Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Всесвітня історія опорні конспекти 11 клас

ЛІТЕРАТУРА

Події, що вплинули на розвиток літератури

1. Трагічні наслідки Другої світової війни.

2. Розкол світу на два табори, з ідейним та ядерним протистоянням.

3. Глибокі екологічні та соціально-політичні проблеми, породжені науково-технічною революцією.

4. Глибокі зміни в суспільній свідомості.

5. Багато народів стали на шлях самостійного розвитку, що сприяло розвиткові національних літератур.

6. Антагонізми сучасної цивілізації.

7. Взаємопроникнення культур різних регіонів.

Основні напрямки в розвитку літератури зарубіжних країн у повоєнні роки

Друга половина XX ст. відзначилася взаємодією і протиборством двох тенденцій — реалістичної і модерністської. Реалізм — відображає реальність, відгукується своїми творами на найболючіші проблеми людства і залишається одним з найпоширеніших напрямків у літературі в післявоєнні роки.

Модернізм (від фр. modernisme — новітній, сучасний) — загальне позначення напрямків і течій літератури й мистецтва в післявоєнний час. Модернізм конструював особливу художню реальність.

Для модернізму в літературі характерно:

• міфологізація;

• радикальний розлом сюжету в часі й просторі;

• хаотичність;

• суб’єктивне зображення реальності.

РЕАЛІЗМ

Письменники, у творчості яких переважала антифашистська тематика

Вольфганс Берхерт. Західнонімецький письменник, який у своїх творах показує страждання від національного і соціального приниження, голоду, безпритульності (романи “Ввечері ворони відлітають додому”, “Кава без смаку”, драма “За дверима”).

Він писав романи від імені покоління, яке перенесло жахи війни і повернулося до розореної й окупованої країни. Засуджує трагічні наслідки війни, її злочинний характер для мільйонів людей. Антивоєнною і гуманістичною направленістю відзначається його ліричний збірник “Одуванчик”. Своєю творчістю він поклав початок західній антифашистській літературі.

Робер Мерль. Французький письменник, який змальовує жахливі роки фашистської окупації Франції, героїчний рух Опору французького народу. У романі “Смерть — моє ремесло” змальовує історію Німеччини першої половини XX ст. через долю Рудольфа Ланга, що став комендантом концтабору, професійним убивцею. З величезною силою ненависті в романі зображено Освенцім. Намагався проаналізувати причини національної катастрофи.

Бернхард Келлерман. Німецький письменник-реаліст. Після розгрому фашизму був надрукований у Західній Німеччині його антифашистський роман “Танець смерті”.

Хане Фаллада. Німецький письменник. Написав антифашистський роман “Кожний помирає на самоті” про опір фашизму простих людей Німеччини.

Жан Лаффіт. Французький письменник, який пройшов шлях в’язня гітлерівських концтаборів. У книзі „Живі борються” з документальною точністю розказав про "людей, які в тяжких умовах концтаборів продовжували боротьбу.

Соціально-психологічні романи

Ельза Тріоле. Французька письменниця. Народилася в Росії. Перші твори написані російською мовою (“На Таїті”). Написала цикл соціально-психологічних романів (“Нейлоновий зек”). Здійснювала переклади як французької, так і російської поезії.

Альберто Моравіа. Італійський письменник. Написав соціально-психологічні романи “Байдужі”, “Римлянка”, “Нудьга”. Випустив збірник оповідань “Рай”.

Моріс Дрюон. Французький письменник, створив трилогію соціальних романів “Кінець людей”. Через долю кількох сімей показав долю всього суспільства, його моральний розклад, де люди зневажають один одного і перемагає той, хто більш безжалісний і цинічний.

Морально-етичні романи

Чарльз Сноу. Англійський письменник, вчений-фізик і громадський діяч. Написав цикл реалістичних романів “Чужі та брати”, “Повернення додому”, “Коридори влади”, “Пора надій”, “У всій їх мудрості” та інші, в яких піднімає морально-етичну проблематику. В цих романах показано життя англійського суспільства протягом півстоліття. Переконаний противник модернізму.

Джон Апдайк. Американський письменник. Пише прозу, оповідання, романи, повісті. Змальовує побут та психологічні нюанси вічних проблем і сучасний моральний клімат у суспільстві. У романі “Кентавр” змальовує безсмертя добра і його трагедійність.

Курт Воннегут. Американський письменник. Написав романи “Утопія 14”, “Люлька для кішки”, “Бойня номер п’ять”. Розкриває суперечності науково-технічної революції, критикує західну філософію “технічного оптимізму”, реалізація якої може призвести до соціальних катаклізмів, морального виродження або фізичної загибелі суспільства.

Джон Селінджер. Американський письменник, який змалював конфлікт молодого покоління з практицизмом і споживацькою ідеологією старшого покоління у повісті “Над прірвою у житі”.

