Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Історія України опорні конспекти 7 клас

Політика Великого князя литовського Вітовта щодо українських земель

(1392 - 1430 рр.)

Посилення впливу Польщі на Литовське князівство після Кревської унії викликало невдоволення в Україні і Білорусі. З цього скористався Вітовт (двоюрідний брат Ягайла), який, підтриманий литовськими феодалами та руськими удільними князями, підняв повстання у 1392 р. і король змушений був визнати владу Вітовта над Великим князівством, а його — довічним правителем литовських князів.

За Вітовта Литва зберігала власну незалежність.

Щоб зміцнити свою владу, Вітовт провів низку реформ.

1. Розпочав боротьбу з удільними князями, усунув найвпливовіших і замінив їх своїми намісниками. Було ліквідовано Волинське, Новгород-Сіверське, Київське, Подільське князівства. Так українські землі втрачали свою колишню автономію,

2. Збудував фортеці в Барі, Брацлаві, Звенигородці, Черкасах.

3. Розширив межі держави і його володіння сягали Чорного моря на півдні, верхів’їв Самари і Дінця - на південному сході.

4. Сприяв поширенню торгівлі, розвитку ремесла.

5. Прагнув заручитися міжнародною підтримкою. Для цього одружив свою дочку Софію з великим князем московським Василієм 1399 р. Литовське військо зазнало поразки від татар на р. Ворсклі. Загинули десятки князів.

1410 р. Зріс авторитет Вітовта після Грюнвальдської битви, яка була складником “Великої війни” (1409 — 1411 pp.) Польщі і Литви проти Тевтонського ордену. Під знаменами хрестоносців виступили представники 22 країн феодально-католицької Європи (80 тис. осіб), на боці Польщі і Литви — союзне військо (100 тис. осіб), у складі якого були і полки з українських земель. Вони розгромили хрестоносців (18 тис. осіб було вбито, 14 тис. - потрапило в полон, загинув великий магістр ордену Ульріх фон Юнгінген).

Перемога союзницьких військ під Грюнвальдом:

• зупинила просування хрестоносців на Схід;

• врятувала слов’янські народи від німецького поневолення;

• завдала Тевтонському ордену смертельного удару, після якого він не зміг відновити свою колишню військову могутність;

• значно зміцнила позиції Великого князівства Литовською;

• Тевтонський орден поступово почав зникати з історичної арени.

Наслідком цієї битви було укладення Городельської унії (1413 р.).

Городельська унія

(1413р.)

(угода між польським королем Ягайлом та великим князем литовським Вітовтом)

1. Визнано право на існування самостійного Великого князівства Литовського, але вплив Польщі зберігався.

2. Вітовту було надано право довічного правителя Великого князівства Литовського під зверхністю польського короля.

3. Литовці-католики отримали такі самі права, як і польська шляхта, діставши можливість брати участь у великокнязівській раді.

4. Литовські феодали-католики на противагу православним отримали право повністю розпоряджатися своїми земельними володіннями, обіймати державні посади.

5. Участь православних у державному управлінні обмежувалася.

6. У Литві було введено польський адміністративний подія, зростав вплив католицької церкви.

Наслідки Городельської унії:

• розширилася сфера впливу католицизму і зріс вплив католицької церкви;

• українські землі роздавали католицькій церкві;

• у Луцьку та Кам’янці-Подільському було засновано єпископські кафедри;

• унія внесла розбрат між:

— православними і католицькими феодалами;

— православними народними масами й окатоличеною знаттю Великого князівства Литовського і тому:

— внесла розкол на українських землях;

— вела до посилення соціального, національного та релігійного гніту;

• унія сприяла активізації руху опору проти польських феодалів у Литві.

1429 р. У Луцьку Вітовт скликав з’їзд, на якому повинен був коронуватися королівською короною. Але коронування не відбулося, бо поляки, що не хотіли зростання ролі Великого князівства Литовського та перетворення його на королівство, перехопили корону й порубали її на частини. Вітовт у 1430 році раптово помер.

Висновки

1. За майже 40 років правління Вітовт утворив державу з міцною владою Великого князя і поклав край пануванню удільних князів.

2. Вітовт залишив українським землям їхню автономію, призначаючи замість князів своїх намісників і воєвод.

3. Цю автономію він гарантував особливими грамотами, в яких підтверджувалися права церкви і духовенства, особисті права населення, його самоуправління й місцевий суд, регулювалися фінансові справи.

4. Суд був зосереджений у руках воєвод і намісників, на яких можна було скаржитися самому князеві. Гарантувалася безпека особи, карати можна було лише за рішенням суду.

5. Проте релігійна політика Вітовта і поширення польських впливів після 1413 р. спричинили невдоволення населення.