Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Всесвітня історія опорні конспекти 11 клас

ПОЛІТИЧНИЙ РОЗВИТОК ПРИБАЛТІЙСЬКИХ КРАЇН, БІЛОРУСІ, МОЛДОВИ, ДЕРЖАВ ЗАКАВКАЗЗЯ ТА СЕРЕДНЬОЇ АЗІЇ

Із здобуттям незалежності новостворені держави на теренах колишнього СРСР вирішують низку проблем:

• розбудова власної державності;

• формування політичної, економічної й соціальної сфер;

• необхідність входження в світове співтовариство.

У кожній незалежній державі здійснювалися політичні реформи.

1. Відбувався демонтаж колишніх державних і партійних структур.

2. Формувалися нові органи влади.

3. Відбувався розподіл влади на законодавчу, виконавчу і судову.

4. Утверджувалися демократичні принципи.

5. Формувалася багатопартійність.

6. У всіх колишніх республіках СРСР намагалися створити відповідну правову базу, яка відповідала б загальноєвропейським цінностям.

Назва

держави

Політичний

розвиток

 

Литва

У роки горбачовської перебудови виразником національної ідеї в боротьбі за свободу і незалежність стала інтелігенція та створений нею у 1988 р. “Литовський рух на підтримку перебудови” — “Саюдіс”. Керівництво республіканської парторганізації, очолюване А. Бразаускасом, включилося у демократизацію країни:

• була відмінена шоста стаття республіканської конституції про керівну роль компартії;

• прийнято закони про політичні партії та засоби масової інформації;

• ухвалено рішення про реорганізацію Литовської республіканської організації КПРС у самостійну Комуністичну партію Литви.

У березні 1990 р. перемогу на виборах до Верховної Ради Литви здобув “Саюдіс”, а його лідер В. Ландсбергіс став спікером Литовського парламенту.

11 березня 1990 р. Верховна Рада Литви прийняла Декларацію незалежності. 31 жовтня 1990 р. почала діяти литовська митниця. На ці кроки Литви

 

Литва

Москва відповіла економічною блокадою. У Литву були введені додаткові підрозділи десантних військ. Уранці 11 січня 1991 р. на вулицях Вільнюса з’явилися танки, які стріляли холостими залпами. Десантні підрозділи зайняли будівлю Департаменту охорони краю, Будинок преси. З промосковських політичних сил створено Комітет національного порятунку, метою якого було відновлення чинності радянської конституції в Литві. Десантники і спецпідрозділи союзного МВС оточили головний поштамп, телецентр і телебашню, в місті було запроваджено комендантську годину. В ніч на 13 січня 1991 р., застосувавши сльозоточивий газ проти мирних жителів, російські війська розпочали штурм телецентру. Було вбито 13 осіб, 163 отримали поранення. Але спроба військового перевороту в Литві провалилася.

25 жовтня 1992 р. на всенародному референдумі прийнято Конституцію Литви, яка закріпила незалежний і демократичний характер республіки. Право законодавчої ініціативи отримали громадяни: 50 тис. із тих, хто має виборче право, могли подати свій проект закону, який повинен бути розглянутий. Запроваджувалася посада президента.

 

Латвія

Перебудовчі процеси в СРСР прискорили консолідацію патріотично налаштованих верств Латвії у Народний фронт Латвії, який розпочав боротьбу за повернення країни до незалежності.

Навесні 1990 р. відбулися парламентські вибори, 2/3 місць на яких отримали політики, котрі обіцяли своїм виборцям домогтися створення самостійної й незалежної Латвії.

4 жовтня 1990 р. 138 депутатів Верховної Ради Латвії проголосували за декларацію. “Про відновлення незалежності латвійської республіки”.

14 січня 1991 р. загін міліції особливого призначення зробив невдалу спробу захопити Будинок радіо в Ризі, що призвело до загибелі трьох осіб.

21 серпня 1991 р. Верховна Рада Латвії прийняла закон, за яким Латвія проголошувалася незалежною демократичною республікою. Основним законом

 

Латвія

Латвії стала Конституція Латвійської республіки, прийнята 15 лютого 1922 р. і доповнена кількома поправками у 1993 і 1994 pp.

