Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України опорні конспекти 8 клас

Слобідська Україна в другій половині XVII ст.

Слобідська Україна — це територія на схід від Гетьманщини, яка охоплювала великий простір:

до лінії Курськ — Воронеж на півночі,

до вододілу між Дінцем і Доном на сході,

землі донських козаків на півдні.

Це — землі теперішньої Харківської, частини Сумської, Донецької, Луганської, Воронезької та Курської областей.

Освоєння земель Слобідської України розпочалося ще у XVI ст., але масового характеру воно набуло у XVII ст. (після невдалих козацько-селянських повстань, у перебігу Національно- визвольної війни, особливо у роки Руїни).

Від поселень — слобод — край дістав назву Слобідська Україна.

Слободами називали поселення, що користувалися пільгами: протягом 10—40 років не платили податків із торгових операцій, з занять промислами і ремеслами.

У 1635 р. в Слобідській Україні було проведено перший перепис населення.

Московська адміністрація не перешкоджала освоєнню родючих земель Слобожанщини.

Фактично було проведено господарське освоєння краю за рахунок української народної колонізації.

Вільні простори землі могли обробляти всі, хто бажав. Ці землі називали "займанщиною" і були вони приватною власністю тих, хто їх обробляв. Тому Слобідська Україна стала місцем великого землеволодіння.

Тут добре розвивалося хліборобство, скотарство, виноградарство, сіяли тютюн. Продукти господарства експортувати до Гетьманщини, Москви, за кордон.

Наприкінці ХVІІ ст. на Слобожанщині проживало 100 тис. українців і 20 тис, росіян.

Колонізація — заселення і господарське освоєння вільних земель всередині країни (внутрішня колонізація), заснування поселень за межами своєї країни (зовнішня колонізація).

Займанщина — вільні простори родючих земель, які могли займати й обробляти всі, хто бажав, і які ставали їхньою приватною власністю.

Заснування слобідських міст

Переселенці засновували села і міста.

У 60-х роках XVII ст. на Слобожанщині вже існувало 57 міст і містечок.

У 1652 р. полковник Іван Дзиковський прибув на нові землі з-під Острога на Волині і привів із собою тисячу козаків разом з жінками і дітьми, а також полкову старшину. Так було закладено місто Острогозьк.

Переселенці із м. Ставища Білоцерківського полку на чолі з Герасимом Кондратьєвим того самого року заснували м. Суми.

Сотник Харко заснував місто Харків. Сюди прибуло 600 чоловік, які побудували Харківську фортецю (1656 p.). Виникали й інші міста як центри ремесла і торгівлі.

Суми славилися виробами ткачів, гончарів, кравців, ювелірів.

У Харкові виготовляли килими.

Міста адміністративно підпорядковувалися царським воєводам і козацькій старшині і не користувалися магдебурзьким правом.

Адміністративно-політичний устрій Слобідської України

Протягом другої половини XVII ст. Слобожанщина користувалася автономними правами в межах Московської держави.

Слобідська Україна мала подібний до Гетьманщини козацький устрій.

Острогожський, Харківський, Сумський, Охтирський, Балаклійський, який згодом був розформований, а землі приєднані до Харківського полку.

У 1685 р. з Харківського слобідського полку виділився Ізюмський.

Основною функцією слобідських полків була охорона південних кордонів Московської держави від нападів татар. Вони також брали участь у воєнних походах разом з московськими військами, будували укріплення над Дніпром.

На чолі кожного полку стояв полковник, якого спочатку обирала старшина і затверджував Бєлгородський воєвода, а пізніше полковник уже не обирався, а призначався московським урядом. Слобідським полкам видавалися царські жалувані грамоти.

Полки поділялися на сотні на чолі з сотником, які самі вибирали собі старшину.

Слобідські полки не були об'єднані від керівництвом однієї особи (наприклад, гетьмана, як на Лівобережжі). Кожен полковник самостійно будував свої відносини з царським урядом.

Паралельно із полковницькою владою у другій половині XVII ст. на Слобожанщині існувала влада московських чиновників, яких призначав Бєлгородський воєвода.

Влада слобідських полковників була спадковою.

У 1700 р. було видано царський указ про обов’язкову постійну службу слобідських козаків. Почався наступ на автономію Слобідської України.

Царський уряд керував Україною через спеціально створену в Посольському приказі канцелярію з малоросійських справ, а з 1663 р. — через Малоросійський приказ.

Соціальний устрій

Суспільство поділялося на п'ять станів:

• козацтво, яке підпорядковувалося владі козацької старшини, мало право вільно проживати в містах і займатися ремеслом, торгівлею, промислами. Козацтво несло військову службу і не сплачувало податків;

• шляхта;

• духовенство;

• міщанство;

• селянство.

Привілейованими були:

• козацька старшина;

• родовита шляхта;

• російське та іноземне дворянство, що отримало від царя землі за службу;

• вище духовенство, яке мало великі земельні володіння;

• міські багатії.

Висновки

Масова колонізація Слобожанщини здійснювалася українським населенням і була зумовлена воєнним лихоліттям другої половини XVII ст. Українці обжили величезні незаселені простори земель "дикого поля", захищали південні кордони Російської держави від нападів татар, разом з російськими військами брали участь у воєнних походах.