Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Історія України опорні конспекти 8 клас

Правобережні українські землі наприкінці XVII — у XVIII ст.

Соціально-політичне та економічне становище в Правобережній Україні.

Правобережна Україна—Волинь, Київщина, Поділля — в цей період була у складі Польщі. Сприятливе географічне розташування її території, багата чорноземом земля та чудові природні умови зробили її "ласим шматочком", який протягом століть притягував до себе чимало охочих, і тому Правобережна Україна продовжувала бути об'єктом зазіхань з боку Туреччини, Польщі, Росії.

Площа Правобережної України становила 160 тис. кв. км.

На середину 70-х років XVII ст. Правобережна Україна втратила 2/3 усього населення. Внаслідок колонізації та міграції на початку XVIII ст. населення становило 3,4 млн осіб.

Основне населення становили українці (близько 3 млн осіб), але провідну роль у політичному та економічному житті відігравали поляки (270 тис. осіб) та євреї (200 тис. осіб). Соціальна структура була такою:

• шляхта становила 7,7% всього населення;

• духівництво — 1,5%;

• купці — 0,14%;

• міщани-християни — 1,7%;

• міщани-євреї — 3,5%;

• селяни — 78,7%.

Земельна власність зосереджувалася в руках польських магнатів.

Протягом XVIII ст. у Правобережній Україні склалося три види помість:

• помістя, в яких переважала грошова рента і продуктовий податок;

• з грошовою рентою запроваджувалася відробіткова рента — панщина;

• переважала панщина.

Продовжувався процес колонізації українського населення.

Польська мова у XVIII ст. стала офіційною навіть на Київщині та Волині, її широко використовувало духовенство, нею писали книги й викладали у школах.

Посилювалися процеси покатоличення:

• У 1721 р. стала уніатською головна святиня Волині — Почаївський монастир.

• До 1765 р. на Київщині та Поділлі залишилося всього 20 православних парафій.

• Хоча в 1767 р. польський сейм зрівняв у правах католиків та православних, на практиці це не реалізовувалося.

Земельна власність, як і раніше, зосереджувалася в руках польських магнатів.

На початку XVIII ст. магнатам на Київщині належало 75% дворів, а шляхті — 1%.

Лише родині Любомирських належало 31 містечко та 738 сіл.

Розгортання гайдамацького руху

Гайдамацький рух — національно-визвольний рух у Правобережній Україні, що виник на початку XVIII ст. на Волині та Західному Поділлі, а з другої чверті XVIII ст. розгорнувся на Київщині та Брацлавщині.

Гайдамаками (з турецької — гнати, робити наскоки) польська шляхта презирливо називала учасників національно-визвольних рухів в Україні.

В Україні гайдамаками називали людей, які втікали від кріпацтва, переховувалися в малодоступних місцях, звідти робили наскоки на панські маєтки і таким чином боролися проти польської адміністрації та польських панів. Успіх гайдамацького руху зумовлювався тісними зв’язками повстанців з місцевим населенням.

Гайдамаки об'єднувалися у загони і вели партизанську боротьбу. Вони нападали на маєтки багатих, грабували їх, знищували документи, в яких було записано повинності селян. У розвитку гайдамаччини важливу роль відігравали близьке сусідство з Запорожжям, де гайдамаки переховувалися від переслідувань з боку польських властей.

1717 р. Перші згадки про гайдамаків (деякі історики називають 1715 p.).

Причини гайдамацького руху

1. Суспільно-політичні.

У Правобережній Україні відновлено владу польської шляхти.

2. Соціально-економічні:

• зростання панщини;

• поміщики посилили жорстокі розправи і покарання селян;

• зростання натуральної та грошової ренти;

• скорочення селянського землеволодіння та безправне становище селян.

3. Національні:

• ополячення українського народу;

• приниження української мови, звичаїв і культури українського народу.

4. Релігійні:

• утиски православного українства на Правобережжі;

• переслідування православної церкви;

• насаджувалися католицтво й уніатство.

Характер гайдамацького руху — антифеодальний, національно-визвольний.

Рушійні сили:

• незаможні селяни, що втікали від панщини;

• робітничі люди з гуралень, млинів, панських фільварків;

• козацтво, міщанство, православне духовенство.

У боротьбі проти польських панів об’єдналися представники різних народів — українці, росіяни, білоруси, молдовани, поляки.

Завдання гайдамацького руху:

• відновлення козацьких вільностей;

• визволення від шляхетсько-магнатської залежності;

• захист прав українства;

• захист прав православної церкви та боротьба з примусовим окатоличенням;

• визволення від іноземного гніту.

Гайдамацькі повстання

Повстання 1734 р. під проводом Верлана

1734 р. Перший значний вияв народного гніву на Правобережжі.

