Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України опорні конспекти 8 клас

Культура України у другій половині XVIII ст.

Особливості розвитку культури

Українська культура XVIII ст. розвивалася за складних умов. Для цього періоду було характерним таке:

1. Територія України перебувала під владою різних держав, які проводили щодо України колонізаторську політику, спрямовану на знищення української культури, мови, традицій, звичаїв.

2. Культура України зазнавала впливу тих держав, у складі яких вона перебувала.

3. Відбувалося насадження монархічної ідеології, соціальне гноблення народних мас, нехтування політичними і національними правами українського народу, що негативно впливало на розвиток культури.

4. Обмеження, а незабаром і ліквідація української автономії.

5. Протягом XVIII ст. чимало діячів української культури та освіти переселилися до Росії.

6. Панування феодально-кріпосницької системи.

7. Український народ у тяжкій боротьбі за свободу і незалежність за умов втрати своєї державності зумів не лише зберегти наявні, а й створити нові національні культурні надбання.

8. У розвитку української культури почали виокремлюватися демократичні тенденції, що протистояли реакційній схоластиці церкви та запобіганню передусім іноземним впливам.

Освіта

Практичні погреби суспільства зумовлювали подальший розвиток освіти.

У Гетьманській Україні на високий рівень було поставлено початкову освіту.

Майже кожне село мало свою школу, де навчалися діти старшини, козаків, духовенства і селян.

На Лівобережжі в цей час діяло 866 початкових шкіл, на Слобожанщині — 129.

Існувало й домашнє виховання:

• у заможних сім'ях працювали мандрівні дяки;

• дітей панівної верхівки навчали вихованці Києво-Могилянської академії.

З кінця XVIII ст. в Україні почали діяти перші професійні школи.

Набули поширення й такі форми навчання:

• здобуття знань при канцеляріях місцевих адміністрацій;

• професійна підготовка підлітків через систему учнівства в ремісничих цехах;

• було відкрито шпитальну школу в Єлизаветграді (сучасний Кіровоград);

• артилерійська школа і штурманське училище в Миколаєві;

• Харківський колегіум став центром освіти Слобідської України. У 765 р. при ньому було відкрито додаткові класи, де викладали інженерну й артилерійську справу, геодезію та географію.

У 1786 р. російський уряд прийняв Статут народних училищ, згідно з яким відкривалися народні училища двох типів:

• у повітових містах — дворічні (початкова освіта — навчали читати, писати, рахувати, вивчали основи православної віри);

• у губернських центрах — п'ятирічні (середня освіта — вивчали історію, географію, фізику тощо).

Близько 1800 р. в Україні діяло 8 п'ятирічних і 17 дворічних народних училищ, де навчалося всього 3,5 тис. осіб.

Основними посібниками для навчання дітей грамоти були буквар І. Федорова та граматика М. Смотрицького.

Продовжувався процес русифікації:

• 1763 р. Катерина И заборонила викладання українською мовою в Києво-Могилянській академії.

• 1775 р. Синод Росії розпорядився вилучити з усіх шкіл українські букварі.

• Від другої половини XVIII ст. на Лівобережжі та Слобожанщині всі навчальні заклади під тиском влади поступово перейшли на російську мову викладання.

Було чимало проектів заснування в Україні університетів. К. Розумовський намагався відкрити університет у Батурині. Граф Рум'янцев планував заснувати університети в Києві та Чернігові. Однак імперський уряд не дозволив Україні мати університети. Молодь, яка прагнула здобути вищу освіту, змушена була виїжджати навчатися до Москви і Петербурга. Багато вихідців з України їхали в російські навчальні заклади здобувати професії інженера, медика, вчителя, художника й часто осідали в Росії.

Початкову освіту в Правобережній Україні контролювали єзуїти.

У 1773 р. було відкрито медичну колегію у Львові, що в 1784 р. увійшла до складу медичного факультету Львівського університету.

