Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Історія України опорні конспекти 8 клас

Запорозька Січ у складі Гетьманщини

Територія Запорожжя склалася у XVI ст. Вона охоплювала південні та південно-східні землі України (сучасні Запорізька, Донецька, Херсонська, частково Луганська області). Ця територія належала Січі з XVI по XVIII ст.,найчастіше змінювалися південні кордони.

Центром Запорожжя у другій половині XVII ст. була Чортомлицька Січ (1653-1709 рр.), що розташувалася в гирлі річки Чортомлик на о. Базавлук.

Вищим органом влади на Січі, як і перше, була загальна військова рада, в якій мали право брати участь усі козаки.

На чолі — кошовий отаман, якого обирали на козацькій раді і який мав своїх помічників — писаря, суддю, осавулів.

Курінні отамани управляли куренями.

У другій половині XVII ст. на Запорожжя тікало населення з усієї України, рятуючись від воєн, руйнувань, злиднів, спустошливих нападів татар і турків.

Частина з них ставала козаками, інші — наймитами; деякі осідали слободами, жили вільними селянами, вирощували хліб, розвивали скотарство, ремесла і повинні були виконувати певні обов'язки щодо забезпечення козацького війська.

Таким чином, Запорожжя продовжувало виконувати роль форпосту України в боротьбі проти турецько-татарських нападів. З другого боку, Запорожжя залишалося осередком волелюбності, опорою народу в його національно-визвольній боротьбі проти Польщі. Запорожці брали активну участь у всіх народних рухах на Гетьманщині.

Стосовно самої Гетьманщини Запорожжя мало досить незалежну позицію.

• За гетьманування Богдана Хмельницького воно визнавало його владу, зважаючи на авторитет гетьмана й на те, що Хмельницький був обраний гетьманом саме на Запорожжі.

• За наступників Б. Хмельницького Запорожжя стає в опозицію до гетьманської влади. Особливо це стосувалося таких гетьманів, як І. Виговський, Ю. Хмельницький, П. Тетеря та інші.

• Запорожці почали висувати своїх кандидатів на гетьманство. На початку 60-х років XVII ст. запорожці претендентом на булаву висунули свого кошового отамана І. Брюховецького.

• Запорожці неодноразово нападали на татар в той час, коли вони виступали проти Речі Посполитої та Московської держави, що вносило несподівані корективи у плани українських гетьманів.

• Значною мірою запорожці заважали гетьманові П. Дорошенку в його спробах об'єднати Україну.

У 1668 p., коли П. Дорошенко став гетьманом обох сторін Дніпра, запорожці висунули свого претендента на гетьманство — П. Сухорія.

1667 р. Андрусівське перемир'я поставило Запорожжя під спільний протекторат Польщі та Московії. Запорозька Січ опинилася в найскрутнішому становищі.

1686 р. "Вічний мир" між Московією і Польщею передав Запорожжя під протекцію московського уряду.

Участь запорожців у війнах проти Польщі, Османської імперії та Кримського ханства

У другій половині XVII ст. Запорозька Січ була значною військовою силою в боротьбі проти чужоземних загарбників — Польщі, Туреччини, Кримського ханства.

Активну боротьбу проти польсько-шляхетської й турецько-татарської агресії на українські землі вів кошовий отаман запорожців І. Сірко.

Очолювані ним загони запорожців здійснили чимало успішних походів у Правобережну Україну і Кримське ханство. Ось деякі з них.

• Вересень-жовтень 1663 р. Спільний похід до Кримського ханства запорожців і московських військ. Об’єднані війська вдерлися до Криму й завдали поразки ханським ордам.

• Січень-лютий 1664 р. Похід на Буг і Дністер запорожців, які погромили татарські улуси, а звідти дісталися Правобережної України й визволили від польського панування Брацлав, Кальник, Могилів, Рашків, Умань, Черкаси, Канів та інші міста. Козаки завдали поразки військам польського полковника Стефана Чернецького.

• 1667 р. Похід запорозьких козаків на чолі з І. Сірком до Криту, під час якого козаки зайняли Кафу та інші міста і визволили 2 тис. невільників.

• 1670 р. Похід запорожців на чолі з І. Сірком на турецьке місто-фортецю Очаків, яке було спалено. Козаки визволили багато полонених і захопили багато худоби.

Не було року, щоб кошовий отаман Іван Сірко не водив запорожців у бойові походи.

• 1679 р. За рік до своєї смерті І. Сірко брав участь у поході в пониззя Дніпра з тим, щоб використати укріплення, збудовані турецькими нападниками, як плацдарм для наступу на Лівобережну Україну і Київ. Похід закінчився успішно, турецькі укріплення в пониззі Дніпра були знищені.

Висновок

Боротьба запорожців з турецько-татарськими загарбниками, з якою нерозривно пов'язана діяльність кошового отамана Івана Сірка, мала велике значення в ослабленні Кримського ханства і султанської Туреччини.

Іван Сірко

Іван Сірко — кошовий отаман Запорозької Січі, мужній, хоробрий воїн, талановитий полководець, умілий керівник і організатор.

Усе своє життя провів у походах проти Туреччини, Кримського ханства. Речі Посполитої. служив Україні та захищав її від численних ворогів, своїми подвигами возвеличив її. І. Сірко — великий син українського народу, наша слава і гордість.

