Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України опорні конспекти 7 клас

Тема 5. Українські землі у складі Великого князівства Литовського та інших держав (друга половина XIV—XV ст.)

XIV - середина XVI ст. — період глибокого занепаду і розчленування українських земель між сусідніми державами.

У середині XIV ст. Україна втратила свою правлячу династію, була ослаблена монгольською навалою, роздроблена на окремі князівства і не змогла протистояти експансії сусідів - Польщі, Литви, Угорщини, Молдови, Московії, Кримського ханства, Туреччини. Вона втратила свою незалежність. Трагізм ситуації полягає в тому, що неволя тривала сотні літ і український народ весь час був поневолений.

Поширення влади польського короля на Галичину

Після смерті у 1340 р. Юрія II Болеслава - останнього представника династії Романовичів - розпочалася довготривала війна Польщі, Литви, Угорщини за землі Галицько-Волинської держави.

1339 р. Польський король Казимир III Великий (1333-1370 pp.) уклав союз із угорським королем проти України і дістав підтримку Ватикану.

1340 р. Через 9 днів після смерті галицько-волинського князя Юрія II Болеслава Казимир III розпочав похід у Галичину.

У боротьбі за галицько-волинські землі князя підтримували:

• магнати північно-східної Польщі, які прагнули розширити свої володіння на білоруські та українські землі;

• католицька церква, яка прагнула поширити свій вплив на Схід;

• багаті міщани Кракова, які хотіли підпорядкувати собі важливі торгові шляхи в Галичині.

У боротьбі з місцевим населенням він захопив усю Галицьку землю. Було захоплено Львів, пограбовано князівську скарбницю, зруйновано і підпалено місто. Захопив і вивіз ознаки князівської влади галицько-волинських володарів: кілька золотих хрестів, дві корони, королівську мантію, трон тощо. Проте захопити Галичину не вдалося, бо боярство на чолі з Дмитром Дедьком на деякий час зуміло відстояти самостійність князівства.

Місцеве населення чинило опір і в цьому самому році поляків було вигнано з Галичини.

1349 р. Казимир III після смерті Д. Детька знову вдерся в Галичину і захопив усі галицько-волинські міста, крім Луцька. Українські землі він роздавав полякам, німцям, а в усіх волостях були призначені старости.

1344 - 1349 pp. Було загарбано Перемишлянську землю і Західну Волинь.

1351 — 1352 pp. Між Польщею і Литвою тривала війна за Галицько-Волинську землю. За перемир’ям 1352 р. Галичина залишилася під владою Польщі, Волинь і Берестейська земля - під владою Литовської держави.

1366 р. Польща знову захопила всю Галичину і половину Волині.

1379 р. Після смерті Казимира III Галичина відійшла Угорщині і перебувала під її владою до 1387 р.

1387 р. Галичину було остаточно долучено до Польщі за королеви Ядвіги. Територія Польщі за рахунок Галичини і частини Волині збільшилася вдвоє. Відтоді Галичину було перетворено на провінцію Польщі.

Селянство становило основну масу населення західноукраїнського краю і було залежним від польської шляхти. Поляки заборонили іноземним купцям (окрім польських) торгувати в Галичині, підтримували польську і німецьку колонізацію Галичини, надавали земельні володіння полякам, запроваджували католицьку віру.

Східна Галичина аж до 1772 р. перебувала у складі Польщі.

1434 р. Було ліквідовано будь-які права українських земель у складі Польського королівства, ліквідовано українське право і запроваджено польську адміністрацію та суди. Згодом загарбані землі було поділено на округи - Галицький, Львівський, Перемишлянський, Саноцький, Холмський і Белзький. На чолі їх було поставлено королівських намісників — старост.

У середині XV ст. Галицька, Львівська, Перемишлянська і Саноцька землі були об’єднані в Руське воєводство з адміністративним центром у Львові, а на Західній Волині створено Белзьке воєводство з центром у м. Белз.

XV ст. Польща захопила Західне Поділля.

Полонізація — ополячення.

Автономія — самоврядування частини населення чи народу в межах однієї держави.

Колонізація — заселення та освоєння нових земель.

Висновки

1. На землях, захоплених Польшею, запанував важкий соціальний і національний гніт.

2. Польські феодали намагалися оволодіти й іншими українськими землями, що перебували під владою Великого князівства Литовського.