Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Всесвітня історія опорні конспекти 11 клас

КИТАЙ

Проголошення КНР

Незважаючи на сильний комуністичний рух у Китаї, який очолив боротьбу проти японських мілітаристів у роки Другої світової війни, комуністи прийшли до влади завдяки допомозі СРСР.

Величезна територія Північно-Східного Китаю-Маньчжурія — стала зоною тимчасової окупації Радянської Армії після розгрому мілітаристської Японії. Народно-визвольна армія (НВА), створена Комуністичною партією Китаю, була озброєна радянськими танками, літаками, гарматами, які передавав їй СРСР, виводячи свої війська з Маньчжурії у 1946 р.

Чисельність НВА становила 1,5 млн осіб, їхніх загонів народного ополчення було понад 3 млн осіб, загонів самооборони — 10 млн осіб.

Уряд президента Чан Кайші, що був лідером партії Гоміньдан (Національна партія), мав збройні сили, які налічували 4,3 млн осіб, і спирався на підтримку США. Протиборство Комуністичної партії Китаю на чолі з Мао Цзедуном та Гоміньдаиу на чолі з Чан Кайші, президентом Китайської республіки, продовжувалося і після Другої світової війни.

1946-1949 pp. — період громадянської війни в Китаї. Після 2,5 років громадянської війни перемогли комуністи на чолі з Мао Цзедуном. Залишки військ Гоміньдану і президент Китайської республіки Чан Кайші евакуювалися на о. Тайвань, створивши там незалежну державу — Китайську республіку.

1 жовтня 1949 р. У Пекіні було проголошено Китайську Народну Республіку.

Весна 1950 р. У результаті переговорів із урядом Тібету КНР підписала угоду про мирне врегулювання Тібету, який дістав право національної автономії.

Лютий 1950 р. СРСР підписав з урядом КНР Договір про дружбу, союз і взаємодопомогу і надав Китаю кредит у розмірі 300 млн доларів.

1954 р. Конституція КНР закріпила політичний устрій країни як унітарної держави з обмеженими національними автономіями. Захід не визнав нової держави.

До 1971 р. Місце Китаю в ООН посідали представники Гоміньдану.

Китай був розколотим на дві держави — Китай і Тайвань, які пішли різними шляхами розвитку.

Причини перемоги Народно-визвольної армії Китаю

1. Масова підтримка селян, які дістали землю внаслідок аграрної реформи комуністів.

2. Допомога СРСР озброєнням, продовольством, військовими спеціалістами, радниками тощо.

3. Висока дисципліна Народно-визвольної армії, яка позитивно відрізнялася від армії Гоміньдану.

4. Відсутність єдності в рядах Гоміньдану, нездатність об’єднати навколо себе всі антикомуністичні сили.

Встановлення соціалістичного режиму

1. До початку 1953 р. було майже повністю завершено аграрну реформу, розпочату ще під час громадянської війни у визволених районах. 47 млн га поміщицької землі було передано селянам.

2. Відразу після завершення розподілу землі почалося кооперування сільського господарства. До 1956 р. 98% селян перебували у 740 тис. виробничих кооперативах.

3. Проводилася націоналізація великих промислових підприємств, власності іноземного капіталу, банків, залізниць тощо.

4. З 1956 р. шляхом викупу весь приватний сектор економіки перетворювався на державний.

5. Було встановлено монополію зовнішньої торгівлі.

6. Встановлено контроль над імпортом закордонних товарів.

7. З 1953 р. розвиток економіки КНР відбувається згідно з п’ятирічними планами.

8. У 50-х pp. взято курс на індустріалізацію.

9. В ході виконання першого п’ятирічного плану (1953 — 1957 pp.) за сприяння СРСР в Китаї побудували близько 300 великих промислових підприємств та інших об’єктів.

10. Тисячі радянських спеціалістів допомагали в розвитку китайської економіки, 38 тис. китайських громадян здобули освіту і підвищили свою кваліфікацію в СРСР. СРСР безоплатно передав Китаєві науково-технічну документацію, надав значну фінансову підтримку.

11. Проводилася докорінна перебудова в галузі культури та освіти.

12. Будівництво соціалізму супроводжувалося масовими репресіями. Кількість жертв масових репресій за ідеологічні та політичні злочини у першій половині 50-х pp. сягала 100 тис. чоловік. Репресій зазнавала інтелігенція; самі комуністи, проводилися масові чистки КПК.

