Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України опорні конспекти 7 клас

Речові відомості про слов’ян

Археологічна культура — це група споріднених речових пам’яток, що розташовані на значних територіях, належать до певного історичного періоду і мають спільні ознаки, які визначаються місцевими особливостями.

В археології досліджено культури предків східних слов'ян.

1. Зарубинецька культура (III ст. до н. е. - II ст. н. e.).

Свою назву дістало від могильника біля села Зарубинці, тепер Переяслав-Хмельнииького району Київської області.

Відкрив і дослідив археолог Вікентій Хвойка у 1899 році. Племена зарубинецької доби (венеди) займалися:

• землеробством (землю орали дерев’яними ралами, вирощували пшеницю, ячмінь, просо, коноплі, льон);

• скотарством (розводили корів, биків, коней, овець, свиней);

• рибальством;

• полюванням (полювали на ведмедів, зубрів, диких свиней, оленів, лосів та іншу дичину);

• бортництвом (збиранням меду диких бджіл);

• ремеслами (гончарством, ткацтвом, ювелірною справою, ковальством, деревообробкою тощо);

• торгівлею (торгували з провінціями Римської імперії, грецькими містами-державами Причорномор’я, сарматами).

Під час розкопок було виявлено залізні знаряддя праці: сокири, серпи, ножі, зернотерки, залізні наконечники стріл і списів, риболовні гачки.

Нині відомо близько 500 поселень і майже 1000 поховань зарубинецького типу.

Для зарубинецьких мешканців характерними були невеликі укріплені городища; будинки зводили з дерева, потім обмазували глиною та білили.

Основні складові частини культури зарубинецьких племен стали тим ґрунтом, на якому відбувався подальший історичний прогрес східнослов’янських племен.

Із другої половини І ст. н. е. території, заселені представниками зарубинецької культури, oпинилися в зоні експансії сарматів. Це змусило їх залишити освоєні землі й відійти у Верхнє Подніпров’я і Південне Побужжя. Кінець зарубинецькій спільноті раннього слов’янства поклала експансія германських племен готів.

2. Черняхівська культура (II—VII ст.).

Назва походить від села Черняхів Кагарлицького району Київської області.

Цю культуру відкрив В. Хвойка у 1900—1901 pp.

Залишки цієї культури трапляються від Карпат до Сіверського Дінця.

У племен черняхівської культури був високий рівень:

• орного землеробства (використання рала із широким залізним наконечником);

• скотарства;

• ремісництва (розвинено гончарство, виплавлення й оброблення металів, знали секрети виготовлення скла, виготовлення речей з дерева тощо).

Підтримували зв’язки з сусідами: скіфами, сарматами, готами, аланами, з населенням східних провінцій Римської імперії (про це свідчать знахідки римських монет). Вони торгували хлібом, худобою, медом, воском, хутрами, рибою тощо.

Учені вважають, що слов’янські племена черняхівської культури називались антами. Нині відомо майже 5 тис. черняхівських поселень, які розміщувалися на розлогих схилах річок та струмків. Занепад черняхівської культури пов’язують з навалою гунів.