Всесвітня історія опорні конспекти 11 клас

ОКУПАЦІЙНИЙ РЕЖИМ У ПОНЕВОЛЕНИХ КРАЇНАХ. РУХ ОПОРУ

Нацистський “новий порядок” у Європі

“Новий порядок” — режим нещадного терору, насильства, економічного пограбування та використання природних ресурсів для своїх потреб на території захоплених країн. Травень 1940 р. Розроблено генеральний план “Ост” — план поневолення народів Східної Європи. Передбачалося:

• знищити мільйони людей;

• заселити німцями територію Литви, Латвії, Естонії, України, Білорусі, європейської частини Російської Федерації;

• приєднати ці території до “Великої Німеччини”.

Західні країни нацисти хотіли перетворити на слухняні країни-сателіти, які повинні стати сировиною та виробничою базою Німеччини для здійснення планів світового панування.

Методи запровадження “нового порядку”

1. Проведення адміністративних реформ:

• Польщу було перетворено в німецьке генерал-губернаторство.

• Чехо-Словаччину розчленовано:

 — Судетські землі приєднано до Німеччини;

 — Чехію та Моравію перетворено на протекторат;

 — Словакію проголошено “незалежною державою”.

• Югославію розділено на окремі території:

 — Хорватія стала незалежною державою;

 — частину Воєводини Приєднали до Угорщини;

 — Македонію та прикордонні райони Сербії приєднали до Італії;

 — решту югославської території розділили на німецьку та італійську зони окупації.

• Грецію поділили на 3 зони окупації — німецьку, італійську та болгарську.

• У Данії, Норвегії, Бельгії, Нідерландах поставили маріонеткові уряди. Люксембург було долучено до складу Німеччини.

• Францію розділили на частини:

 — Ельзас і частину Лотарингії було включено до складу Німеччини;

 — 2/3 її території окупували німецькі війська;

 — у південній частині Франції було створено уряд, який співпрацював з загарбниками.

• Україну німецькі власті розділили на чотири частини:

 — Чернівецьку та Ізмаїльську області було передано Румунії;

 — Одещину, південні райони Вінницької, західні райони Миколаївської областей, лівобережні райони Молдови об’єднали у губернаторство “Трансніслрія” і також проголосили частиною Румунського королівства;

 — Західноукраїнські землі — Львівську, Дрогобицьку, Станіславську й Тернопільську області — на правах окремого дистрикту (округу) під назвою “Галичина” було долучено до складу генерал-губернаторства, яке охоплювало польські землі з центром у Кракові;

 — Чернігівщину, Сумщину, Харківщину й Донбас, як прифронтові області, підпорядкували військовому командуванню;

 — інші українські землі входили до складу рейхскомісаріату “Україна” з центром у Рівному.

2. На окупованих територіях було заборонено будь-яку політичну діяльність і політичні партії.

3. Проводився масовий терор проти мирного населення, знищували всіх невдоволених “новим порядком”.

Уся загарбана територія була вкрита розгалуженою мережею концтаборів. .

У Німеччині та окупованих країнах Західної Європи їх було 50 — Бухенвальд, Освенцим, Дахау, Майданек та ін. Через німецькі концтабори пройшло 18 млн чоловік, з яких 11 млн загинуло. 180 концентраційних таборів, створених в Україні, стали страхітливими “фабриками смерті”. Українські в’язні утримувалися також у 26 таборах на території Європи.

4. Здійснювалися депортації працездатного населення до Німеччини. Близько 5 млн жителів окупованих областей СРСР було вивезено до Німеччини, в тому числі з України — 2,4 млн.

До Німеччини з окупованих країн вивозили сировину, метал, устаткування, продовольство, твори мистецтва та навіть родючі українські чорноземи.

5. Окупаційні власті прагнули налагодити роботу підприємств, електростанцій, залізниць. Запроваджувалася обов’язкова Трудова повинність з 14 до 65 років. Робочий день тривав 12-14 годин, заробітна платня була мізерною.