Приводом до цього повстання стали такі події:

• боротьба шляхетських угруповань за польську корону;

• вступ на Правобережжя наприкінці 1733 р. царського війська для підтримки Августа III у боротьбі проти Станіслава Лещинського, якого підтримувала Франція.

Це спричинило чутки, що царське військо прийшло допомогти визволитися від польського панування і возз'єднатися з Лівобережжям у складі Росії.  

Повстання охопило територію Київщини, Брацлавщини, Волині, Поділля, окремі райони Галичини.   

Гайдамаки:

• руйнували маєтки польських магнатів і шляхти;

• палили і захоплювали їхнє майно;

• знищували архіви, документи та власність;

• розправлялися зі шляхтою тощо.

Гайдамаки діяли невеликими, але дуже рухливими загонами. Керівниками повстанських загонів були: Матвій Грива, Григорій Медвідь, Мартин Моторний та інші. Найбільший гайдамацьким загін очолив сотник Верлан. Повстанці захопили Вінницю, Погребище. Таращу та інші міста.

Наприкінці 1738 р. польсько-шляхетські каральні загони за допомоги російського корпусу, введеного на Правобережжя, придушили цей народний виступ.

Гайдамаки зазнали великих втрат, більшість ватажків загинуло.

40-ві роки ХVШ ст. Гайдамацький рух дещо спав, проте діяли загони І. Вечірки, Ф. Тарана, І. Бороди.

Гайдамацьке повстання 1750 р.

1750 р. Широка хвиля гайдамацького руху знову прокотилася Правобережною Україною, на території якої діяли десятки гайдамацьких загонів.

Травень 1750 р. Загін Ляха розгромив польський табір у Корсуні, а потім здійснив рейд через Таращу, Ржищів та інші міста й села.

У районі містечка Мошни діяв загін Марка Мамая, який згодом разом із загоном Г. Лисого здійснив похід на Чигиринщину. Спостерігалася тенденція до перетворення розрізнених виступів на загальне повстання народній мас проти польського панування.

Гайдамацькі загони оволоділи Корсунем, Уманню, Фастовом, Вінницею та іншими містами.

Одначе всі ці повстання були жорстоко придушені польськими військами. Польсько-шляхетські і царські війська зруйнували основні бази повстанців на Лівобережжі й Запорожжі.

Коліївщина

(1768 р.)

Коліївщина (від слів "кит", "колоти", "колій" — людина з кілком, повстанець) — національно-визвольна боротьба українського народу, мала яскраво виражений антикатолицький та антикріпосницький характер.

Привід до повстання — поява російських військ у Правобережній Україні.

У народі вирішили, що солдати прийшли захищати православних від насильницького насадження католицизму та уніатства.

Весна 1768 р. Початок повстання.

Його очолив запорозький козак Максим Залізняк.

Кінець травня 1768 р. Повстанці виступили з урочища Холодний Яр (неподалік від Чигирина), здобули укріплені міста Смілу, Черкаси, Корсунь, Богуслав, Лисянку і підійшли до добре Укріпленої фортеці — Умані.

Магнат С. Потоцький послав проти повсталих великий загін на чолі з сотником Іваном Гонтою, які перейшли на бік повсталих.

10 червня 1768 р. Повстанці й козаки оволоділи містом.

Визволення Умані мало велике значення, адже цим було зруйновано форпост польського панування на Правобережжі.

Основною силою Коліївщини було селянство.

Повстання перекинулося на інші райони, де діяли загони гайдамацьких ватажків Г. Тарана, І. Бондаренка, С. Неживого. Вони знищували королівські органи влади, запроваджували самоврядування, відновлювали православну церкву. Керівники повстання у своїх універсалах закликали "бити панів і очищати землю від них", "щоб жито і всілякий хліб збирати на свою користь".

Налякана польська шляхта звернулася до Росії з проханням допомогти придушити гайдамацький рух, бо у червні — липні 1768 р. на Правобережжі вже діяло 30 повстанських загонів.

Катерина II наказала командувачеві російських військ М. Кречетникову вжити всіх необхідних заходів для придушення повстання.

Об’єднаними силами польської шляхти і російських військ Коліївщину було розгромлено, а з учасниками повстання жорстоко розправилися.

Ватажків повстання обманом було заарештовано.

Частину гайдамаків і Гонту судив польський суд.

1. Гонті присудили, що страта повинна тривати два тижні Протягом десяти днів кат мав здирати із бунтівного сотника пасма шкіри. Одинадцятого дня ухвачено відрубати йому ноги, дванадцятого — руки, тринадцятого — вирвати серце, чотирнадцятого — відрубати голову.

Збереглися свідчення самих поляків про поведінку І. Гонти під час його катування. Ворог був вражений, бо жодного стогону не вирвалося з його вуст.