Грем Грін. Англійський письменник, один із визначних письменників другої половини XX ст., твори якого відзначаються психологізмом (“Подорож із моєю тіткою”), політичною актуальністю (“Тихий американець”, “Комедіанти”), складною етичною проблематикою (“Влада і слава”), соціальною гостротою психологічних характеристик, яка поєднується з цікавістю до загальнолюдських проблем щастя, обов’язку, честі, совісті. У своїх творах розглядає питання про мету людських вчинків, про сенс життя, про право людини брати на себе відповідальність за долю інших людей (“Суть справи”). Автор досліджує глибини людської психології.

Ерве Базен. Французький письменник. Написав романи “Гадюка в кулаці”, “Смерть коня”, “Родина Резо” в жанрі родинної хроніки. Конфлікти, що виникають у сім’ї між поколіннями, які сповідують різні моральні принципи, показують тісну взаємодію людини з суспільством, із тими протиріччями, якими наповнене суспільство.

Роберт Уоррен. Американський письменник-публіцист, написав роман “Вся королівська рать”, в основу якого покладено історію кар’єри аморального політика-демагога, для якого не існує ніяких суспільних і етичних норм, переконаного, що для завоювання влади підходять усі засоби. Цей роман актуальний для багатьох нечесний політиків і нині.

Неореалізм

Неореалізм — напрямок в літературі й мистецтві другої половини XX ст. Відстоювали ідеї соціальної справедливості, зображували просту людину буржуазного суспільства.

Васко Протоліні. Італійський письменник. Автор “Повісті про кохання” і роману “Метеляло”.

Альберто Моравіа. Італійський письменник. Відомий своїми “Римськими оповіданнями”.

Луї Арагон. Французький письменник і громадський діяч. Написав романи “Загибель серйозно”, “Реальний світ”, у яких змальовує факти, події різних років, справжніх і літературних. Правдиво, з переконливим психологізмом передає стан розгубленості, безпорадності, самотності.

Соціалістичний реалізм

У країнах соціалістичного табору примусово нав’язувався метод соціалістичного реалізму, головним змістом якого було утвердження державної винятковості СРСР, що приводило до схематизму, пропаганди комуністичних ідей, повної підтримки правлячої партії.

Для радянської літератури другої половини XX ст. характерні такі напрямки творчості.

1. Твори на “виробничу” тематику, в яких показано героя — новатора, борця за технічний прогрес, що одержує перемогу над консерваторами з допомогою партійних органів.

2. У творах про війну показано героїзм і мужність радянських людей та керівну і спрямовуючу роль Комуністичної партії. Письменники, які зверталися до проблем села, описували про життя людей у російській глибинці (С. Залигін).

3. Письменники “екологічної прози”, стурбовані збереженням навколишнього середовища в умовах НТР (В. Астаф’єв “Цар-риба”, В. Распутін “Прощання з Матьорою”, Б. Васильєв “Не стріляйте у білих лебедів”).

4. Тих письменників, які намагалися відійти від ідеологічних штампів, переслідували, засуджували, висилали за кордон (Ю. Даніель, А. Синявський, В. Некрасов, О. Солженіцин).

5. Особливо переслідувалася в СРСР література національних республік, яким приписувався “націоналізм”. Інакомислення, пропаганда любові до рідного краю і рідного народу трактувалися як злочини проти “пролетарського інтернаціоналізму”.

Реалістична література в країнах Азії, Африки й Латинської Америки

Національно-визвольний рух народів Азії та Африки, виникнення нових держав прискорили розвиток національних культур колишніх колоніальних народів. Для цієї літератури характерний показ політичного, релігійного, національного життя, народних традицій, патріархальних відносин. У своїх творах письменники показують національне і соціальне прозріння особистості, становлення активного борця за гуманізм і прогрес.

На особливу увагу заслуговує розвиток літератури народів Африки. Африка являє собою строкату картину самобутніх національних культур. Африканські народи мають багаті традиції усної народної творчості, але в розвитку писемної творчості спостерігається величезна нерівномірність, бо на різному етапі розвитку перебувають африканські країни. В Африці налічується понад 6000 мов і діалектів. У Гані, Ліберії, Сенегалі, Камеруні та інших країнах створено письменницькі організації.

Латинська Америка являє собою велику різноманітність і багатство національних культур.

Яшпал. Індійський письменник. Писав на мові хінді. Написав романи “Товариш Дада”, “Товариш по партії”, дилогію “Брехлива правда”. Темою більшості його творів є національно-визвольна боротьба індійського народу.

Нгуен Дінь Тхі. В’єтнамський письменник. Написав повість “Вперед, в атаку”, збірку віршів “Солдат”, дилогію “Рушатські береги”.

