе необмеженими володарями. Вони будували справжні фортеці, наймали для охорони спеціальні військові загони. Палаци окремих магнатів своїм розкішним оздобленням часто перевищували королівські. Майже щодня тут відбувалися гучні гуляння й бенкети.

Хоч українські роди були найбагатшими й наймогутнішими, але вони поступово ополячились і перестали відігравати будь-яку роль в історії свого народу.

Найдовше зберігала свою православну належність родина князів Острозьких. Але останній з їхнього роду — Янош Острозький, син Костянтина-Василя Острозького — на початку XVII ст. окатоличився, вороже ставився до батьківської віри.

Поширення фільварків

Експорт збіжжя та худоби до Центральної і Західної Європи призвів до поширення фільваркової форми ведення господарства спочатку в Західній Україні, а потім і в Подніпров'ї.

Феодали почали створювати фільварки на підмурках примусової праці селян — панщини.

Фільварок — хутір, ферма.

Це багатогалузеві господарства феодала, де використовувалася праця закріпачених селян.

Кріпосне право — феодальна залежність селян, які були прикріплені до землі, втрачали особисту свободу і повністю підпорядковувалися адміністративній і судовій владі феодалів.

Причини зростання фільваркового господарства:

1. Розвиток товарно-грошових відносин.

2. Зростання потреб феодалів у грошах.

3. Зростання попиту на продукти сільського господарства і тваринництва.

Крім рільництва і скотарства, у фільварках розвивалися так промисли:

• рибальство;

• млинарство;

• бджільництво;

• торгівля тощо.

У XV-XVI ст. фільваркові господарства переорієнтовувалися на потреби ринку.

Кількість днів панщини на тиждень зростала:

у XV ст. вона становила два дні;

у XVI ст. — чотири дні;

у першій половині XVII ст. — п'ять — шість днів.

Крім того, селяни мали ще додаткові роботи на оранці, жнивах, косовиці, рубанні дров тощо.

Висновок

Концентрація земель у руках феодалів, обезземелення селян, посилення його феодальної залежності стали базою для формування фільваркової системи сільського господарства.

Розвиток товарного виробництва

Розвиток сільського господарства і ремесла супроводжувався не лише розгортанням торгівлі, а й появою товарно-грошових відносин, посилив економічні зв'язки між землями, сприяв піднесенню старих та нових міст.

Фільваркові господарства, що базувалися на панщині залежних селян, були орієнтовані на товарно-грошові відносини.

Зростав ринок сільськогосподарської продукції.

Після падіння Константинополя активізувався експорт зерна в Західну Європу. Через Львів проходив єдиний шлях торгівлі зі Сходом.

Набуває поширення продаж товарів:

• у кредит;

• під заставу;

• укладаються торгові контракти;

• з'являються векселі;

• під заставу почали давати землю.

Розвиток товарно-грошових відносин зумовлював посилення соціального розшарування міського населення.

Товарне виробництво — форма господарства, за якої всі створені продукти праці призначені не для власного використання, а для обміну через купівлю-продаж на ринку.

Товар — продукт праці, виготовлений для продажу.

Вексель — письмове боргове зобов'язання, яке надає його власникові право після закінчення строку вимагати від боржника сплатити зазначену грошову суму.

Міста

Мешканці міст — міщани — становили 15% усього населення.

Поглиблення суспільного поділу праці в другій половині

XVI ст. сприяло розвиткові вже наявних міст і виникненню нових (Фастова, Кременчука, Миргорода, Умані та ін.).

У XIV—XVI ст. поступово розбудовувалися старі міста, які ставали осередками ремесла, торгівлі, культури, політичного життя (Галич, Кам'янець-Подільський, Київ та ін.).

У містах були резиденції великокнязівських старост, будинки Панів, військові залоги. Оформлялася цехова система організації Ремісництва.

1386 р. Перша згадка про існування цехової організації в Перемишлі (про існування цеху шевців).

