Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Всесвітня історія опорні конспекти 11 клас

КРАЇНИ ПІВДЕННО-СХІДНОЇ АЗІЇ

Країни Південно-Східної Азії — Бірма, В’єтнам, Лаос, Камбоджа, Малайзія, Філіппіни, Індонезія, Сінгапур.

Національно-визвольний рух у країнах регіону в повоєнний час

Після розгрому Японії у Другій світовій війні в регіоні розгорнувся національно-визвольний рух.

Умови, які склалися н цьому регіоні для завоювання незалежності:

1. Розгром Японії створив сприятливі можливості для. перемоги патріотичних сил, бо Японія була неспроможна утримувати захоплені території.

2. Позиції попередніх колонізаторів — англійців, голландців, французів — були ослаблені і вони не встигли відновити свої адміністрації.

3. Зміцнилися позиції національної буржуазії.

4. Виникають патріотичні організації, нові політичні партії, які очолили національно-визвольну боротьбу.

1945 р. У Південно-Східній Азії була лише одна незалежна держава — Таїланд.

Індонезія

Індонезія протягом 350 років була колонією Голландії.

1942 р. Індонезію окупували японські війська.

17 серпня 1945 р. Проголошено незалежність Індонезії. Президентом став лідер Національної партії А. Сукарно. Нідерланди не погодилися з незалежністю Індонезії та ввели свої війська. Колоніальна війна тривала чотири роки.

27 грудня 1949 р. Нідерланди змушені були визнати незалежність Індонезії. Вони зберегли свою владу лише над Західним Іріаном (західна частина Нової Гвінеї) до 1963 р.

До 1957 р. Сукарно здійснював курс “ліберальної демократії”, але політична нестабільність, часта зміна урядів призвели до здійснення “керованої демократії”, яка встановила авторитарний режим особистої влади, було призупинено дію конституції, обмежено діяльність політичних партій і парламенту.

Націоналізовано іноземну власність, створюється державна економіка, яка спричинила падіння промислового виробництва, зростання бюрократичного апарату і корупцію.

1965 р. Спроба комуністів захопити владу була придушена військами на чолі з генералом Сухарто, який у 1968 р. став президентом.

70-80-ті pp. Була проголошена політика “відкритих дверей”, яка забезпечила широкий притік іноземного капіталу. Почали проводитись ринкові реформи. В Індонезії виникають промислові підприємства з переробки сільськогосподарської продукції (кави, чаю, какао), будуються залізниці, на промисловій основі видобуваються нафта, вугілля, олово, створюються банки.

Висновки

1. Індонезія пройшла шлях від проголошення незалежності у 1945 р. та соціалістичного експерименту (в період правління Сукарно в 1945-1967 pp.) через трагічні події спроби комуністичного перевороту в 1965 р. до військової диктатури Сухарто (1968-1998 pp.) і від диктатури до демократизації суспільства в наш час.

2. Великі руйнування і численні людські жертви принесла природна стихія — землетрус і цунамі наприкінці 2004 р. Міжнародна спільнота надає необхідну допомогу з ліквідації наслідків цієї трагедії для багатьох жителів країни.

Французький Індокитай

Складно відбувався процес деколонізації у французькому Індокитаї — В’єтнамі, Камбоджі, Лаосі.

2 вересня 1945 р. Була проголошена Демократична Республіка В’єтнам.

1945 pp. Проголошено незалежність Лаосу і Камбоджі.

1946 р. Французькі колонізатори розв’язали війну в Індокитаї.

1951 р. Утворився Єдиний національно-визвольний фронт В’єтнаму, Лаосу та Камбоджі. У ході бойових дій французькі війська відступили, а у 1954 р. капітулювали. Франція зазнала поразки і В’єтнам, Лаос і Камбоджа отримали повну незалежність згідно з Женевськими угодами 1954 р.

1954 р. Женевська конференція міністрів закордонних справ КНР, США, Великої Британії, Франції, СРСР, делегації ДРВ, королівських урядів Камбоджі, Лаосу, Південного В’єтнаму.

Прийнято рішення поважати суверенітет, незалежність держав Індокитаю, не допускати втручання у внутрішні справи.

Делегації ДРВ і Південного В’єтнаму Женевські угоди 1954 р. не підписали. За Женевськими угодами В’єтнам було поділено на дві частини.