6. На окупованих землях розгорнула роботу нацистська пропаганда: друкувалися газети, працювали радіостанції, що пропагували “новий порядок”.

7. Насильство на окупованих землях здійснювалося Німеччиною за допомогою спецслужб — гестапо, військ СС, Служби безпеки (СД).

8. Нацисти намагалися залучити місцеве населення до співпраці: створювали допоміжні адміністрації, міські управи з представників місцевого населення. Колабораціоністами (так називали тих, хто співробітничав з фашистами) була незначна частина населення.

9. Винищували психічно хворих людей та приводили медичні експерименти в концтаборах на людях — не арійцях.

10. У всіх окупованих країнах відбувалося пограбування культурних цінностей (у СРСР, Франції, Голландії та ін.).

Голокост

Голокост — расовий геноцид, планомірне й систематичне знищення єврейського народу напередодні та в роки Другої світової війни.

На Нюрнберзькому процесі названо приблизну цифру загиблих євреїв — 5,85-6 млн осіб, у тому числі 3 млн євреїв Польщі, 2 млн євреїв СРСР (у тому числі 1,4 млн в Україні), близько 1 млн — інших країн Європи.

Відразу ж після загарбання Польщі всіх євреїв переселили в гетто — спеціальні поселення, відокремлені від зовнішнього світу, з жалюгідними умовами життя — для подальшого їх повного винищення. Всю власність євреїв конфісковували, а їх самих знищували у таборах смерті, обладнаних газовими камерами (Майданек, Освенцим та ін.). Тільки в Бабиному Яру в Києві було розстріляно 150 тис. євреїв. В Україні відомо 248 місць їх масового знищення: Янівський табір у Львові, Жандармська балка у Дніпропетровську, Дробицький яр у Харкові та ін.

Єврейське населення чинило опір. Відбувалися численні збройні повстання у гетто у Вільнюсі, Мінську, Каунасі, Луцьку, Бродах, Львові. Найбільше повстання у Варшавському гетто ( квітень — червень 1943 p.),внаслідок якого загинуло 76 тис. осіб.

Рух Опору, його політична орієнтація та форми боротьби

Рух Опору — національно-визвольна боротьба проти фашизму і запровадженого ним порядку, за відновлення незалежності держав. “Новий порядок”, який нав’язали народам Німеччина та Японія, спричинив національно-визвольний рух, що об’єднав людей різних політичних і релігійних поглядів, різних рас і національностей.

Мета руху Опору:

• звільнення окупованих країн від фашистів;

• відновлення національної незалежності;

• ліквідація реакційних порядків;

• демократичні перетворення в країні.

Основні риси руху Опору

1. Широка участь у ньому різних верств населення — робітників, селян, інтелігенції, студентів та молоді, дрібної и середньої буржуазії, заможних (буржуазних) кіл, духовенства.

2. Він об’єднував людей різних національностей, різного світогляду, різних релігій, соціального походження та політичної орієнтації.

Характер руху Опору: патріотичний, демократичний, прогресивний, інтернаціональний.

Політична орієнтація руху Опору Ведучи боротьбу проти нацизму, в русі Опору були такі дві основні політичні орієнтації:

1. Рух національний, демократичний — орієнтація на відродження національних держав, здійснення глибоких демократичних перетворень.

2. Рух комуністичний — орієнтація на здійснення соціалістичних революцій і встановлення диктатури пролетаріату за більшовицьким зразком.

У Західній Європі ці два напрямки співпрацювали, спільно вели боротьбу проти фашизму.

У Центральній і Південно-Східній Європі ворогували й боролися між собою:

• в Україні — радянські партизанські загони та бійці Червоної Армії, з одного боку, і вояки Української повстанської армії (УПА), з другого;

• у Польщі — Армія Крайова за підтримки польського емігрантського уряду та Армія Людова за підтримки СРСР;

• в Югославії — партизани і загони “четників”;

• у Греції — визвольна армія й національно-визвольний фронт.

