Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України опорні конспекти 8 клас

Галичина, Буковина, Закарпаття

Соціально-економічне становище Галичини, Буковини, Закарпаття

Східна Галичина в цей період входила до складу Польщі.

Північна Буковина до 1774 р. входила до складу Молдовської держави, яка перебувала під протекторатом Туреччини.

Селянам і городянам Буковини доводилося платити данину турецькому султанові поряд з іншими податками. Складною була і релігійна обстановка: християн — українців переслідувало мусульманське духівництво.

Закарпаття входило до складу Трансільванії (Семиграддя), що перебувало під протекторатом Туреччини. З 1687 р. внаслідок австрійсько-турецької війни відійшло до Австрії.

На початку XVIII ст. у Закарпатті відбувався перерозподіл земельної власності.

Маєтки противників австрійської влади з боку угорських феодалів конфісковували і передавали німецьким феодалам, що викликало опір з боку угорських феодалів.

У 1711 р. угорських феодалів прирівняли у правах до австрійських дворян. Угорська шляхта звільнялася від податків, які перерозподілили між міщанами (12%) і селянами (88%).

Основною масою залежного населення залишалися селяни. Порад з невеликою кількістю особисто вільних селян, які виконували повинності на користь держави, існувала велика група кріпосних селян, які мали різних власників: державу, монастирі, Магнатів.

Відбувався процес обезземелення селян (у Галичині таких селян було 41%). Намагаючись збільшити прибутки, поміщики посилювали експлуатацію своїх селян. Було запроваджено 16-го- динний робочий день влітку. Панщина становила 5-6 днів на тиждень. Крім того, шляхта часто змушувала селян виконувати І різні роботи в маєтках і вимагала натурального оброку.

Селян розоряли поміщицькі монополії. Поміщики користувалися винятковим правом помолу зерна, винокуріння тощо. Ці монополії становили 30-50% одержуваного ними прибутку.

Умови життя селян були важкими: велика бідність, погане : харчування, голод, низька тривалість життя (30-40 років).

Найбільші міста Західної України Львів, Ужгород, Чернівці, Мукачеве та інші — стояли на важливих торговельних шляхах і відігравали роль транзитних пунктів торгівлі між європейськими та азійськими країнами. Великим центром ремесел і промислу був Львів. У середині XVII ст. тут налічувалося понад 120 ремісничих спеціальностей, з яких більш як 50 об'єднувались у 33 ремісничих цехи. Крім того, у місті існувало близько 30 млинів, багато броварень (пивоварень, медоварень, гуралень), власниками яких могли бути тільки міщани католики.

Більшість західноукраїнських міст були у приватній власності і магнатів. Тільки Львів і Кам’янець-Подільський мали право на самоврядування.

Продовжувався процес колонізації українських земель.

У середині XVIII ст. в містах Східної Галичини проживало 12,8% всього населення.

У цілому становище українського населення Галичини, Буковини і Закарпаття було гіршим, ніж на Лівобережжі.

Опришківський рух

У XVIII ст. на західноукраїнських землях боролися проти польської сваволі народні месники — опришки.

Опришки (з латинської — знищувачі) — народні борці проти феодального, релігійного й національного гніту в Галичині, Закарпатті й на Буковині.

До них приєднувалися збіглі селяни — кріпаки, наймити, міська біднота.

Опришки винищували польську шляхту, орендарів, багатіїв, католицьких та уніатських священиків.

1529 р. Вперше в документах згадується про опришків Галичини.

Базувалися опришки в Карпатських горах і діяли невеликими загонами.

Місцеве населення опришки захищали від магнатів, шляхти, лихварів, а тому селяни допомагали повстанцям продовольством, переховували їх від переслідувань, повідомляли про небезпеку тощо.

Олекса Довбуш (1700-1745)

1738-1745 pp. На західноукраїнських землях діяв загін народного месника Олекси Довбуша.

О. Довбуш народився в с. Печеніжині (тепер Коломиївський район Івано-Франківської області) в сім’ї бідного селянина — гуцула.