Територія на північ від 17-ї паралелі залишалася за Демократичною Республікою В’єтнам на чолі з комуністом

Хо Ші Міном. Стотщя — Ханой. На південь 11-ї паралелі — за Республікою В’єтнам, який підтримували СІЛА. Столиця — Сайгон.

Американо-в’єтнамська війна

Після підписання Женевських угод дві в’єтнамські держави не зробили ніяких кроків до возз’єднання. ДРВ хотіла збройним шляхом приєднати Південний В’єтнам.

1960 р. На Півдні В’єтнаму була створена прокомуністична опозиція, яку підтримували з Північного В’єтнаму. Опозиція розв’язала партизанську боротьбу проти сайгонського режиму, створила Національний фронт визволення Південного В’єтнаму.

Серпень 1964 р. У Тонкінській затоці кораблі Демократичної Республіки В’єтнам атакували два американських есмінці.

Цей інцидент США використали для початку війни проти ДРВ

З лютого 1965 р. авіація США почала систематичне бомбардування північнов’єтнамських міст.

Березень 1965 р. На Півдні висадилися перші підрозділи американської армії.

Квітень 1965 р. СРСР направив ракетні підрозділи для захисту території ДРВ від американської авіації. Згодом військові частини були виведені, а прислані військові радники. СРСР надавав ДРВ допомогу озброєнням на 1,5 млн крб. щоденно. На Півдні В’єтнаму діяла мільйонна американська армія, 500-тисячний експедиційний корпус США.

Індокитай перетворився на полігон із випробування сучасної зброї, в тому числі напалм, шарикові бомби, хімічну зброю, які застосовували США. Вони скинули на територію ДРВ 7,8 млн т бомб.

З 1968 р. США відмовилися від бомбардувань ДРВ.

З 1969 р. США розпочали вивід своїх військ із Південного В’єтнаму, почалися переговори.

Січень 1973 р. У Парижі було підписано угоду про припинення війни і відновлення миру у В’єтнамі.

2 липня 1976 р. Національні збори проголосили утворення єдиної держави — Соціалістичної Республіки В’єтнам.

1979 р. Війна з Китаєм і перемога В’єтнаму у цій війні.

З 1986 р. в країні почалися економічні реформи, перехід до ринкової економіки. Припинено примусове кооперування, селяни отримали право вільного продажу сільгосппродукції.

Нормалізовані відносини з Китаєм, виведено війська з Камбоджі та Лаосу, відновлено дипломатичні відносини зі США (1995 p.).

Висновки

1. Американо-в’єтнамська війна, яка тривала понад 10 років, закінчилася перемогою в’єтнамців.

2. Це була також перемога СРСР, його великий успіх у “холодній війні”.

“Червоні кхмери” та їхня модель “комунізму”

У 50-60-х pp. XX ст. Камбоджею правив король Н. Сіанук.

1970 р. Король був скинутий проамериканськи налаштованим Лон Нолом.

1975 р. Режим Лон Нола впав під ударами “червоних кхмерів” — фанатиків-комуністів на чолі з Пол Потом.

У Камбоджі встановилася модель тоталітарного соціалізму, її сталінський варіант — одна із найжорстокіших і найкривавіших диктатур XX ст.

Прикриваючись марксистськими лозунгами, полпотовці проводили таку політику:

1. Ліквідовували міста і переселяли їх жителів у сільську місцевість, де насильно створювалися “сільськогосподарські комуни”. Людям дозволялося брати лише мінімум речей.

2. Комуни створювалися за віком і статтю, що руйнувало сім’ї.

3. На новому місці харчування було нормовано. В практику були введені “громадські столові”, де людей годували впроголодь несвіжими продуктами.

4. Одночасно з переселенням проводилися масові чистки.

5. Незадоволених новою владою знищували.

6. Введено єдину систему розподілу.

7. Були відмінені гроші.

8. Значну частину людей загнали в концтабори. Фактично країна була перетворена на суцільний концентраційний табір.

9. Запровадили жорстоке покарання за найменше відхилення від встановлених норм поведінки.

10. Знищенню підлягали: державні службовці, вчителі, студенти, важкопоранені, важкохворі, жебраки, проститутки. Із 643 лікарів у живих залишилося лише 69. Було знищено 4/5 всіх учителів.

