Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Всесвітня історія опорні конспекти 11 клас

БОЛГАРІЯ

Прихід комуністів до влади після війни

1941 р. Болгарія приєдналася до німецького блоку держав. У країну були введені німецькі війська.

У роки Другої світової війни Болгарія була союзницею Німеччини, але у війні проти Радянського Союзу участі не брала.

9 вересня 1944 р. Коли радянські війська підійшли до кордонів Болгарії, в Софії відбулося повстання, в ході якого політична влада перейшла до представників партій, об’єднаних у Вітчизняний фронт.

Було сформовано уряд Вітчизняного фронту, до якого увійшли представники різних партій: 4 комуністи, 4 члени Болгарської Землеробської народної спілки, 4 представники Народного союзу, 2 соціал-демократи, 2 безпартійних громадських діячі. Уряд очолив К. Георгієв.

Наприкінці жовтня 1944 р. уряд підписав перемир’я з державами антигітлерівської коаліції й оголосив війну Німеччині. Болгарська армія взяла участь у воєнних діях на території Югославії й Угорщини.

Уряд Вітчизняного фронту виступав за:

1. Відновлення конституції та всіх прав і свобод болгарського народу.

2. Чистку державного апарату від антинародних елементів.

3. Розпуск всіх фашистських організацій і конфіскацію їхнього майна.

4. Боротьбу з великою торговельно-спекулятивною буржуазією, яка скомпрометувала себе співробітництвом з реакційними режимами у міжвоєнний період і в роки Другої світової війни.

5. Проведення аграрної реформи. Було обмежено розміри землеволодіння (великого поміщицького землеволодіння не було).

6. Ліквідацію безробіття.

7. Організацію системи соціального страхування.

8. Монархічний лад у Болгарії зберігся до 1946 р.

9. 8 вересня 1946 р. було проведено референдум з питання про форму державного управління. 95% голосуючих висловилися за республіку. Цар Симеон II покинув країну.

10. 15 вересня 1946 р. Болгарія була проголошена Народною Республікою.

Запровадження сталінської моделі соціалізму

Радянська військова присутність сприяла посиленню позицій комуністів.

27 жовтня 1946 р. відбулися вибори до Великих народних зборів. Комуністи одержали 53,1% голосів. Новий уряд очолив провідник Компартії Георгій Димитров, який восени 1945 р. повернувся до Болгарії з московської еміграції.

4 грудня 1947 р. Великі Народні збори затвердили конституцію Народної Республіки Болгарії (НРБ), яка закріпила соціалістичну перебудову країни.

1. Проведено націоналізацію приватної промисловості, морського та автомобільного транспорту, банків.

2. Здійснено націоналізацію зовнішньої й внутрішньої торгівлі.

3. Болгарський уряд перейшов до планування економічного розвитку.

4. Проводяться репресії проти опозиційних партій. Були створені концентраційні табори.

5. Ліквідовано залишки багатопартійної системи.

6. До 1948 р. у Болгарії встановилася монополія комуністичної партії.

7. 18 березня 1948 р. підписано Договір про дружбу, співробітництво і взаємодопомогу між СРСР і НРБ.

8. Проводиться масове кооперування села. Порушувався принцип добровільності, використовувалися методи тиску, примусу й залякування. Внаслідок такої політики на середину 1958 р. кооперативні господарства володіли 92% оброблюваної землі й виробляли більшу частину продукції.

9. Здійснювалася індустріалізація країни.

10. Запроваджувалася командно-адміністративна система управління народним господарством.

11. Після смерті в 1949 р. Г. Димитрова лідером Болгарської Комуністичної партії став В. Червенков, який незабаром очолив і уряд. Він був прихильником жорсткої лінії.

12. У країні здійснювалися широкомасштабні репресії.

Правління Тодора Живкова (1954-1989 pp.)

