Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України опорні конспекти 7 клас

Жінки княжої доби

Про життя жінок Київської Русі письмові джерела згадують мало.

Простолюдинки працювали дома й у полі, утримували худобу, допомагали чоловікам-ремісникам у їхніх майстернях, готували їжу, пряли, ткали, шили, виховували дітей.

Жінки на Русі із князівських родин були освіченими. Брали активну участь у громадському і політичному житті свого міста, держави і навіть Європи.

Єлизавета Ярославівна

Старша дочка Ярослава Мудрого.

При дворі князя жили норвезький король Олаф та його брат Геральд, які попросили притулку у київського князя, бо їх вигнав з країни датський король Кнуд.

Живучи при дворі Ярослава, Геральд закохався у його дочку Єлизавету і попросив у батька її руки. Одержавши відмову, бо Ярослав не хотів бачити дочку дружиною вигнанця, Геральд подався на службу до Візантійського імператора. На чолі скандинавської найманої дружини він успішно воював за Візантію в Малій Азії, Греції, Італії, Сицилії.

Згодом звільнився норвезький престол і Геральд був першим претендентом на трон. По дорозі в Норвегію знову повернувся до Києва і Ярослав уже тепер віддав дочку заміж за Геральда. Єлизавета з Геральдом від’їжджають у Норвегію. Відомо, що Геральд під прізвиськом Суворий царював майже 20 років, а поруч із ним його дружиною і помічницею була Єлизавета. У них народилося двоє дівчаток - Інгігерда й Марія.

За іншими версіями, Єлизавета померла через декілька років після заміжжя.

Таким чином, Єлизавета — перша королева серед дочок Ярослава Мудрого.

Геральд Суворий увійшов в історію як хоробрий воїн, мудрий правитель і поет.

В архіві норвезького посольства в Україні зберігається Геральдова “Пісня про дівчину з руської країни” — Єлизавету — в перекладі Івана Франка.

Анна Ярославівна

(близько 1024-1089)

Дочка великого князя Ярослава Мудрого, яка обвінчалася з королем Франції Генріхом І у місті Реймсі. Після його смерті виконувала опікунські обов’язки при синові Філіппі. Саме в ролі опікунки Анна разом із сином підписувала різні державні акти. Такий підпис зберігся на грамоті, що надавала різні привілеї Суассонському монастирю, на якій слов’янськими кириличними літерами зроблено напис “Анна Реґіна” тобто “Анна - королева”. Останній відомий документ із її підписом датований 1075 роком. Папа Римський відзначав „її розум, доброчесність, королівську гідність, повагу й щедрість до церкви”. На Євангелії, яке привезла Анна із Києва і яке дістало назву Реймське Євангеліє, присягалися французькі королі під час коронації аж до 1825 р. На її могилі зроблено напис: “Анна Київська. Королева Франції. Засновниця Сен-Венсанського монастиря 1060 р.”.

22 червня 2005 р. за присутності президента України В. Ющенка та офіційних осіб Франції у місті Санліссі, куди з дітьми переїхала Анна після смерті чоловіка, їй було відкрито бронзовий пам’ятник.

Євпраксія Всеволодівна

(1071-1109)

Дочка Всеволода Ярославовича від його другого шлюбу з половецькою княжною. Вийшла заміж за германського імператора Генріха IV, того самого, котрий довго воював із Римським Папою і був ним відлучений від церкви, а згодом просив прощення у Папи в Каноссі. Генріх IV був дуже жорстоким, всіляко знущався над Євпраксією.

Євпраксія втекла з дому чоловіка і публічно на церковному соборі в присутності багатьох тисяч людей звинуватила Генріха IV у безбожній і жорстокій поведінці. Під впливом її промов собор відлучив Генріха IV від церкви, прокляв його і позбавив престолу.

Євпраксія деякий час жила в Італії, потім перебралася до своєї тітки до Угорщини, а згодом повернулася на Батьківщину. Померла в одному з київських монастирів у 1109 р.

Вражає сила характеру і духу Євпраксії, яка в період середньовіччя знайшла в собі мужність боротися проти приниження і знущань. Вона виступила проти найсильнішого правителя світу — німецького імператора — й перемогла його.

Княгиня Анна

Дружина Романа Мстиславовича, після загибелі якого залишилася з двома малолітніми синами — Данилом і Васильком.

У княгині Анни не було ні сили, ні досвіду, щоб знову воювати з галицькими боярами, хоч її державні права було визнано угорським королем Андрієм і польським князем Лишком.

Бояри прагнули за всяку ціну позбутися владної Анни. Побоюючись за життя малих дітей, вона добровільно залишила Галич і перебралася до вотчини чоловіка — Володимира-Волинського, а згодом утекла до Польщі. Так розпочалося багаторічне блукання малолітніх синів Романа та його дружини Анни по чужих світах,

У вигнанні княгиня вела мужню боротьбу за повернення дітям спадку князя Романа Мстиславовича, за відновлення Галицько- Волинського князівства.

В умовах вигнання Анна виховувала своїх синів мужніми патріотами, захисниками батьківської спадщини, за яку вони боролися довгі роки. Першим порадником у їхньому житті була мати - княгиня Анна.

Поруч із Данилом Галицьким, який був найвидатнішою постаттю Південно-Західної Русі, протягом перших 18 років життя була мати Анна, яка навчила хлопчика керувати державою й бути вірним справі свого батька, великого князя Романа Мстиславича, що доклав багато зусиль для об’єднання Галицької й Волинської земель. Разом з Данилом постійно був його брат Василько, на якого Данило міг покластися у найважливіших справах. Так їх виховала мати — допомагати один одному, жити у мирі і злагоді, бути опорою один одному. Цей заповіт матері вони виконували до кінця свого життя.