Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України опорні конспекти 8 клас

Тема 4. Українські землі в 60—80-х роках XVII  ст.

Продовження Національно-визвольної війни у 1656-1657  pp.

Віденське перемир'я

(Між Московською державою і Польщею)

(24 жовтня 1656 р.)

1. Московська держава, налякана успіхами Швеції у Прибалтиці, яка у липні 1655 р. виступила проти Польщі і захопила більшість її території, пішла на зближення з Річчю Посполитою.

2. На польсько-московські переговори українську делегацію допущено не було.

3. Згідно з цією угодою:

• воєнні дії між Річчю Посполитою й Москвою припинялися;

• обидві країни обіцяли не вступати в переговори про мир зі Швецією;

• передбачалися спільні дії проти Швеції та Бранденбургу;

• поляки обіцяли московському царю, що після смерті їх короля Яна Казимира московського царя оберуть польським королем.

Висновки

• Віленська угода порушувала найважливіші інтереси козацької держави, бо в односторонньому порядку припинила війну З Річчю Посполитою, що грубо порушувало Березневі статті.

• Москва ставала фактично союзницею Речі Посполитої І НЕхтувала інтересами України. Вона руйнувала державницькі плани Б. Хмельницького, оскільки визволенню українських земель союз з Московською державою тільки перешкоджав.

• Угода призвела до загострення українсько-московських відносин у 1656-1657 pp.

• Вона стала поштовхом до зміни Б. Хмельницьким зовнішньополітичної лінії.

Зміна зовнішньополітичної орієнтації Богдана Хмельницького

Віденське перемир'я було сприйнято козаками як зрада з боку московського царя.

Б. Хмельницький почав шукати союзників ПРОТИ Москви і речі Посполитої.

Він уклав угоди зі шведським королем Карлом X Густавом і семиградським князем Юрієм ІІ Ракоці.

Б. Хмельницький намагався створити союз коаліції за участі Швеції, Семиграду, Молдови, Волошини, Литви.

Незважаючи на погрози Москви. Б. Хмельницький спільно зі шведським королем Карлом X і семиградським князем Юрієм II Ракоці продовжив війну з Польщею.

Дії українського війська в Польщі 1656—1657  pp.

Початок 1657 р. Україна й Семиграддя (Трансільванія) почали воєнні дії проти Польщі.

На допомогу Ю. Ракоці гетьман вислав допоміжний корпус — 20-тисячне військо під проводом А. Ждановича.

Цей корпус пройшов з військом князя по всій Польщі, навіть захопив Краків та Варшаву.

Утім згодом ситуація змінилася.

1. Польща дістала допомогу від татар і австрійців.

2. Семиградського князя Юрія II Ракоці скинули з престолу.

3. Швеція вийшла з коаліції через власну війну з Данією.

4. Семиградські війська капітулювали, а українські відступили на свою територію.

Воєнна катастрофа підірвала здоров’я Б. Хмельницького.

27 липня (6 серпня) 1657 р. Б. Хмельницький помер у Чигирині.

Поховано гетьмана в Іллінській церкві у Суботові.

Український гетьман посів гідне місце серед лідерів європейських держав.

Трансільванія — князівство, що було розташоване на території сучасної Румунії.

Як оцінюють Б. Хмельницького видатні письменники, вчені, дослідники

Діяльність Б. Хмельницького — далекоглядною політика, прекрасного дипломата, великого полководця — вплинула не лише на подальшу долю України, а й на європейське політичне життя.

Діяльність Б. Хмельницького оцінюють неоднозначно.

Більшість дослідників підкреслює його величезну роль у створенні козацької держави, могутнього високоорганізованого війська, у вихованні плеяди видних військових керівників, у відродженні почуття національної гордості українського народу в організації українського населення на визвольну боротьбу проти польської шляхти. Вони заявляють, що Б. Хмельницький виявив себе блискучим полководцем, тонким і вправним дипломатом, який першим виробив принципи національної державной ідеї, що стала вирішальною у визвольних змаганнях українського народу впродовж наступних століть. Він спрямував енергію народних мас на розбудову соборної держави та виборення нею незалежності.

Б. Хмельницький був високоосвіченою людиною свого часу, не вимагав привілеїв і жив дуже скромно. Він посідає гідне місце у перших рядах лідерів європейських держав.

Позитивно оцінюють діяльність Б. Хмельницького:

• Г. Сковорода називає його "героєм Богданом".

• Т. Шевченко називає Б. Хмельницького "геніальним бунтівником".

• Український історик В. Липинський дійшов висновку, що гетьман свідомо і послідовно прагнув створити фундамент української державності.

• М. Грушевський називав Б. Хмельницького "великий діячем, людиною дійсно великою своїми індивідуальними здібностями і можливостями. Від Хмельниччини веде свій початок нове українське життя, і Хмельницький як головний потрясатель зістанеться героєм української історії”.

• Д. Дорошенко назвав Б. Хмельницького "державним діячем великого формату".

• Сучасники порівнювали українського гетьмана з Ганнібалом та іншими полководцями античності, яких вважали еталоном військового генія.

• Більшість істориків незалежної України.

• Радянські історики схвалювали дії Б. Хмельницького, підкреслюючи його роль в об'єднанні України з Росією.

Не обминули Б. Хмельницького невдачі, помилки й прорахунки, багато з яких пов'язані з історичними обставинами, які склалися того часу. Утім провину за ці помилки багато істориків і письменників намагалися перекласти лише на Б. Хмельницького.