Пізнав злидні, несправедливість, безправ'я. Бачив кривди й наруги панів, тому з дитинства у нього була ненависть до них, бажання допомогти бідним і знедоленим.

У 1738 р. О. Довбуш очолив загін чисельністю 30 — 50 опришків.

Опорним пунктом загону була г. Чорногора в Карпатах, звідки здійснювалися сміливі й несподівані походи в Західну Галичину, на Поділля, в Північну Буковину, Закарпаття.

Захоплене в панів, лихварів, купців майно О. Довбуш роздавав бідним, а тому майже в усіх селах Прикарпаття у нього були друзі, які підтримували, попереджали про небезпеку.

Загін О. Довбуша здобув Богородчанську фортецю і здійснив успішні напади на укріплені міста Дрогобич і Рогатин.

Безстрашний і сміливий ватажок повсталих селян був невловимий для властей і протягом майже десяти років був грозою для польської шляхти й урядовців. За голову О. Довбуша було призначено велику нагороду.

Загинув 24 серпня 1745 р. від кулі панського найманця.

Він став національним героєм.

Про О. Довбуша складено чимало народних пісень, переказів і легенд. Його ім'ям названо печеру на горі Говерла, скелю поблизу Яремчі. Образ мужнього народного героя відтворено в літературі, мистецтві, музиці, кіно.

Значення руху опришків

1. Рух опришків — славна сторінка в історії національно-визвольної боротьби українського народу.

2. Він надихав наступні покоління борців за свою волю і свобод.

3. Образи народних месників назавжди залишилися в пам'яті народній як захисники їх прав і свобод, як борці, віддані тій справі, за яку вони боролися.

Поділи Речі Посполитої

Ослабленням Польщі у другій половині XVIII ст. скористалися сусідні держави — Австрія, Пруссія, Росія.

1772 р. Перший поділ Польщі.

До Росії відійшла Східна Білорусь з Полоцьком і Вітебськом.

До Пруссії відійшли польські землі (північно-східні з Гданськом).

До складу Австрійської імперії увійшли Галичина, частина Волині та Поділля.

Ці землі було об'єднано з частиною власне польських воєводств у Королівство Галичини і Лодомерії.

1774 р. До Австрії було приєднано Буковину — на той час частину Османської імперії.

1793 р. Другий поділ Польщі.

До Російської імперії відійшла Правобережна Україна (Київщина, Східна Волинь, Поділля) та центральна Білорусь з Мінськом.

До Пруссії відійшли польські західні землі з Познанню.

1795 р. Третій поділ Польщі.

До Росії відійшли західні землі Волині, Білорусі та Литва.

До Пруссії відійшли решта польських земель з Варшавою.

До Австрії відійшли польські землі (Краків і Люблін з прилеглими територіями).

Висновки

1. Польсько-литовська держава внаслідок трьох поділів Польщі перестала існувати.

2. 62% її території та 45 % населення Речі Посполитої дісталися Росії.

3. До Австрійської імперії відійшло 18% території та 32% населення, в тому числі 70 тис. кв. км території України з населенням понад 2,5 млн осіб, із них 2 млн українців.

4. З боку Російської та Австрійської імперій посилилася колоніальна політика, що призвело до втрати української державності.

Зміни в політичному становищі західноукраїнських земель

Унаслідок першого поділу Польщі Австрія загарбала Галичину, а в 1774 р. захопила також і Буковину, землі Закарпаття були під владою Австрії з XVII ст.

Таким чином, на кінець XVIII ст. під владу Австрійської імперії потрапили майже всі західноукраїнські землі — Східна Галичина, Північна Буковина, Закарпаття, що становили 70 тис. кв. км території України з населенням понад 2,5 млн осіб. Усі вони належали до різних адміністративних одиниць:

• Закарпаття було частиною Угорського королівства;

• Буковина становила окрему адміністративну одиницю з 1775 р. до 1789 p.;

• інші українські землі було об'єднано разом з польськими під владою Австрії після першого поділу Польщі у так зване Королівство Галичини і Лодомерії.

