Історія України опорні конспекти 8 клас

Культура України наприкінці XVII — у першій половині XVIII ст.

Особливості розвитку культури

1. Боротьба українського народу за волю і державність та її соціально-економічні й політичні наслідки.

2. Наявність в українців власної держави — Гетьманщини

3. Культурницька політика українських гетьманів, які підтримували Українську православну церкву, освіту, книгодрукування, архітектуру, мистецтво.

4. Зростання національної самосвідомості українською народу.

5. Взаємозбагачення культур українською народу та тих народів, у складі яких перебувала Україна.

6. Значний вплив на розвиток культури України загальноєвропейських процесів: реформації, просвітництва та зростання реалістичних тенденцій.

Що заважало розвиткові культури

1. Політична нестабільність.

2. Постійне втручання іноземних держав у внутрішні справи України.

3. Жорстока міжусобна боротьба.

4. Розподіл основних українських земель між Росією і Польщею, гальмування ними культурного процесу в Україні.

5. Підпорядкування Української православної церкви Московському патріархату (1686 p.).

6. Русифікація, ополячення, покатоличення широких верств населення.

7. Посилюється національний гніт, гоніння української мови, витіснення її з ужитку в галузі церковного життя й освіти, переслідування українських звичаїв, традицій тощо.

8. Масовий відплив української високоосвіченої інтелектуальної еліти в Росію.

Освіта і друкарство

2. До середини XVIII ст. у всіх містах і майже в усіх селах Лівобережжя були початкові школи, в яких навчалися діти міщан, козаків та духовенства. Сільські громади самі запрошували вчителів, надавали їм приміщення під школи та утримували їх своїм коштом. Вчителями були переважно дяки, мандрівні дяки і студенти Києво-Могилянської академії, які працювали домашніми вчителями.

3. Середню освіту давали колегії — Чернігівська, Харківська, Переяславська. У них готували служителів православної церкви, чиновників державних установ, учителів початкових шкіл. У Переяславському колегіумі у 1751 р. викладав поетику Г. Сковорода.

У колегіумах вивчали старослов’янську, польську, німецьку, французьку мови, риторику, філософію, богослов'я, математику, медицину, астрономію, музику, історію, географію.

4. Осередками вищої школи були:

Львівський університет, заснований у 1661 p.;

Києво-Могилянська колегія, у 1701 р. одержала звання академії, до відкриття Московського університету була єдиним вищим навчальним закладом Східної Європи.

5. Наші земляки, які переселялися в Росію, багато зробили для розвитку російської освіти. У багатьох навчальних закладах та школах чимало викладачів мали українське походження. Наприклад, у Слов’яно-греко-латинській академії у Москві з 1701 р. по 1762 р. працювало 95 викладачів з Київської академії. Коли за наказом царя в Петербурзі було засновано Медико-хірургічну академію і для неї не вистачало студентів, то їх набрали з Києво-Могилянської академії.

З відкриттям Петербурзької академії наук (1725 р.) та Московського університету (1755 р.) туди поїхало чимало викладачів і студентів з України.

6. Осередком культури в той час було друкарство, що об’єднувало навколо себе вчених, літераторів, художників. Продовжували діяти старі, але засновувалися і нові друкарні і на кінець XVII ст. їх було 13. Найбільші з них діяли в Києві, Чернігові, Львові. Але як і раніше, книги коштували дуже дорого. В Україні друкували шкільні підручники, церковні книги, наукові праці тощо.

7. Друкарня Києво-Печерського монастиря посідала перше місце за кількістю видань в Україні. У другій половині XVII ст. тут було надруковано понад 100 видань, великих за обсягом книг з чітким шрифтом, оздоблених заставками, орнаментами, гравюрами.

8. Видавалися книги різного змісту:

• релігійні (служебники, євангелія, патерики);

• історичні твори;

• полемічні і художні тощо.

Найбільшою популярністю користувалися такі книги:

Києво-Печерський патерик (1661 p.),

Синопсис (1674 p.).