Бачачи, що мужність І. Гонти справляє на присутніх велике враження, І. Гонті уже на третій день було відтято голову і вирок виконували на трупові.

Тіло посікли на шматки, щоб потім вивісити на майданах

14 великих міст Правобережжя всім для залякування. Голову прибили до воріт Могилева.

Багато було страчено й учасників повстання (3 тисячі).

У серпні 1768 р. 400 гайдамаків пригнали до Львова і кинули у підземелля міського арсеналу.

Перегодом їх використали для спорудження будинку військового коменданта Львова, а затим багатьох полонених розстріляли.

Дружину й чотирьох дочок І. Гонти було схоплено, публічно побито різками і відправлено на заслання.

Усе їхнє майно привласнив генерал М. Кречетников.

Про І. Гонту серед народу ходили легенди. Про нього розповідали, що нібито залишився жити його син, який втік на Волошину і збирався незабаром прийти в Україну, щоб завершити справу, розпочату батьком.

Російський суд покарав повстанців на чолі з М. Залізняком.

М. Залізняка заслали на довічну каторгу до рудників Нерчинська, де він і помер.

Причини поразки повстання

1. Повстанці не мали чіткої програми дій, належної підготовки й організації.

2. Стихійність, розрізненість дій повстанців.

3. Повстання мало місцевий (локальний)характер.

4. Віра багатьох селян у "доброго російського царя", який допоможе їм звільнитися з-під влади поляків.

5. Складна міжнародна ситуація, допомога Росії у придушенні повстання.

Значення повстання

• Національно-визвольна боротьба свідчила, що український народ зберігав ідею незалежності, прагнення до суверенності, ця ідея не згасла і в найтяжчі роки.

• Героїчну боротьбу гайдамаків успадкували наступні покоління борців українського народу за свободу.

• Коліївщина підготувала ґрунт для подальшої національно-визвольної боротьби українського народу проти чужоземних гнобителів.

• Образи народних героїв — гайдамаків - назавжди залишилися в пам'яті народній як приклад відданості тій справі, за яку вони віддали життя.

• Їхній приклад надихав український народ на боротьбу проти поневолювачів, сприяв формуванню української національної відомості.

• Коліївщина відіграла важливу роль в утвердженні волелюбних традицій українського народу, його прагнення до свободи.

• Ця боротьба розхитала підвалини феодально-кріпосницької системи.

Максим Залізняк

Син бідного селянина із Черкащини.

Рано втратив батька, тривалий час наймитував у січової старшини, змалку пізнав злидні й поневіряння, голодне існування.

Тривале перебування на Запорожжі, спілкування з козаками, з простим людом переконали М. Залізняка в необхідності боротьби за справедливість. Очолив повстання селянсько-козацьких мас — Коліївщину. Мав значні організаторські здібності й військовий хист.

Здійснив велику організаторську роботу щодо підготовки і проведення повстання.

М. Залізняка оголосили гетьманом, а І. Гонту — полковником і князем уманським.

Після придушення повстання М. Залізняка судив російський суд.

Йому присудили 150 ударів, вирвали ніздрі, на лобі й на щоках поставили тавро, заслали до Нерчинська на каторжні роботи.

Про М. Залізняка ходили в народі легенди. Найцікавіша, що М. Залізняк, переодягнувшись у ченця, переховується в Мотронинському монастирі та невдовзі має з'явитися серед повстанців.

Образи героїв-гайдамаків залишилися в народній пам'яті.

Т. Шевченко присвятив боротьбі українського народу проти польської шляхти поему "Гайдамаки".

Зміни у політичному становищі правобережних земель

Внаслідок Другого поділу Польщі (1793 р.) до Росії відійшли правобережні українські землі — Київщина, Східна Волинь, Поділля, Брацлавщина, а після Третього поділу (1795 р.) до складу Росії відійшла Західна Волинь.

З переходом Правобережної України під владу Росії відбулися зміни в її адміністративно-територіальному устрої. Протягом 90-х років XVIII ст. на територію Правобережжя було поширено загальноросійські адміністративні органи та установи.

У краї почали діяти намісництво, царські судові органи, а згодом губернські управління. У 1797 р. тут було утворено Київську, Подільську і Волинську губернії.

Як і в Росії, на чолі губернії стояв губернатор, якому належала вся повнота влади. Губернії поділялися на повіти. Адміністративно-поліцейські функції у повітах виконував капітан-справник, у містах — городничий.

Однак станові відносини, поміщицький режим тут залишилися.

Було ліквідовано багаторічний польський національний, соціальний і релігійний гніт. Але на зміну їм прийшов гніт російського царизму.

Протягом XVIII ст. російські гроші витіснили з України польсько-литовські.