Історія України опорні конспекти 7 клас

Соціальна структура суспільства

Панівні верстви населення, їхнє повсякденне життя

XIV— XVI ст. У соціальній сфері українських земель відбувалося формування та становлення станової організації суспільства, що базувалася на підставі юридично визнаних прав, привілеїв та обов’язків. Із входженням українських земель до складу Великого князівства Литовського сталися значні зміни в соціальній структурі суспільства. Відбувся поділ суспільства на стани. Існували привілейовані та непривілейовані верстви населення.

Соціальна верства — велика група людей, які мають однакові права й обов’язки.

Основні групи привілейованого стану

1. Знатні аристократи (князі). У складі Великого князівства Литовського було майже 30 княжих родів литовської та давньоруської династій (Острозькі, Вишневецькі, Збаразькі, Корецькі та інші). Місце і роль цієї групи в соціальній структурі визначалися знатністю походження та великою земельною власністю.

Князеві Острозькому належало понад 80 міст і містечок, 2760 сіл, 1,4 млн га землі. Вони мали земельні володіння в Галичині, на Волині, Київщині.

Вишневецький мав 230 тис. селян, лише на Полтавщині йому належало 53 міста і села, тут він отримував прибутки від прані 40 тис. селян і з 423 млинів.

Вони обіймати високі урядові посади, засідали у раді великого князя, у воєнні походи йшли під власними корогвами свого роду. Після Кревської унії і після поразки повстання Свидригайла багато українських і білоруських князів утратили свої уділи.

2. Пани - складалися з членів великокнязівської ради та найзаможніших феодалів, які у військові походи виїжджали з власними загонами. Вони, як і аристократи, були основою для формування верхівки державного апарату і підлягали суду лише Великого князя. Відрізнялися від інших груп шляхти давністю роду, отчинним характером землеволодіння й певними правами.

3. Дрібна шляхта (зем’яни) - середні та дрібні феодали.

Це колишні вихідці із селян і міщан, які за свою військову службу дістали статус шляхти та земельні володіння.

1522 р. Було прийнято сеймову ухвалу, згідно з якою до шляхетського стану належали лише нащадки тих, хто став зем’янином ще за часів правління Вітовта, Сигізмунда й Казимира.

1528 р. Було здійснено перепис шляхти.

1529 р. У Першому Литовському статуті шляхті було гарантовано, що її не можна карати без суду. У шляхти не можна було забрати землю “без вини”.

1557 р. Остаточне соціальне розмежування й виділення шляхти в окремий стан відбулося після появи “Устави на волоки”, яка віднесла до шляхти лише “бояр стародавніх”, а інших — до станів міщанства і селянства.

Середина XVI ст. Відбулося юридичне оформлення системи прав, привілеїв та обов’язків шляхти:

• у 1457 р. шляхта отримала право судді над своїми підданими;

• Віденський привілей 1565 р. сприяв утворенню повітових шляхетських сеймиків;

• Литовський статут 1566 р. скасував усі обмеження шляхетської земельної власності. Закріпив за шляхтою законодавчі права і створив організоване представництво шляхти на загальнодержавних сеймах, які в цей час могли суттєво обмежувати великокнязівську владу.

Шляхетська земельна власність усіх видів вважалася недоторканною.

Висновки

1. На вершині соціальної ієрархії перебував військово-службовий стан — шляхта, що складалася з різних соціальних груп, як несли військову службу у князя.

2. У середині XVI ст. шляхта стала впливовою, організованою силою.

У Польщі вона становила 8-10% населення, в українських землях Литви — 5%.

Відмінності у формуванні панівного стану в українських землях, що були у складі Польщі й Литви

1. У Великому князівстві Литовському найпривілейованішою групою були князі, до яких належали лише нащадки Рюриковичів і Гедиміновичів, і попасти до цього стану було неможливо.

2. Більшість знаті Литви, на відміну від Польщі, не мала права при ватної власності на землю і не могла передавати її у спадщину.

3. Шляхта Литви за володіння землею змушена була виконувати військову повинність.

4. Польська шляхта мала значні привілеї, звільнялася від виконання повинностей і сплати податків, була власником маєтків.