Форми боротьби .

Активні форми боротьби:

• розвідка (збирання та передача союзникам важливої військово-політичної інформації);

• розповсюдження листівок;

• терористичні акти проти поневолювачів та колабораціоністів;

• диверсії;

• створення бойових груп і підпільних організацій, їхні активні дії;

• створення партизанських загонів, їхня боротьба проти фашизму;

• повстання:

 — 1943 р. — повстання у Варшавському гетто;

 — серпень 1944 р. — Варшавське повстання;

 — 1944 р. — збройне повстання в Парижі;

 — 1944 р. — Словацьке повстання;

 — весна 1945 р. — Празьке повстання.

Пасивні форми боротьби:

• слухали антифашистські передачі;

• читали антифашистську літературу;

• випускали неякісну і браковану продукцію;

• вели агітацію;

• намагалися ухилятися від роботи та відправлення до Німеччини;

• допомагали втікачам концтаборів;

• переховували євреїв.

Очолювали рух Опору партії різної орієнтації: соціалістичні, комуністичні, радикальні, націоналістичні.

ВЕЛИКОГО РОЗМАХУ НАБУВ РУХ ОПОРУ В БАГАТЬОХ КРАЇНАХ ЄВРОПИ

Польща

На території Польщі були створені:

Армія Крайова — воєнізована структура, яка підпорядковувалася емігрантському польському уряду в Лондоні. Армія Людова — створена польськими комуністами за сприяння СРСР. Рух Опору активізувався після Курської битви.

Квітень — червень 1943 р. Повстання у Варшавському гетто, яке було придушено. Загинуло й відправлено до таборів 76 тис. осіб.

1944 р. Армія Крайова зорганізувала повстання у Варшаві, яке було жорстоко придушено німцями.

Югославія

З 1941 р. в Югославії ведуться активні бойові дії проти фашистів.

1942 р. Було створено Народно-визвольну армію Югославії на чолі з Й. Броз Тито, яка вела активні бойові дії проти фашизму.

1943 р. Створено уряд нової Югославії — Антифашистське віче народного визволення Югославії на чолі з Й. Броз Тито. Протягом чотирьох років боротьби з окупантами югославські воїни й партизани знищили майже півмільйона фашистських солдатів та офіцерів.

Франція

Спочатку в Лондоні, а потім і на окупованій території. Франції активно діяла створена Шарлем де Голлем організація “Вільна Франція.

Червень 1943 р. В Алжирі утворено Французький комітет національного визволення на чолі з де Голлем, що був вищим керівним органом руху Опору. На місцях створювалися комітети визволення.

Серпень 1944 р. У Парижі вибухнуло повстання, що прискорило звільнення французької столиці.

Італія

На території Італії діяли партизанські бригади ім. Дж. Гарібальді. В їхніх рядах боролося 5 тис. радянських громадян, які втекли із таборів військовополонених.

З фашистами боролися комітети національного визволення, що складалися із шести партій.

Партизанські загони діяли в Албанії, Болгарії, Голландії, Данії, Норвегії, Чехо-Словаччині, Угорщині, Німеччині.

З осені 1941 р. у Греції розпочала активно діяти Визвольна армія, створена Національно-визвольним фронтом.

В Україні діяли радянське комуністичне підпілля та партизанський рух, а також самостійницький підпільний і партизанський рух.

СРСР був зацікавлений, щоб придушити національно-визвольний рух в Україні й Польщі, підступно й вміло використавши

для цього українсько-польський конфлікт. Рух Опору розгортався й у країнах, окупованих Японією.

У Бірмі, Малайзії, Філіппінах діяли партизанські армії.

Висновки

1. Рух Опору змінив характер Другої світової війни, яка стала національно-визвольною війною проти фашистських окупантів.

2. Він відволікав значні сили Німеччини та її союзників (до 10%).

3. Сприяв зміцненню антифашистської коаліції.

4. Допомагав зростанню свідомості народів, їхньому розумінню необхідності боротьби з фашизмом.