Історія України опорні конспекти 8 клас

Виникнення Запорозької Січі

Нижню течію Дніпра перетинали дев’ять кам'яних скель — порогів:

Козацький,

Сурський,

Лоханський,

Дзвонецький,

Ненаситець,

Вовнизький,

Будило,

Лишній,

Вольний.

Нижче порогів лежав Великий Луг — безмежні дніпровські плавні, густо вкриті очеретом, чагарниками, лісами, численними болотами, озерами, що тягнулися вздовж лівого берега Дніпра на 100 км (приблизно від нинішнього Дніпропетровська до Запоріжжя).

На дніпровських островах і вздовж приток Дніпра, в місцях промислів, рільництва і скотарства споруджувалися козацькі укріплення — Січі (з січених або рублених дерев'яних колод). Згодом козаки почали будувати фортеці.

Історики (М. Гру шевський, Д. Яворницький, О. Субтельний) вважають, що Запорозьку Січ започаткувала козацька фортеця, зведена у 50-х роках XVI ст. на о. Мала Хортиця Дмитром Вишневецьким.

Козацька Січ була справжньою фортецею:

• навколо фортеці козаки викопували глибокі рови;

• насипали високі земляні вали, на яких споруджували оборонні вежі з бійницями. Тут стояли гармати.

• на оборонних спорудах постійно чергували озброєні козаки. “Посередині Січі — просторий майдан, а в його центрі — церква.

На майдані відбувалася козацька військова рада.

Майдан оточували козацькі житла — курені, збудовані з дерев'яних колод або плетені з лози й укриті очеретом, а також будинки старшини, канцелярія, пушкаря тощо.

Усі ці споруди були добре пристосовані для оборони.

За мурами часто селилися ремісники, торговці. Спеціальні будівлі призначалися для проживання іноземних послів" (В. Смолій).

Запорозькі Січі (козацькі фортеці)

1. 1552-1558 pp. Хортицька (перша) Січ на о. Хортиця.

Це острів невеликий, але високий, скелястий; дуже зручний для будівництва укріплень.

2. 60-ті роки XVI ст. — 1593 р. Томаківська Січ на о. Томаківка.

Це великий острів, який у середині XX ст. був пустельний, але колись тут були великий ліс, озеро, багате на рибу, і добра трава для Коней. У південній частині Томаківки залишалися сліди укріплень (рови і вали). Тепер він затоплений водами Каховського водосховища.

3. 1593-1638 pp. Базавлуцька Січ на острові в гирлі р. Базавлук. Тут розмішувалася велика козацька флотилія.

Ніяких слідів укріплень не залишилося.

Нині острів затоплений Каховським морем.

4. 1638-1652 pp. — Микитинська Січ на Микитному Розі.

Це мис на правому березі Дніпра. Не залишилося ніяких слідів, бо під час повені 1846 р. Дніпро забрав частину берега, де мала бути січова скеля.

5. 1652—1709 pp. — Чортомлицька (Стара) Січ.

З одного боку вона виходила на поле (степ), з інших боків обмивалася річками Підпільною, Прогноєм (тепер Гнила), Чортомликом. Тепер це — окремий острівець біля села Капулівки, досить високий, зарослий деревами і травою. Залишилися сліди валів і ровів.

Була зруйнована за наказом Петра І.

6. 1709-1711 pp. — Кам’янська Січ.

Ця Січ була в гирлі річки Кам'янки, яка впадає у Дніпро, на кордоні з татарськими володіннями. Січ займала територію між лівим берегом Кам'янки та правим берегом козацького Річища. Обидві річки тепер маловодні, але їхні високі береги створювали природну безпеку козакам.

7. 1711-1734 pp. Олешківська Січ.

Розташована на лівому березі Дніпра, на території Кримського ханства (навпроти теперішнього Херсона). Залишків Січі немає. У 1845 р. це місце було розорано, засаджено лозою та іншими кущами, аби зупинити піщані кучугури, що засипали містечко.