На Закарпатті та в Північній Буковині початкові школи існували на кошти населення; вищих навчальних закладів не було. У 1766 р. відкрилася учительська семінарія в Мукачевому (Закарпаття), а в 1784 р. — академічна гімназія в Чернівцях (Буковина).

Внесок Києво-Могилянської академії в культурно-освітній розвиток

Як найбільший навчальний науковий центр України Києво-Могилянська академія мала виняткове значення для розвитку освіти, науки, культури України, утвердження національної самобутності. В той час курс навчання в академії тривав 12 років. Зі стін академії вийшли видатні політичні діячі, вчені, письменники, композитори, художники.

Багато вчених-вихідців з академії працювали в Росії.

Творчі й наукові зв’язки з Києво-Могилянською академією в різний час підтримували такі країни, як Угорщина, Молдова, Болгарія, Сербія.

Видатними художниками та архітекторами були вихованці Києво-Могилянської академії. Випускник академії українець І. Зарудний плідно працював архітектором у Москві й Петербурзі.

Український скульптор, уроженець Чернігова, І. Мартос створив відомий пам'ятник Мініну і Пожарському на Красній площі в Москві.

Відомий депутат Законодавчої комісії 1767 р. Григорій Полетика (1725-1784 pp.), котрий закінчив Києво-Могилянську академію, працював перекладачем у Петербурзькій академії наук.

Києво-Могилянська академія продовжувала залишатися основним освітнім центром . Утім у другій половині XVIII ст. вона переживала кризу.

У 1763 р. Катерина II заборонила викладати в академії українською мовою.

У 1783 р. там було введено навчання російською мовою.

Академія в цей час приділяла значну увагу таким предметам, як теологія, риторика, філософія. Вона все більше почала мати релігійну орієнтованість. Передові кола України неодноразово зверталися до Катерини II відкрити на базі Академії університет з огляду на те, що вона виникла на базі світської школи. Та цьому проекту не судилося здійснитися, бо політика самодержавства була спрямована на викорінення української самобутності. У 1814 р. академія як світський навчальний заклад припинила своє існування. В її приміщенні відкрито духовну академію, яка проіснувала до початку 1920 р. Зі здобуттям Україною незалежності (1991 р.) Києво-Могилянську академію відновлено, їй надано права міжнародного університету.

Книговидання

У розвитку науки та освіти важлива роль належала книгодрукуванню.

У другій половині XVIII ст. в Україні налічувалося 13 друкарень, найбільша з них у Києво-Печерській лаврі.

Книговидавничі центри були в Києві, Чернігові, Новгороді-Сіверському. Тут видавали книги й підручники для шкіл.

У XVIII ст. удосконалювалася техніка друку, поліпшувалося оформлення книжок.

Велике значення в розвитку книгодрукування мало запровадження цивільного шрифту. Першу друкарню з цивільним шрифтом було відкрито в Єлизаветграді (1764 p.).

Кирилиця тепер залишилася тільки для церковних видань.

Навчання дітей простого люду відбувалося за допомогою перших букварів, випущених лаврською друкарнею. Так, 1760 р. на замовлення лубенського полковника було надруковано 2 тис. букварів і часословів для навчання дітей козаків. А 1775 p., попри заборону всього українського, лаврська друкарня видала букварі для навчання грамоти солдатських і селянських дітей.

Втрата Україною власної державності робила розвиток друкарства особливим: українська книжка була позбавлена державної опіки і проводилася лише зусиллями самого українського населення. Українська книга внаслідок її переслідування з боку царського уряду опинилася поза законом.

Лише Київська друкарня до кінця XVIII ст. випустила 100 книг.

Розвиток літератури

У розвитку української літератури з'явилися нові ознаки: вона поступово звільнялася від впливу церкви і набувала світського характеру. Підвищений інтерес до вітчизняної історії зумовив створення багатьох історико-літературних творів.

Завдяки Києво-Могилянській академії у той період відбувалося становлення української поетичної школи. Її викладачі написали низку посібників з поетики й риторики, в яких розроблялася теорія літератури, зокрема поезії.

Розвивалася побутова, історична, сатирична література.