Висновок

У перші роки будівництва нового Китаю керівництво КПК впроваджувало сталінську модель будівництва соціалізму з усіма її протиріччями.

Культ особи Мао Цзедуна

(1893-1976)

Мао Цзедун — китайський політичний і державний діяч.

У період 1943-1976 pp. був головою ЦК Комуністичної партії Китаю, у 1949-1954 pp. — голова Центральної урядової ради КНР, у 1954-1959 pp. — голова КНР.

Після проголошення Китайської Народної Республіки проводив у країні сталінську модель будівництва соціалізму, був ініціатором встановлення в Китаї жорсткого марксистсько-соціалістичного режиму, жорсткої владної диктатури. В Китаї встановилося всевладдя КПК та її лідера Мао Цзедуна. Поступово став формуватися культ його особи.

Побудова соціалізму, як і в СРСР, супроводжувалася масовими репресіями.

Був ініціатором прийняття Політбюро ЦК КПК у травні 1951 р. “Положення про покарання за контрреволюційну діяльність”. Найбільшим злочином вважалася критика КПК та її вождя Мао Цзедуна. Масові чистки і репресії проводились і серед членів КПК.

Режим особистої влади Мао тримався на базі партійних, військових та господарських функціонерів усіх рівнів, яких налічувалося до 30 млн осіб. Вони призначалися тільки, “зверху”, враховуючи відданість ідеям комунізму та Мао. Мали певні пільги (розподіл житла, продовольства, побутової техніки тощо) і міцно за них трималися. Жорстка дисципліна у поєднанні з традиційною культурою праці й обожненням верховної влади; допомога СРСР дали змогу досягти певних економічних успіхів у роки першої п’ятирічки (1953-1957 pp.). Промислове виробництво зросло на 141%, а щорічні темпи приросту становили 20%.

У другій половині 50-х pp. Мао Цзедун почав проводити авантюристичну політику. Після смерті Й. Сталіна почав претендувати на керівну роль у комуністичному русі, намагався прискорити світову революцію і бути її світовим лідером. У 1957 р. він заявив, що заради знищення капіталізму готовий у ракетно-ядерній війні пожертвувати мільйонами людей.

Після XX з’їзду КПРС (1956 р.) намагався протиставити новому курсу М. Хрущова власну політичну лінію, щоб випередити СРСР у побудові комуністичного суспільства. Головним засобом побудови “світлого комуністичного суспільства” повинна була стати комуністична, тобто безоплатна, праця людей, а тому було висунуто гасло” Три роки наполегливої праці — десять тисяч років щастя”.Мао Цзедун — ініціатор “великого стрибка”, створення “народних комун”, проведення “культурної революції”. Всі ці експерименти завершились цілковитим крахом, призвели Китай до катастрофічних наслідків, до економічної кризи, спричинили голод, який забрав мільйони життів. Мао Цзедун проводив відкриту боротьбу зі своїми противниками під час “великої пролетарської культурної революції”, надав великі повноваження армії, яка взяла владу в країні під свій контроль.

Встановлений у Китаї режим особистої влади Мао Цзедуна протримався до його смерті. Помер 9 вересня 1976 р. на 83-му році життя.

Соціально-економічні експерименти комуністів Китаю

Травень 1958 р. КПК проголосила так званий курс “трьох великих знамен”.

1. “Генеральна лінія” — курс на форсовану побудову комунізму.

2. “Великий стрибок” (1958-1960 pp.) передбачав:

• за кілька років досягти рівня розвинених індустріальних держав, “зробити стрибок у комунізм”;

• щорічне збільшення промислової продукції в другій п’ятирічці (1958-1962 pp.) на 45%;

• загальний обсяг промислового виробництва збільшити в 6,5 раза;

• обсяг сільськогосподарського виробництва збільшити в 2,5 раза;

• виплавку сталі довести до 80-100 млн т (за старим планом було 10-12 млн т);

• виробництво електроенергії підняти з 19 млрд. кВт. год до 240 млрд кВт. год.

Для здійснення цього плану по всій країні будувалися сотні тисяч кустарних доменних і мартенівських печей. Ця сталь була низької якості та непридатною для промисловості.

3. “Народні комуни” ( з серпня 1958 p.).