8.1734-1775 pp. Нова Січ (остання на Запорожжі).

Вона розташовувалася між лівим берегом Базавлуку і правим берегом річки Підпільної. Це було недоступне місце серед лабіринтів річок, озер і плавнів. Нині тут міститься село Покровське, в якому збереглися залишки січових валів і ровів.

Значення утворення Запорозької Січі

1. Вона відігравала значну роль у боротьбі проти феодально- кріпосницького, релігійного гніту та чужоземного гноблення.

2. Героїчна боротьба запорозьких козаків мала великий вплив на І народні маси України, підтримуючи в них дух протесту проти І пригноблювачів, надихаючи на подальшу боротьбу з ними.

Дмитро Вишневенький

Дмитро Іванович Вишневецький — славний лицар, мужній воїн, талановитий воєначальник, чудовий організатор, гнучкий І дипломат; серед козаків користувався великим авторитетом.

Дмитро був старшим із чотирьох синів Івана Михайловича Вишневецького.

Родина Вишневецьких походила з нащадків Великого князя Литовського Ольгерла, яка поріднилася з українськими магнатами. Вишневецькі володіли великими маєтками. У 1551 р. старостою Канівського і Черкаського старосте став Дмитро Вишневецький.

У той час посилилися наскоки кримських татар на Україну, і Дмитро Вишневецький дуже любив Україну, захищав Волинь і Поділля від татарських нападів, брав участь у багатьох битвах і сутичках. Став ватажком козаків, бо вони побачили у ньому оборонця рідного краю, визнали у ньому справжнього керівника і гетьмана.

Дмитро вирушив на Дніпровське пониззя і на о. Хортиця у 1556 р. збудував фортецю, яка мала стати плацдармом для захисту південних українських земель. Він вперше наказав робити козацькі човни з буйволових шкур, щоб можна було їх легко переносити.

Дмитро Вишневецький у боротьбі з татарами шукав союзників і почав вести переговори з московським царем: вів листування, зустрічався з московськими послами у 1556 р.

У січні 1557 р. кримський хан із великим військом підплив човнами до Хортиці.

24 дні тривала облога фортеці, але татари змушені були відступити.

Влітку 1557 р. кримський хан із ще більшою силою вдруг прийшов на Запорожжя.

Д. Вишневецькому і козакам довелося тримати жорстку облогу. Одначе сили були нерівними. До того ж закінчилися харчі, козаки почали розбігатися. Д. Вишневецький мусив покинути фортецю. Татари укріплення зруйнували.

Д. Вишневецький закріпився в Каневі й Черкасах.

У вересні 1557 р. він офіційно звернувся до московського царя з проханням про заступництво.

У січні 1558 р. на чолі 30-тисячного московського війська виступив проти татар, дійшов до Перекопу.

У 1559—1560 pp. здійснив три наступи на фортецю Азов. Але згодом, не дочекавшись підтримки Москви, повернувся в Україну.

У 1563 р. він втрутився в молдавські усобиці, але потрапив у полон і був страчений у Константинополі. Картина страти Д. Вишневецького була жахливою. За наказом султана його скинули з фортечної стіни на гаки, на яких він висів три дні, прославляючи Христа та лаючи Магомета. Обурені турки розстріляли його з луків.

Польський історик М. Бельський у "Хроніці" так описував страту Д. Вишневецького:

"Кажуть, що перед стратою йому запропонували відмовитися від православ'я, обіцяючи життя і свободу, князь відмовився. Турки розтяли йому груди і, сподіваючись здобути мужність знаменитого гетьмана, вийняли серце, розділили і з'їли його".

Його життєвий шлях і смерть почали обростати легендами. Про нього складали перекази, оповідання, в піснях оспівували його під ім'ям Байди.

