Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України опорні конспекти 8 клас

Вступ

Нова доба в історії України: хронологічні межі

Нова доба в історії України охоплює період XVI—ХVIІІ ст.

Це один з найдраматичніших періодів українського народу, коли сталося поневолення і розчленування українських земель іноземними державами.

Це період зародження козацтва — тієї сили, що протистояла гнобителям і вела героїчну боротьбу за відродження державності, за саме існування українського народу. Воно продовжило традицію Київської Русі й Литовсько-Руської держави.

Запорозька Січ стала важливим осередком соціального і національно-визвольного руху, постійним вогнищем опору полонізації й окатоличенню українського народу.

Створена за часів Богдана Хмельницького незалежна держава. ведучи безперервні війни проти Криму, Польщі, Московії, з часом впала під наступом краще організованої військово й економічно Російської імперії.

Боротьба за незалежність залишила в найширших колах народу глибокий слід, а ідею єдності всієї України і прагнення до самостійної держави перейняли наступні покоління.

У XVIII ст. відбувається тотальний наступ російського царизму на українські землі, обмеження українських прав і вільностей, посилилися тенденції централізації та русифікації, хижацька експлуатація людських та матеріальних ресурсів українських земель. В Україні утверджується суспільно-політичний устрій, характерний для всієї Російської імперії. Всі органи Української держави було остаточно знищено.

Утім демократичні традиції козацтва, досвід самостійного економічного життя в Гетьманщині, висока культура XVI— XVIII ст. стали передумовою національного відродження українського народу.

Розмаїтість підходів до вивчення історії України

Життя вимагає нового осмислення історії України цього періоду, повернення із забуття низки подій, осіб, героїчних вчинків наших предків, правди про несправедливо забутих або несправедливо оцінених політичних діячів — активних учасників і керівників національно-визвольної боротьби українського народу,

образи і роль яких свого часу було спотворено офіційною пропагандою.

У різних історичних творах зберігається багато суперечностей, дискусійних оцінок.

Завдання вчителя — виробляти в учнів уміння:

• організовувати дискусії з багатьох питань теми;

• брати в них активну участь;

• аргументувати, посилаючись на історичні джерела, свою позицію;

• користуватися різними джерелами інформації;

• давати оцінку і виявляти своє ставлення до подій, які вивчаються;

• розуміти актуальність історичних явищ;

• проводити паралелі з сучасним розвитком країни.

Становище українських земель у складі різних держав у XVI ст.

У ХIV-ХVІ ст. українські землі було завойовано іншими державами, розчленовано на частини, а над українським населенням нависла загроза втратити етнічну самобутність.

Етнос — стійка сукупність людей, яка історично склалася, має спільності у розвитку культури, звичаїв і традицій, психологічному розвиткові і розуміє свою єдність та відмінність від інших подібних утворень.

1. Литовське князівство долучило до свого складу: білоруські землі,

Волинь,

Полісся,

Поділля,

Подніпров’я,

Чернігівщину,

1362 р.— Київ.

2. Польське королівство завоювало:

1349 р. — Галичину, остаточно приєднавши її у 1387 p., у XV ст. — Західне Поділля.

3. Угорщина захопила Закарпаття (XIII ст.).

4. Феодальна Молдова захопила Північну Буковину та придунайські землі (XIV ст.).

5. Кримське ханство захопило Причорномор’я та Приазов’я (XV ст.).

6. Московське царство захопило Чернігово-Сіверщину (початок XVI ст.).

Землі України, завойовані іноземними державами, було розчленовано на частини, а українську народність позбавлено можливості створити власну соборну (єдину) незалежну державу.

Над українським населенням нависла реальна загроза асиміляції сусідніми народами, держави яких проводили політичну експансію щодо України.

Асиміляція — злиття одного народу з іншим, внаслідок чого один з них втрачає свою мову, культуру, національну самосвідомість.