11. Загони “червоних кхмерів” жорстоко знущалися над людьми. Їхня жорстокість не мала меж. Страти відбувалися публічно на очах у рідних.

Щоб не витрачати боєприпасів, людей вбивали залізними прутами, палками, мотиками, ножами, листям цукрової пальми, яке має дуже гострі краї, душили. Жертвам перерізали горло, розрізали животи. Людську печінку вбитих з’їдали. Людей кидали на з’їдання крокодилам, давили бульдозерами, спалювали, хоронили живими, закопували по шию в землю, а після смерті голови відрізали і насаджували на високі жердини для залякування інших.

Дітей підкидали в повітряна потім наколювали на штики, розбивали їм голови об дерева, відривали в них кінцівки. За чотири роки перебування при владі полпотовці знищили 3 млн чоловік із 8-мільйонного населення Камбоджі.

12. Система освіта перестала існувати. Школи були Перетворені на тюрми, місця тортур та склади зброї. Спалювалися книги та документи.

13. Знищувалася техніка, верстати, устаткування.

14. Повністю була зруйнована економіка країни.

15. Здійснювався курс на будівництво суспільства без міст, без власності, без ринків та грошей, без сім’ї.

У грудні 1978 р. виникає опозиція “червоним кхмерам” — Єдиний фронт національного порятунку.

1979 р. В’єтнам за підтримки СРСР ввів свої війська в Камбоджу. Збройні сили фронту і в’єтнамські війська скинули полпотівський режим, який не підтримували навіть соціалістичні країни, крім Китаю.

У країні почалася громадянська війна, розв’язана полпотовцями, які ховалися в джунглях на кордоні з Таїландом.

1991 р. За посередництва ООН вдалося підписати Договір про політичне врегулювання камбоджійського конфлікту.

1993 р. Камбоджа проголошена королівством. Главою держави знову став Н. Сіанук. Але громадянська війна продовжувалася до смерті Пол Пота у 1998 р.

Пол Пот

(1928-1998)

Жорстокий диктатор. Голова лівоекстремістського режиму “червоних кхмерів” у Камбоджі в 1975-1979 pp. Народився в багатодітній сім’ї землевласника китайського походження.

Закінчив провінційну школу, вступив до технічного коледжу. Навчався в Парижі, де почав захоплюватися комуністичними ідеями, вступив до французької компартії і зблизився з камбоджійськими студентами, які були прихильниками марксизму сталінського типу.

У І 950 р. Пол Пот (справжнє прізвище Салот Cap) створив марксистський гурток.

У 1954 р. після закінчення навчання в Парижі, повернувся в Камбоджу і став викладачем у приватному ліцеї. Згодом примкнув до Камбоджійської комуністичної партії. Після загадкової смерті секретаря компартії Камбоджі Пол Пот очолив її.

Зустрічався з Мао Цзедуном, перейняв багато його ідей. Своїх прихильників він називав “червоними кхмерами”. В партії запровадив жорстокі порядки, своїх ідейних противників знищував. Його жорстокість не піддається описові. Він убив своїх чотирьох братів і сестру. Здобувши владу у 1975 р. внаслідок досягнутого компромісу між кількома політичними фракціями в уряді, він запровадив жорстокий, злочинний режим.

За правління Пол Пота Камбоджа стала країною, відірваною від зовнішнього світу. Відносини він підтримував лише з диктаторами Китаю, Північного В’єтнаму, Північної Кореї, Румунії.

Народ повстав і при допомозі військ В’єтнаму полпотівський режим упав. Народно-революційний трибунал засудив Пол Пота до смертної кари заочно, бо він і його прибічники втекли і переховувалися в джунглях.

Помер від серцевого нападу у 1998 р. Пол Пот використав найстрашніші сторони фашистських і комуністичних режимів і намагався втілити їх у життя.

Нові індустріальні держави

Новими індустріальними державами називають Південну Корею, Тайвань, Гонконг, Сінгапур, їх ще називають "азійськими тиграми" — через їхній швидкий “стрибок” зі стану економічної відсталості до значного процвітання за останні 25 років.

Причини економічного піднесення цих країн:

1. Активне втручання держави в економіку,

2. Урядова підтримка розвитку експорту.

3. Значні іноземні інвестиції.

4. Наявність кваліфікованої дешевої робочої сили та їхня висока культура праці, високорозвинене почуття обов’язку та моральної відповідальності.

