Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Всесвітня історія опорні конспекти 11 клас

ТЕАТР

1. Основною тенденцією розвитку світового театру стала орієнтація на кращі зразки світової драматургії, звернення до літературної класики.

2. У багатьох зарубіжних країнах театри не фінансуються державою, значна залежність театрів від смаків відвідувачів, а тому театри часто вдаються До кон’юнктурної тематики, намагаються театр перетворити на жанр “масової культури” — розважальне шоу заради фінансових вигод і виживання.

3. Багато театрів світу продовжували традиції реалізму. Видатними драматургами є Альберто Моравіа, Едуардо Де Філіппо (Італія), Едвард Олбі (США) та ін.

4. Загальною особливістю розвитку театру у післявоєнний період є захоплення соціальною і політичною проблематикою, яка виражалася в різних сценічних і драматургічних формах, залежно від національних традицій і від конкретної ситуації в тій або іншій країні. Розвиваються нові жанри: “документальна драма”, “політична драма”, “інтелектуальна драма”, “епічний театр”, трагікомедія тощо.

5. У Великій Британії виник театр “роздратованих молодих людей”, який відзначався непримиренністю до суспільного лицемірства, подвійної моралі, крайнього індивідуалізму. На сцені ставилися п’єси Джона Осборна, Арнольда Уескера, Джона Ардена та ін.

6. Критичний напрямок у театральному світі Франції пропагував “театр абсурду”, який проголошував ідеї непізнаності та хаотичності світу, що породжує хаос, страх, нерозумні вчинки людей. Вони виражали трагічне відчуття загибелі, катастрофи, людської беззахисності. Найвидатнішими представниками цього напрямку були Жан Жене, Ежен Ионеско та ін.

7. Для американського театру характерне захоплення психологічним аналізом суспільних явищ та внутрішнім світом людини. Талановитими майстрами цього жанру є Т. Вільямс і А. Міллер.

8. Значного поширення набув “театр авангарду” — один із жанрів молодіжної “контркультури”, для якого характерне заперечення існуючих норм і традицій.

Контркультура — це форма духовного протесту проти сучасної індустріальної культури, відмова від соціальних цінностей, моральних норм та ідеалів. Прикладом контркультури є французький молодіжний “театр вулиць”, англійський “фріндч”, учасники яких влаштовують спектаклі в різних місцях, найчастіше просто неба і шокують глядачів натуральними сценами, зокрема еротичного змісту.

У дусі авангардистського театру працював французький драматург А. Адамов, відомий своїми п’єсами “Пародія”, “Вторгнення”, “Весна 71-го року”.

9. Модернізм у театрі представлено “хеппінінгом” — перенесенням на сцену того, що є в житті, відмова від драматургії.

10. У соціалістичних країнах театр виконував соціальне замовлення комуністичних режимів. Драматурги, актори повинні були діяти в дусі комуністичної ідеології, були обмежені у пошуках нових форм вираження. З крахом комуністичних тоталітарних режимів театральні діячі позбавились цензури, здобули свободу дій і думки.