Усе сільське населення Китаю загнали у 26 тис. “народних комун”, у яких було тотальне одержавлення власності — від присадибних ділянок, худоби і до речей особистого вжитку. Праця була воєнізована. Селяни об’єднані в роти, батальйони, полки і на світанку солдатським маршем вирушали на роботу, а поверталися з роботи таким само чином після заходу сонця. За роботу впродовж дня давали миску рису. Селяни повинні були працювати без вихідних. Виснажлива робота, відсутність матеріальних стимулів до праці викликали загальне незадоволення в країні.

У січні 1961 р. пленум ЦК КПК проголосив новий курс на “врегулювання” економіки. “Комуни” було реорганізовано, селянам повернули присадибні ділянки, худобу, хатнє майно.

Наслідки курсу “трьох великих знамен”

1. Відбулося значне падіння промислового і сільськогосподарського виробництва.

2. Знизилася продуктивність праці.

3. Мільйони тон виплавленої стаді були низької якості.

4. Розпочалася глибока економічна криза.

5. Існував великий дефіцит товарів першої необхідності, продовольства.

6. Ліквідація матеріальних стимулів до праці, зрівнялівка, казарменні порядки вели до того, що селяни працювали неохоче, зростало незадоволення, в країні почався голод.

7. Виникла опозиція, яка критикувала курс Мао Цзедуна.

8. Провину за поразку курсу було покладено на інтелігенцію і партійних працівників.

9. Проти опозиції Мао Цзедун розгорнув репресії.

10. Почалося ідеологічне протистояння між Китаєм і СРСР, яке згодом призвело до розриву між ними.

“КУЛЬТУРНА РЕВОЛЮЦІЯ”

(1966-1976 pp.)

Мета “культурної революції”

1. Знищення старої “буржуазної культури” та поширення ідеї Мао.

2. Формування нової революційної свідомості, щоб швидше сприяти побудові комуністичного суспільства.

3. Розправа з опозицією і дії в ім'я великого Мао.

4. Знищення інакомислячих у партії, органах влади, інтелігенції.

5. Посилення позиції Мао Цзедуна, встановлення його абсолютної влади.

Прихильники Мао Цзедуна створили молодіжну організацію хунвейбінів (“червоних охоронців” — зі шкільної та студентської молоді) і цзяофанів (“бунтівників” — загони робітників та службовців), які громили партійні комітети, державні установи, захоплювали державні підприємства і заклади освіти.

У такий спосіб вони розправлялися з опозицією. Розпочалися репресії. Закривалися школи, вищі заклади освіти, переслідувалися діячі культури і наукові працівники. Замість колишніх органів управління створювалися нові — “ревкоми”, які складалися з представників армії, хунвейбінів та дзяофанів. Над країною було встановлено військовий контроль. Популярним був лозунг “Вся країна навчається в армії, весь народ — солдати”.

Висновки

1. “Культурна революція” зміцнила владу Мао Цзедуна, сприяла встановленню його абсолютної влади, послабила внаслідок репресій позиції поміркованих.

2. Репресій та переслідувань зазнали понад 100 млн осіб.

3. Скасовано профспілки, громадські організації, закрито школи, вищі заклади освіти, музеї, театри тощо.

4. Вона завдала величезної шкоди економіці КНР, культурі та науці, негативно позначилася на всьому суспільно-політичному житті країни.

Реформи Ден Сяопіна У вересні 1976 р. помер Мао Цзедун. Після смерті Мао Цзедуна постало питання подальшого розвитку Китаю. Від влади було усунено “лівацьке” угруповання, що дістало назву “банди чотирьох” (дружина Мао Цзедуна Цзянь Цінь та близькі до Мао діячі, що висунулися на керівні посади в період “культурної революції”).

Нове керівництво на чолі з Ден Сяопіном (репресованим у період “культурної революції”) намагалося вивести країну з кризи. Ден Сяопін обіймав лише посаду голови Військової ради, а згодом відмовився і від неї, але був центральною фігурою у керівних верхах комуністичного Китаю.

Грудень 1978 р. Відбувся пленум ЦК КПК, на якому було проголошено новий курс “чотирьох модернізацій”:

• промислової;

• сільськогосподарської;

• науково-технічної;

• оборонної.

Ден Сяопін розробив “чотири політичних принципи модернізації” здійснення економічних реформ:

• тверде відстоювання соціалістичного курсу розвитку;

• демократична диктатура народу;

• диктатура керівництва КПК;

• вірність принципам марксизму-ленінізму та ідеям Мао Цзедуна.

