Історія України опорні конспекти 7 клас

Суспільно-політичний устрій Великого князівства Литовського

Деякі історики, зокрема й М. Грушевський, називають Велике князівство Литовське Литовсько-Руською державою.

До кінця XV ст. тут переважав, як і на Русі, удільний лад, діяла боярська дума (рада панів), чимало норм руського права, руські назви посад, станів, податкова система. “Руська правда” стала правовою основою Литовської держави. Було запозичено руський досвід військової організації.

Усю повноту влади у Великому князівстві Литовському було зосереджено у руках великого князя. Система прямого взаємозв’язку між військовою службою і землеволодінням давала можливість Великому князеві литовському мати значне військо і контролювати фактично всі ресурси держави.

Руські землі в економічному і культурному аспекті стояли вище від Литви.

В усіх українських князівствах продовжувала існувати успадкована від давньоруської держави волосна система адміністративно-територіального поділу.

Наприкінці XIV ст. у південних волостях Київського і Подільського князівств виникли нові адміністративно-територіальні одиниці - повіти, що об’єднували по кілька волостей; поява їх була зумовлена необхідністю централізації управління цими місцевостями у зв’язку з постійною загрозою татарських нападів.

У кожному повіті діяли шляхетські й міські суди.

Литовські князі проголосили правило: “Старого ми не змінюємо, а нового не впроваджуємо”.

Починаючи з Гедиміна, литовські князі називали себе князями литовців і руських, а свою державу - Великим князівством Литовським і Руським.

Державною мовою Великого князівства Литовського стала мова руська, нею велося діловодство. Саме тоді з’явилася відома приказка: “Квітне Польща латиною, квітне Литва русиною”. Майже 90% населення Великого князівства Литовського становили білоруси й українці.

Спочатку українські князівства були на правах автономних. Очолювали їх члени литовського великокнязівського роду, одружені з місцевими князівнами, або місцеві українські князі. Вони були у васальній залежності від Великого литовського князя, сплачували йому данину, надавали військову допомогу. З удільних князів складалася великокнязівська рада.

Таким чином, Велике князівство Литовське перейняло від руських земель:

• систему адміністративно-територіального поділу:

• судочинство;

• військову організацію;

• руську мову було визнано державною;

• усе діловодство велося руською мовою, нею укладали угоди, писали літературні твори;

• населення, яке дотримувалося язичества, прийняло православну віру;

• охоче укладали шлюби з українськими княжими доньками.

Литовські князі не порушували місцевого укладу життя на українських землях:

• удільні князі мали необмежену владу на місцях;

• на власний розсуд розпоряджалися землями й доходами;

• чинили власний суд;

• залишалися в силі руські закони;

• місцеві українські феодали зберегли свої володіння;

• православна церква зберегла свої позиції;

• зберігалися місцеві установи;

• зберігалася руська культура, звичаї, традиції місцевого побуту тощо.

Насправді Литва за своїм устроєм відрізнялася від Київської Русі

1. Уся повнота влади в ній зосереджувалася в руках великого князя.

2. Князівства в Литві згодом втратили свою автономію, яку мали спочатку.

3. З часом князівства очолювали не з київської династії Рюриковичи, а з литовської - Гедиміновичів.

4. Державний лад Великого князівства Литовського був розвиненим феодалізмом, подібним до західноєвропейського.

5. Система землеволодіння тісно пов’язувалася з військовою службою, що давало змогу литовським князям утримувати великі збройні сили.

Отож удільні князі:

• перебували у васальній залежності від Великого князя литовського;

• присягали йому на вірність;

• давали щорічну данину;

• за його наказом виступали у походи;

• належали до великокнязівської влади і брали участь у вирішенні найважливіших державних питань;

• за боярами-воїнами закріплено їхні родові землі, за які потрібно було служити військову службу.

Висновки

1. Велике князівство Литовське розвинулося на основі традицій Київської Русі.

2. Литовські князі до кінця XIV ст. не порушували суспільно-політичного ладу на українських землях. Вони володіли й управляли землями в Литві, а новопридбані території роздавали своїм родичам у спадкове, довічне володіння або у тимчасове користування.

3. До кінця XIV ст. воно залишалося федерацією земель-князівств.

4. Утім злиття удільних князівств литовських родів з місцевою аристократією породжувало сепаратистські тенденції щодо великокнязівської влади.