Київські вчені підготували й видали багато навчальної, полемічної, художньої, історичної літератури.

9. Царський уряд, здійснюючи насильницьку русифікацію, чинив усілякі перешкоди книгодрукуванню, зокрема в галузі друкування богословських та світських видань українською мовою:

• 1720 р. Царський уряд заборонив книгодрукування українською мовою.

• 1721 р. Синод, який управляв церквою, встановив контроль над українськими друкарнями. Дозволялося друкувати лише церковні книги і тільки російською мовою.

• 1724 р. Царські власті закрили Чернігівську друкарню, яка змогла відновити свою роботу лише через 20 років.

Києво-Могилянська академія

Києво-Могилянська академія — перша вища школа в Україні, її культурно-просвітницький осередок. До середини XVIII ст. вона була єдиним вищим навчальним закладом Російської імперії. Тут навчалося багато вихідців із центральних районів Росії, а також студенти із Болгарії, Сербії, Чорногорії, Греції та інших країн. Навчання в академії будувалося на ідеях гуманізму і раннього просвітництва. Вона була центром інтелектуального життя і духовного єднання народу і справляла великий вплив на розвиток української культури.

В академії викладали математику, медицину, астрономію, філософію, історію, риторику, поетику, іноземні мови, вивчали архітектуру, живопис.

Києво-Могилянська академія була основною школою філософських знань, виступаючи як загальнослов'янський центр. Випускники Києво-Могилянської академії працювали в Росії, Молдові, Сербії, Греції. Тільки з 1704 р. по 1762 р. професорські посади в Москві обіймали 100 вихідців з України, з 21 ректора Московської академії 18 були українцями. Вчені Академії підтримували зв’язки з університетами в Галле, Кенігсбергу, Берлінською і Бранденбурзькою академіями.

У першій половині XVIII ст. зі стін Києво-Могилянської академії вийшло чимало видатних вчених і письменників — Л. Баранович, І. Гізель, Й. Галятовський та інші.

У цей час в академії навчалися видатні вчені:

• М. В. Ломоносов — великий російський вчений, у 1733 р. вивчав рукописні твори академії;

• Г. Сковорода — український філософ, навчався в академії у 1738-1750 pp.;

• Я. П. Козельський — український філософ, навчався в академії у 1744—1750 pp.;

• Г. Григорович-Барський — відомий мандрівник, який 24 роки мандрував світом і залишив цікавий опис своїх мандрівок.

Розквіт академії тривав до 60-х років XVIII ст. Пізніше цей навчальний заклад було перетворено на вишу духовну школу.

Розвиток літератури: поезія, богословські твори, літописна та історична проза

Поезія

1. Були поширені вірші мандрівних дяків — учнів духовних шкіл, які ходили в села на "пропітаніє". Вони складали сатиричні вірші, в яких крізь сміх, народний гумор пробивалися соціальні мотиви.

2. Наприкінці XVII — на початку XVIII ст. розвинулася віршована сатирична література, в якій викривалися свавілля панів, несправедливість, зажерливість, хабарництво суддів тощо.

Сатиричні вірші писав Іван Некрашевич ("Ісповідь" та інші).

3. З'явилися історичні вірші, в яких описувалися події, що хвилювали сучасників.

Було складено багато поезій про визвольну боротьбу українського народу.

Багато поезій використовувалося для співу: про П. Сагайдачного, Б. Хмельницького, І. Мазепу та інших.

4. Розвивалася також лірична поезія, в якій оспівувалася душа людини, її сердечна туга та кохання. Книжні вірші поступово ставали народними (твори С. Климковського, І. Бачинського, Д. Леповицького та інших).

5. Знаменитим поетом був і Г. Сковорода, який у своїй поезії виступав як співець волі, краси рідної природи.

Богословські твори

У той час були поширені твори релігійно-морального характеру.

Прикладом цього напрямку в літературі є творчість А. Радивільського — відомого релігійного проповідника, який написав дві збірки недільних проповідей: "Огородник Марії Богородиці" (1676 р.) та "Вінець Хрестовий" (1688 p.). Писав зрозумілою, доступною простим людям мовою.