До 31 травня 1994 р. з Латвії були виведені російські війська.

 

Естонія

У 1988 р. створено Народний фронт Естонії, що повів боротьбу за суверенітет республіки і здобув перемогу на парламентських виборах 1990 р.

ЗО березня 1990 р. Верховна Рада Естонії більшістю голосів прийняла постанову “Про державний статус Естонії”, в якому влада СРСР у республіці проголошувалася незаконною. 3 березня 1991 р. Всеестонський референдум щодо відновлення державної самостійності й незалежності Естонської республіки підтвердив, що більшість жителів Естонії підтримують незалежність.

28 червня 1992 р. на референдумі прийнято конституцію Естонської республіки. В Естонії політична стабільність.

 

Висновки

1. Найпослідовніше конституційний процес і політичні реформи відбулися в країнах Прибалтики, які рішуче позбулися радянської спадщини.

2. їхня правова система наближена до загальноєвропейських стандартів.

3. У своїй зовнішній політиці орієнтуються на країни Західної Європи та Скандинавії.

4. Литва, Латвія та Естонія відмовилися від участі в СНД і від розподілу майна СРСР.

5. Усі країни Балтії домоглися виведення зі своїх територій російських військ.

6. У всіх країнах Балтії були обмежені політичні права російськомовного населення і вони не мають громадянства, бо їхній процент був досить високий: у Латвії — 48%, в Естонії — 39%, латвійці становили меншість у всіх семи містах республіки.

7. Країни Прибалтики прагнуть стати повноправними членами європейського співтовариства. З 1999 р. — вони у НАТО, а з травня 2004 р. — у ЄС.

 

Назва

держави

Політичний

розвиток

 

Білорусь

Липень 1994 р. Президентом обрано О. Лукашенка.

1.1996 р. О. Лукашенко розігнав Верховну Раду, насадив зверху нову редакцію Конституції.

2. Глави регіонів призначає президент замість обрання їх.

3. О. Лукашенко став шукати зовнішніх “ворогів”, щоб пояснити негаразди в Білорусі:

• було вислано з республіки фонд Сороса;

• влітку 1998 р. вислано з дипломатичного селища “Дрозди” західних послів, які орендували тут дачі. У відповідь Європа згорнула всі кредитні лінії і відмовилася визнати нову законодавчу владу.

4. Напруженість у відносинах із Заходом режим О. Лукашенка намагається компенсувати поглибленням взаємовідносин з Росією:

• Квітень 1996 р. Президенти обох країн підписали Договір про утворення Співдружності Білорусі й Росії.

• 2 квітня 1997 р. Було підписано Договір про створення російсько-білоруського союзу.

• 8 грудня 1999 р. Підписано Договір про створення Союзу держав Білорусі й Росії.

5. На сьогодні телефони всіх, хто викликає будь-яку підозру, прослуховуються.

6. Ті, хто не замовкає, просто зникають. Так, пропав безвісти екс-міністр внутрішніх справ Ю. Захаренко, фінансист В. Гончар та ін.

7. За твердженням президента, у Білорусі немає опозиції, а є “вороги народу”.

8. Значна частина “непокірних” опинилася у в’язниці:

• у в’язниці перебував колишній міністр сільського господарства В. Леонов;

• засуджений колишній прем’єр М. Чигир.

9. Закриваються опозиційні газети.

10. У жовтні 2004 р. О. Лукашенко провів референдум про продовження свого президенства ще на один строк.

 

Висновок

Президент О. Лукашенко встановив у країні авторитарний режим особистої влади, веде жорстоку боротьбу проти опозиції.

 

Назва

держави

Політичний

розвиток

 

Молдова

Утворення Молдови одразу було ускладнено збройним конфліктом між Придністровською самопроголошеною республікою і офіційним Кишиневом (1993 p.).

У Придністров’ї базувалася 14-та російська армія. 31994 р. почався переговорний процес, який тривав до 1997 р. і припинив збройне протистояння.