Запорозька Січ — козацька республіка

Республіка (суспільна справа) — форма державного правління, за якої органи державної влади обираються на певний термін усім народом.

Верховна влада на Січі належала козацькій раді (обиралася 1 січня і 1 жовтня кожного року)

На козацькій раді обирали козацьку старшину:

1. Кошового отамана (символ влади — булава).

Коло його повноважень:

• йому належала вища військово-адміністративна та судова влада на Січі;

• від імені товариства він вступав у дипломатичні зносини з іншими державами;

• затверджував обраних або призначених козаків на посади;

• розподіляв землі між куренями;

• вирішував питання прийняття козаків до війська або звільнення їх.

2. Військового осавула (символ влади — тростина).

Він відповідав:

• за організацію ведення прикордонної служби запорозьких земель;

• за охорону зимівників і шляхів на Січ;

• підтримував дисципліну і порядок у війську;

• розподіляв платню, провіант;

• нагляд за виконанням судових рішень.

3. Військового суддю (символ влади — січова печатка і тростина), який:

• чинив суд на Січі;

• за відсутності кошового отамана виконував його обов'язки;

• зберігав скарб у військовій скарбниці.

4. Військового писаря (символ влади — каламар), який:

• від імені кошового отамана і товариства готував листи до керівників інших держав, універсали, складав різні документи;

• очолював січову канцелярію.

5. Військового обозного, який:

• командував артилерією;

• відав організацією козацького табору.

Військовій старшині допомагали військові служителі:

1. Пушкар:

• під керівництвом обозного завідував артилерією:

• зберігав порох, ядра;

• організовував постачання артилерії.

2. Довбиш, який ударами в литаври збирав козаків на військову раду.

3. Тлумач:

• перекладав документи;

• вів переговори з іноземцями;

• входив до складу посольств, що їх відряджала Січ до інших держав.

4. Військові шафари перевозів: збирали податки.

5. Булавничий: опікував булаву кошового отамана.

6. Хорунжий: опікував військові корогви.

7. Бунчужний: опікував гетьманський бунчук.

8. Військовий кантаржій: стежив за надходженнями до січової скарбниці, а також за дотриманням правил торгівлі на Січі.

У руках старшини зосереджувалася не лише влада, а й значні багатства (зимівники, промисли, човни, гроші, зброя тощо).

Територіальний поділ земель Запорозької Січі

Паланка — адміністративно-територіальна одиниця (округ) у Січі.

До 1768 р. паланок у Запорожжі було 5, а на 1775 р. — 8. Найвища влада належала раді паланки.

На чолі паланки стояв полковник, який виконував усі адміністративні справи своєї округи:

• здійснював нагляд за фінансами;

• вів суд тощо.

Громада поселення промислу обирала свого громадського отамана.

Козацькі клейноди

(знаки влади)

Клейноди (з німецької — коштовності) — знаки влади українського козацтва.

1. Булава — відзнака гетьмана.

На урочистих виступах гетьман тримав булаву в руці, а так булава лежала перед ним на столі або за гетьманом тримав її гетьманський джура (слуга й помічник).

2. Бунчук — відзнака гетьмана.

Це була палиця 3 м завдовжки, на кінці з металевим "каблуком", з-під якого звисала китиця з кінського волосся. На Запорожжі пасма виготовляли з білого кінського волосся і червоних мотузок.

Бунчук носив бунчуковий товариш над гетьманом, особливо, коли гетьман був між військом.

3. Гербова печатка була круглою, спершу меншого, а потім більшого розміру.

Посередині містився герб із зображенням козака, підперезаного поясом, у шапці, з рушницею у лівій руці.

4. Корогви (прапори). У козацькому війську було три роди корогв (прапорів):

• корогви всього війська;

• полкові корогви;

• сотенні корогви.

Спочатку козацьке військо мало прапори тих держав, що брали їх на службу.