Широкого поширення набули проповіді, житія святих.

З’явилися розповіді про подорожі до святих місць Близького Сходу.

Історична проза

В Україні з’явилося багато праць з історії. Найвидатнішими серед них були: "Хроніка з літописців стародавніх" Ф. Афоновича і "Синопсис" невідомого автора, який став першим систематизованим підручником української історії, і був надрукований у 1674 р. та введений до шкільних програм як самостійний предмет наприкінці XVII ст.

Велику популярність мала "Історія Русів" невідомого автора. В ній описується історія української державності від Київської Русі до Визвольної війни під проводом Б. Хмельницького.

Розвивалася історіографія.

Відомим твором була "Хроніка з літописів стародавніх" Феодосія Сафоновича, опублікована у 1672 р. Описано події, які відбувалися в Україні з кінця XIII до кінця XVII ст.

Літописи

Продовжували писати літописи:

• Літопис Самовидця (описано події 1648—1702 pp.).

• Літописи Григорія Граб'янки про визвольну боротьбу українського народу.

Григорій Граб'янка — виходець із заможного козацтва, воював з турками і татарами, у Північній війні. У своєму літописі він висвітлює Визвольну війну під проводом Богдана Хмельницького.

• Літопис Самійла Величка (охоплює події в Україні з другої половини XV ст. до початку XVIII ст.). У літописі багато сторінок присвячено Б. Хмельницькому, І. Виговському, П. Дорошенку, І. Мазепі.

• Межигірський літопис, у якому подано опис подій на Київщині і Волині з кінця XIV ст. до 1700 р.

Графіка

Широко була розвинена книжкова графіка.

Видатними граверами цього періоду були Олександр та Леонтій Тарасевич, І. Щирський, І. Мігура, С. Савицький, М. Семенов, Н. Зубрицький, А. Козачковський та інші. Їм належить велика кількість графічних творів, для яких характерне оригінальне поєднання фантастичного з реальним.

Олександр Тарасевич створив гравюру "Воскресіння Христа" (1709 р.) та серію гравюр до "Києво-Печерського патерика”, який вийшов друком у 1702 р. у Києві із 40 гравюрами.

І. Щирський — автор багатьох гравюр до книжок Л. Барановича, С. Яворського та інших.

Іван Мігура — автор гравюри "Іоанн Златоуст" (1705 p.), а також його відомі гравюри козацької верхівки та вищого духовенства — В. Кочубея, П. Ломиковського, С. Яворського та інші. Його гравюри оздоблено декоративними прикрасами.

С. Савицький — у його гравюрах зображені види Киева.

М. Семенов — автор гравюри "Успіння" (1710 p.).

Н. Зубрицький — створив кількасот гравюр на дереві і міді переважно на біблійні сюжети.

А. Козачківський — створив прекрасні гравюри на міді: "Покладання у гроб Христа", "Цар Давид" та ін., оформив київське видання "Апостола" (1722 p.).

До середини XVIII ст. сформувалися українські школи граверів, а також школа графіки.

Живопис

1. Наприкінці XVII — на початку XVIII ст. продовжував розвиватися іконопис.

Шедевром цього періоду була ікона "Розп'яття" (кінець XVII ст.).

До середини XVIII ст. формуються українські школи іконописців.

2. Своєрідністю і яскравістю відзначалися іконостаси цього періоду:

• Киево-Микільського собору (розписування розпочато в 90-х роках XVIІ ст.);

• Георгіївського собору;

• Видубицького монастиря та інших.

Найчастіше іконописці зверталися до образу Божої Матері.

3. Широкого поширення набув портретний жанр, для якого характерний реалізм.

В українському портреті цього періоду характерним було зображення засновників храмів. Такі портрети мали прославляти діяльність людей, які своїм пожертвуванням заслужили честі бути увічненими, подібно до святих, у змальованих на стінах портретах (такі портрети художників Яна Гербурта та Костянтина Корнятка).