Ці принципи покладено в основу Конституції 1982 р. У країні проголошено “побудову соціалізму з китайською специфікою”.

ЕТАПИ ПРОВЕДЕННЯ РЕФОРМ

Перший етап — з грудня 1978 р.

Реформи в сільському господарстві

1. Розпущено комуни.

2. Земля передавалася селянам на основі довготривалої оренди.

3. Запроваджувався сімейний підряд.

4. Пожвавлювалася приватна торгівля продукцією сільського господарства.

5. Селянам дозволялося реалізувати більшу частішу врожаю за вільними цінами і лише певну кількість вони здавали на держзамовлення.

6. Держава підвищила закупівельні ціни на 18 видів сільськогосподарської продукції.

7. Створювалися малі сільськогосподарські підприємства з переробки продукції та підсобні промисли.

8. Дозволено найману працю і купівлю сільськогосподарської техніки.

9. Військова промисловість почала випускати техніку для сільського господарства.

Другий етап — з жовтня 1984 р.

Реформи у промисловості

1. Промислові підприємства переводилися на госпрозрахунок при стимулюванні ринкових відносин.

2. Розширяється господарська самостійність підприємств.

3. На підприємствах запроваджувався принцип матеріальної зацікавленості.

4. Запроваджувалася оренда.

5. Зростає кількість приватних, колективних і орендних підприємств.

6. Підприємства отримали право мобілізувати кошти населення шляхом випуску акцій.

7. Заохочується іноземний капітал у межах “особливих економічних районів” та “вільних економічних зон”, які створювалися в Китаї з пільговими умовами для іноземних підприємців.

8. Підприємства отримали право виходу на зовнішній ринок.

9. Мали право використовувати сучасну зарубіжну техніку та новітні технології.

10. Заохочувалася приватна ініціатива та індивідуальна трудова діяльність.

Третій етап — з березня 1985 р.

Реформування управління, науки та техніки, освіти

1. Усувається централізація управління.

2. Скорочується перспективне планування.

3. Здійснюється реформування науки, освіти з метою розгортання та впровадження НТР.

4. Адміністративно-командні методи управління було замінено методами економічного регулювання, ринковими механізмами.

Четвертий етап — 1985 р.

Реформа фінансової системи

1. Посилено позиції національної валюти.

2. Проведено реформу банківської системи, Здійснюється реформування податкової системи.

Особливості китайських реформ

1. Вони стосувалися лише соціально-економічної сфери.

2. Зовсім не торкнулися політичної та ідеологічної сфери.

3. Партійний контроль і надалі пронизує всі сфери суспільства.

4. У Китаї зберігся тоталітарний політичний лад.

5. Демократичний рух молоді за права людини був жорстоко придушений.

1989 р. Спроба демократичних сил поставити питання про політичні реформи завершилася введенням військового стану та кривавою розправою над студентами та молоддю за допомогою танків і бронемашин у Пекіні на площі Тяньаньмень.

За офіційними даними, загинуло понад 200 осіб, 3 тис. поранено. За оцінками західних засобів масової інформації, кількість жертв сягає 35 тис. осіб.

Наслідки реформ у Китаї

1. Реформи значно прискорили темпи розвитку Китаю.

2. Наприкінці 80-х pp. за обсягом валового національного продукту Китай поступався лише США, але в розрахунку на душу населення (500 доларів на рік) значно відставав від багатьох розвинених країн.

3. У 90-х pp. у Китаї створено:

• п’ять спеціальних економічних зон;

• 15 районів техніко-економічного розвитку;

• 27 зон розвитку високих технологій;

• 14 зон вільної торгівлі.

Через ці економічні зони до Китаю надходять зарубіжні інвестиції, сучасна технологія, досвід організації сучасного виробництва.

4. Залучено значні іноземні інвестиції. З 1979 р. по 1995 р. надійшло іноземних інвестицій 181 млрд доларів, цих інвестицій — від китайської діаспори.

5. Успішно розвивається дрібний і середній бізнес.

6. Китай вийшов на перше місце в світі за видобутком вугілля, виробництвом телевізорів, бавовняних тканин, цементу.

7. Вдалося не тільки нагодувати народ, а й перетворити Китай з імпортера продовольства в його експортера.