На козацьких прапорах були різні зображення:

образи Богородиці, святого Михайла, святої Варвари, хрести, вигранувані золотом, тощо.

Кольори прапорів різні: червоний, білий, чорний, малиновий, жовто-блакитний тощо.

Щоденно використовували менші корогви — значки (малі прапорці).

Лише у XVIII ст. на всіх військових корогвах з'явилося однакове зображення — національний герб. Збереглися прапори Лубенського полку з 1758 p., Переяславського полку з 1765 р. На другому боці корогви кожен полк чи сотня мали свій власний знак.

5. Бубни і труби.

Ці ознаки своєї влади військо дуже цінувало і ставилося до них із великою пошаною.

6. Пірнач — відзнака полковника.

Це булава, але не з круглим яблуком, а з шестигранним наконечником із насадженими на нього срібними перами.

Життя та побут козаків

Соціальний склад козацтва

1. Міщани — жителі замків-фортець і містечок, що межували з Диким Полем. Частина з них навесні відправлялася в південні степи на промисли, де здавалася до мисливства, рибальства, бортництва. їх називали відхідниками. Восени вони поверталися додому, сплачуючи десяту частину власної здобичі старостам.

Деякі з відхідників із часом не поверталися на зиму додому. Вони почали об’єднуватися у громади, ватаги та будувати в різних частинах Дикого Поля укріплення ("січі").

2. Вихідці з боярства, які не мали жалуваних грамот на свої маєтності. Із них формувалася заможна частина козацтва й козацька адміністрація — старшина.

3. Селянство. З приходом на українські землі литовських і польських феодалів значно посилилася експлуатація селян, а зі створенням фільварків — їх масове закріпачення. Однією із форм боротьби були масові втечі селян у степи, де вони поповнювали ряди козаків.

Господарська діяльність козаків

Спочатку козаки вели господарську діяльність, що мала сезонний характер і не потребувала господарських будівель, осідлості.

Це були різні промисли:

• полювання;

• бортництво;

• рибальство.

Згодом у місцях, найбільш безпечних від нападів татар, у місцях промислів з’явилися зимівники (козацькі хутори), які складалися з двох-трьох хат, господарських будівель.

Часом такий хутір мав млин або кузню.

Господарем зимівника міг бути кожен, хто того хотів.

У зимівниках використовувалася лише особиста або наймана праця.

Крім промислів, заняттями козаків були:

рільництво,

скотарство,

садівництво,

ремесло.

Популярні галузі ремесла:

суднобудування (будування "чайок"),

виробництво пороху та боєприпасів (куль, ядер тощо),

ковальська справа тощо.

Не гребували козаки й торгівлею — продавали продукти своєї діяльності та здобич, купували — хліб, одяг, зброю.

Становище козаків

Соціальний склад козаків був не однорідним.

1. Існувало заможне козацтво, власники великих господарств.

2. Численна козацька голота.

Кріпацтва не було, практикувалася наймана й особиста праця.

Прийняття на Запорозьку Січ

Умовами прийняття на Січ були:

• знання української мови;

• православна віра;

• вміння володіти зброєю.

Січовий козак мусив:

• дотримуватися традицій товариства і клятви на вірність йому;

• бути неодруженим.

Сімейні козаки на Січ не допускалися.

Жили вони за територією Січі, на хуторах; їхніми заняттями були хліборобство, скотарство, промисли, торгівля.

Вірність закону, товариству запорожці цінували понад усе.

За порушення звичаїв Запорозької Січі козаків судили і жорстоко карали, зокрема:

• за крадіжки карали на смерть;

• якщо хтось убивав товариша, то його живцем разом із убитим закопували в землю;

•за вживання алкоголю під час походу могли засудити до вбивства;

• жорстоко карали козаків, якщо він приводив на Січ жінку.

Не було місця в січовому товаристві зраді, боягузтву, підлості, шахрайству.

Найтяжчою карою для запорожця було вигнання його з ганьбою із Січі.

