Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Всесвітня історія опорні конспекти 11 клас

РУМУНІЯ

Ліквідація монархії та встановлення комуністичного режиму після війни

Румунія була союзницею Німеччини під час Другої світової війни.

20 серпня 1944 р. Розпочався широкий наступ радянських військ у Румунії внаслідок Яссько-Кишинівської наступальної операції.

23 серпня 1944 р. Просування радянських військ углиб країни забезпечило успіх збройного народного повстання. В ході антифашистського повстання диктатура Й. Антонеску була повалена, до влади в Румунії прийшов Національно-демократичний блок.

25 серпня 1944 р. Румунія оголосила війну Німеччині.

12 вересня 1944 р. Підписала перемир'я з СРСР та країнами антигітлерівської коаліції.

12 жовтня 1944 р. Оформився Національно-демократичний фронт (НДФ), куди ввійшли комуністи, соціал-демократи, єдині профспілки, націонал-ліберали, “Фронт землеробів” та ін.

Було сформовано коаліційний уряд, який на третину складався з представників НДФ.

Розгортається боротьба за владу в умовах політичної та економічної нестабільності, інфляції, великих нестатків.

24 лютого 1945 р. Комуністи ініціювали багатотисячну демонстрацію протесту в Бухаресті.

6 березня 1945 р. Король Мігай І доручив лідерові “Фронту землеробів” Петру Гроза сформувати уряд. Комуністи в ньому очолили провідні міністерства — внутрішніх справ, юстиції, транспорту, зв’язку та пропаганди.

У країні почалися демократичні перетворення:

1. Від фашистських елементів очищено державний апарат.

2. Дозволено діяльність політичних партій та організацій, заборонених у роки фашизму.

3. Скасовано законодавство часів фашистської диктатури.

4. Введено загальне виборче право.

5. Конфісковано велику земельну власність (понад 50 га) , і передано на правах приватної власності безземельним і малоземельним селянам. Землю отримали 913 тис. осіб.

6. Почалася націоналізація майна колишніх фашистів та тих, хто їх підтримував.

7. Встановлено державний контроль над промисловістю, банками, транспортом, зовнішньою і внутрішньою торгівлею. Ці перетворення викликали опір в країні.

1946 р. Парламентські вибори, на яких Блок демократичних партій отримав 80% голосів. Уряд знову очолив П. Гроза.

Насадження тоталітаризму

1. 1947 р. Групу діячів демократичних сил звинувачено у змові проти держави, усунено з уряду, значну частину їх було засуджено, а самі демократичні парти припинили існування.

2. 30 грудня 1947 р. Король Мігай І був змушений підписати акт про своє зречення. Парламент проголосив Румунію Народною Республікою.

3. У лютому 1948 р. було створено Румунську робітничу партію (РРП) на основі об'єднання комуністичної та соціал-демократичної робітничої партій. Генеральним секретарем РРП було обрано лідера румунських комуністів Г. Георгіу-Деж.

4. 3 червня 1948 р. почалася націоналізація промислових підприємств, шахт, банків тощо.

5. Було організовано планове ведення народного господарства країни.

6. Розпочалося кооперування села.

7. Стосовно селян здійснювалася репресивна політика.

8. Відбувалася форсована індустріалізація країни.

9. У квітні 1948 р. було прийнято конституцію країни, після чого швидкими темпами йшло будівництво соціалізму радянського зразка.

Висновок

У Румунії встановлюються авторитарні методи керівництва, монополія однієї партії на владу — РРП, всі інші ліквідовуються або саморозпускаються, ведеться переслідування інакомислячих, політичні репресії стають звичайним явищем у житті суспільства.

Правління Н. Чаушеску

1965 р. Першим секретарем ЦК правлячої Румунської робітничої партії (РРП) було обрано Ніколає Чаушеску, колишнього лідера румунського комсомолу, який з 1969 р. став Генеральним секретарем партії, з 1967 р. — головою Держради, а з 1974 р. — Президентом Соціалістичної Республіки Румунії.

1. Було взято курс на будівництво “національного комунізму”.

2. РРП перейменовано на Румунську комуністичну партію.

3. У країні почалося зміцнення тоталітарної системи, згортання демократичних прав і свобод громадян.

4. Запроваджено особисту владу Н. Чаушеску, фактично встановилася його диктатура.

4. Створено розгалужену систему служби безпеки “Секурі-тате”, яка вела репресії проти інакомислячих. Її чисельність у кілька разів перевищувала чисельність армії.

5. Намагався проводити незалежний від СРСР курс розвитку.

6. У 1968 р. Чаушеску засудив радянську інтервенцію в Чехо-Словаччині.