8. У середині 90-х pp. у Китаї вироблялося 450 млн т зерна.

9. Удвічі підвищився життєвий рівень населення.

10. Темпи приросту виробництва в КНР у 80-х pp. становили 12-18% щорічно, в 90-х pp. — 10,2%, на сучасному етапі — 8%.

Висновки

1. Реформи в Китаї привели до розквіту економіки країни.

2. Проводилися під керівництвом Комуністичної партії Китаю і зовсім не торкнулися політичних основ суспільства.

КНР на міжнародній арені

50-ті pp.:

1. Існували союзницькі відносини з СРСР.

2. 1950-1953 pp. 1 млн китайських солдатів воювали в корейській війні, що призвело до міжнародної ізоляції Китаю.

3.1955 р. Китай брав участь у Бандунзькій конференції, надавав допомогу національно-визвольним рухам.

60-ті pp.:

1. Погіршилися відносини з СРСР, Китай висунув претензії на 1,5 млн км2 території СРСР.

2. 1964 р. Випробував власну атомну бомбу.

3. 1966 р. Китай випробував власні ракети середньої дальності.

4.1969 р. Виник збройний прикордонний конфлікт на о. Дамаському в Приморському краї на р. Уссурі. Збройне зіткнення відбулося теж у Семипалатинській області (Казахстан).

70-90-ті pp.:

1. Китай проводить курс на відкритість країни.

2. Нормалізує відносини та економічні зв’язки з різними державами, зокрема і зі своїм сусідом Японією.

3. 1979 р. Між Китаєм і США було відновлено дипломатичні відносини і встановлено торговельні зв’язки.

4. З 1985 р. поліпшились відносини з СРСР.

5. Після розпаду СРСР встановилися дружні російсько-китайські стосунки.

6. Ден Сяопін виступив із концепцією мирного об’єднання Китаю і Тайваню при збереженні Тайванем своєї незалежності та поступової інтеграції. Тайванське питання так і залишилося невирішеним.

У 1996 р. Китай проведенням військово-морських маневрів біля берегів Тайваню спробував вплинути на хід президентських виборів на острові, але успіхів не досяг.

7. З 1 липня 1997 р. колишня британська колонія Гонконг з майже 6-мільйонним населенням увійшла до складу Китаю згідно з укладеною китайсько-британською угодою 1984 р. Китай пропагував принцип “Одна країна — дві системи”.

8.1999 р. За цим самим принципом колишня португальська колонія Макао ввійшла до складу Китаю.

Початок XXI ст.:

1. На сьогодні склались добрі відносини Китаю з країнами Західної Європи, США та країнами “третього світу”.

2. Неоднозначну реакцію у світі викликала заява Китаю про можливість використання сили для встановлення єдності країни (початок 2005 p.), що дуже стурбувало населення Тайваню, який Китай вважає своєю територію. Цю позицію Китаю підтримала Росія.

3. Китай розвиває тісне співробітництво з країнами Східної та Південно-Східної Азії, прагнучи стати лідером у цьому регіоні.

4. Китай є постійним членом Ради Безпеки ООН і “ядерного клубу”, вступив до Всесвітньої торговельної організації (ВТО).

Українсько-китайські відносини

1992 р. Дипломатичне визнання незалежності України і встановлення дипломатичних відносин між Україною і Китаєм. Восени 1992 р. Візит президента України Л. Кравчука до КНР. Закладено основи двостороннього взаємовигідного співробітництва. Добрі відносини між двома країнами розвиваються у сферах економіки, торгівлі, науки, освіти, туризму, спорту, охорони навколишнього середовища. Розширилися експортні можливості України у металургійній, хімічній, машинобудівній промисловостях. Міцніють дружні відносини між містами-побратимами:

Києвом і Пекіном;

Харковом і Таньдзином;

Дніпропетровською областю і провінцією Цзинсу. Розширюються культурно-наукові зв’язки: відбуваються наукові конференції, обмін делегаціями культурних товариств, виступ творчих колективів. Китай розвиває співробітництво у ракетно-космічній галузі, авіа-та суднобудуванні.

1995 р. Візит президента України Л. Кучми до КНР.

Грудень 1997 р. Китай відвідав прем’єр-міністр України.

2001 р. Голова КНР Цзян Цземінь відвідав Київ, що сприяло зміцненню українсько-китайських відносин.

Китай — другий після Росії торговий партнер України.