5. Попит на їх експортну продукцію у промислово розвинені країни світу.

6. Гонконг і Сінгапур процвітають завдяки своєму геополітичному становищу, вони розташовані на важливих морських шляхах, а Південна Корея і Тайвань — завдяки цілеспрямованій політиці уряду і наполегливій праці населення.

7. Військово-фінансова підтримка з боку США Південної Кореї й Тайваню, а Гонконгу і Сінгапуру — з боку Великої Британії.

Спільне для цих країн

1. Орієнтуються на японську модель розвитку.

2. Надзвичайно високі темпи зростання їх економік.

3. В економічному розвитку досягли значних успіхів, що дало підстави говорити про повторення японського “економічного дива”.

4. Властиве широке впровадження приватно-ринкових відносин.

5. Населенню цих країн характерна традиційна культура праці, повага до представників влади, що ґрунтується на релігійних традиціях конфуціанства.

6. Залучали іноземний капітал, новітні технології й створили необхідний потенціал для прискорення економічного розвитку.

7. Промисловість їх орієнтована на експорт. Почали постачати на світовий ринок відеомагнітофони, телевізори, радіоприймачі, комп’ютери, електронні мікросхеми, роботи, автомобілі, судна тощо.

8. Зміни в соціально-економічному статусі цих країн привели до певної їх демократизації.

“АЗІЙСЬКІ ТИГРИ”

Південна Корея

1. Через систему податків та субсидій, контроль за цінами та зовнішньою торгівлею держава вміло спрямовувала розвиток промисловості та експорту.,

2. Обсяг національного продукту за останні 25 років зріс у 65 разів.

3. У сфері послуг працює 52% населення.

4. Щорічне економічне зростання за останні 50 років становить 4,5 — 13%.

5. Дохід на душу населення становить 11 тис. доларів.

6. Південна Корея — світовий лідер із виробництва побутової техніки, кораблів, автомобілів, взуття.

7. Розвинені текстильна, хімічна, нафтопереробна, електронна, електротехнічна галузі промисловості.

8. Промисловість розвивається здебільшого на базі використання імпортної сировини.

9. Південна Корея — держава з високим рівнем освіти. В країні найбільший у світі процент студентів.

10. Значно зріс рівень життя населення.

11. З 1987 р. діє демократична конституція.

Тайвань

1. Острів Тайвань у ХІІІ ст. було включено до складу Китаю.

1895 р. Японія захопила Тайвань і перетворила його на свою колонію.

1945 р. о. Тайвань було повернуто Китаю.

1949 р. після проголошення Китайської Народної Республіки на 0. Тайвань втекли залишки гоміньданівського режиму на чолі з Чан Кайші і було проголошено Китайську республіку.

2. Чан Кайші встановив в країні тоталітарний режим, вся влада була зосереджена в його руках (1949-1975 pp.), а пізніше у його сина Цзян Цзинго (1975-1986 pp.), були заборонені політичні партії, крім Гоміньдану, воєнний стан, оголошений від початку висадки на острів, тривав до кінця 80-х років, діяла жорстка цензура.

3. Було розв’язане насамперед аграрне питання: землю поміщиків, яким за неї компенсацію видавали акціями промислових підприємств, передавали селянам.

4. Запроваджувалися іноземні технології, які в поєднанні з дешевою робочою силою і традиційним ставленням до праці, вивела Тайвань у світові експортери продукції.

5. Успішно працюють текстильні, металообробні, хімічні підприємства, наукомісткі галузі.

6. На сьогодні Тайвань — високорозвинена процвітаюча країна з сучасною архітектурою і засобами комунікацій — автострадами, залізницями, аеропортами, яка посідає провідне місце за обсягом зовнішньої торгівлі.

7. 53% населення зайняті у промисловості та торгівлі.

8. Велику роль у розвитку тайванської економіки відіграла допомога США.

9. Успіхи у розвитку економіки сприяли початку процесів демократизації, які прискорилися після смерті Цзян Цзинго.

10. КНР вважає Тайвань своєю 22-ю провінцією, а тому відносини між обома країнами (КНР і Тайванем) весь час залишаються напруженими.

