Історія України опорні конспекти 8 клас

Україна у роки правління І. Виговського

Гетьман І. Виговський

Іван Виговський — видатний український державний діяч, тонкий і розумний політик, військовий спеціаліст, визнаний дипломат, людина високого розуму та європейської освіченості.

Походив з українського шляхетського роду на Київщині.

Закінчив Києво-Могилянську академію, був прихильником православ’я.

Перебуваючи на службі у польському війську, потрапив у полон до татар під Жовтими Водами (1648 p.). Б. Хмельницький викупив його з полону і невдовзі призначив Генеральним писарем Війська Запорозького.

Після смерті Б. Хмельницького 23-26 серпня 1657 р. в Чигирині обраний наказним гетьманом при Юрієві Хмельницькому до його повноліття, а згодом домігся гетьманської булави.

17 жовтня 1657 р. чернігівський єпископ Л. Баранович освятив булаву, бунчук і шаблю, які раніше належали Б. Хмельницькому, і вручив їх І. Виговському.

Дотримувався політичного курсу Б. Хмельницького і намагався утримати всі українські землі під гетьманським управлінням.

Головна мета його діяльності — обстоювання повної самостійності України. Для цього Виговський уклав мир з Кримським ханством, продовжив переговори з польським і шведським послами.

Різні оцінки діяльності І. Виговського

1. У радянській історіографії І. Виговського показували як зрадника українського народу, зрадника Москви, який продався Польщі.

2. М. Костомаров убачав у Виговському гетьмана тільки козацької старшини, а не всього народу.

3. Українські історики М. Грушевський, Д. Дорошенко оцінювали його як патріота України, оборонця її прав та інтересів.

4. Патріотом України вважає його і більшість сучасних істориків.

5. Дослідник доби І. Виговського В. Липинський вказував:

"Незважаючи на зроблені ним помилки, останеться все ж одним із найбільш освічених, найбільш патріотичних державних мужів України".

Зовнішня політика

Мета зовнішньої політики І. Виговського:

• обстоювати повну самостійність України;

• продовжувати політику Б. Хмельницького, спрямовану на розбудову незалежної козацької держави;

• зміцнити міжнародний авторитет козацької держави;

• встановити дружні відносини з усіма сусідніми країнами.

Корсунська рада

(жовтень 1657 p.)

(За участі козацької старшини, представників козацтва, селянства. Представники Січі на раду не прибули)

Прибули посли Швеції, Польщі, Австрії, Туреччини, Криму, Трансільванії, Молдови, Валахії.

1. Було остаточно оформлено договір зі Швецією, який передбачав утворення українсько-шведського військово-політичного союзу, спрямованого на забезпечення незалежності й територіальної цілісності України.

2. Шведський король Карл X зобов'язувався домагатися визнання Польщею незалежності України.

3. Західноукраїнські землі та Берестецьке і Полоцьке воєводства, які перебували під владою Речі Посполитої, мали увійти до складу Гетьманщини.

4. Ухвалено відновити союз з Туреччиною і Кримським ханством.

5. Укласти перемир’я з Польшею.

Висновок

Початок воєнних дій між Швецією і Данією, складна внутрішньополітична ситуація в Україні не дозволили реалізувати умови Корсунського договору.

Відносини з Москвою

• На розрив із Москвою І. Виговський іти не хотів, але вважав, що відносини з нею мали б бути рівноправними і царський уряд не повинен втручатися у внутрішні справи України —і військові, фінансові, суспільний устрій.

• До царя було відправлено посольство, яке мало повідомити про обрання нового гетьмана.

• Московський уряд зволікав із визнанням гетьманом І. Виговського, вимагаючи від нього згоди на введення до найбільших українських міст московських залог на чолі з воєводами.

• Після Лютневої ради 1658 р. в Переяславі, яка підтвердила І обрання гетьмана, І. Виговський погодився на прибуття воєвод до Переяслава, Ніжина й Чернігова.

• І. Виговський вимагав визнання гетьмана єдиним представником Української держави і щоб царський уряд за його відсутності не вів переговорів із групами старшини, духовенства та запорожцями.

Висновки

1. Москва почала використовувати у своїх цілях внутрішні суперечності та втручатись у внутрішні справи України.

2. І. Виговський розірвав союз із Москвою і сповістив про це маніфестом європейські країни.

Внутрішня політика

1. І. Виговський спирався на старшинську верхівку, духовенство, українську шляхту, роздавав їм землі і привілеї.

2. Привілеї козацької старшини і шляхти, їхні великі землеволодіння викликали незадоволення незаможного козацтва та селянства, становище яких погіршувалося через війну.

3. Намагався утримати всі українські землі під гетьманським управлінням.

4. В Україні розгорнулася боротьба за владу.

5. Не підтримали І. Виговського і запорозькі козаки.

6. В Україні сформувалися значні опозиційні сили.

Цим скористався полтавський полковник Мартин Пушкар, який сам прагнув гетьманської булави, і запорозький отаман Яків Барабаш.