7. Проводилася насильницька асиміляція національних меншин, особливо угорського населення, що проживало в Трансільванії.

8. Західні держави надали Румунії значні кредити і допустили її товари (насамперед продукти нафтопереробки) на світові ринки.

9. У 70-80-х pp. Румунія зазнала значної економічної кризи:

• на 30-49% були недовантажені виробничі потужності в промисловості;

• не вистачало електроенергії (дозволялося вмикати телевізор у будні дні лише на 2-3 год, взимку заборонялося користуватися холодильником тощо);

• нестача продуктів харчування (щорічно від голоду, недоїдання вмирало майже 15 тис. осіб, а в цей час продовольство вивозилось за кордон);

• запроваджено карткову систему розподілу продуктів харчування;

• жорсткий режим економії (температура в приміщеннях взимку не повинна була перевищувати 14 °С);

• зростав зовнішній борг, який наприкінці 80-х pp. становив 14 млрд доларів;

• уряд проводив політику “затягування поясів”;

• щоб народ не дізнався правди про життя в Західній Європі, повністю було заборонено туризм, припинено ділові виїзди громадян за кордон.

Висновок

25-річне правління Н. Чаушеску — це період постійного страху, бідності, відсутності прав і свобод громадян.

Ніколає Чаушеску (1918-1989)

Н. Чаушеску — це останній диктатор Європи, який встановив жорстку диктатуру і впродовж 25 років управляв країною та був зразком абсолютного монарха.

Це людина невеликого зросту, непримітна, завжди похмура, небагатослівна, бо заїкався, малоосвічена, а фактично безграмотна, з негативними рисами характеру — підозрілістю, злопам’ятством, жорстокістю, злорадством, запальністю,, мстивістю, нетерпимістю до будь-яких зауважень чи пропозицій.

Народився 1918 р. в родині селянина, в сім’ї було 10 дітей і жили дуже бідно. Був учнем у шевській майстерні в Бухаресті. Примкнув до Комуністичного союзу молоді, у 1933 р. вступив до лав Комуністичної партії. Згодом був заарештований і два роки провів у тюрмі.

Наприкінці 30-х pp. став секретарем Бухарестського комітету комсомолу. У 1940 р. був знову заарештований. У тюрмі познайомився з лідером комуністів Георге Георгіу-Деж.

Підтримка Г. Георгіу-Деж забезпечила Чаушеску сходження на вершину влади. Після війни працював в уряді, був членом політбюро ЦК партії.

У 1965 р. після смерті Г. Георгіу-Деж очолив Румунську комуністичну партію.

Згодом обійняв і пост Голови Державної Ради республіки, а з 1974 р. став Президентом країни.

Його режим був найрепресивнішим у Європі. Особистих охоронців диктатора було до 40 тис. осіб. У країні панувала тотальна підозрілість.

Посади в країні обіймали за принципом особистої відданості. Фактично країною правив “клан Чаушеску”, який складався з 40 осіб. Це його родичі та близькі друзі. Велику владу мала дружина, яка з чотирирічною освітою обіймала пост прем’єр-міністра, була почесним членом Академії наук і головним радником чоловіка в державних і партійних справах.

У той час, коли народ Румунії голодував, Чаушеску користувався великими благами. Він мав: 21 розкішний палац, 41 резиденцію у провінціях, 20 мисливських будинків, 2 кораблі загальною вартістю до 5 млрд доларів, власні медичні корпуси на курортах, у швейцарських банках кілька сотень мільйонів доларів, загалом на особистих рахунках було до 1 млрд доларів.

За рішенням військового трибуналу його розстріляно разом з дружиною 25 грудня 1989 р.

Революція 1989 р., крах тоталітарного режиму

Причини революції:

1. Тоталітарна система влади.

2. Панування репресивного режиму, що тримався на терорі, доносах, численному апараті насильства.

3. Відсутність прав і свобод громадян.

4. Г остра криза, що охопила економіку, політику, культуру і духовну сферу.

5. Невирішеність національного питання, проблема угорців у Трансільванії.

6. Низький рівень життя населення.

7. Зовнішній борг сягав 14 млрд доларів.

Привід до масових виступів — події 16 грудня 1989 p., коли відбулися сутички між силами правопорядку й демонстрантами. Вони організували живий ланцюг навколо будинку протестантського священика, якому загрожувала депортація. Виступ на захист священика переріс у протест людей проти режиму Чаушеску. Влада розстріляла демонстрацію. Було вбито 100 і поранено 200 осіб.

