Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України опорні конспекти 8 клас

Тема 5. Українські землі наприкінці XVІІ —у першій половині XVIII ст.

Гетьманщина наприкінці XVII — у першій половині XVIII ст.

"Вічний мир”

(1686 р.)

(Між Польщею та Московською державою)

1686 р. У Москві було підписано новий договір з Польщею — "Трактат про вічний мир".

Договір містив преамбулу і 33 статті, що підтверджували умови Андрусівського перемир'я.

1. До Речі Посполитої відходили Правобережжя, Галичина, північна Київщина і Волинь.

2. До Московської держави — Лівобережжя, Київ з навколишніми правобережними землями та Запорожжя.

3. Терени південної Київщини та Брацлавщина залишалися нейтральними.

4. Туреччина отримувала Поділля, яке згодом захопила Польща.

5. Обидві держави зобов'язувалися не підписувати сепаратного миру з Туреччиною.

6. Московська держава і Річ Посполита зобов'язувалися допомагати одна одній у разі війни з Кримом і Туреччиною.

1698—1699 pp. Карловецький конгрес:

• повинен був мирним шляхом розв'язати питання належності спірних територій;

• Польща відібрала у турків втрачені землі Правобережної України.

1699 р. Польський сейм, щоб усунути турецьку небезпеку, ухвалив рішення про знищення козацького устрою в Правобережній Україні.

Висновки

1. "Вічний мир" між Московською державою і Польщею закріплював основні положення Андрусівського перемир’я.

2. Московський уряд продемонстрував перед громадськістю свій остаточний відхід від зобов'язань 1654 р. щодо України.

3. "Вічний мир" підтвердив територіальну розчленованість українських земель.

4. Україна втратила національну державність в Правобережній Україні (у складі Речі Посполитої).

5. Зменшилися автономні права Гетьманщини на Лівобережжі (у складі Московської держави).

Перший Кримський похід

1687 р. Кримський похід 100-тисячного московського війська піп командуванням В. Голіцина, у якому брало участь 50 тис. українських козаків.

Татари заманювали ворога вглиб території, підпалювали степ, отруювали води, винищували окремі загони. Не було корму для коней, дошкуляло безводдя. Воєвода В. Голіцин дав наказ до відступу. Московське і козацьке військо повернулося в Україну.

Цей похід закінчився провалом і командування московських військ поспішило всю вину покласти на дії українських козаків та гетьмана І. Самойловича, який був позбавлений гетьманства і засланий до Сибіру.

Обрання гетьманом І. Мазепи

25 липня 1687 р. було скликано військову раду, на якій гетьманом України обрано Івана Мазепу. Він заступив І. Самойловича, якого царський уряд заарештував і вислав до Сибіру.

Гетьман І. Мазепа прийняв присягу на вірність цареві й підписав складені напередодні Статті.

Іван Мазепа — видатний політичний і культурний діяч України. Його гетьманування (1687 - 1709 pp.) — це час відродження України, епоха політичного, економічного й культурного розвитку. Але водночас Іван Мазепа — один із найбільш суперечливих Діячів України.

Він зробив дуже багато для розвитку культури, освіченості України. Підтримував матеріально художників, і вони малювали зі свого "батька та благодійника" портрета.

Утім сьогодні ми не маємо жодного достовірного портрета цієї видатної людини, мецената української культури.

Власним коштом він збудував і реставрував багато храмів, сприяв утвердженню православ’я. І майже два століття ім'я національного борця українського народу проклинали щороку на Великдень у всіх церквах Російської імперії, намагаючись викреслити його з історичної пам'яті українського народу (це прокляття було урочисто знято 10 липня 1918 р. за гетьмана П. Скоропадського).

Історики в різні часи по-різному оцінювали діяльність І. Мазепи. Одні називали його "зрадником російського народу”, інші - "зрадником, українського народу", "великим злочинцем", "запроданцем", "кар'єристом" тощо.

Закордонні історики назирали його борцем за вільну незалежну Україну. У наш час багато українських істориків повертаються до вивчення цієї непересічної постаті.

Що ж то за людина, чим заслужив він велику увагу, захоплення, а водночас— прокляття?

Новий гетьман був сином українського шляхтича з Білоцерківщини. Навчався, в Київській колегії, згодом у єзуїтській школі, з потім продовжив навчання у Західній Європі.

Змолоду служив при дворі Яна ІІ Казимира, виконував дипломатичні доручення. Перегодом І. Мазепа залишив королівський двір і повернувся в Україну.

У 1669 р. пішов на службу до правобережного гетьмана П. Дорошенка — спершу в особисту охорону гетьмана, згодом — на дипломатичну роботу,

У 1676 р. дорогою до Криму потрапив у руки І. Сірка, який подарував його лівобережному гетьманові І. Самойловичу, а той переслав до Москви.

Утім замість Сибіру І. Мазепа дістав протекцію і поступив на службу до І. Самойловича.

Попервах був вихователем синів І. Самойловича, служив у Переяславському полку, де відзначився мужністю і воєнним хистом, за що був обраний генеральним осавулом.

