Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Історія України опорні конспекти 8 клас

Адміністративно-територіальний устрій Лівобережної Гетьманщини

Адміністративно-територіальний устрій

На Гетьманщину поширилася влада центральних установ Московської держави.

Поряд з цим Лівобережна Україна зберегла окреме козацьке самоврядування, військо, суд, податкову систему, митні кордони і, таким чином, користувалася широкою автономією.

Гетьманщина мала визначену територію.

Кордони Гетьманщини визначалися Зборівським трактатом, Андрусівським перемир'ям. Бахчисарайським договором, трактатом про "Вічний мир".

Лівобережна Гетьманщина поділялася на полки, які були військовими й адміністративно-територіальними одиницями.

На Лівобережжі у 60-х роках XVII ст. було 10 полків:

Переяславський,

Миргородський,

Полтавський,

Прилуцький,

Ніжинський,

Чернігівський,

Київський,

Лубенський,

Гадяцький і Стародубський.

На чолі кожного полку стояв полковник, якого обирали козаки або призначав гетьман. Центром полку було одне із значних міст полкової території. Своїми підлеглими полковник керував за допомоги полкової козацької старшини — полкового обозного, писаря, осавула, хорунжого тощо. Полковник користувався всією повнотою влади на території свого полку.

Полки складалися із сотень, які очолювали сотники, що обиралися козацьким населенням полку або призначалися гетьманом. Сотенному управлінню підпорядковувалися міська і сільська адміністрація (війти, отамани).

Царський уряд зразу ж став на шлях обмеження, а згодом — ліквідації традиційного військово-політичного устрою Лівобережної України. В багатьох містах Гетьманщини розміщувалися царські воєводи, які часто втручалися у внутрішні справи місцевих властей.

Висновки

У процесі створення державних органів влади Гетьманщини було використано традиції Запорозької Січі, але, враховуючи нову ситуацію, були внесені істотні зміни:

• поступово відмирали генеральні військові ради;

• ускладнювалася система судочинства;

• внутрішня політика все більше проводилася в інтересах старшини;

• гетьманів затверджував царський уряд.

Органи влади

Протягом другої половини XVII ст. в межах Гетьманщини продовжували діяти ті органи управління, які склалися ще за часів Національно-визвольної війни: виборність гетьмана та старшини, система місцевого управління, судочинство, козацьке військо тощо.

Уряд Гетьманщини — генеральний уряд, полковий і сотенний — проіснував понад 130 років. Зберігалося право виборності державних органів влади віч вищого (гетьмана та генеральної старшини) до нижчого (сотник і сотенна старшина), хоча були значні порушення з боку царської адміністрації.

Уряд Гетьманщини очолював гетьман, якого обирала загальна військова рада на невизначений строк з наступним затвердженням царським урядом.

Резиденціями гетьмана були Чигирин, Гадяч, Батурин, Глухів.

Між царським урядом і гетьманом укладалися спеціальні Статті (умови), які визначали гетьманські права і компетенцію.

Гетьманські клейноди — відзнаки й атрибути влади (булава, бунчук, прапор (корогва) і печать) — вручав цар.

Уся політична влада в Гетьманщині зосередилася в руках козацької старшини, відбувалося ослаблення гетьманської влади і скасування принципів військової демократії для козацьких мас.

Верховним органом вважалася Генеральна військова рада — збори представників козацького війська, на яких обирали гетьмана і розв'язували найважливіші політичні, військові, фінансові, судові справи. Роль і значення козацької ради постійно зменшувалася. Нерідко ради скликалися формально для схвалення погодженої з царським урядом кандидатури гетьмана або для підтвердження договірних умов між гетьманською адміністрацією і царським урядом. Нерідко в радах брали участь уповноважені царського уряду, які диктували волю царського уряду.

Усе більшу роль починала відігравати старшинська рада, яка ухвалювала розміри податків, оренди, відала військовими справами. На цих радах обиралися генеральна старшина та полковники. Московський уряд на цих радах затверджував кандидатів на посаду гетьмана, генеральних і полкових урядовців.

У селах управляли сільські старости — війти, їм допомагали писар і мировий суддя.

У великих містах продовжувало діяти магдебурзьке право. Місто очолював виборний орган — магістрат, члени якого обиралися міщанами і затверджувалися гетьманом.

Заходи гетьманів щодо захисту державних інтересів Гетьманщини

За гетьманування Д. Многогрішного частково було відновлено автономію Лівобережжя, яку втратив гетьман І. Брюховецький.

Д. Многогрішний наполіг на виведенні з деяких міст України московських залог.

За Глухівським договором 1669 р. він добився згоди московського уряду, що воєводи залишаться тільки в п'ятьох містах і що їм буде заборонено втручатися у справи місцевого населення.

Прагнув реалізувати свої мрії про самостійність України гетьман І. Самойлович.

Проте обидва гетьмани (Д. Многогрішний та І. Самойлович) стали жертвами московської політики.

Політика козацької старшини й української шляхти лише руйнувала державний лад в Україні.

Московський уряд наприкінці XVII ст. здійснював тотальний наступ на автономні права Лівобережної України.

Соціальний устрій

Соціальний устрій населення Гетьманщини зазнав значних змін.

Козацтво перетворилося на привілейований стан. Воно несло військову службу і звільнялося від податків, отримало право вільно оселятися в містах і селах, могло вільно займатися ремеслом, торгівлею, промислами.

За козацтвом закріплювалося право власності на землю.

Внаслідок Національно-визвольної війни українського народу 1648-1657 pp. були ліквідовані:

польська шляхта і магнатство,

католицьке духовенство.

Мав місце перехід одних категорій населення в інший, зокрема селяни дістали право переходити в козацтво і міщанський стан.

Селян і міщан обкладали податками.

Крім податків, селяни і міщани обкладалися зборами на утримання органів місцевого самоврядування та на церкву. Розмір податків не був точно визначений, що давало старшині можливість зловживати цим.

Селяни і міщани були змушені виконувати низку повинностей на користь гетьманської адміністрації:

• надавати підводи для службових осіб гетьманського і царського урядів;

• надавати квартири військам;

• будувати і ремонтувати мости;

• будувати і ремонтувати греблі та млини.

Панівні стани — старшина, українська шляхта і духовенство — були звільненні від будь-яких податків і повинностей.