Негативну оцінку діяльності Б. Хмельницького дають:

• Т. Шевченко у творах: "Розрита могила", "Стоїть в селі Суботові...", "Якби ти , Богдане...", вказуючи, що той віддав Україну під владу Росії.

• М. Костомаров — український історик — хвалив Б. Хмельницького за налагодження зв'язків з Росією і критикував за закулісні відносини з Туреччиною.

• М. Куліш — український мислитель — гостро критикував Б. Хмельницького, який, на його думку, започаткував період розвалу, анархії і культурного занепаду України.

• М. Грушевський, даючи позитивну оцінку Б. Хмельницькому, висловив сумнів щодо існування у Б. Хмельницького чіткої мети, вказуючи, що вчинки гетьмана визначалися обставинами.

Не затьмарить слави Б. Хмельницького його помилки.

Безперечно, Б. Хмельницький — велика історична постать, який започаткував Українську державу.

Становище в Українській державі після смерті Богдана Хмельницького

5—11 квітня 1657 p., ще за життя Б. Хмельницького, старшинська рада ухвалила рішення про передачу влади після смерті гетьмана його 16-річному синові Юрію.

Він помер, але справу визволення країни не було вирішено до кінця.

Розпалася коаліція проти Речі Посполитої.

У цей час між старшиною розпочалася боротьба за гетьманську булаву, що негативно позначилося на стані всієї України.

Руїна — трагічна доба в історії України, період боротьби старшинських угруповань за гетьманську булаву, занепаду визвольних ідей, постійного втручання сусідніх держав в українські справи для досягнення власних загарбницьких планів.

Причини Руїни

1. Несприятливі міжнародні умови, прагнення сусідніх держав до загарбання України.

2. Соціальна неоднорідність українського народу, його небажання коритися шляхетсько-старшинській верхівці.

3. Розкол в середовищі української старшини з питань внутрішньої і зовнішньої політики.

4. Прагнення старшинської верхівки до власного збагачення, боротьба її за владу.

Особливості Національно-визвольної війни

1. Тісний взаємозв'язок і взаємовплив національно-визвольної, релігійної та соціальної боротьби.

2. Значний розмах селянської боротьби у 1648-1652 pp., що сприяло утвердженню в козацькій Україні нової моделі соціально-економічних відносин.

3. Провідну роль відігравало козацтво.

4. Домінування збройної боротьби, яка час від часу набувала надзвичайно жорстокого характеру.

Основні досягнення піл час Національно-визвольної війни

1. Ліквідація національного гніту — здобуття української національної державності (офіційна назва держави — "Військо Запорозьке").

2. Послаблення соціального гніту — ліквідація магнатського землеволодіння (фільварків), поширення козацького (хутірського, фермерського) землеволодіння.

3. Було ліквідовано кріпацтво, люди дістали особисту свободу.

4. Ліквідація релігійного гніту — відновлення в правах Української православної церкви, самостійне існування православної церкви.

5. Зміцнилися традиції боротьби проти чужоземного, соціального, національного і релігійного гніту, розвинувши в українському народові почуття самосвідомості.

6. Національно-визвольна війна — приклад для наступних поколінь у їхній боротьбі за свою незалежність, зразок мужності і героїзму заради свободи і створення незалежної Української держави.

Причини невдач Національно-визвольної війни українського народу

1. Соціальні протиріччя, повстання, різні конфлікти під час Національно-визвольної війни, що значно ослаблювали сили повсталих.

2. Відсутність у лідерів, чітких політичних орієнтирів, чіткої мети (погляди Б. Хмельницького під час Національно-визвольної війни змінювалися від "автономізму'' до створення самостійної держави).

3. Слабкість новоствореної держави та відсутність надійних важелів управління суспільними процесами.

4. Численні прорахунки керівництва, відсутність єдності дій, боротьба між різними старшинськими групами за владу, переважання особистих, групових і станових інтересів над національними, державними.

5. Постійний зовнішній тиск із боку Речі Посполитої, Туреччини, Московської держави, кримського ханства.

6. Постійне втручання цих держав у внутрішні справи України.

Історичне значення Національно-визвольної війни

1. Привела до створення національної держави, частина якої на території Лівобережної України (Гетьманщина) на правах автономії проіснувала в складі Російської імперії до 80-х років ХVІІІ ст.

2. Пришвидшила формування національної державної ідеї, що стала для наступних поколінь українців прапором у боротьбі за незалежність.

3. Сприяла розвиткові національної свідомості українців.

4. Сформувала нову політичну еліту, яка захищала національні інтереси.

5. Збагатила й зміцнила традиції боротьби проти національного, релігійного та соціального гніту.

6. Пробудила прагнення створити власну незалежну соборну державу.

7. Стала поштовхом до розвитку усної народної творчості, літописання, історичної та художньої літератури тощо.

Уроки Національно-визвольної війни

1. Події Національно-визвольної війни продемонстрували, що тільки утворення власної незалежної соборної держави створює політичні умови для розвитку нації.

2. Розбудова держави вимагає значної роботи зі створення ефективного апарату управління.

3. Не можна ігнорувати розв'язанням найважливіших соціально-економічних проблем, спрямованих на задоволення інтересів переважної більшості населення.

4. Необхідна єдність політичної еліти.

5. У боротьбі потрібно захищати насамперед власні національні інтереси.

6. Спроби перекласти вирішення національних інтересів на допомогу зовнішніх держав і здійснення заради цього їм поступок національними інтересами обертається для нації і держави катастрофою.