21 грудня 1989 р. За наказом Чаушеску в Бухаресті було проведено мітинг на підтримку існуючого режиму. Зупинити революцію вже було неможливо.

22 грудня 1989 р. У Бухаресті розпочалося повстання, яке режим намагався задушити силою. Було запроваджено надзвичайний стан і віддано наказ стріляти в маніфестантів. У вуличних боях загинуло 1104 особи, серед них 58 дітей шкільного віку. Поранено 3 тис. повстанців.

23 грудня 1989 р. Оголошено про падіння влади “клану” Чаушеску і створено Фронт національного порятунку, який очолив Йон Ілієску, колишній партійний діяч, переслідуваний за правління Чаушеску.

25 грудня 1989 р. Заарештовані Ніколає і Єлена Чаушеску були розстріляні.

1990 р. Й. Ілієску було обрано на посаду президента Румунії й переобрано на позачергових виборах 1992 р. У країні почався економічний хаос, точилися суперечки щодо майбутнього державного устрою. Румунія тупцювала на місці, проводилися безсистемні та непослідовні економічні й політичні реформи. Було проведено “номенклатурну” приватизацію, почався розквіт корупції. Складною залишалася ситуація на селі.

Висновки

1. Період 1989-1996 pp. — це семирічний період правління посткомуністів, які не здійснювали реальних економічних і політичних реформ.

2. У країні загострилася політична боротьба.

3. Країна вступила в глибоку економічну кризу.

Нове співвідношення суспільно-політичних сил

1996 р. У Румунії відбулася справжня заміна режиму. На виборах до палати депутатів і сенату перемогла опозиція. На виборах глави держави перемогу здобув Еміль Константинеску, професор і колишній ректор Бухарестського університету, лідер демократичної опозиції.

1. Почалося прискорення і поглиблення економічних реформ.

2. Залишалася нестабільною соціально-політична ситуація.

3. Реформи не принесли очікуваних результатів.

4. У 2000 р. президентом Румунії знову було обрано Й. Ілієску, якого у 2004 р. замінив Траян Басеску.

5. Залишалися не врегульованими деякі територіальні питання із сусідами — Україною, Болгарією, Югославією.

6. Поки що в Румунії залишилося багато невирішених проблем:

• низький рівень демократії;

• високий рівень корупції державного апарату;

• важке економічне становище, що загострює соціальні проблеми.

7. Румунія прагне інтегруватися до західноєвропейських структур:

• активно бере участь у новому об’єднанні держав — Центральноєвропейської ініціативи;

• приєдналася до програми „Партнерство заради миру”;

• стала членом Світової організації торгівлі (СОТ);

• стала асоційованим членом ЄС, що відкрило їй доступ на ринки країн ЄС;

• встановила тісні економічні зв’язки з Італією, Францією, Молдовою.

8. 2005р. підписано двосторонній договір між СПІД і Румунією про створення американських військових баз на побережжі Чорного моря.

Україно-румунські відносини

1991 р. Між Україною і Румунією встановлено дипломатичні відносини. В Румунії стосовно України існували територіальні претензії. Вона не хотіла визнавати входження до складу України в 1940 р. Північної Буковини.

Березень 1996 р. Укладено договір між Україною та Румунією про співробітництво в сфері науки і технологій.

Червень 1997 р. Після тривалих і складних переговорів було укладено Договір про відносини добросусідства і співробітництва між Україною та Румунією. Підтверджувалася непорушність українсько-румунського державного кордону.

Травень 1999 р. Візит Президента Румунії Е. Константинеску, під час якого обговорювалося широке коло питань двостороннього та міжнародного співробітництва.

Складними у вирішенні були питання демілітації кордонів і спільного використання шельфів Чорного моря, вирішення проблеми навколо о. Зміїний у Чорному морі. Ці питання розв’язуються шляхом переговорів.

2001 р. Відновилися україно-румунські переговори, які були перервані.

Червень 2003 р. Було підписано Договір про державний кордон, згідно з яким о. Зміїний було визнано за Україною.

2004 р. Загострилися відносини між обома державами у зв’язку з будівництвом Україною Дунайського судноплавного каналу. Румунія звернулася до міжнародних організацій, протестуючи проти введення в експлуатацію цього каналу. В Україні проживає 300 тис. румунів, а в Румунії — близько 250 тис. українців.

У 1990 р. в Румунії було створено Союз українців, а в 1996 р. — Демократичний союз. Поступово відроджується культурно-освітня діяльність серед українців Румунії. Відкрилися українські школи, але вони мають великі проблеми з українськими підручниками, яких дуже мало. Видається українська газета “Вільне слово”, літературний щомісячник “Наш голос”.