Видатним представником прогресивної літератури другої половини XVIII ст. був Іван Некрашевич (1742-1796), який писав сатиричні вірші ("Ісповідь", "Суплика, або замисл на попа" тощо). До нас дійшла його рукописна збірка, яка зберігається в одній із санкт-петербурзьких бібліотек. У цій збірці — лише 8 творів: три комічні п'єси та п'ять віршованих листів-послань. Автор правдиво відобразив життя трудового народу, створив типові національні характери.

Художні твори все більше збагачувалися народною мовою, прислів'ями, приказками.

Прозові й поетичні твори того часу ввібрати в себе елементи народної мови та запозичення з латинської, польської та церковнослов'янських мов. Успадкувавши надбання попередніх поколінь, українська література стала джерелом високої духовності для наступних поколінь.

Ці явища значно вплинули на творчість І. Котляревського (1769-1838), автора знаменитої поеми "Енеїда". Це був перший твір, написаний народною українською мовою.

Розвиток філософських ідей

В Україні розвивалася філософська думка під впливом ідей гуманізму і реформації.

Києво-Могилянська академія була центром становлення української науки, передусім філософської. Зазвичай, цей предмет викладали професори, які закінчили студії в європейських університетах. Тут вивчали твориАристотеля, Платона та інших античних вчених, твори діячів Відродження. Наукова спадщина викладачів філософії вишу має важливе значення для сучасності. А вихованець академії Григорій Сковорода став видатним філософом свого часу і зробив великий внесок у розвиток прогресивної гуманістичної філософської думки XVIII ст.

Григорій Сковорода

(1722-1794)

Видатний український філософ, мислитель, письменник, просвітник, поет і музикант. Народився в сім’ї бідного козака на Полтавщині. Навчався в Києво-Могилянській академії, мав гарний голос і був запрошений до Петербурга до придворного хору цариці Єлизавети. Зі столиці згодом повернувся до Києва. Здобувши освіту в Києво-Могилянській академії, він викладав у Переяславському та Харківському колегіумах, але через переслідування залишив цю діяльність. Останні 25 років мандрував по Україні. Знав п'ять іноземних мов, добре знав філософські теорії минулих і сучасних йому мислителів.

Основою його філософського вчення були ідеали гуманізму і просвітництва, віра у всемогутність людського розуму, в неминучість торжества правди й справедливості. Він уважав, що людина досягає щастя лише тоді, коли піднімається вище матеріальних інтересів. Самопізнання і праця, яка відповідає природним нахилам людини, на його думку, є шляхом до щасливого життя.

Філософ уважав, що ідеал суспільства, де кожен реалізує свої природні обдарування у праці та дістає насолоду від цього, можна втілити в життя за допомогою освіти, самопізнання. Г. Сковороду називали українськимСократом. Він зробив вагомий внесок у розвиток української літератури та світової філософії. Його твори "Сад божественних пісень" (1756 р.), "Байки харківські" (1774 р.) відіграли вагому роль у становленні української літератури.

Значне місце в його творчості належить критиці вад тогочасного суспільного ладу, кріпосництва, свавілля поміщиків та адміністративної верхівки, хабарництва.

Спосіб життя і діяльність Г. Сковороди були своєрідною формою протесту проти соціальних порядків того часу.

Український народ глибоко шанує пам'ять про видатного філософа й письменника. У наш час твори Г. Сковороди, а також наукові дослідження про нього видавалися багато разів.

Прогресивні ідеї видатного письменника-мислителя актуальні й нині. Його ідеї, спрямовані проти споживацького підходу до життя і праці, проти перетворення людської діяльності на засіб особистої наживи і гонитви за багатством, прагнення нажитися будь-якими засобами, є повчальними для нас.

А як звучать його мудрі думки про захист інтересів і прав людини-трудівника, заклики до миру й братерства між народами, звеличувати працю як основу щастя кожного члена суспільства, не бути байдужим до Батьківщини, цікавитися становищем трудового народу, не ставитися зневажливо до мови свого народу, не цуратися її.