У Східній Галичині українці становили близько 65 % населення, поляки — близько 20%, євреї — понад 10%.

Панівним класом у Галичині була польська шляхта, у Буковині — румунські бояри, а в Закарпатті — угорські пани. Поляки, румуни, угорці жили також у містах, де становили значну частину ремісників, купців і службовців. Українці переважно селянська нація з нечисленною верствою духовенства і світської інтелігенції.

Значна кількість західноукраїнських міст утратила свої колишні привілеї.

Власниками млинів, пивоварень, гуралень могли бути лише міщани-католики.

Переслідувалася православна церква. Так на 1761 р. в Перемишлянській єпархії вже не було жодної православної церкви.

Висновок

Колоніальна політика з боку Австрії призвела до втрати української державності.

Ліквідація Запорозької Січі

Адміністративно-територіальний поділ та освоєння запорозьких земель Нової (Підпільненської) Січі

Після розгрому Запорозької Січі російськими військами у 1709 р. Чортомлицька Січ перестала існувати.

Запорожцям заборонили відроджувати Січ у межах російських володінь.

Частина запорожців, що встигла врятуватися з облоги, заснувала нову Січ в урочищі Олешки (нинішня Херсонщина) в нижній частині Дніпра на турецькій території.

Кримський хан надав козакам певні права в землекористуванні, промислах, торгівлі, внутрішньому устрої, але ці права постійно порушувалися. Козаки повинні були сплачувати данину до ханської скарбниці, часто їх залучали до виконання різних робіт, змушували воювати на своєму боці. Запорожцям забороняли будувати фортеці, мати артилерію.

Козаки весь час мріяли повернутися у свої рідні місця.

У 1734 р. вони одержали від російською уряду дозвіл повернутися й поселилися над річкою Підпільною (біля Нікополя), де заснували Нову Січ. Цьому сприяли:

• успіхи гетьмана Данила Апостола у внутрішній політиці, його активність у питанні повернення козаків в Україну;

• Росія готувалася до війни з Кримом і тому згодилася на повернення козаків, щоб використати їх у війнах з Кримським ханством і Туреччиною.

За угодою з російським урядом, укладеною вже після смерті; Данила Апостола влітку 1734 p., запорожці отримали від Росії повну амністію, всі свої землі, вільності і права.

У Новій Січі постійно мешкало 15 — 20 тис. козаків.

Ця Січ була залежною від Росії і не могла вести ніяких самостійних походів.

У військовому плані вони підпорядковувалися російському воєначальникові в Україні й отримували на все військо щорічно 20 тис. крб., а також додаткові кошти на спорудження січових укріплень. Запорожці брали участь у війнах з Туреччиною.

Адміністративно-територіальний поділ запорозьких земель

Запорозька Січ мала 38 куренів.

Уся територія Запорожжя переділялася на адміністративно-територіальні округи — паланки (їх було 8):

на правому березі Дніпра — Кодацька, Бугогардівська, Інгульська;

на лівому — Протовчанська, Орельська, Самарська, Кальміуська;

у пониззі Дніпра — Прогноїнська.

Виникнення паланок було зумовлене збільшенням чисельності населення на Запорожжі та ускладненням у зв'язку з цим функцій управління й суду.

Центр паланки — слобода, де перебували паланкова старшина і військова залога.

Очолював паланку полковник. На час зруйнування Запорозької Січі вона мала:

500 майстерень, торгових будинків, 45 сіл — володінь запорожців, 1600 хуторів-зимівників, які були основною формою ведення господарства на Січі: тут обробляли сади та городи, розводили бджіл, тримали худобу.

У зимівниках господарювали одружені козаки.

З 1755 р. по 1775 р. кошовим отаманом був Петро Калнишевський. Запорожжя в цей час славилося своїм добробутом. Саме тоді народ склав таке прислів’я:

"Як був кошовим лантух, то не було хліба й для мух, а як став кошовим Калниш, то лежав на столі цілий книш".