Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України опорні конспекти 8 клас

Тема 1. Українські землі в XVI ст.

Соціальна структура українського суспільства

Економічне життя

Панування іноземних феодалів, татарські напади затримали, але не змогли зупинити економічного розвитку України.

На соціально-економічний розвиток України XVI ст. визначальний вплив справила зміна економічної ситуації в Європі. На західноєвропейському ринку значно зросли ціни на худобу і збіжжя. Розвиток внутрішнього ринку і зовнішніх економічних зв'язків справив значний вплив на сільське господарство. Магнати і шляхта почали розширяти свої орні землі, щоб виробляти більше продукції на продаж.

Основою господарства на українських землях залишалося рільництво. Поступово розвивалося городництво та садівництво. Провідною галуззю в південно-західних районах стало тваринництво. Чималу роль відігравали й бджільництво, рибальство мисливство.

Високого рівня розвитку досягла переробка сировини, були поширені водяні млини, гуральні, медоварні, сукновальні. Розвивалася поташна, залізорудна, соляна, паперова та інші галузі промислового виробництва. Одночасно посилився процес відокремлення ремесел від сільського господарства.

Великі литовські князі та польські королі вважали українські землі власністю своїх держав і розпоряджалися ними в інтересах панів. Вони роздавали грамоти на володіння землями з правом експлуатації селян, які працювали на цих землях.

Магнати — верхівка шляхетського стану, великі землевласники у Польщі, Литві, Україні, Білорусі.

Шляхта — панівний соціальний привілейований стан у Польщі, Литві, а також на підлеглих їм територіях України.

Висновок

Незважаючи на певні економічні зрушення, українські землі, перебуваючи під владою іноземних держав, втратили свою самостійність і незалежність, а українська панівна верхівка втратила здатність боронити інтереси українського народу.

Князі, пани й дрібна шляхта

Наприкінці XV — на початку XVI ст. в українському суспільстві відбулося оформлення станів. Станова організація суспільства проникла в Україну із Заходу.

Стани — суспільні групи людей зі спільними правами та обов'язками, визначеними законом.

Стани виникли на підставі визначених законом прав, привілеїв та обов'язків.

На українських землях існували такі вищі стани:

1. Князі (аристократи)

Відігравали панівну роль у Великому князівстві Литовському,

обіймали високі посади. Належали не лише представники правлячої династії, а й нащадки знатних українських родів, котрі зуміли зберегти великі земельні володіння.

Це звання передавалося у спадщину.

Права аристократів було закріплено привілеями 1492 і 1506 років:

• дістали захист від суду провінційної адміністрації;

• мали право утримувати власні збройні сили;

• мали власні хоругви і під ними виступали на війну;

• під час воєнних дій очолювали власні військові сили;

• ніхто не мав права на них скаржитися, хіба тільки великий князь або панська рада при великому князі.

В Україні налічували 20 князівських і 30 боярських родів.

2. Пани

Пан (слово було запозичено з чеської канцелярії) — означало родовий лицар, землевласник.

В Україні це слово вживалося з другої половини XIV ст.

Пани мали спадкову, а не надану великим князем вотчину. Це означало, що:

• їхні володіння діставалися їм у спадщину від діда-прадіда;

• їхні права на володіння землями було узаконено державними актами;

• вони мали право збирати з населення своїх володінь податки і вимагати виконання повинностей.

На відміну від Русі, У Литовській державі бояри (пани) не були власниками землі. За користування землею вони мусили відбувати військову повинність.

3. Дрібна шляхта

Від другої половини ХІV ст. бояри-лицарі стали називатися шляхтичами.

Шляхтич — людина відомого, благородного походження. Формування шляхетського стану тривало в XIV—XVI ст. Великокнязівська влада пильно стежила, щоб до складу шляхти потрапляли лише ті, хто належав до боярських родів.

Законодавство XIV — другої половини XVI ст. закріпило І привілеї шляхти:

1522 р. Було прийнято сеймову ухвалу, згідно з якою до шля хетського стану належали лише нащадки тих, хто став боярином ще за часів Вітовта.

1528 р. Було проведено перепис шляхти.

1557 р. "Устава на волоки” — закон, за яким здійснено остаточне виокремлення шляхти в стан, до шляхти було віднесено лише "бояр стародавніх", а решту відтіснена до станів міщанства і селянства.