На західних землях України було поширено невеличкі портрети окремих людей, щоб увічнити про них пам'ять. Прикладом такого портрета є "Портрет Варвари Лангіш" (XVII ст.) Миколи Петрахновича, талановитого майстра галицького малярства.

У настінних розписах Києво-Печерської лаври з'явилася галерея портретних зображень громадських і політичних діячів, представників духівництва та знаті.

4. Широко побутували світські портрети.

У панських маєтках, у помешканнях заможних міщан, у багатьох козацьких старшинських маєтках створювалися портретні галереї.

Для цих портретів характерні ретельне передання рис обличчя, вимальовування деталей і звідси неповторний урочисто піднесений настрій таких портретів.

5. Українські майстри розписували палаци, церкви.

• Алімпій Галик (1703-1763) прославився розписом Успенського собору (1724—1731 pp.) і Троїцької Надбрамної церкви в Києво-Печерській лаврі. Його картини на біблійні теми "Хід У рай", "Перший Вселенський собор у Нікеї" були вимальовані з глибоким поетичним почуттям. У 30-60-х роках очолював Лаврську художню школу. Виховав багато українських художників.

• Яким Глинський — живописець і позолотник. Малював ікони й оформив іконостас Успенського собору Києво-Печерської лаври.

6. Широкого поширення набуло золотарство, яке досягло високого рівня художньої досконалості.

• А. Рабич — один із найвідоміших київських золотарів. До нас дійшло 60 виробів з його тавром. Це різного роду срібні кухлі, чарки, келихи з орнаментальним карбуванням у вигляді фігур, завитків, стрічок, гірлянд тощо.

• І. Білецький — майстер-срібляр. Найвідоміша його робота — оправа Євангелія, виготовлена для Києво-Печерської лаври (1722 p.). Одна з оправ Євангелія цього майстра зберігається в Оружейній палаті Московського Кремля.

• Михайло Юревич — викарбував срібні оздоби царських воріт Успенського собору Києво-Печерської лаври (1748 p.). Від цих шедеврів золотарського мистецтва збереглися лише фрагменти, знайдені в руїнах Успенського собору.

Музика

1. Розвивалася церковна музика.

У цей час у церковній музиці утвердився багатоголосий спів.

2. Значну роль у розвитку музичного мистецтва відіграв М. Дилецький — український композитор, автор ’’Граматики музичної"” (1677 р.) — першого підручника у Східній Європі. Він розробив основи багатоголосого співу.

3. Як і раніше Україною мандрували кобзарі, бандуристи, лірники, пісні яких були популярними і зрозумілими для простого народу.

4. Осередком музичного життя стала Києво-Могилянська академія, де вивчали нотну грамоту та були поширені хоровий спів, гра на музичних інструментах. В Академії був симфонічний оркестр.

5. При колегіумах існували хори. Широко поширюється багатоголосий спів без музичного супроводу.

6. У 1729 р. у Глухові відкрилося перше в Україні музичне училище.

Пізніше музичне училище було переведено до Переяслава, а згодом — до Києва. Тут навчали співу, гри на скрипці, на гуслях і на бандурі 20 осіб.

Музична школа випускала співаків, скрипалів, бандуристів і музикантів, що грали на духових інструментах. Багато з них пізніше були у придворних оркестрах і хорових ансамблях поміщиків.

7. У містах і великих поміщицьких маєтках розвивалася світська музика, багаті поміщики утримували оркестри, кріпацькі капели, хори, оперні трупи тощо.

Театр

У другій половині XVII ст. в Україні поширюється ляльковий театр — вертеп.

Особливого розвитку в цей час набула шкільна драма. Її центрами стають Київська академія, Харківський і Чернігівський колегіуми.

До шкільних драм додавали інтермедії — гумористичні сценки, що їх грали в антрактах.

Був поширений балаган — тимчасовий імпровізований театр, який організовували на ярмарках і базарах.