У 1687 р. став гетьманом завдяки яскравим особистим якостям, освіченості й високій культурі, дипломатичним здібностям, високому авторитету, якого заслужив у козаків і козацької старшини.

Усі, з ким він зустрічався, були зачаровані ним, — "і гонорові польські магнати, й московські бояри, й запорожці, й елегантні французи".

З кожним він міг розмовляти мовою свого співбесідника, адже знав чимало іноземних мов (польську, латинську, італійськую

німецьку, французьку, татарську тощо), вмів гарно говорити, але вмів і мовчати, і слухати інших. Добре знав західну літературу, мистецтво, військову справу. Мав величезну бібліотеку, рідкісну літературу, рівної якій не було в Україні. Писав вірші, грав на кобзі. Деякі з його віршів стали народними піснями. Йому приписують авторство народної пісні "Горе тій чайці, горе тій небозі...".

Ось зовнішній вигляд І. Мазепи: "Вигляд суворий, очі блискучі, руки тонкі і білі, як у жінки, хоч тіло його міцне, горда голова, довгі обвислі вуса. Величність, почуття гідності і суворість” (Із книги І. Борщака "Мазепа — людина й історичний діяч")

Він створив сильну владу з суворою дисципліною задля вищих інтересів держави. Після Б. Хмельницького І. Мазепа вперше поставив особу гетьмана на рівень державного монарха, і тому в Україні казали, що "від Богдана до Івана не було гетьмана".

І. Мазепа спирався на козацьку старшину, духозенство, яке прославляло його політику та його особисто. На жаль, не брав до уваги селян і рядових козаків, і вони в рішучий момент не підтримали свого гетьмана, хоч і ненавиділи Москву.

Він полюбляв владу. Свою владу І. Мазепа ототожнював із могутністю держави і захищав її від будь-яких посягань з боку запорожців, що боролися за свою автономність, і від тієї частини старшини, яка писала на нього доноси цареві.

Він знав силу грошей і зібрав великі багатства, але не був скупим, а став великим меценатом. Давав гроші на церкви, лікарні, школи, друкарні, робив подарунки старшині, задобрював московських чиновників. Часто кидав фразу: "Москва гроші любить". Французький посол свого часу писав: "І. Мазепа скрізь мав своїх людей"

У політиці використовував два принципи, що їх сформулював філософ Макіавеллі:

1. Вміти міняти шкуру лиса, що робить засідку, на шкуру лева, що примушує тремтіти всіх.

2. Таємниця — це душа справи.

Він належав до тих людей, що вміють мовчати або говорити — і нічого не сказати.

Розквіт України І. Мазепа пов'язував із здобуттям незалежності.

Він прагнув об’єднати в єдиній державі всі українські землі — Лівобережжя, Правобережжя, Запорожжя, Слобожанщину, побудувати в Україні станову державу загальноєвропейського зразка зі збереженням традиційного козацького устрою, зробити Україну великою і сильною європейською державою, визволити народ з-під гніту московського царя.

Французький посол писав: "І. Мазепа хотів визволити свою націю від ярма і стати ЇЇ першим володарем".

Цар Петро І нищив козацтво, що й стало причиною рішення І. Мазепи вступити в союз зі шведським королем Карлом XII, щоб вирватися з-під влади Росії. Петро І казав, що "спроба І. Мазепи зробити в Україні незалежну державу може збаламутити весь козацький народ, з яким предки царя не могли дати собі ради".

Після поразки під Полтавою (1709 р.) шведський король Карл XII та І. Мазепа втекли на турецьку територію, поселились у Бендерах. І. Мазепу було скинуто з гетьманства, заочно присуджено до шибениці, проклято всенародно.

Турецький султан не видав І. Мазепу, хоча Петро І пропонував йому 300 тис. талярів (10% річного прибутку Московської держави).

І. Мазепа тяжко захворів, не підводився з ліжка.

Відчуваючи наближення смерті, він висповідався, розпорядився своїм майном, наказав спалити документи, що належали йому.

Помер 21 вересня (2 жовтня) 1709 р. у с. Варниця поблизу Бендер.

Його ховали з великими почестями й урочисто. Багато споряджену домовину везло шестеро білих коней, відправа відбулася у невеликій сільській церкві. Похований у церкві св. Юрія в м. Галаці.

Після смерті І. Мазепи про нього ходили серед народу різні чутки:

• одні подейкувати, що він помер від отрути, яку дав йому піп грек;

• інші — що І. Мазепа не помер, а дістався до Києва та був монахом Києво-Печерської лаври.

По деякім часі турки розкопали його Могилу, бо сподівалися знайти там золото. Надгробна плита збереглася.

Гетьманові І. Мазепі присвячено поеми, драми, музичні твори, його порівнюють з київським князем Володимиром Великим, про нього написано багато історичних творів.

"Може і не весь він чистий, як Христос, може і не один гріх на його душі, але все ж його ім’я серед борців, а не серед тих, хто за шмат ковбаси продав і рідний край, і народ, і його свободу" (Із книги Гната Хоткевича "Гетьман Іван Мазепа").