Січень 1954 р. На пленумі ЦК БКП першим секретарем було обрано Т. Живкова, який у 1962 р. обійняв і посаду Голови Ради Міністрів Болгарії. За його правління було дещо пом’якшено попередній курс.

60-70-ті pp. Болгарія перетворилася в індустріально-аграрну країну. Найважливішими галузями промисловості стали енергетика, машинобудування, хімія, металургія. Болгарія експортувала і продукцію сільського господарства — тютюн, перець, горошок тощо.

1971 р. Було прийнято нову програму БКП та нову Конституцію Болгарії, що проголосила плани побудови розвиненого соціалістичного суспільства.

Початок 80-х pp. Уповільнення темпів розвитку та назрівання соціально-економічної кризи:

• Виробництво почало відставати від потреб суспільства.

• Відбувалося падіння темпів економічного зростання.

• Гострі проблеми виникли в сільському господарстві.

• У країні відчувалася нестача продовольства.

• 3 середини 80-х pp. Болгарія була змушена імпортувати зерно та іншу сільськогосподарську продукцію.

• Зростала зовнішня заборгованість, яка становила 11 млрд доларів.

• Невдоволення викликала національна політика керівництва країни, яке вирішило 1984 р. асимілювати етнічних турків, що проживали на півдні країни. їм заборонялося використовувати турецьку мову в громадських місцях, носити традиційний турецький одяг, відправляти релігійні обряди, читати турецькі газети, примусово нав’язувалися болгарські прізвища. Проводилася так звана “болгаризація" етнічних турків. Це викликало невдоволення 1 млн турецького населення, яке проживало в Болгарії. Почався виїзд їх до Туреччини, США та Австралії. Всього виїхало майже 300 тис. турків.

• Знижувався життєвий рівень населення.

1985 р. Т. Живков оголосив програму “докорінної перебудови болгарського суспільства”. Однак ці “перетворення” мали косметичний характер, а радикальних змін у соціально-економічному й політичному житті країни не відбулося.

Тодор Живков

(1911-1998)

Народився 1911 р. в селянській родині. В 1929-1941 pp. працював у Софійській державній друкарні. У БКП з 1932 р. У роки війни — один із організаторів руху Опору в Болгарії.

З 1950 р. — секретар ЦК БКП, кандидат, а з 1951 р. — член політбюро ЦК БКП. З 1954 р. — пертий секретар ЦК БКП. Тодор Живков — людина з феноменальною пам’яттю, великою хитрістю, значними організаторськими здібностями, але відповідної освіта і необхідних знань у нього не було.

Значну увагу' приділяв добору кадрів, висуваючи на високі пости відданих собі людей, не звертаючи уваги на професійні здібності. Поступово почав складатися “культ особи” Т. Живкова. Офіційна пропаганда звеличувала його за послідовне дотримання закономірностей побудови соціалізму, за відданість ідеям марксизму-ленінізму, за творче проведення ленінської національної політики тощо.

У листопаді 1989 р. Тодора Живкова, який керував країною протягом 35 років, усунули від влади.

У 1990 р. Т. Живкова було заарештовано. Почалося слідство, яке тривало досить довго. У 1992 р. було засуджено на сім років позбавлення волі за зловживання владою і заподіяння збитків державі на суму 21 млн левів. Мірою покарання була підписка про невиїзд.

Революція 1989 р.

Причини революції:

1. Криза тоталітарного режиму в Болгарії.

2. Відсутність свободи слова, демократичних прав і свобод громадян.

3. Кампанія 1984 р. насильницької асиміляції турецького і туркомовного населення, їх “болгаризація”.

4. Технологічна відсталість країни, стрімке падіння приросту промислової продукції.

5. Скорочення обсягу виробництва в сільському господарстві.

6. Зовнішній борг, який сягав 11 млрд доларів.

7. Зубожіння населення.

8. Соціальне напруження.