Абе Кобо. Японський письменник, у творчості якого звучать мотиви трагічної самотності творчої особистості в сучасному світі. Написав морально-філософські твори “Чуже обличчя”, “Спалена карта”, “Людина — ящик”.

Катеб Ясін. Алжирський письменник, пише свої твори французькою мовою. Змальовує жіночий образ як символ революційного народу і батьківщини у поемі “Неджма” і в однойменному романі. Обидва твори мають фольклорну основу. У тетралогії “Кільце репресій” висловлює думку про необхідність народного повстання.

Габріель Гарсіа Маркес. Всесвітньо відомий колумбійський письменник. Написав романи “Осінь патріарха”, “Хроніка оголошеної смерті”, “Любов під час чуми”, в яких виступає проти будь-якої тиранії. Світову славу приніс йому роман “Сто років самотності”, у якому автор використовуючи фольклорно-міфологічні мотиви, створив фантастичний світ, де осмислює розвиток людства взагалі. Письменник сатирично показує диктатора і його владу: в офіційній пропаганді, в народному поголосі і в реальності. Романи порушують питання про особисті якості правителя.

“Антиколоніальний роман”

Поширений у 50-60-х pp.

З початку 70-х pp. втратив свою актуальність внаслідок розпаду колоніальної імперії.

Джеймс Олдрідж. Англійський письменник, який доказав загальний протест демократичних мас проти колоніалізму. Написав такі твори на цю тематику: “Дипломат”, “Не хочу, щоб він помирав”, “Останній вигнанець”. Змальовував період визвольної війни в Єгипті.

Десмонд Стюарт. Англійський письменник, написав антиколоніальні романи “Леопард у траві”, “Жінка в облозі”. В трилогії “Зміна ролей” (“Кругла мозаїка”, “Єгипетський рахунок”, “Мамелюки”) змалював розпад Британської імперії.

МОДЕРНІСТСЬКІ ТЕЧІЇ

Авангардизм — напрямок у художній культурі, який виник у першій половині XX ст. і був поширений і в післявоєнний час. Авангардисти заперечували існуючі норми і традиції, критикували традиційні форми і стилі. Авангардизм тісно пов’язаний з модернізмом. Посилюється вплив модернізму та авангардизму.

А. Адамов — французький драматург, який писав п’єси в дусі авангардизму (“Пародія”, “Вторгнення”, “Весна 71-го року”).

Екзистенціалізм — модерністська течія, якій властиве трагічне відчуття безглуздості навколишнього світу, показ необхідності робити вибір перед долею, зображення абсурдності життя. Радикально заперечується реалізм. Дійсність сприймається як фарс, протест, як царство відносності, заперечується безумовні істини.

Ця течія філософськи обґрунтовує можливість створення для людини світу абсолютної свободи від соціального буття.

Альбер Камю. Французький письменник, філософ, близький до екзистенціалізму. В повісті “Посторонній” — тема абсурдності життя. В антифашистському романі-притчі “Чума” розкриває проблему виконання обов’язку в умовах страшного суспільного лиха. Вища мужність людини бачиться йому в боротьбі з беззмістовним буттям. У творі боротьба людини з безглуздістю життя постає як боротьба з тим, що несе з собою смерть.

У філософських книгах “Міф про Сазіра”, “Людина, яка збунтувалася” показує марні спроби подолати відчуженість від світу. У п’єсі “Облога” проповідує, що життя — це круговорот і рухається від поганого до ще гіршого, а потім знову повертається до поганого. Творчість Камю — суперечливий сплав гуманістичних та індивідуалістських тенденцій. У 1957 р. одержав Нобелівську премію.

Жан-Поль Сартр. Французький письменник, філософ і публіцист. Глава французьких екзистенціалістів. У своїх творах “Мертві без поховання”, “Мухи”, “Дороги свободи”, “Мур”, “Побут і ніщо” протиставляє об’єктивне і суб’єктивне, свободу і необхідність. Основні теми художніх творів — це самотність, пошук абсолютної свободи, абсурдність буття.

Через його творчість проходить думка, що типові обставини XX ст. обмежують свободу вибору, часто перетворюють людину в співучасника злочину або злочинця.

Теннессі Уильяме. Американський драматург. Його твори “Трамвай бажання”, “Драконова країна” про страждання одиноких поетичних натур у черствому, прагматичному, нестерпному оточенні.

Сюрреалізм (від фр. surrealisme — надреалізм) — модерністська течія XX ст., яка проголосила джерелом літератури і мистецтва сферу підсвідомості (інстинкти, сни, галюцинації), а його методом — розрив логічних зв’язків, заміна їх суб'єктивними асоціаціями. Прихильники цієї течії вважають, що справжня або “найвища реальність” не збігається з реальним світом, який оточує нас. Не розум, а “підсвідомість” може проникнути в приховану від нас “найвищу” реальність. А тому письменник повинен поринути у безодню підсвідомого, дати волю інстинктам, снам і зафіксувати на папері ті слова, асоціації, які в нього виникають.