Усе своє життя він прагнув до свободи і заповідав написати на своїй могилі слова: "Світ ловив мене, але не впіймав".

Творчість Г. Сковороди, який у XVIII ст. підніс свій могутній голос на захист правди й добра, знаходить свого читача.

Природничі науки

Ширилися в Україні природничі знання, до яких все більше зростав інтерес. У приватних бібліотеках часто зберігалися книжки із зоології, ботаніки, математики, медицини.

З 1784 р. діяла бібліотека Львівського університету, у якій налічувалося близько 50 тис. томів літератури з різних галузей знань. Багато серед цієї літератури було книг природничого характеру.

Центром розвитку природничих наук стала Києво-Могилянська академія.

Розвивалася медицина та організація медичної справи. Наприкінці XVIII ст. з’явилися морські шпиталі в Херсоні і Севастополі. У 1792 р. було відкрито Київський військовий шпиталь. Формувалася мережа аптек, які діяли в Києві, Глухові, Умані, Львові та інших містах. Видатними вченими цього часу були:

Д. Самойлович — основоположник вітчизняної епідеміології, написав працю про боротьбу з чумою;

М. Максимович-Амбодик — засновник вітчизняного акушерства і педіатрії. Написав підручники з акушерства та ботаніки;

С. Мухін - досліджував боротьбу з холерою, разом з Д. Самойловичем увів щеплення від віспи.

Музика

1. Кобзарі, лірники, сопілкарі, цимбалісти були першими творцями і виконавцями інструментальної музики. У цей період набув поширення багатоголосний пісенний жанр — псалм. Виникли міські і приватні оркестри.

2. Справжнім музичним центром України в цей час був Глухів, резиденція гетьмана Кирила Розумовського. Тут виконувалась італійська музика та ставились італійські опери.

3. Поширеним явищем стали "кріпацькі капели", оркестри, оперні та балетні групи, які існували при панських маєтках.

4. У Києво-Могилянській академії здійснювалась професійна підготовка музикантів і співаків. Тут навчали нотної грамоти, хорового співу, гри на музичних інструментах. Звідти вийшли видатні українські музиканти М. Березовський, А. Ведель.

5. Спеціальні музичні класи працювали у колегіумах, які постачали музичні кадри не лише для України, а й дія Росії.

Значне місце в музиці відводилося шкільним театрам.

6. Високого професійного рівня досягло хорове мистецтво.

7. Розвивалася і сольна пісня з інструментальним супроводом.

Творцями таких пісень були З. Дзюбаревич, С. Кримовський, О.  Подільський, І. Бачинський.

З'явилися перші збірки із записами народних мелодій.

8. Важливою подією стало друкування українських нот.

Церковні співи зводились у збірники — богогласники, першим з яких було видання "Богогласника" у Почаєві (1791 p.).

9. Відомими композиторами цього періоду були:

Максим Березовський (1745-1777) — родом із Глухова, закінчив Києво-Могилянську академію, навчався музики в Італії, академік, чиє ім’я викарбувано на стіні Булонської академії, автор 20 концертів та опери "Демофонт". Твори М. Березовського "Вірую", "Чаша спасіння" та інші показують великий талант та високу композиторську техніку автора. Музика М. Березовського народжувалася тоді, коли останні роки доживала Запорозька Січ, коли важке ярмо самодержавства вже було накинуто на шию нашого народу. За його життя творчість композитора не було належно поціновано. Зневірений і матеріально не забезпечений, М. Березовський заподіяв собі смерть.

Тільки далекі нащадки змогли пошанувати творчість великого українського композитора.

Нині його твори часто звучать не лише в Україні, а й у багатьох країнах світу.

Дмитро Бортнянський (1751—1825) — народився в Глухові, навчався в знаменитій Глухівській співацькій школі, у семирічному віці потрапив до Петербурзького церковного хору. Згодом талановитого юнака відправили на навчання до Італії. Музична спадщина композитора Д. Бортнянського велика:

35 чотириголосих концертів, 10 двохорних концертів, написав понад 100 творів музики, автор опер "Креонт", "Алкіл", "Сокіл", писав камерно-інструментальні твори.