Відважний, винахідливий, безкорисний, і тому користувався у запорожців великим авторитетом. Вони вісім разів обирали І. Сірка своїм кошовим отаманом і весь той час він водив їх у бойові походи, з яких поверталися переможцями. Він на чолі запорожців побив турків і татар у 55 битвах.

Іван Сірко — учасник Національно-визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького, у 1658—1660 pp. — вінницький полковник.

З 1660 р. Іван Сірко на Запорожжі, де перебував до кінця життя.

Слід зазначити, що Іван Сірко був неперевершеним полководцем, але залишався недалекоглядним політиком і часто заважав окремим гетьманам боротися за соборну і незалежну Україну.

Не розумів політики І. Виговського, виступав проти П. Тетері заважав у здійсненні державницьких планів П. Дорошенку.

У 1672 р. царський уряд вислав І. Сірка до Сибіру (м. Тобольськ) за те, що той виступив проти обрання гетьманом Лівобережної України царського ставленика І. Самойловича, утім змушений був повернути його назад, бо турецько-татарські орди становили велику загрозу на півдні.

З його іменем пов'язують широковідомий лист запорожців турецькому султанові, де з нищівним сарказмом висміяно пихатого володаря і його погрози.

Султан Мухаммед ІV написав листа запорозьким козакам:

"Я — султан, син Мухаммеда, брат сонця і місяця, онук і намісник Божий, володар царств — македонського, вавилонського, єрусалимського, Великого і Малого Єгипту, цар над царями, володар над володарями, винятковий лицар, ніким не переможений, воїн, невідступний хранитель гробу Ісуса Христа, попечитель самого Бога, надія і втіха мусульман, великий захисник християн, наказую вам, запорізькі козаки, здатися мені добровільно і без будь-якого опору і мене вашими нападами не примушувати непокоїтися".

У відповідь запорожці відповіли султану теж листом, в якому нещадно глузували над пихатістю "непереможного лицаря”. Ось текс їхнього листа:

"Ти — шайтан турецький, проклятого чорта брат і товариш і самого люципера секретар! Який ти в чорта лицар? Чорт викидає, а твоє військо пожирає. Не будеш ти годен синів християнський під собою мати, твого війська ми не боїмося, землею і водою будемо битися з тобою. Вавилонський ти кухар, македонський колесник, ієрусалимський броварник, олександрійський козолуп, Великого і Малого Єгипту свинар, вірменська свиня, татарський сагайдак, кам'янецький кат, подолянський злодіюка, самого гаспида внук і всього світу і півсвіту блазень, а нашого Бога дурень, свиняча морда, кобиляча с...а, різницька собака, нехрещений лоб, хай би взяв тебе чорт! Оттак тобі козаки відказали, плюгавче! Невгоден єси матері вірних християн!

Числа не знаєм, бо календаря не маємо, місяць у небі, год книзі, а день — такий у нас, як і у вас, поцілуй за те ось куди нас!" Художник Ілля Рєпін на цей сюжет написав відому картину "Запорожці пишуть листа турецькому султанові".

Помер 1680 р. на Чортомлицькій Січі.

На могилі І. Сірка козаки встановили камінь-пам'ятник, який зберігся до нашого часу.

Могила І. Сірка, що знаходилася на правому березі Дніпра поблизу с. Капулівки (Дніпропетровщина), опинилася під загрозою затоплення водами Каховського водосховища, тому 1967 р. прах перезаховали на Бабиній могилі біля Капулівки. Там встановили старий камінь з написом, а вище поставлено погруддя. На гранітній плиті викарбовано новий напис: "Тут похований кошовий отаман Війська Запорозького Іван Сірко 1680 року".

Про подвиги І. Сірка народ складав пісні, легенди, думи. І. Сірко — кошовий отаман і легенда. Своїми подвигами звеличив Січ, на своїй булаві ніс народові волю. До таких героїв, як І. Сірко, шана вічно житиме в нащадках великих лицарів, славних запорожців.

Політика уряду Московії щодо Запорозької Січі

У 1661р. на Чортомлицькій Січі було розташовано московську залогу. Приводом для її розташування послужила заява московського уряду про спільну боротьбу проти турецько-татарських завойовників. Ця залога повинна була стежити за всіма подіями, що відбувалися на Запорожжі, та інформувати про це Москву.

Після підписання "вічного миру" царський уряд деякий час підтримував широку автономію Січі. Січ зберегла право місцевого самоврядування й суду, військо одержувало щорічне "царське жалування", тобто грошову суму, запас продовольства і бойове спорядження.

Козацькі полки разом із московською армією продовжували вести боротьбу проти Туреччини.

На початку XVIII ст. царський уряд почав послідовно обмежувати автономію Запорожжя, вплив і роль Запорозької Січі:

• на запорозьких землях споруджувалися російські фортеці;

• було заборонено зв’язки Запорозької Січі з Річчю Посполитою і Кримським ханством;

• почався наступ на економічні права Запорозької Січі.

Висновки

1. Запорозька Січ за доби Руїни відігравала неоднозначну роль.

• залишалася центром боротьби проти турецьких і татарську нападів;

• була осередком боротьби проти феодальних утисків;

• боронила південні кордони;

• втручалася у справи Лівобережної та Правобережної України

2. Гетьмани в боротьбі за владу часто використовували запорожців.

3. Царський уряд уже в другій половині XVII ст. почав проводити політику на поступове обмеження впливу і ролі Запорозької Січі як осередку козацьких вільностей і демократичних традицій