Козаки були безстрашними вояками, які з презирством ставилися до смерті, не знали страху в битвах з ворогом, героїчно захищали рідну землю.

Національність козаків

На Січі плекалися солідарність і дружба синів різних народів - січове братство.

Крім українців, що становили переважну більшість, було чимало росиш та білорусів, євреїв, литовців і поляків, вихідців із південнослов'янських земель.

Потрапляли на Січ італійці й французи, навіть татари та араби.

Життя козаків

На Січі козаки дбали про фізичну загартованість і військову майстерність.

Щоранку купалися, незалежно від пори року.

Зранку козаки клопоталися господарством, бойовим вишколом.

Одяг козаків

До середини XVII ст. козацький одяг був різноманітним.

Рядові козаки одягалися просто: сорочки, штани, поганенькі свитки й шапки.

Носили теж плащі (кобеняки).

Згодом з'явився типовий козацький одяг: каптан (жупан) довгий, перепоясаний м'яким поясом, до якого з лівого боку причеплена шабля, шапка, обшита хутром, дно дещо звисало.

Знатний козак поверх жупана носив широку кирею, підбиту хутром, деколи з багатим коміром. Парадний одяг у козаків був багатим і розкішним.

Зовнішній вигляд козаків

Запорожці брили голову й залишали тільки одну чуприну над лобом — оселедець, що його козак закладав за вухо.

Вусів не підстригали, але намазували чим-небудь і підкручували вгору до очей. Якщо у когось виростали дуже довгі вуса, то закручували їх і закладали аж за вуха. Це була особлива гордість козаків.

Їжа

У кожному курені стояли столи, а довкола них лави, на яких сідали козаки.

Кухарі насипали їжу у великі дерев'яні миски і ставили на кожному столі, а поруч з їжею всякі напої у великих відрах, на яких вішали дерев'яні черпаки. Отаман сідав на першому місці, козаки довкола стола і починали їсти.

Козацькі страви:

тетеря, рубці, галушки, риба, свиняча голова до хріну, локшина, гречана й пшоняна каші, житній хліб, пшеничні коржі, молоко.

Тетерею називали тісто з житньої муки, розведене молоком або водою з медом.

Від татар козаки перейняли вживання часнику й цибулі.

Після обіду козаки кланялися отаманові, один одному й дякували кухарові.

Отаман виходив із-за стола і кидав гроші у скриньку. Так само чинили всі козаки: ці гроші діставав кухар і за них купував на базарі харчі на другий день.

Кухарі варили їжу в окремих куренях у мідних або залізних казанах.

Запорожці славилися веселістю, жартами, насмішками.

Особливо полюбляли вигадувати прізвища товаришам.

Школи

На Січі при церквах створювалися школи.

1. Відомо про 6 шкіл, які існували на Січі.

2. Дві школи спеціалізувалися на фізичному і військовому навчанні.

3. Була школа, яка готувала писарів, військових канцеляристів, керівників паланок і куренів.

4. Була на Січі одна музична школа (школа вокальної музики і церковного співу). Керував нею "читака і писака" (так записано в документах того часу) Михайло Кафізма.

У школах навчали читців і співаків для церков, готували трубачів, сурмачів, довбишів.

При школі було створено групу виконавців-лицедіїв, які ставили вертепну народну лялькову драму. Вони ж організовували різноманітні урочистості та карнавали під час свят і на честь повернення запорожців із військових походів.

Кобзарі на Січі

На Січі жили й кобзарі. З історичних джерел відомо, що кобзар ходив у походи, складав пісні та думи.

Багато кобзарів побувало в Криму й Туреччині. Музикантів ніхто не чіпав, кордони були для них відкриті. Тому народних співців з України можна було зустріти у Кафі й Стамбулі. Саме вони подавали вісті про невільників на батьківщину, створювали думи про полонених, їхні страхітливі муки на чужині. До нас дійшли "Плач невільників", думи "Втеча невільників" та "Смерть козаків в Азові".