Д. Бортнянський часто приїжджав в Україну, шукав обдарованих голосами дітей, які поповнювали столичні російські хори. Його твори виконували і нині виконують у різних країнах світу. Високу оцінку здобули вони у Великій Британії, Америці, Франції, Швейцарії та багатьох інших країнах.

Артем Ведель (1767-1808) — народився і виріс у Києві. Музичний геній із голосом рідкісної краси. Він став і співаком, і композитором. Навчався в Києво-Могилянській академії, був керівником її знаменитою хору, скрипалем, автором численних музичних творів. У його хорових творах звучали українські пісні та романси. Він переніс до церковних співів чимало мотивів українських пісень. Духовній музиці присвятив три хорових концерти.

Найпопулярніші з них: "Літургія", "Всеношна”, "Херувимська" та ін. Відомий його твір "На ріках Вавилонських". Поховано композитора у Києві в Кирилівському монастирі. Нині музичні твори А. Веделя виконують у багатьох країнах світу.

Театр

Із давніх часів Україна славилася театральним мистецтвом.

1. Особливого розвитку в цей час набувала шкільна драма.

До шкільних драм додавали інтермедії — гумористичні сцени, що їх грали в антрактах. Сюжетами інтермедій були жартівливі історії, народні анекдоти. Донині збереглося понад 40 інтермедій.

2. Близькою до шкільної драми та інтермедії була вертепна Драма, яку ставили в ляльковому театрі (вертепі).

Вертепна драма та інтермедії готували підґрунтя для розвитку комедії в українській літературі.

3. Українці ставили свої драми далеко за межами України. Саме вони створили шкільні театри і вертепи в Харкові, Казані, Тобольську, Новгороді, Москві, Смоленську.

4. Виник у той час кріпосний театр, в якому пани збирали найталановитіших селян-кріпаків:

• театр С. Голіцина в с. Козацькому на Черкащині (1798-1801 pp.);

• театр Д. Трощинського в с. Кибинці на Полтавщині;

• в 50-х роках XVIII ст. у Глухові працював придворний театр К. Розумовського;

• театр Г. Квітки-Основ'яненка в с. Основа, нині м. Харків (1799-1802 pp.);

• театр С. Потоцького в Тульчині (Вінниччина), який діяв з 1784 р. по 1798 р.

5. У 1789 р. у Харкові відкрився перший в Україні постійний театр.

Крім місцевих акторів, у ньому виступали артисти з Москви і Петербурга.

6. Наприкінці XVIII ст почали відкриватися постійні театральні приміщення:

• 1778 р. - у Львові;

• 1783-1784 pp. — ум. Дубно (тепер Рівненської області).

7. Як і раніше, Україною мандрували кобзарі, бандуристи, лірники, пісні яких були зрозумілі й популярні серед простих людей.

Архітектура

1. У XVIII ст. в Україні поширювався стиль бароко, що вирізнявся пишністю, відчуттям святковості, емоційності, яскравістю, багатством оздоблення: ліплення, різьблення, позолота тощо.

Українське бароко відрізнялося від західноєвропейського:

• більшою зваженістю;

• поміркованістю в декоративності;

• спокійністю форм.

2. 1747-1753 pp. За наказом імператриці Єлизавети за проектом архітектора Бартоломео Растреллі в Києві було побудовано

Андріївську церкву, а в 1752-1755 pp. — царський палац Маріїнський.

3. Видатними українськими архітекторами були кияни Степан Ковнір та Іван Григорович-Барський.

Найкращі з творів С. Ковніра (1695-1786):

• корпус на території Києво-Печерської лаври — названий на його честь;

• дзвіниці на Ближніх і Дальніх печерах;

• Кловський палац у Києві.

