Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України опорні конспекти 7 клас

Галицьке князівство

Піднесення Галицького князівства за Володимира та Ярослава Осмомисла

Населення Галицької землі становили дуліби, тиверці, білі хорвати.

Галицька земля займала вдале географічне положення, відкривала шлях до Європи. Галичина мала значні поклади солі, родючі чорноземи, діброви з великою кількістю звірів. Це багатий край з добре розвиненим землеробством, ремеслами, промислами, торгівлею.

Першим українським князівством, яке стало на шлях самостійності, було Галицьке. Воно відокремилося від Києва наприкінці XI ст.

Помираючи, Ярослав Мудрий заповів Галичину своєму внукові Ростиславу Володимировичу, який княжив недовго, змушений був тікати від київського князя Ізяслава аж у Тмутаракань, де загинув.

Після смерті Ростислава законними спадкоємцями Галичини стали його сини — Рюрик, Василько і Володар, які поділили між собою Галичину:

Рюрик володів Перемишлянською землею,

Василько - Теребовлянською,

Володар - Звенигородською.

Незабаром помер Рюрик, Василька осліпив волинський князь Давид Ігорович. Таким чином, Галичина опинилася в руках Володаря, фактично засновника династії Ростиславовичів, яка проіснувала понад 100 років.

Син Володаря Володимир, якого літопис називає Володимирком (1141-1153 pp.), знов об’єднав усю Галичину і переніс свою столицю з Перемишля в Галич. Хоробрий воїн, талановитий дипломат, він зумів відбитися не тільки від чужинців, а й від своїх київських і волинських суперників. Князь Володимирко відзначався хитрістю, безпринципністю щодо засобів політичної боротьби:

“...кров і гроші дав ти

Іншим зависним князям.

Бо хотів ти князювати

В своїм краю тільки сам.

Лиш недобру путь ти вибрав,

Щоб до зміцнення дійти.

Проти рідного братанка

Ти водив свої полки”.

За його князювання землі Галичини сягнули аж до Чорного моря і сучасної Молдови. Помер несподівано. Володимирко своєю політикою захистив Галичину від наступів ворогів і залишив своєму синові Ярославу у спадщину багату і добре організовану землю, бо князівство менше терпіло від наскоків степовиків (печенігів, половців), більше контактувало з Західною Європою через Польщу й Угорщину.

Наймогутнішим князем був його обдарований син Ярослав Осмомисл (1153-1187).

За його князювання Галицька держава стала наймогутнішою серед українських князівств. Про могутність князя Ярослава згадується в “Слові о полку Ігоревім”, як батька оспіваної у “Слові...” Ярославни, сильного князя, що сидить “високо на своїм золотокованім престолі, підперши гори Угорські своїми залізними полками”.

Автор “Слова о полку Ігоревім” дав таку характеристику Ярославові Осмомислу:

“Галицький Осмомисле Ярославе!

Високо сидиш ти

На своїм золотокованім престолі,

Підперши гори Угорські

Своїми залізними полками,

Заступивши королеві дорогу,

Зачинивши ворота на Дунаї...”

Князь Ярослав був відомим полководцем, дбав про завоювання нових земель та про їхнє освоєння. Будував багато храмів, оборонних укріплень. Увійшов в історію під іменем Осмомисл, що означає “за вісьмох мислить”, — так було прозвано за великий розум. Це високоосвічена людина, знав вісім мов: українську, грецьку, латинську, польську, угорську, болгарську, німецьку, арабську. Створивши в Карпатах систему оборонних ліній, Ярослав Осмомисл надовго зупинив угорську агресію, не дозволив полякам розоряти галицький край. Київ фактично визнав свою залежність від Галича.

Ярослав мирно жив зі своїми сусідами.

Протягом 30 років княжіння всілякими способами зміцнював державу: розумом, хитрістю, підступом. Розширив свої володіння аж до Дунаю. Був великим будівничим нових фортець, міст, церков. Сприяв розвитку ремеселі торгівлі.

Утім тут рано сформувалося боярство — феодали, що жили в укріплених замках, мали власні озброєні дружини і поводилися досить незалежно, а тому становили велику загрозу єдності і процвітанню Галицького князівства. Боярство сформувалося не з князівської дружини, як в інших землях, а з родоплемінної знаті. Значним джерелом збагачення галицького боярства була торгівля сіллю. Найбагатші бояри могли дозволити собі утримувати власні бойові дружини з дрібніших феодалів.

Галицьке боярство

Родоплемінна знать

Свої маєтки дістала не від князя, а захопивши общинні землі

Після смерті Ярослава його син Володимир (1187-1199 pp.) — останній з Ростиславичів — рятувався від бояр в Угорщині, бо у 1187 р. бояри вигнали його з Галича, запросивши на престол волинського князя Романа Мстиславича, але вторгнення угрів змусило його покинути Галичину. Угорський князь Андрій пообіцяв Володимирові допомогти повернутися на престол, але, прийшовши в Галичину, проголосив її своєю. За допомоги обуреного народу чужинців удалося вигнати, проте залежність князя від бояр ще більше зросла. Наприкінці XII ст. Галицьке князівство було підкорено волинськими князями.

Висновки

1. Династія Ростиславовичів закінчилася Володимиром Ярославовичем — сином Ярослава Осмомисла.

2. Століття князювання цієї династії заклали основи її подальшого історичного розвитку.

3. Ростиславовичі зуміли оборонити Галицьке князівство від поляків і угрів, розвинути господарство і торгівлю, зміцнити зв’язки з Західною Європою та Візантією.