1566 р. Литовський статут, яким було гарантовано права шляхтичів, а саме:

• остаточно скасовано всі обмеження шляхетської земельної власності;

• зрівняно у правах шляхту з аристократією;

• закріплено за шляхтою законодавчі права;

• введено шляхетський становий суд;

• запроваджено виборні суди;

• створювалася система повітових шляхетських з'їздів — сеймиків — із регулярними загальними сеймами, і на них мала право з’їжджатися вся шляхта.

Польська шляхта — дрібні і середні феодали. Вони мали великі привілеї:

• шляхетський титул був спадковим або надавався правителем держави;

вони мали особисті свободи, права недоторканності;

• дістали право вільно розпоряджатися своїми землями;

• мали власний суд;

• могли обіймати державні посади;

• звільнялися від сплати податків і виконання повинностей;

• могли вести торгівлю, організовувати ремесла, промисли

Українська шляхта таких прав, як польська, не мала:

• вона володіла невеликими маєтками:

• була зобов'язана виконувати персональну кінну службу;

• до кожного військового походу виставляла певну кількість озброєних вершників;

• на неї покладалися роботи з ремонту й укріплення замків та будівництва мостів;

• вона сплачувала певний натуральний податок.

Українська шляхта дотримувалася православної віри.

Отож не дивно, що українська шляхта вела боротьбу за те, щоб мати такі самі привілеї, як і польська. Частина її засвоювала польську мову, часто-густо переходила в католицьку віру. Інша частина поповнювала козацькі ряди і вела боротьбу проти польського панування.

Духовенство

Наприкінці XV — на початку XVI ст. впливовим станом було православне духовенство, яке в той час користувалося підтримкою Великого князя Литовського.

У польсько-литовську добу духовенство було численним, воно становило 1/10 частину населення. Духовенство поділялося на:

• біле (світські священики);

• чорне (монахи).

Церковні посади переходили у спадок — після смерті батька парохію (прихід) отримував старший син, а молодші сини шукали собі парохії у сусідніх селах.

"Церковні люди" не підлягали світському суду, в разі потреби їх судив суд єпископа.

Селяни на користь духовенства виконували такі повинності:

1. Віддавали десяту частину свого майна (десятину).

2. Віддавали дрібну данину натурою — яйцями, ковбасою, насінням тощо.

3. Відробляли панщину на церковних землях.

У Великому князівстві Литовському православна віра попервах стала панівною, мала значні права та привілеї, перебувала під опікою держави, користувалася авторитетом у суспільстві, але згодом занепала.

Занепадання православної віри почалося:

• за Ягайла, який прийняв католицьку віру;

• після Городельської унії 1413 p., коли великі привілеї дістали католики;

• після Люблінської унії (1569 p.), коли почалося ополячення й окатоличення українського населення.

Головним знаряддям наступу католицизму став орден єзуїтів, який поширив свій вплив на українські землі, що були під владою Польщі. Католицькі колегіуми було відкрито у Львові, Кам'янці- Подільському, Луцьку, Острозі, Фастові та інших містах.

Православна церква втрачала свій вплив.

Багато українських магнатів і шляхти, прагнучи посад, привілеїв, багатства, переходили в католицьку віру.

1582 р. Папа Григорій VIII провів календарну реформу, яка розвела в часі релігійні свята католиків та православних.

Католицькі феодали почали порушувати релігійні традиції українців.

Міщанство

Населення українських міст, яке становило третій стан, що виділився в окрему верству населення у ХІV-ХV ст., поділялося на:

1. Патриціат — купецько-лихварську верхівку, в чиїх руках зосереджувалася вся влада.

2. Бюргерство — дрібні та середні власники (цехові майстри, середні та дрібні торговці), які були досить впливовими.

На середину XVI ст. налічувалося вже понад 130 спеціальностей міського населення, з них ремісничих — близько 80.

3. Плебс — міські низи:

• позацехові ремісники;

• підмайстри;

• наймити;

• чорнороби.

Становище міського населення погіршувалося, коли міста передавали в оренду або коли вводили війська на постій.

Становище непривілейованих груп населення

Основною непривілейованою групою населення було селянство, яке залежно від форм феодальної експлуатації, характеру повинностей поділялося на такі групи:

1. Чиншові селяни або данники

Це особисто вільні та економічно незалежні селяни — общинники.