9 листопада 1989 р; Т. Живков “добровільно” пішов у відставку. Його прихильників виключили з партії. Новим генеральним секретарем ЦК ВКП став П. Младенов.

Ці події — початок революційно-демократичних перетворень у країні:

1. Створюються опозиційні партії і рухи (виникло близько 80).

2. Створено Союз демократичних сил, що став центром згуртування опозиції. Його очолив видатний громадський діяч Желю Желев.

3. Наприкінці 1989 р. опозиція організовує масові демонстрації.

4. Комуністична партія Болгарії змушена була піти на переговори з опозицією.

5. У січні 1990 р. з Конституції Болгарії виключено статтю про керівну роль комуністичної партії.

6. Комуністична партія Болгарії була перейменована в Болгарську соціалістичну партію.

7. У січні 1990 р. був організований національний “круглий стіл” основних партій і організацій. Підписано угоду:

• про розпуск партійних організацій за місцем роботи;

• про запровадження багатопартійної системи;

• про доступ опозиції до засобів масової інформації;

• про проведення виборів.

Квітень 1990 р. На посаду Президента країни був обраний П. Младенов.

19 грудня 1990 р. Був створений коаліційний уряд, який почав здійснення економічних реформ.

Липень 1991 р. Депутати парламенту ухвалили нову конституцію Болгарії, на основі якої почалася розбудова демократичного суспільства і правової держави.

Економічні реформи просувалися повільно. Відбувалася часта зміна урядів.

У країні поглиблювалася економічна криза: відбувався спад виробництва, зросла інфляція і безробіття, скоротилася реальна заробітна плата, гостра нестача промислових товарів і продовольства.

Сучасне становище Болгарії

З 1993 р. Болгарія — асоційований член ЄС. Вона входить до Ради Європи. Є учасником програми “Партнерство заради миру”.

1994 р. Ж. Желев розпустив парламент. Нові вибори привели до перемоги Болгарську соціалістичну партію. Реформи загальмувалися. Становище трудящих продовжувало погіршуватися, посилилась інфляція.

1996 р. На президентських виборах перемогу здобув лідер демократичних сил П. Стоянов, який продовжив економічне реформування країни.

1997 р. Парламентські вибори, на яких перемогу здобули демократи.

Наприкінці 90-х pp. В економіці Болгарії виявилися перші позитивні наслідки. 25% землі уже перебувало в приватній власності.

1999 р. У період косовської кризи Болгарія надала свій повітряний простір для літаків США і не дозволила переліт російським миротворцям.

Листопад 1999 р. Болгарію відвідав американський президент Б. Клінтон, який обговорював з болгарським керівництвом питання про створення на території країни американських військових баз.

2000 р. Президентом Болгарії був обраний соціаліст Г. Парванов. Болгарію запросили до переговорів про вступ до ЄС.

Червень 2001 р. На парламентських виборах у Болгарії перемогла коаліція партій “За Сімеона II”. Колишній цар Болгарії Сімеон II, який повернувся з еміграції, став першим монархом, що очолив уряд Болгарії. Болгарія успішно почала виходити з кризи, значно поліпшилася економічна ситуація в країні, зріс життєвий рівень народу. Середня заробітна плата зросла до 160 доларів на місяць.

Українсько-болгарські відносини

Грудень 1991 р. Між Болгарією та Україною встановлено дипломатичні відносини.

1992 р. Укладено Договір про дружбу і співробітництво між обома країнами. Створено солідну правову базу співробітництва.

Березень 1996 р. Підписано Декларацію про стратегічне партнерство між президентами України Л. Кучмою та Болгарії П. Стояковим.

Червень 1999 р. Болгарський президент відвідав із дружнім візитом Київ, а в липні цього ж року український прем’єр-міністр відвідав Софію. Болгарсько-українські стосунки розвиваються досить плідно. В Україні болгарська діаспора налічує 234 тис. осіб.

У 1999 р. в Одесі відкрито Центр болгарської культури.