Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Історія України опорні конспекти 7 клас

Залежність селян і повинності

Індивідуальна земельна власність зародилася в Київській Русі лише у другій половині XI ст.

У добу раннього феодалізму основною формою експлуатації селян була данина (полюддя або повіз).

Полюддя - основна форма збору данини з підвладного населення. Данину збирали князі і дружина, які зимою об’їжджали землі підлеглих.

Протягом довгого часу розмір данини не був чітко визначеним. Повстання древлян проти Ігоря яскраво про це засвідчило.

Повіз — данина, яку привозило саме населення.

Селяни виконували також низку повинностей:

• давали підводи;

• будували дороги;

• будували фортеці.

Із розвитком феодальних відносин данина почала перетворюватися на феодальну ренту, яка була трьох видів:

• відробіткова;

• натуральна;

• грошова.

Переважала натуральна рента — оброк.

Економічною основою селянського господарства був двір — дим. Розмір індивідуального селянського землекористування дорівнював у середньому один “плуг”, що був одиницею оподаткування і становив близько 15 га землі.

10-15 димів об’єднувалися у дворища.

Органом місцевого селянського самоврядування була верв — сільська територіальна община. Вона була колективним власником земель, діяла на засадах кругової поруки, виконувала перед князівською адміністрацією фінансові, поліцейські та господарські функції.

Селяни поділялися на такі групи:

Смерди — селяни, що володіли земляними наділами і сплачували князеві данину.

Холопи — селяни, що не мали свого господарства і перебувати у повній залежності від феодала.