Про бунтівного гетьмана його соратник по боротьбі, гетьман запорозький у вигнанні Пилип Орлик сказав так: "Він знехтував усім, що було найдорожчого в житті, знехтував і самим життям — аби піднести свою Вітчизну і визволити її від московського царя".

У незалежній Україні ім’я І. Мазепи повертається з небуття. Він став для нас героєм, взірцем боротьби за національні інтереси. Його іменем називають вулиці, собори.

Коломацькі статті 1687 р.

(Новий договір І. Мазепи з Москвою)

Складалися з 22 пунктів.

1. Гетьман не мав права звільняти з посад генеральну старшину без дозволу царя.

2. Старшинам заборонялося обирати гетьмана.

3. Для постійного контролю за гетьманським урядом мала постати московська залога в гетьманській столиці — Батурині.

У Батурині розміщувався полк московських стрільців.

4. Цей полк повинен бути в охороні гетьмана.

5. Гетьманові заборонялося мати дипломатичні зносини з іншими державами.

6. На південних кордонах мали будувати фортечні укріплення (запорожці сприйняли це як зазіхання на їхні території).

7. У декларативній формі підтверджували гетьмансько-старшинські права і привілеї та зберігали 30-тисячний реєстр.

8. Козацька верхівка мала сприяти українсько-російським шлюбам.

9. Московські воєводи, як і перше, перебували в Києві, Чернігові, Переяславі, Ніжині, Острі.

10. Установлювалося "государеве жалування":

гетьманові — 1 тис. золотих червоних дукатів (дукат дорівнював 10 злотих);

військовому обозному і писареві — по 1 тис. злотих;

військовим суддям — по 300 злотих;

полковнику — 500 злотих.

11. Наголошувалася, що московські воєводи не мали права втручатися в українські справи.

Висновки

• Коломацькі статті фіксували автономію України в дуже обмеженому вигляді. Вони законодавчо утверджували всілякі заборони, обмежували економічну, соціальну та зовнішню політику України.

• За рахунок обмеження гетьманської влади погіршилися позиції козацької старшини.

• У Коломацьких статтях стверджувалося, що Гетьманщина є лише частиною "самодержавної держави".

Зовнішня політика І. Мазепи

1. Відмовився від орієнтації на Польщу.

2. Негативно ставився до союзу з Кримом і Туреччиною.

3. І. Мазепа сподівався на плідну співпрацю з Москвою, стосунки з якою, на його думку, мали будуватися на засадах Переяславсько-Московської угоди Б. Хмельницького 1654 p., щоб:

• поширити Гетьманщину на Правобережну Україну;

• від Криму і Туреччини відібрати степову смугу вздовж Чорного й Азовського морів.

Прихильником Москви гетьман залишався доти, доки Петро І не заходився нищити підвалини української автономії.

4. 1688 р. і. Мазепа, ставши гетьманом, згідно з договором із Москвою, почав будувати на півдні України укріплення, які стали базою для ведення війни Росії проти Криму.

5.1689 р. Розпочався новий похід 112-тисячнош московського війська Голіцина і козацького війська І. Мазепи на Крим.

Козацькі війська підійшли до Перекопу. Через спеку, нестачу води й продовольства похід виявився безрезультатним.

6. 1695 р. Петро І розпочав війну проти Туреччини і Кримського ханства та мобілізував для її ведення значні козацькі сили. Козаків багато загинуло, бо вони не були як слід озброєні, їх погано постачали продовольством. Значних втрат зазнали й через бездарні дії російських воєначальників. Під Азовом Петро І зазнав поразки.

7. 1696 р. Петро І розпочав новий похід, щоб здобути фортецю Азов. У тому поході взяло участь 15-тисячне козацьке військо, яке відіграло вирішальну роль у здобутті Азова.

8. За мирним договором, укладеним між Росією і Туреччиною, за Росією залишалися здобутий козаками Азов і Приазов'я, але козацькі укріплення в пониззі Дніпра мали бути зруйновані, що позбавляло Україну надійного доступу до Чорного моря.

9. Імперська політика Петра І, його прагнення обмежити автономію України підштовхували І. Мазепу до переходу на бік Швеції під час російсько-шведської Північної війни.

Взаємини гетьмана і Запорожжя

Осередком опозиції до політики гетьмана залишалося Запорожжя, куди стікалися з Гетьманщини всі невдоволені та знедолені.

На Січі між козаками точилися розмови, що І. Мазепа запродався цареві і хоче зруйнувати козацьку автономію.

Проти І. Мазепи виступила опозиція на чолі з Петром Іваненком (Петриком). Канцелярист Військової канцелярії П. Іваненко подався на Запорожжя і повів агітацію проти Москви й гетьмана І. Мазепи, намагаючись залучити на свій бік запорожців.

У 1692 р. організував повстання, спираючись на підтримку татар. Воно успіху не мало, опозицію розгромили. Після невдачі повстання П. Іваненка Січ розірвала зв'язки з татарами і почала переходити на бік гетьмана.