Сплачували феодалам натуральну й грошову ренту (чинш).

У період розвитку фільваркової системи сільського господарства ця категорія селянства поступово зникала.

2. Тяглі селяни, які вели господарство на земельних ділянках, що належали феодалам.

Основними формами експлуатації цих селян були:

• відробіткова рента — панщина;

• державні податки — серебщина;

• державні повинності:

— будування мостів,

— прокладання доріг,

— ремонт замків тощо.

3. "Отчики" — колишня дворова челядь магнатів і багатої шляхти, які не мали власності, мешкали у дворах панів, працювали під наглядом панських слуг, фактично безправні і беззахисні.

У середині XVI ст. з дозволу своїх господарів вони заводили помешкання, сім ї, майно.

Починаючи з другої половини XVI ст., отримували й землю, стаючи залежними селянами.

4. Службові селяни

Це слуги, ремісники, рибалки, конюхи які обслуговували двір феодала.

У процесі зростання феодального землеволодіння утвердження фільваркової системи господарювання відбулося зближення між різними групами селянства, а його феодальна залежність поступово переросла та юридично оформилася в залежність кріпосну.

Фільварки — великі приватні підприємства чи маєтки феодалів, які виробляти продукцію, переважно для збуту, і використовували працю феодально залежних селян.

Суть кріпацтва — прикріплення селян до землі, запровадження обов'язкових селянських робіт на пана (панщина), остаточне обмеження їхніх громадянських прав і свобод.

Юридичне оформлення феодальної залежності селян

1. 1447 р. Польський король Казимир ІV видав привілеї про розширення прав і вільностей феодалів:

• вони дістали право суду у своїй вотчині;

• феодалам передали право збирати державний податок ("серебщину”) у власну скарбницю.

2.1505 р. У Галичині польський сейм заборонив селянам без згоди пана переходити на. інше місце проживання

3.1557 р. "Устава на волоки" — реформа, проведена великим князем литовським і польським королем Сигізмундом II Августом, за якою:

•землі сільських громад поділялися на волога (лани) по 16-21 га, причому кращі землі віддавали під фільварки, гірші — селянам;

• встановлювалася дводенна панщина у Литві:

• значно обмежувалися права селян щодо місця проживання;

• селяни позбавлялися прав розпоряджатися своїм майном, заповідати або відчужувати його без дозволу феодала.

4. Литовськими статутами (кодексами середньовічного права Великого князівства Литовського, які були головним збірником права на українських землях) було закріплено дальше закріпачення селян:

• Статутом 1529  p.:

— юридично оформлено феодальні відносини;

— залежному селянинові при відході до іншого поміщика не дозволялося забирати з собою майно, худобу, реманент;

• Статутом 1588  p.:

— завершено оформлення кріпосного права;

— остаточно закріпачено українське селянство;

— за селянами зберігалося лише право на володіння рухомим майном, необхідним для виконання повинностей на земельних наділах, якими вони користувалися;

— селянин, який прожив на землі феодала 10 років, ставав кріпаком;

— встановлювався 20-річний термін розшуку селян-утікачів;

— тривалість панщини визначалася з волі пана.

Виникнення українського козацтва

Суспільні процеси XV-XVI ст. зумовили виникнення нової верстви населення — козацтва.

Слово "козак" — тюркського походження, воно означає вільна людина, вільний воїн, воїн-вершник.

Термін "козак" вперше згадано в "Таємній історії моголів" (1240 p.); означає людину самітню, не пов'язану з домом, сім’єю.

Слово "козак" зафіксовано у половецькому словнику 1303 року і в урядових документах генуезьких колоній. Ця назва стосувалася вільних здобичників і степових промисловців-відхідників.

В українського народу це слово набуло значення особисто вільної, мужньої, хороброї людини, захисника України та оборонця православної віри.

Перші письмові згадки про українських козаків:

• 1489 р. Згадка про козаків на Поділлі у "Хроніці" польського історика М. Бєльського.

• 1492 р. Татарський хан скаржився в листі великому князю литовському Олександрові, що козаки напали на татарські кораблі.