Опозиційні сили дістали підтримку з Москви та організували заколот.

1 червня 1658 р. Гетьманські війська і загони татар розгромили заколотників під Полтавою. М. Пушкар загинув у бою, а Я. Барабаш був захоплений козаками в полон і страчений.

І. Виговський, замість розумного розв'язання конфлікту з опозицією, вдався до терору, який тільки посилив ненависть до нього з боку значної частини українського народу.

Ця братовбивча боротьба коштувала Україні до 50 тис. жертв, ослабила її як військово, так і політично.

Опозиція — ті, хто не підтримує чинні в державі порядки, не задоволені керівництвом.

Гадяцька угода

(6 (16) вересня 1658 р.)

(Між Україною та Польщею)

1. Київське, Брацлавське, Чернігівське воєводства входили до складу Речі Посполитої як окрема держава під назвою Велике князівство Руське зі своїм гетьманом.

2. Україна, Польща й Литва утворювали федерацію трьох самостійних держав, об'єднаних лише спільно обраним королем.

Федерація — союзна держава, що складається з території окремих держав, які мають обмежений суверенітет.

3. Сейм мав бути спільним для представників Польщі, Литви та України.

4. Законодавча влада в Україні мала належати Національним зборам, а виконавча — гетьманові.

5. Кожна держава повинна мати власні судову й фінансову системи, діловодство, армію, монету.

6. Згідно з договором, військо гетьмана мало налічувати 30 тис. козаків і 10 тис. найманців.

7. Гетьманові заборонялося встановлювати зв'язки з іншими державами.

8. Польське військо не мало права переходити кордони України.

9. Церковна унія підлягала скасуванню.

10. Православна віра діставала рівні права з католицькою.

11. Православний митрополит і чотири єпископи отримували право на місця в сенаті.

12. Передбачалося заснувати два університети, гімназії, школи, друкарні, гарантувалися свободи друку, слова.

Висновки

• Становище І. Виговського після підписання Гадяцької угоди різко ускладнилося.

• І. Виговський надто покладався на козацьку верхівку, нехтуючи настрої та побоювання селянсько-козацьких низів.

• У широких масах українського народу, в середовищі рядового козацтва поворот до державного об’єднання з Польщею викликав гостре невдоволення:

— народ вбачав у Польщі запеклого ворога;

— Гадяцька угода викликала незадоволення навіть серед прибічників гетьмана;

— не підтримали І. Виговського і запорозькі козаки на чолі з Іваном Сірком.

• Гадяцький догововір ускладнив політичну ситуацію в Україні.

Московсько-українська війна 1658—1659  pp.

Причини війни:

• загострення українсько-московських відносин після смерті Б. Хмельницького;

• втручання московських воєвод у внутрішньополітичне становище України;

• невдоволення московського уряду діяльністю І. Виговського, який пішов на укладення союзу з Польщею;

• прагнення московської влади замінити І. Виговського особою, яку зможуть краще контролювати.

Після укладення договору з Польщею московський цар Олексій Михайлович видав грамоту до всього українського народу, в якій оголосив гетьмана І. Виговського зрадником.

Навесні 1659 р. понад 100 тис. московських солдатів вирушило на Київ.

28-29 червня 1659 р. Стався вирішальний бій під Конотопом між московським та українським військами, який закінчився повним розгромом московської армії.

Про цей бій М. Грушевський писав: "Знищено ціле військо московське; двоє московських воєвод попали в неволю. О. Трубецький покинув Конотоп і подався скоріше з України".

Наслідки

1. Конотопська битва не поклала край розбрату в Україні.

2. У здійсненні державних планів І. Виговському перешкодив кошовий отаман Іван Сірко, який затіяв на півдні війну з татарами всупереч союзу І. Виговського з Кримським ханством.

3. Проти гетьмана виступила опозиція, яку за допомоги московських воєвод організував Іван Безпалий.

4. Невдоволення політикою І. Виговського виявили козацької полководці Іван Богун, Василь Золотаренко, Яким Сомко та інші.

5. Відчуваючи втрату підтримки, І. Виговський 11 вересня 1659 р. під Германівкою на Київщині скликав Генеральну раду, на якій козаки:

— відмовилися визнати Гадяцький договір;

— виступили проти підданства польському королю;

— висловили недовіру І. Виговському. І

І. Виговський зрікся булави, а гетьманом було обрано Юрія Хмельницького.

І. Виговський подався до Польщі.

Спершу дістав від польського уряду Київське воєводство, а в 1664 р. його звинуватили поляки у зраді та стратили під Вільхівцями (тепер Черкаська область).

Висновки

1. Українська держава, створена Б. Хмельницьким, в середині XVII ст. була втягнена в міжнародну боротьбу між сусідніми державами та їх прибічниками, окремими гетьманами та претендентами на гетьманську булаву.

2. В Україні наростали внутрішні суперечності, анархія й руїна, соціальні конфлікти і протистояння.