Кобзарі офіційно входили до складу Війська Запорозького і разом із довбишами, сурмачами та іншими виконавцями фали козацьку полкову музику. Такі воїни носили бандуру поряд зі списом і шаблею. Багато пісень і дум створили вони під час походів.

Бандуристами ставали також козаки, які втратили зір у боях чи полоні, але були музично та поетично обдарованими.

Кобзарі користувалися великою пошаною у війську та серед народу.

Церква в житті козаків

Центром духовного життя козаків стала січова церква. Запорозькі козаки були глибоко релігійними людьми.

У межах Вільностей Війська Запорозького існувало близько 60 церков.

Козаки постійно відвідували богослужіння, читали Біблію, а повернувшись із походу з трофеями, значну частину їх віддавали на церкву.

У кожному курені були ікони - багаті, гарно оздоблені, перед ними висіли розкішні свічники і лампади. Під час читання Євангелія в церкві козаки тримали шаблі напоготові, на знак того, що готові будь-якої миті боронити православну віру.

Кожен козак, умираючи, відписував на церкву ікону, злиток золота і срібла, гроші тощо.

Видатні діячі культури про запорожців

Героями безлічі літературних творів стали запорожці.

1. Вольтер захоплювався їхнім героїзмом і намагався знайти паралелі в світовій історії.

2. М. Гоголь писав: "Так ось вона. Січ! Ось це гніздо, звідки вилітають усі ті горді й міцні, як леви, ось звідки розвивається воля і козацтво на всю Україну".

3. О. Герцен стверджував, що "Запорозька Січ становила собою дивовижне явище плебеїв-звитяжців, лицарів-мужиків, і запорозькі козаки прирекли себе на захист усіх дорогих інтересів своєї Батьківщини".

4. М. Чернишевський називав козаків "захисниками і героями України"

5. Ілля Рєпін — творець славнозвісної картини "Запорожці пишуть листа турецькому султану", захоплено висловився: "Ніхто на всім світі не відчував так волі, рівності й братерства".

Підсумки

1. Запорозька Січ — це військово-політичне утворення з єдиним центром, організацією, добре навченим і озброєним військом.

2. Запорозька Січ виконувала функції української держави, бо мала всі наявні ознаки держави:

• вона займала певну територію на півдні, але поширювала свій вплив на значну територію українських земель;

• політичний устрій Запорозької Січі — козацька демократична християнська республіка. Вона будувалася на демократичних принципах і християнській моралі;

• козацька рада, як вищий законодавчий орган, вирішувала всі найважливіші питання Січі:

— оголошення війни,

— підписання миру,

— вибори козацької старшини,

— організацію військових походів,

— кари злочинців,

— розподілу господарських угідь,

• кошу в особі кошового отамана та старшин належала виконавча влада;

• було створено судову систему:

• створено власні збройні сили — козацтво, яке перебрало одну з основних державних функцій — захист рідної країни;

• було створено Фінансову систему — Державний скарб Війська Запорозького;

• наявні зовнішні атрибути держави — герб, прапор тощо;

• були загальнообов’язкові правила поведінки — правові норми.

Правова система базувалася на основі звичаїв, які склалися у сфері козацьких суспільних відносин;

• існування Запорозької Січі як самостійної сили було визнано на міжнародній арені:

— Кіш Війська Запорозького приймав послів зі Швеції, Польщі, Австрії, Росії, Кримського ханства;

— укладав міжнародні угоди;

— вів переговори з іншими державами;

— підтримував у разі потреби окремі держави або їх коаліції.

3. Це була перша в Європі справжня демократична республіка.

4. Ми можемо з упевненістю сказати, що Запорозька Січ — це зародок майбутньої Української держави.

5. На Запорозькій Січі вперше державотворча функція перейшла до представників простого народу.