Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України опорні конспекти 8 клас

Господарське та церковне життя в українських землях

Землеволодіння

У другій половині XVII ст. зростало землеволодіння козацькі старшини, яке існувало у двох формах:

• приватно-спадковій, що не залежала від службового становища;

• тимчасово-умовній — землі віддавалися за службу на певний строк або "до смерті".

Для розширення меж приватного старшинського землеволодіння існували різні способи:

• займанщина вільних земель;

• загарбання козацьких і селянських земель на основі боргів;

• гетьманські надання та пожалування царського уряду "за службу великому государю";

• перетворення тимчасово-умовних земель на спадкові.

Українські та російські поміщики теж захоплювали на Лівобережжі і Слобожанщині великі земельні наділи.

Збільшилися землеволодіння церкви і монастирів.

Зі зростанням великого феодального землеволодіння посилювалася експлуатація народних мас. Наприкінці ХVII ст. в багатьох маєтках старшини запроваджувалася відробіткова і продуктові ренти. При цьому панщина доходила до 2—3 днів на тиждень.

Крім того, селяни на користь старшинської верхівки провадив ли різні польові роботи, заготовляли дрова, ловили рибу та виконували інші повинності.

Сільське господарство

Основною галуззю економіки Лівобережної Гетьманщини та Слобідської України було рільництво.

Основною системою в рільництві залишалося трипілля.

Сільськогосподарськими знаряддями праці були важкі плуги, колісні та безколісні сохи, однозубі й тризубі рала.

На більшій частині краю сіяли жито, пшеницю, ячмінь, овес, просо, гречку.

Значно розширилися посівні площі, що зумовлювалося постійним зростанням попиту на сільськогосподарську продукцію.

Поряд з хліборобством селяни вирощували різноманітну городину та технічні культури (льон, коноплі, тютюн тощо). Розвивалося і садівництво.

Значного поширення набуло тваринництво. У маєтках козацької старшини налічувалися тисячі голів великої рогатої худоби, коней, овець тощо. Дедалі більше уваги приділялося виведенню нових порід великої рогатої худоби, коней тощо.

Ремесло

У другій половині XVII ст. розвивалися ремесла. Найбільшого поширення набуло ковальство, теслярство, ткацтво, шевство тощо. В цей період існувало вже 270 різних ремісничих спеціальностей.

Великі міста — Київ, Чернігів, Полтава, Ніжин — стали важливими промисловими і торговими центрами. У них виникали нові ремісничі спеціальності та цехи.

З часом на базі міського ремесла поступово формувалися мануфактури.

Початкові форми мануфактур — це дрібні підприємства, в яких використовувалася ручна реміснича техніка, але вже існував поділ праці.

До таких мануфактур належали підприємства, що виробляли залізо (рудні), скло (гути) тощо. Мануфактурна система утворилася внаслідок втягування в товарно-грошові відносини господарства феодалів.

Протягом другої половини XVII ст. в багатьох містах Лівобережної та Слобідської України виникли нові ремісничі спеціальності та цехи. Ремісники виготовляли товари для місцевих потреб та для продажу.

Промисли

Розвивалися і промисли:

млинарство,

гуральні,

винокуріння,

селітроваріння,

чумацтво тощо

На берегах річок будували млини.

Торгівля

Розвивалася торгівля. Привілеї в торгівлі належали козацтву, хоча займалися нею і купці та міщани.

Основними місцями, де відбувалася купівля-продаж товарів, були ярмарки, базари, торги.

Наприкінці XVII ст. на Лівобережжі збиралося 390 ярмарків, на Слобожанщині — 271. Ярмарки збиралися кілька разів на рік. Найбільшими були ярмарки в Києві, Ніжині, Харкові, Сумах, Ромнах.

Постійно відбувалися і торги, що спеціалізувалися на продажу: певного товару (Глухів — хліба, Ромни — тютюну, Харків — килимів та ін.). На них скуповували товар для оптового продажу на ярмарках.

Зростала кількість базарів. На території Лівобережжя їх діяло понад 8 тис., а на Слобожанщині — майже 2тис. Базари збиралися раз або двічі на тиждень, на них місцеве населення продавало лишки продукції своїх господарств. Товарно-грошові відносини; почали пов’язувати окремі райони в одне господарське ціле. Почав формуватися ринок Лівобережжя і Слобожанщини.

Розвивалася і зовнішня торгівля з такими державами, як Туреччина, Молдова, Італія, Пруссія та ін. Жвава торгівля велася з Московською державою, де збували мед, віск, скло, сало, сукно.

З Московії в Україну завозили металеві вироби, рибу, тканини, цінні хутра.

Становище церкви

1654 р. Митрополит Української православної церкви Сильвестр Косів разом з київським духовенством відмовився складати присягу, до якої приводили українців московські посли у Переяславі 1654 p.

Така позиція церкви була перешкодою на шляху наступу царизму на автономію України.

1685 р. Київський православний собор під тиском царських чиновників обрав митрополитом прибічника Московії Гедеона Святополка.

Московський патріарх висвятив Гедеона в митрополити.

Утім українська церква формально підпорядковувалася константинопольським патріархам.

Москва вирішила дати хабаря золотом Турецькому візиру, який звелів константинопольським патріархам передати Київську митрополію Москві.

1686 р. Київську митрополію було передано Москві.

Відтоді втрачено самостійність Української православної церкви.

Наступні кроки російського уряду вели до подальшого скорочення автономії Київської митрополії. Українська православна церква була змушена служити чужим інтересам.

Висновки

1. Наприкінці XVII ст. характерними рисами соціально-економічного розвитку українських земель Лівобережжя та Слобожанщини були:

• зростання великого феодального землеволодіння;

• розвиток селянських промислів і міського ремесла, на базі яких виникали мануфактури;

• зростання міст;

• налагодження торгових зв'язків між різними частинами України та іншими державами.

2. Особливість цих процесів полягала в тому, що вони відбувалися за умов згортання автономії в Лівобережній та Слобідській Україні.

3. Наприкінці XVII ст. було втрачено самостійність Української православної церкви, хоча вона ще впродовж тривалого часу зберігала свої вільності, права і привілеї.