У 1705 р. в Києві було поставлено першу історичну драму твір Феофана Прокоповича "Володимир”.

Архітектура

1. У тогочасній архітектурі співіснували і перепліталися різні стилі.

2. У другій половині XVII ст. переважало мистецтво бароко що характеризувався пишністю, вигадливістю, мальовничістю багатством оздоблення: використовувалося ліплення, різьблення, позолота, яскравий орнамент тощо.

Прикладами українського бароко є:

• Преображенський собор у м. Ізюмі (1684 p.);

• Троїцький собор у Чернігові (1695 p.);

• Георгіївський собор Видубецького монастиря в Києві (1701 p.);

• Покровський собор у Переяславі-Хмельницькому (1704 - 1709 рр.);

• Преображенська церква у Великих Сорочинцях Полтавської області (1732 p.).

Для цього періоду характерне поєднання рис бароко з традиціями народного мистецтва, особливо у дерев’яних спорудах народних майстрів.

3. Значні кошти на будівництво церков укладав І. Мазепа та інші гетьмани і заможна козацька старшина. У 1693 p. І. Мазепа на свої кошти збудував Богоявленську церкву Братського монастиря, всього збудував 20 церков. Ці споруди мали спільні риси, названі "мазепинським бароко". Була знищена у 30-х роках XX ст. більшовиками.

4. Починаючи з 20-х років XVIII ст. зміцнюється класичний стиль.

5. У 1703—1704 pp. було збудовано кам'яний будинок Києво-Могилянської академії, а в 1732-1740 pp. — добудовано другий поверх. У дворі Братського монастиря було збудовано "бурсу" академії, де жили студенти.

6. У 1706 р. на базі укріплення Києво-Печерського монастиря було закладено Печерську фортецю, будівництво якої закінчено у 1716 р. У фортеці зберігалися зброя і боєприпаси.

7. У 1713 р. у Києві було збудовано нові укріплення від Печерської фортеці до Подолу.

8. У 1731—1745 pp. під керівництвом Йоганна Шеделя, який раніше працював у Петербурзі та Москві, у Києві було збудовано 93-метрову дзвіницю Печерської лаври.

9. Було споруджено в цей період багато палаців російських вельмож та старшини по всій Україні.

10. На початку XVIII ст. ведуться великі будівельні роботи в Софійському монастирі:

• розпочато будівництво кам'яної Софійської дзвіниці;

• реставровано Софійський собор;

• зведено південну надбрамну башту;

• У 20-х роках XVIII ст. побудовано трапезну і почалося будівництво Митрополичого дому.

Митрополичий дім було побудовано у 1727 р. Його прикрашали три великих фронтони. Це один із кращих зразків архітектури Києва першої половини XVIII ст.

11. Велися також відбудовчі роботи в Михайлівському Золотоверхому монастирі.

12. У 20-30-х роках XVIII ст. в архітектурі зріс вплив народну елементів.

Бароко (з латинської — вибагливий, химерний) — стиль у мистецтві кінця XVI — середини XVIII ст., для якого характеру пишна декоративність, динамічність композиції.

Фронтон — трикутник, утворений на вузьких боках будинку разом з карнизом.

Скульптура

Розвивалася скульптура.

Нею оздоблювали різноманітні споруди, церкви, будинки заможних міщан.

Набувала розвитку монументальна декоративна скульптура з кераміки.

У 1746-1747 pp., одночасно з огорожею Софійського монастиря, було побудовано Браму Заборовського з фігурним фонтаном у стилі українського бароко.

Висновки

1. Розвиток культури українського народу наприкінці XVII - у першій половині XVIII ст. свідчить про те, що український народ у важких умовах іноземного панування не лише зберіг здобутки культури попередніх епох, а й примножив їх новими надбаннями і шедеврами.

2. У культурі цього періоду спостерігалося збереження традицій Київської Русі, вплив західноєвропейської культури, ідей просвітництва, гуманізму, реалізму.

3. Одночасно негативний вплив на розвиток української культури мала колоніальна політика Росії та Польщі.