Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Всесвітня історія опорні конспекти 11 клас

Тема 8. КУЛЬТУРА КРАЇН ЗАРУБІЖНОГО СВІТУ В ДРУГІЙ ПОЛОВИШ XX — НА ПОЧАТКУ XXI ст.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА НАПРЯМКІВ РОЗВИТКУ КУЛЬТУРИ В ДРУГІЙ ПОЛОВИШ XX — НА ПОЧАТКУ XXI ст.

Постіндустріальне суспільство

Постіндустріальне суспільство — це нова стадія суспільного розвитку, що приходить на зміну традиційному індустріальному суспільству, це найрозвиненіша людська цивілізація, що виникає внаслідок інформаційно-комп’ютерної революції, в центрі якої стоїть людина з її талантом, професійно-кваліфікаційними навичками, сукупністю знань, і базується на інформаційних технологіях, комп’ютеризації, автоматизації, роботизації всіх сфер життя суспільства, організації управління на новітній системі зв’язку.

Індустріальне суспільство було зорієнтоване на збільшення матеріального продукту за рахунок додаткової енергії, сировини, праці.

Постіндустріальне суспільство передбачає посилення знань, інформації, використання відновлених видів енергії, захист довкілля. Основна маса населення зайнята у сфері послуг. Причини перетворення індустріального суспільства в пост-індустріальне:

• НТР;

• демократичний розвиток провідних держав світу, політична свобода особи;

• ринкова економіка, економічна свобода особи і соціальної групи;

• синтетичний розвиток новітніх технологій;

• зростання ролі та значущості інтелекту у вирішенні всіх суспільних проблем;

• мирне вирішення взаємних конфліктів.

Основні ознаки постіндустріального суспільства:

• визначальна роль теоретичних знань;

• підвищення вимог до загальноосвітньої та спеціальної підготовки людей, їх культурно-технічного рівня;

• утвердження концепції безперервної освіти;

• провідна роль розвитку науки;

• створення й використання новітніх технологій.

• доступ громадян до будь-якої інформації (крім державних секретів, визначених законом);

• науково-технічна та інша інформація — головний чинник суспільного розвитку, найдорожчий продукт людської діяльності;

• створення економіки послуг;

• існування високого рівня соціального захисту при соціальній нерівності;

• переважання в управлінні держави науково-технічних спеціалістів;

• розвиток інформаційних технологій.

У 70-80-х pp. прихильники концепції формування “постіндустріального суспільства” під впливом нового етапу НТР заговорили про його еволюцію в “інформаційне суспільство”.

Теорію створення “інформаційного суспільства” ще в 1945 р. висунув японський соціолог Л. Масуда, який вважав, що в майбутньому класи заміняться “інформаційним співтовариством”, які співпрацюватимуть між собою через обмін знаннями та інформацією.

Теорії “постіндустріального суспільства” розробляли і популяризували американські соціологи Даніель Белл, Уільм Ростоу, Зігмунд Бжезінський, французький соціолог Жан Фурастьє та ін.

Основні центри постіндустріалізму — США, Західна Європа, Японія.

Культура — це сукупність практичних, матеріальних і духовних надбань суспільства, які виражають рівень його історичного розвитку, втілюються в повсякденній діяльності людини, відображаються в її соціальних, моральних, естетичних та інших характеристиках.

Умови розвитку культури

1. Друга світова війна привела до значних суспільно-політичних змін, що відбувалися в світі в післявоєнні роки.

2. У 50-80-х pp. XX ст. відбувалося подальше поглиблення політичного, військового, ідеологічного протистояння двох соціально-економічних систем — капіталістичної і соціалістичної, тривала “холодна війна”.

3. Національно-визвольна боротьба поневолених народів за скинення чужоземного панування, ліквідацію національного і колоніального гноблення, завоювання національної незалежності.

Деколонізація Азії, Африки, вихід нових держав на самостійний шлях розвитку сприяли як національному відродженню, так і взаємовпливам культур різних народів.

4. Економічна взаємозалежність, прискорення процесу утворення міждержавних організацій світового і регіонального масштабів, зокрема, і міжнародних культурних Організацій, що сприяло не лише економічному, а й культурному співробітництву.

5. Досягнення науково-технічного розвитку, яке мало значний вплив не лише на науку, техніку, виробництво, а й на всі аспекти суспільства, на матеріальну і духовну діяльність людини.

6. Урбанізація, що призвела до масового переселення людей у міста і відірвала їх від традиційної культури.

7. Бурхливий розвиток засобів масової інформації (газети, журнали, радіо, телебачення). Культурні процеси стали більш досконалими і доступними народним масам.

8. Бурхливий розвиток відеоіндустрії, зумовлений зростанням НТР. Втручаючись у сферу культури, побуту й дозвілля, НТР стимулює духовний розвиток, виступає могутнім прискорювачем прогресу.

9. Поява нових форм передачі культурної інформації (система “Інтернет”). Зростає кількість користувачів “Інтернет”. Тільки в США вона становить 40 млн осіб.