Айріс Мердок — англійська письменниця, яка зображує людину загубленою та самотньою у світі хаосу, показує, що все у світі вирішує “сліпа сила долі” (“Замок на піску”, “Дика троянда”, “Єдинорог”).

Антироман або неороман (“новий роман”). Цей напрямок у літературі виник у середині 50-х pp. в індустріальних країнах, в яких відбувається відхід від “традиційного роману”. Це різновидність модерністської прози. Основа “антироману” — відмова від логічної та психологічної послідовності у розвитку сюжету, пояснення, що людині дано пізнати тільки окремі фрагменти, але не дано зрозуміти ціле, головне. Для їхньої творчості Характерним є відмова від ідейності та соціальної відповідальності.

Франсуаза Сатан — французька письменниця. Написала романи “Здрастуй смуток”, “Чудові хмари”, “Чи любили ви Брамса”, “Небагато сонця в холодній воді”, які користуються великою популярністю серед молоді. Головні герої цих творів — молоді люди, самотні, які знемагають від нудьги, вільні від “елементарної моралі”, існують у бездіяльності. Основна тема незавершеної трилогії “Дорога свободи” п’єси “Диявол і Господь Бог” — самотність, пошук абсолютної свободи.

Наталі Саррот — французька письменниця, яка очолила психологічну галузь “нового роману”. Написала “Портрет невідомого”, “Планетарій”, “Золоті плоди”, “Між життям і смертю”, в яких відтворює несвідомі психологічні дії, відчуття, що дають змогу показати справжній, внутрішній світ людини. В її творах послаблені сюжетні зв’язки, слабко визначені характери.

Клод Маріак — французький літературознавець, письменник, належав до модерністської школи “нового роману”. Написав романи “Кожна жінка — рокова”, “Збільшення”. Надрукував книжку “Сучасна література”, в якій розкриває особливості модернізму другої половини XX ст.

Абсурдисти — назва походить від драми абсурду. Для їхньої творчості характерне відчуження людини від суспільства, самотність, песимізм, передчуття загибелі, безглуздість слів та вчинків персонажів.

Семюел Беккет — ірландський драматург. Пише на французькій і англійській мовах. Один із засновників абсурду драми. Герої драми “У чеканні Годо” дві жалюгідні особи, які марно очікують якогось Годо, що повинен їх врятувати. Безглуздість цієї ситуації, як вважає автор, повинна була символізувати абсурдність і безглуздість людського існування. В романах “Мілон вмирає”, “Непокараний” розвиває традиції літератури “потоку свідомості”. У 1969 р. одержав Нобелівську премію.

“Потік свідомості” — творчий принцип, для якого характерне пряме відображення процесів духовного життя з метою повноти в зображенні людини. Стає творчим принципом модерністської літератури. Література “потоку свідомості” абсолютизує внутрішній світ особистості, відриває її від реальності. Твори цього напрямку не мають сюжетної чи композиційної завершеності, є лише внутрішні переживання і відчуття.

Постмодернізм — виник у 70-х pp. Цей термін означає сучасну стадію розвитку модернізму. Твори письменників цього напрямку часто фрагментарні, принципово не систематизовані, різностильні, у них відсутній зміст. Характерне одночасне співіснування й визначення різних світоглядів, культурних стилів, методів пізнання реальності. Це синтез домодерністського і модерністського способу вираження. Джон Барт — американський письменник, один із засновників постмодернізму. Написав авантюрно-пародійний роман “Козлохлопець Джайло”, епопею “Химера”. Пише прозу “чорного гумору”, в якій передає світобачення вселенського абсурду і соціального нігілізму. Дегуманізацію і відчуження вважає законами буття.

Висновки

1. Кращі твори письменників допомагають вихованню кращих ідеалів демократії, прищеплюють почуття обов’язку та відповідальності, наділяють особу здатністю співпереживання за долю людства і всієї цивілізації.

2. Особливістю сучасної світової літератури є її комерціалізація, що привело до поширення творів “масової літератури”, яка. покликана розважати читача, у спрощеній і найдоступнішій формі подавати проблеми сьогодення. Тому основними темами є пригоди, опис страхіть, насильств, злочинів, сексу. Типовий герой “масової літератури” — супермен, мужній, фізично сильний. Ці твори пропагують культ сили, жорстокості, морального цинізму.

3. З ліквідацією тоталітарних режимів у країнах Центральної та Південно-Східної Азії, з розпадом СРСР і створенням суверенних держав розпочався новий етап у розвитку національних культур, в яких переважає тематика викриття злочинів тоталітарних режимів, критика лицемірної комуністичної моралі, показ проблем посттоталітарних країн, критика їхніх вад розвитку.