Найвідоміші споруди І. Григоровича-Барського (1713-1785):

• Надбрамна церква з дзвіницею Кирилівського монастиря;

• фонтан "Самсон";

• Покровська церква на Подолі у Києві;

• комплекс Межигірського монастиря.

4. Окреме місце в історії української дерев'яної церковної архітектури посідала архітектура Західної України, зокрема її Карпатського регіону.

На правобережних і західноукраїнських землях в цей час розвивалася дерев'яна архітектура. Найвидатнішим архітектором на західноукраїнських землях був Бернард Меретин, творець собору Св. Юра у Львові і ратуші в Бучачі. В цей час споруджувався Успенський собор в Почаєві на Тернопільщині за проектом німецького архітектора Г. Гофмана.

5. Найвидатніша пам'ятка дерев'яної церковної архітектури цього періоду — собор у Новомосковську, що його збудував народний майстер Я. Погрібняк у 1773-1775 pp.

У дерев’яній архітектурі вирізнялися кілька шкіл — волинська, галицька, подільська, гуцульська, буковинська.

6. Козацька старшина будувала собі урочисті резиденції і прекрасні палацово-паркові ансамблі:

• палац Рум'янцева — Задунайського в Качанові на Чернігівщині, архітектори І. Бланка, М. Мосципанов, 70-ті роки XVIII ст.;

• палац К. Розумовського в Батурині на Чернігівщині (1799-1803 pp.) — архітектор Ч. Камерон;

• парк Софіївка в Умані з розкішними палатами, альтанками, скульптурами, фонтанами, збудований руками кріпаків Ф. Потоцького у 1796-1805 pp.

7. Удосконалювалася техніка будівництва. Поряд із дерев'яними матеріалами використовували камінь, залізо, скло.

У 1721 р. було скасовано указ Петра І про заборону будувати з цегли у містах, крім Москви і Петербурга.

8. У 1800 р. вийшов указ про заборону будувати церкви в українському стилі. Практично Росія забороняла українське бароко.

9. У 2003 р. в Україні відсвяткували ювілей двох шедеврів архітектури, пов’язаних з долею родини Розумовських: гетьманського палацу у Батурині, якому виповнилося 200 років, та собору Різдва Богородиці в Козельці, якому виповнилося 240 років.

Скульптура

У другій половині XVIII ст. в Україні працювали багато талановитих скульпторів. Скульптура стає органічним елементом архітектури. Ними прикрашали монастирі, дзвіниці, іконостаси, мідні оправи книжок. На цей час припадає розквіт діяльності С. Шалманова — автора численних іконостасів і скульптур, які прикрашали будівлі міського собору у Полтаві, Агарського монастиря, церкви Св. Покрови у Ромнах та ін.

Високу мистецьку вартість мають іконостаси київських церков — Андріївської та Успенської.

Талановиті скульптори працювали в Західній Україні — Осінський, Пензель та інші.

Пензель — автор скульптурного оформлення Святоюрського комплексу у Львові.

На Закарпатті працював майстер дерев’яної скульптури І. Равич.

Графіка

У графіці спостерігався перехід від канонів середньовіччя до національних форм.

Лаврські гравери часто навчалися за кордоном, а значить були західноєвропейські впливи.

Було розвинено барокову книжкову графіку, для якої характерна символіка, геральдичні знаки, алегорії, пишність, символічність змісту та театральність. Широко використовували декоративність на народній основі, вдале поєднання фантастичного з реальним та симетричне розташування образів.

Гравюри цього періоду призначалися для ілюстрування церковних книг, однак на багатьох з них відтворено картини з життя тогочасного українського суспільства.

Живопис

1. В Україні в цей час утворилися національні художні школи:

Жовківська,

Чернігівська,

Новгород-Сіверська.

2. Розвивався український живопис. У цей період в Україні працювали талановиті іконописці, майстри портретного, історико-батального, пейзажного, побутового живопису.