Експансія — політика посилення економічного, політичного, культурного впливу однієї країни на іншу.

Автономія — право самостійного управління, самоврядування певної частини держави.

Національні утиски та гноблення — переслідування людей за національною належністю, обмеження їх політичних, економічних, релігійних, станових та особистих прав.

Удільні князівства — князівства, якими управляли удільні князі, але підкорялися вони великокнязівській владі.

Наприкінці XV ст. Литовська верхівка за підтримки поляків позбавила Україну автономної державності. Було ліквідовано всі удільні князівства, що існували на українських землях:

1452 р. — позбавлено автономії волинського князя;

1471 р. — київського.

Становище українських земель змінювалося:

• українські князівства втратили свою автономію і перетворилися на провінцію Польсько-Литовської держави;

• було обмежено владу місцевих магнатів;

• зменшився вплив української церкви, культури.

Одночасно посилився вплив централізованої Московської

держави, яка проголосила свої права на територію Південно-Західної Русі.

Усунена від влади, давньоукраїнська аристократія організувала змову проти польського короля і Великого князя Литовського Казимира.

Брат останнього київського князя Михайла Олельковича мав намір скинути з престолу Казимира і захопити великокнязівську владу. В разі провалу змовники планували відокремитися від Литви і приєднатися до Московської держави.

1481 р. Змову було викрито, керівників схоплено і страчено в Києві, а Федір Бельський (один з організаторів повстання) втік до Москви, де його було прийнято з почестями.

1492 р. Після смерті Казимира московські війська почали наступ на прикордонні смоленські та чернігово-сіверські землі. На бік московського князя зі своїми володіннями перейшли нащадки давніх чернігово-сіверських князів Новосельські, Воротинські, Білевські, Одоєвські та інші.

Мирний договір Литви і Московської держави. Литва визнала ці землі володіннями московських князів.

1500 р. До Москви відійшла нова група магнатів, яким належали міста Чернігів, Стародуб, Новгород-Сіверський та інші.

Це спровокувало нову московсько-литовську війну.

Перша половина XVI ст. була відзначена численними війнами між Великим князівством Литовським і Московською державою, внаслідок яких Литва визнала Московським князівством усю Чернігово-Сіверщину з 19 містами і всіма волостями.

До 1537 р. Велике князівство Литовське у війнах проти Московського князівства втратило майже, третину своєї території.

Велике князівство Литовське було близьким до занепаду. Невдачі у війнах з Московським князівством, у Лівонській війні та в боротьбі з татарами підірвали його могутність, змусили просити допомоги в Польщі, яка прагнула посилити свій вплив та захопити українські землі.

На початку XVI ст. активізувався визвольний рух української аристократії, що його очолив князь Михайло Глинський, яка намагалася силою зброї відновити українську державність (1508 р.). але повстання було розгромлено, а сам князь утік до Москви.

Насправді сучасні дослідники вважають, що М. Глинський був талановитим авантюристом, здатним перетворити епізод придворної боротьби на подію східноєвропейського масштабу. Надалі українська аристократія обстоювала лише свої особисті інтереси і привілеї, не вдаючись до збройної боротьби. Українська аристократія втратила провідну роль у суспільстві.

Уся перша половина XVI ст. проходила під знаком посилення боротьби проти татарських та турецьких нападів на українські землі, які нещадно плюндрували Південну Україну, Наддніпрянщину, Волинь та Поділля.

Висновки

1. Остаточна втрата українськими землями у складі Литви автономних прав збіглася у часі з утворенням та піднесенням єдиної централізованої держави, яка після повалення у 1480 р. ординського іга дедалі активніше заявляла про себе як про центр "збирання земель Русі".

2. На початку XVI ст. наростають протиріччя між Литвою і Москвою, що стало причиною численних російсько-литовських воєн, внаслідок яких під владу Москви перейшли українські землі.

Попередня
Сторінка
Наступна
Сторінка