• 1499 р. У грамоті великого князя литовського Олександра Ягеллона київському воєводі вказувалося, що козаки повинні давати 1/10 частину своїх доходів.

• 1550 р. Про козаків згадується в подорожніх записках польського дипломата Михалона Литвина.

Козацтво в Україні:

• стало окремим суспільним станом із певними правами і привілеями;

• мало свою територію, незалежну від державної адміністрації.

Теорії походження козацтва

• "Хозарська" — ототожнює козаків з давніми народами степу — хозарами.

• "Чорно-клобутська" — вбачає в них нащадків "чорних клобуків” — тюркського племені, яке в давньоруські часи жило в пограничному районі зі степом.

• "Черкеська" — вважає виникнення козацтва одним із наслідків процесу міграції у Подніпров'я черкесів, які до того проживали в Тмутаракані.

• "Татарська" — виводить козацький родовід з татарських поселень, що виникли на Київщині після злиття татар з місцевим населенням часів Вітовта.

• Автохтонна — козацтво є прямим спадкоємцем вічових громад Київської Русі.

• "Бродницька" — пояснює генетичний зв'язок козацтва зі слов'янським степовим населенням періоду Київської Русі — бродниками, які жили в пониззі Дунаю.

• "Болохівська" — пов'язує козаччину з існуванням давньоруських громад — болохів, які після встановлення монгольського іга добровільно прийняли владу Орди і вийшли з-під влади місцевих князів.

• "Угодницька" — пов'язує виникнення козацтва з утворенням на Наддніпрянщині громад вільних озброєних людей, котрі прибули сюди на промисли за рибою, бобрами, сіллю, дикими кіньми та іншою здобиччю.

• "Захисна” — пояснює появу козацтва на південних рубежах необхідністю відсічі татарській загрозі.

• "Соціальна" — пояснює виникнення козацтва посиленням економічного, політичного, національного та релігійного гніту, яке штовхало селян до масових втеч на вільні землі.

Причини виникнення українського козацтва

1. Економічні — колонізаційні устремління селян і міщан, які страждали від нестачі власної орної землі внаслідок зростання великого феодального землеволодіння та прагнули освоїти землі Придніпров'я та Дикого Поля.

Дике Поле — це причорноморські степи, розташовані між Дністром і Доном аж по річку Рось, спустошені кримськими татарами і турками. Ці землі були безлюдними і придатними для рільництва.

 2. Соціальні — важке становище України під владою іноземних держав, жорстока експлуатація українського населення з боку литовських і польських феодалів, безправність селян, оформлення їхньої кріпосної залежності.

3. Політичні — необхідність захисту колонізованих земель від військового наступу державної прикордонної польської адміністрації, її політики поставити козацтво на службу з охорони південних рубежів від татарської небезпеки. Позбавлення України її етнічної державності.

4. Стратегічні — виникла потреба в утворенні вільного війська та спорудженні фортець із військовими гарнізонами у зв'язку зі зростанням зовнішньої загрози та потребами захисту від нападів турків і татар.

5. Національні — політика полонізації (ополячення) українського населення та постійні національні утиски.

6. Релігійні — наступ католицької церкви на права православної, постійний релігійний гніт.

Чинники, що сприяли виникненню козацтва:

• існування великого масиву вільної землі зі сприятливими для життєдіяльності умовами.

Ці землі відзначалися великими природними багатствами, там водилися олені, лосі, бобри, дикі коні, вовки; ріки й озера переповнювали різна риба, раки, водоплавна птиця;

•досвід освоєння південних територій угодниками, здобичниками, бровниками.

На зиму більшість їх поверталися в рідні оселі, збували в містах свою здобич, а на весну знову вирушали На промисли.

Деякі залишалися в степу на постійно, влаштовували зимівники.

Степові промисли приносили чималу здобич, але вимагали від людей мужності й витривалості;

• прагнення людей до міграції в пошуках кращого життя.

Висновки

За польсько-литовської доби відбуваються важливі процеси в соціальній сфері:

1. Формуються шляхетський та міщанський стани.

2. Православне духовенство починає втрачати позиції і його активно витісняє католицьке.

3. Різні категорії селян перетворюються на одну верству — кріпаків.

4. З'являється нова соціальна група — козацтво, яке виникло як опозиція, як нова еліта, що претендувала на роль політичного лідера і владу.