10. Національні, релігійні, соціальні особливості різних регіонів та народів. Взаємопроникнення культур народів і регіонів.

Регіон — територія, яка характеризується комплексом притаманних їй ознак.

11. Проникнення на територію посткомуністичних країн західноєвропейської та північноамериканської культурних традицій.

Загальні риси розвитку культури

1. Індустріалізація культури.

Культура стала галуззю великого серійного виробництва, що базується на ринкових засадах та промислових технологіях, споживачем якого стає все суспільство. Індустріалізація дала людству досконалі технічні засоби, новітні технології й створила нові умови для тиражування й передачі культурної інформації про концерти, конкурси, фестивалі, експозиції. Випуск навчальної та художньої літератури, аудіо-та відеокасети, організація кіноконцертної діяльності стали продуктами сучасної індустрії.

2. Технізація культури.

Залежність культури від рівня та характеру машинних технічних засобів, які прискореними темпами розвиваються, при виробництві та передачі культурної спадщини. Тепер комп’ютери можуть створювати витвори мистецтва. Особисті якості митця відіграють другорядну роль.

3. Інформатизація культури.

Надання духовному виробництву інформативного характеру, прогрес у поширенні інформації, використання інформаційних технологій (“Інтернет”, цифрові записи тощо).

4. Урбанізація культури.

Споживачем культурної продукції здебільшого є міста, де зосереджені великі маси людей. У більшості сіл не створені необхідні умови для поширення культурної продукції. У 90-х pp. міське населення становило до 40%, а в розвинених країнах — 70-80%.

5. Космізація культури.

Полягає в усвідомленні нею загальної (космічної) єдності людини та навколишньої природи, єдності Землі із космосом, появі нових, пов’язаних із освоєнням космосу, наук.

6. Екологізація культури.

Культура повинна бути спрямована на охорону навколишнього середовища, подолання негативного впливу на природу сучасної промисловості. Значні наукові сили світу переключилися на проблеми захисту навколишнього середовища.

7. Глобалізація культури.

Нині у суспільстві поширюється усвідомлення глобалізації соціальних і культурних процесів у сучасному світі, коли певні досягнення західноєвропейської, північноамериканської, східної, латиноамериканської, африканської культур стають загальноприйнятними для всього людства. Це сприяє активному діалогу культур Заходу і Сходу. Йде пошук точок дотику, взаємодії та трансформації.

Ідеї космічної єдності всієї природи (живої й неживої) присутні у східних релігіях, у східній філософії Індії, Японії, Китаю. Ці ідеї східної культури сприймаються на Заході. На Заході поширюються елементи латиноамериканської та африканської культур, їх динамічність, ритми тощо.

Кращі характерні риси західної культури — існування демократії та громадянського суспільства, орієнтація на новизну, повага до людської особистості, ідеали свободи, рівності, справедливості, дотримання прав людини, толерантність тощо — запозичують країни Азії, Африки, Латинської Америки, посткомуністичні країни. Отже, розвиваються національні культури, здійснюється взаємопроникнення культур різних регіонів світу, синтез культур.

Толерантність — терпимість до чужих думок і вірувань.

8. Гуманізація культури.

Це процес посилення уваги до життя окремої людини, вивчення великих можливостей людини, розуміння само-цінності людини.

9. Взаємозв’язок і співвідношення “масової” та “елітарної” культур.

“Масова культура” — загальна характеристика типу культури, яку перетворено в індустріально-комерційну форму виробництва, у потужну індустрію розваг для поширення стандартних духовних благ, щоб підкорити свідомість мас і пропагувати певні цінності та певний спосіб життя. Вона культивує видовищність, розважальність, для більшості населення доступна, дешева, дає можливість із мистецтва робити шоу, а тому викликає захоплення найбідніших і середніх верств населення. “Масова культура” розрахована на широкого глядача без спеціальної підготовки.

“Елітарна” культура — це культура “високого духу” групи людей з певною підготовкою для сприйняття. Вона вимагає високого рівня інтелекту для глядача і слухача, його широкої ерудиції та глибоких знань.

10. Пошук нових форм естетичного вираження. Виникають різноманітні школи, течії, стилі і напрямки розвитку культури.

Висновки

1. Друга світова війна, глибокі зміни в суспільній свідомості, внутрішня і зовнішня політика країн післявоєнного періоду мали значний вплив на світову культуру.

2. В останні десятиріччя культурні досягнення різних країн зробили вагомий внесок до скарбниці світової культури.

3. Зі змінами в суспільстві відбуваються значні зміни в культурі, перевага надається загальнолюдським цінностям, широко розвивається культурне співробітництво.

4. Значний внесок у світовий розвиток культури міжурядової організації — Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки та культури — ЮНЕСКО, яка чимало зробила для розвитку освіти, науки, для збереження культурної спадщини, сприяння розвитку національних культур, особливо країн Сходу, Африки і Латинської Америки. ЮНЕСКО приділяє велику увагу питанням розвитку міжнародного наукового й культурного співробітництва, здійснює переклад та розповсюдження кращих, художніх творів світу.