Цехи — це об’єднання ремісників однієї або кількох спеціальностей для:

• встановлення монополії на заняття певним ремеслом;

• регламентування кількості випущеної продукції та її якості;

• регулювання закупівель сировини та розподілу її між члена: цеху;

• забезпечення господарської та особистої незалежності.

Кожен цех мав свої статут, прапор, суд, органи управління. Цехи сплачували місту й державі податки.

Населення малих міст було зайнято в сільському господарстві, ремеслі, торгівлі.

Українські міста були й значними торговельними центрами. Тут відбувалися торги, базари, великі ярмарки.

Такі міста, як Львів, Київ, Кам’янець-Подільський та інші, були центрами міжнародної торгівлі.

За своїм юридичним статусом міста поділялися на:

• королівські, які належали державі;

• приватновласницькі, які були власністю магнатів і шляхти;

• церковні.

Дедалі більше міст виборювало самоврядування на основі магдебурзького права.

Суть магдебурзького права:

• звільнення міст від управління і суду державних урядовців та феодалів;

• створення органів місцевого самоврядування.

1339 р. Місто Санок Галицько-Волинського князівства — перше місто в Україні, якому надано магдебурзьке право.

У подальшому таке право дістали:

1356 р. — Львів;

1374 р. — Кременець;

1494-1497 pp. — Київ;

1498 р. — Дубно;

1547 р. — Берестечко та інші.

Позитивні наслідки магдебурзького права:

• Запровадження магдебурзького права сприяло незалежному розвиткові міст.

• Склалися сприятливі умови для розвитку ремесл і торгівлі, бо міське населення було звільнено від утисків королів, намісників великих землевласників.

• Встановлювалася виборна система органів самоуправління та суду.

• Сприяло закладенню на українському ґрунті основ громадянського суспільства і розвиткові міст за європейським зразком.

• Дало можливість "європеїзувати" міське життя, ввести його в чіткі правові норми.

• Регулювало питання торгівлі, опіки, спадкування, визначало покарання за злочини тощо.

Існування міського самоуправління формувало такі риси характеру, як незалежність поглядів, відповідальність, самостійність у прийнятті рішень та діях.

Негативні наслідки магдебурзького права:

1. Призвело до посилення польської й німецької колонізації та обмеження прав українського населення, бо іноземці фактично захопили посади в органах міського самоврядування.

2. Голову органу місцевого самоврядування (магістрату) — війта — не обирали; його призначав король або великий князь.

3. Це призводило до того, що у внутрішнє життя українських міст часто втручалися королі, намісники, великі феодали.

4. Місця в магістратах обіймали найзаможніші, що вело до зростання боротьби ремісників і міської бідноти за свої права.

Висновки

Виникнення і розвиток міст зумовили появу нових суспільних явищ та тенденцій:

• поглиблення спеціалізації ремісництва;

• утворення цехів;

• розвиток магдебурзького права;

• виникнення зародків мануфактурного виробництва.

Мануфактура — ручне виробництво, за якого існує розподіл праці.

Становище селян та міщан

80% населення України становили селяни.

Селяни:

• сплачували численні податки на користь держави і феодалів;

• відбували феодальні повинності (варта, підводи, замкові боти, ремонтування гребель тощо);

• відробляли панщину, яка зростала з розвитком фільваркового господарства.

Феодальне фільваркове господарство призвело до:

• скорочення селянських наділів;

• обезземелення селян;

• зростання панщини;

• поступового закріпачення селян.

Незважаючи на те, що розвиток міст гальмувався як держа, ною владою, так і феодальною аристократією, все ж міщани перебували у привілейованому становищі, порівняно з селянством:

• міські мури робили їх життя більш захищеним;

• ремесло та торгівля забезпечували вищий, ніж у селян, рівень життя;

• процес обміну інформацією завдяки порівняно більшій концентрації населення та активним контактам із зовнішнім світом відбувався швидшими темпами, ніж у сільських місцевостях.

Ремісники-українці зазнавали дискримінації, зокрема під час вступу до ремісничих цехів, обмежувалися місця їхнього проживання.