Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України опорні конспекти 7 клас

Становище і повсякденне життя селянства

Майже 80% населення України становили селяни.

Селянство поділялося на такі групи:

1. Данники (чиншові селяни) — особисто вільні та економічно незалежні селяни - общинники. Сплачували феодалам натуральний оброк (чинш) з власної землі. З розвитком феодальних відносин ця категорія селян поступово зникає.

2. Тяглі селяни, які вели господарство на земельних ділянках, що належали феодалам. Вони:

• відробляли панщину, яка на початку XV ст., наприклад у Галичині, становила лише 14 днів на рік, а наприкінці століття - вже 104 дні;

• платили державні податки;

• виконували державні повинності:

- будували мости,

- прокладали дороги,

- ремонтували замки тощо.

3. Службові селяни - челядь, які обслуговували двір феодала:

• ремісники.

• рибалки,

• конюхи,

• бортники,

• слуги.

Податки селян на користь держави

1. Подимщина — податок із кожного двору - “диму”.

2. Татарщина — існував цей податок до 60-х років XIV ст. Його збирали місцеві князі за дорученням ханської адміністрації за часів панування золотоординського іга.

3. Воловщина — оподаткування ділянки землі, зораної плугом, запряженим волами.

Усі ці податки сплачували сріблом, тому вони називалися “серебщина”.

У селянських господарствах, які продовжували мати натуральний характер, значну роль відігравали промисли. Селяни виготовляли сукно, полотно, вичиняли шкури та робили упряж для коней і волів, шили собі одяг, виробляли дерев’яні речі для господарства і побуту.

На користь феодалів селяни виконували такі повинності:

1. Відбували панщину — головну форму експлуатації селян у фільварках.

Селяни орали, сіяли, збирали врожай, косили, рубали ліс, відбували толоки (гатили греблю для рибного ставу), ремонтували шляхи тощо.

2. Сплачували оброк натуральний - зерном, сіном, великою рогатою худобою, воском, медом, хутром цінних звірів тощо.

Різні форми натурального оброку:

• скіпщина - хлібна данина з копи;

• пополівщина — віддавати пану четвертого бичка від річного приплоду;

• десятина - з улову риби тощо.

3. Пізніше феодали натуральний оброк замінили грошовим.

У різних місцях натуральний оброк, панщина та державні податки були неоднакові.

Розвиток міст, ремесел і торгівлі збільшував попит на сільськогосподарську продукцію, тому феодали бажали розширити їх виробництво. Стало вигідніше не отримувати від селян натуральні податки, а виробляти продукцію у своєму маєтку (фільварку).

Фільварки — багатогалузеві господарства, які ґрунтувалися на підневільній праці - панщині.

Панський двір мав:

• панський будинок;

• житла для челяді (різних слуг);

• різні господарські будівлі;

• до них прилягали орні землі, сінокоси, пасовища, ліси, ставки, села з селянами, що обробляли панську землю — відбували панщину.

У процесі зростання феодального землеволодіння відбувалося зближення між різними категоріями селянства, феодальна залежність поступово переросла на кріпосну.

Суть кріпацтва:

• прикріплення селян до землі;

• запровадження обов’язкових селянських робіт на пана (панщина);

• обмеження громадянських прав і свобод селян.

У XV — на початку XVI ст. відбувався процес закріпачення селян

• 1447 р. Привілеєм, виданим Великим князем литовським Казимиром II, було заборонено перехід приватновласницьких селян і селян-втікачів до великокнязівських маєтків і навпаки.

• Було надано право вотчинного суду феодалам, що зміцнило владу поміщиків над селянами.

• 1453 р. Постанова галицької шляхти про право виходу селянина від свого феодала лише один раз на рік - на Різдво, після сплати великого викупу грошима, збіжжям, сіном, дровами тощо.

• 1496 р. Польський сейм встановив, що право перейти з одного села до іншого буде мати лише один селянин на рік.

• 1501-1543 pp. Закони Польського королівства і Великого князівства Литовського, якими було заборонено селянам вихід без дозволу пана.

Юридичне оформлення кріпацтва відбулося у XVI ст.:

• польські сейми 1505, 1520 pp. заборонили селянам покидати свій наділ без згоди пана та узаконили дводенну панщину;

• Литовські статути 1529, 1566 pp. обмежили право власності селян на землю;

• “Устава на волоки” (1557 р.) встановила дводенну панщину у Литві, значно обмежила права селян щодо зміни місця проживання;

• в “артикулах” польського короля Генріха Валуа (1573 р.) та в третьому Литовському статуті 1588 р.:

— тривалість панщини визначалася волею пана;

— селяни позбавлялися права розпоряджатися своїм майном, заповідати або відчужувати його без згоди феодала;

— шляхтич отримав право карати на смерть своїх кріпаків;

— селян-утікачів розшукували протягом 20 років.

Феодали намагалися збільшувати свої земельні володіння.

Це відбувалося за рахунок:

• захоплення земель общини;

• купівлі земельних маєтків;

• колонізації неосвоєної території;

• феодальних земельних пожалувань.

Жалувані землі роздавалися польським королем і Великим князем литовським і були двох форм:

• тимчасові - на час несення служби на користь князя чи короля;

• постійні — власники земельних пожалувань мали право передавати свої володіння у спадщину.

Від кінця XV ст. роздавання землі здійснювалося і представниками місцевої адміністрації - старостами і воєводами.

Великі землевласники мали назву “магнати” (з латинської — вельможа, володар) і здобули для себе широкі політичні права та привілеї.

Повстання селян, міської бідноти в Україні

Селянські маси чинили опір посиленню експлуатації та закріпаченню. Формами їх протесту були:

• написання скарг великому князеві чи королеві на утиски феодалів;

• відмова виконувати панщину та інші повинності на користь феодала;

• напади на маєтки феодалів;

• знищення майна феодалів;

• масові втечі у південні степи;

• вбивства панів;

• антифеодальні повстання.

1431 р. Повстання селян Бокотської волості на Поділлі.

1469 р. Антифеодальне повстання селян у Галичині.

1490 — 1492 pp. Селянське повстання, яке охопило Галичину й Буковину, очолював його селянин Муха. Великий розмах селянської боротьби (до 10 тис. повсталих). Повсталі захопили міста Снятин, Галич, Коломию.

1536 р. Повстання міського населення в Черкасах та Києві проти польської адміністрації.

Висновок

Виступи селян, міської бідноти мали антифеодальний, національно-визвольний характер, бо були спрямовані проти важкого феодального гніту та проти польсько-литовської адміністрації. Усі вони зазнали поразки.