Гонконг (острів Сянган)

1 липня 1997 р. перейшов до Китаю від Великої Британії, який був її колонією з кінця XIX ст. За час британського правління ця територія перетворилася на процвітаючу країну. На острові збудований другий за розмірами і найкращий за оснащенням порт — Гонконг. Гонконгу надано адміністративну і політичну автономію, залишився статус вільного порту і міжнародного валютно-фінансового центру.

1. Місто експортує 90% виробленої продукції — одяг, іграшки, годинники, тканини і пряжу, електронне устаткування, металовироби, взуття.

2. На виробництві зайнято 28,5% населення, 1/3 населення зайнята в торгівлі, ресторанному і готельному бізнесі.

3. Розвинені суднобудівна, судноремонтна, текстильна, швейна, електронна, хімічна галузі промисловості та сфера послуг.

4. Найприбутковіша галузь економіки — туризм,

5. У Гонконгу найвищий серед “тигрів” рівень життя населення — 24,5 тис. доларів на рік.

6. Гонконг — вузол міжнародних морських і повітряних шляхів, місце значних експертно-імпортних операцій, центр міжнародного туризму. У валютно-фінансових операціях посідає одне з провідних місць у світі.

Сінгапур

1. Республіка Сінгапур розташована на о. Сінгапур.

У 1942-1945 pp. окупований японськими військами.

1959 р, отримав самоврядування в рамках Британської імперії.

У 1963-1965 pp. входив до Федерації Малайзії.

З 1965 р. — незалежна республіка.

2. Цю країну протягом усіх років її існування характеризують політична стабільність і економічний поступ.

3. Сьогодні — це найбільший у світі нафтопереробний центр, сучасні технології та електроніка. Це найбільший регіональний посередницький центр, що надає фінансово-банківські, комерційні, транспортні, складські, інформаційні та інші послуги.

4. 1/3 населення зайнято у фінансовій галузі та сфері послуг.

5. Експортує електроніку, комп’ютерну техніку, продукти нафтохімії, легкої промисловості.

6. За рівнем економічного розвитку та рівнем життя зрівнявся із західноєвропейськими країнами.

Другий ешелон нових індустріальних держав Південно-Східної Азії становлять: Індонезія, Таїланд, Малайзія, Філіппіни.

1. Вони, як і “Азійські тигри” орієнтуються на японську модель розвитку.

2. Ці країни також створювали орієнтовану на експорт економіку, в якій велику роль відігравало вивезення продуктів видобувної промисловості, сільського господарства, а пізніше і сучасних галузей обробної промисловості.

3. У цих країнах велику роль у розвитку економіки відігравали місцеві китайці, які надзвичайно практичні.

4. В економіці цих країн значні іноземні інвестиції.

5. Свої зусилля країни об’єднали, створивши в 1967 р. АСЕАН. До цього об’єднання увійшли:

Індонезія, Таїланд;

Малайзія, Філіппіни;

Бруней, Сінгапур.

У 1995 р. членом АСЕАН став В’єтнам, у 1997 р. — Лаос. Статус спостерігачів на конференціях АСЕАН мають США, Росія, західноєвропейські країни.

Мета створення АСЕАН:

• прискорення економічного, соціального і культурного розвитку;

• взаємна допомога в освіті, науково-технічному співробітництві і професійному навчанні;

• сприяння встановленню миру, свободи й стабільності в Південно-Східній Азії;

• підтримка зв’язків із міжнародними і регіональними організаціями;

• безмитна торгівля в рамках Асоціації.

6. Україна налагоджує взаємовигідні відносини з країнами Південно-Східної Азії — Індонезією, Малайзією, Таїландом, Південною Кореєю, В’єтнамом та ін.

Висновки

1. Отже, Південно-Східна Азія виходить сьогодні на провідні ролі у світі та є прикладом для слабкорозвинених країн, як потрібно долати економічну відсталість і досягати значного економічного зростання.

2. Ці країни розвиваються за євроринковим стандартом, проте кожна країна розвивається з урахуванням власних традицій.

3. Велику роль у їх розвитку відіграють іноземні інвестиції, сучасні технології, електроніка, зовнішня торгівля, сфера послуг, що дало змогу створити потенціал для прискореного економічного розвитку.

4. Економічне об'єднання АСЕАН, безмитна торгівля в рамках об’єднання уможливили підняти рівень виробництва в цьому регіоні, а зростання її членів значно зміцнили їх позиції як в Азійсько-Тихоокеанському регіоні, так і в усьому світі.