3. Одним із найвідоміших художників цього часу був Дмитро Левицький — найвидатніший портретист свого часу. Навчався в Петербурзі, де став одним із модних портретистів аристократичних кіл Петербурга. В його портретах парадність поєднувалася з життєвістю образів (серія портретів вихованок Смольного інституту, 1773-1775 pp.). Він брав участь у розпису іконостаса Андріївської церкви у Києві. Йому належать блискучі портрети: заводчика Демидова, французького просвітника Дідро, польського короля Лещинського.

4. Поряд з релігійними і міфічними образами художники малювали портрети засновників церков, на чиї кошти було збудовано храми, гетьманів, старшину, козаків.

5. Відомим портретистом був Володимир Боровиковський (1757-1825), який малював прекрасні портрети. Він умів підібрати гармонію красок, що чарувала зір. Йому належить близько 100 портретів, серед них: "Цар Давид", портрети Лопухіної та Капніста. Походив із старовинної козачої родини з Миргорода на Полтавщині. У сім’ї всі малювали. Молодий Володимир навчався малярства у батька, а потім навчався у Петербурзі. Крім портретів, малював іконостаси, розписував Михайлівський замок (1802 p.).

В. Боровиковський був автором Богоматері з Сином — чудотворної ікони на Алясці.

Із збереженої переписки з земляками дізнаємося, що В. Боровиковський і на далекій чужині дотримувався українських звичаїв і традицій та мріяв повернутися в Україну.

6. Відомим художником був Антін Лосенко (1737—1773). Навчався в Петербурзі. Його перша картина "Чудова ловля риб" мала в Петербурзі великий успіх, і її купила сама цариця. Прекрасні його картини на теми російської та античної історії — "Володимир і Рогніда", "Прощання Гектора з Андромахою". Йому було властиве детальне вивчення натури.

Помер А. Лосенко молодим, у 36-річному віці.

7. Красою відзначають оформлення Успенського собору, в якому вікна, фронтони було оздоблено ліпним орнаментом. Відвідувачів вражав своєю красою величезний іконостас, що його подарував гетьман І. Скоропадський та його дружина Анастасія. Він мав п'ять рядів ікон (майстри Я. Глинський та С. Губенський), зроблений з різьбленого й позолоченого дерева (його зробив чернігівський майстер Григорій Петрович). Срібну царську браму цього іконостаса 1752 р. виконав М. Юркевич.

Повсякденне життя

Із життям і побутом українського народу тісно пов'язане декоративно-прикладне мистецтво. Високим був рівень народних промислів, які продовжували реалістичні традиції минулого. Розвивалося художнє ткацтво, вишивка, кераміка, художнє різьблення, розпис.

У народному побуті широко використовувалися художні тканини, різноманітні орнаменти, розвивалося килимарство.

Одним із найпоширеніших видів народного мистецтва була вишивка, яка відзначалася різноманітною технікою виконання — хрестиком, гладдю, мережкою тощо. Для вишивки Галичини, Закарпаття, Буковини характерні геометричні узори, для Київщини, Полтавщини, Чернігівщини — рослинні орнаменти. Серед українського населення дуже поширеними були вишиті сорочки, скатертини, рушники тощо. Різними були за образним і орнаментальним рисунком, мотивами кролівецькі, богуславські, волинські, прикарпатські рушники.

Широкого розвитку набуло виробництво скла, з якого виготовляли посуд, підсвічники, люстри та різні побутові речі.

Кераміку випалювали на Київщині, Полтавщині, Гуцульщині. З кераміки виготовляли посуд, кахлі для печей, дитячі іграшки тощо.

Високого рівня досягла майстерність гончарного мистецтва.

Досить інтенсивно розвивалося килимарство з різноманітними орнаментами: рослинним на Полтавщині, геометричним — на Буковині, Гуцульщині.

Висновки

1. У XVIII ст. в розвиткові культури України сталися значні зрушення.

2. Попри тяжкі національні утиски, українська культура розвивалася і дала світові величні особистості, твори яких увійшли до скарбниці світової культури.

3. Помітний вплив на культуру України мав розвиток європейських культурних процесів та тенденцій.

4. Проте водночас розвиток культури України гальмувався після втрати нею державності.