У 1997 р. в Москві за посередництвом президента Росії Б. Єльцина та президента України Л. Кучми була підписана угода. Придністров’ю надавалася широка автономія з правом самостійності, якщо в майбутньому Молдова об’єднається з Румунією. Територіальна цілісність Молдови була збережена. У квітні 2001 р. президентом Молдови було обрано комуніста М. Вороніна.

 

Закавказзя

Держави Закавказзя — це регіон політичної нестабільності, політичних конфліктів та конфронтації, які посилились від часів горбачовської перебудови.

Вірмено-азербайджанський конфлікт

3 1988 р. спалахнув вірмено-азербайджанський конфлікт щодо статусу Нагірного Карабаху, який згодом переріс у справжню війну.

Листопад 1991 р. Верховна Рада Азербайджану ухвалила рішення про ліквідацію статусу Нагірно-Карабаської автономної області. У відповідь 10 грудня 1991 р. у Нагірному Карабасі було проведено референдум про державну незалежність і було проголошено Нагірно-Карабаську Республіку, сформовано уряд, парламент, встановлено тісні зв’язки з Вірменією (Нагірний Карабах заселений переважно вірменами). Це призвело до збройного конфлікту з Азербайджаном.

Збройні сили Нагірного Карабаху і Вірменії завдали значних поразок азербайджанським військам і захопили частину території Азербайджану, на якій встановили “коридор” з Вірменією. Збройний конфлікт тривав до 1994 р. Значну увагу цьому регіону приділила ООН, було досягнуто перемир’я, але проблеми статусу Нагірного Карабаху залишилися невирішеними.

 

Закавказзя

Грузино-абхазька війна

Цілісності Грузії загрожували події в Абхазії.

25 серпня 1990 р. Верховна Рада Абхазької АРСР прийняла Декларацію про суверенітет Абхазії.

23 липня 1992 р. Було прийнято постанову про державну незалежність Абхазії.

Серпень 1992 р. У відповідь Грузія ввела свої війська на територію Абхазії.

Почалася грузино-абхазька війна, яка тривала з вересня 1992 р. по жовтень 1993 р.

Росія надала Абхазії допомогу і та зуміла відстояти свої позиції, проголосивши Республіку Абхазію суверенною демократичною державою і суб’єктом міжнародного права. Але її ніхто не визнав.

Щоб позбавити Абхазії підтримки Росії, Е. Шеварднадзе дав згоду на розміщення чотирьох російських баз на території Грузії.

Грудень 1995 р. Країни СНД запровадили економічні санкції проти Абхазії. Росія сприяла тепер мирним переговорам Абхазії з Грузією, яка погодилася на перебуванні у складі Грузії на правах автономії.

 

Південна Осетія

3 1989 р. у Південній Осетії почалася боротьба за перетворення автономної області Грузії на незалежну державу. Грузія вдалася до силових методів. Згодом миротворчі війська у складі російського, північно-осетинського і грузинського батальйонів домоглися стабілізації обстановки.

Січень 1992 р. У Південній Осетії було проведено референдум і за його результатами проголошено Південну Осетію незалежною республікою.

Між Грузією і Південною Осетією довгі роки тривав переговорний процес, який не дав позитивних результатів. Напруженість триває і сьогодні.

 

Вірменія

Після здобуття незалежності Вірменія стала на шлях проведення ринкових реформ. Першим президентом країни став Леон Тер-Петросян, який був при владі до 1998 р. В країні важке економічне і політичне становище, повільно просувалися реформи, зростав “тіньовий капітал” і корупція.

 

Вірменія

У 1998 р. на президентських виборах переміг Роберт Кочарян, якого вдруге було переобрано у 2003 р.

У Вірменії низький рівень життя населення, безробіття, повільно здійснюється структурна перебудова народного господарства. Набирає сили опозиція, влаштовуючи масові акції протесту проти існуючої влади (навесні 2004 p.).

Грузія

В період горбачовської перебудови в Грузії формувалися опозиційні рухи.

Травень 1990 р. Президентом країни було обрано відомого письменника, правозахисника і дисидента З. Гамсахурдія.

Січень 1992 р. У Грузії було сформовано Військову Раду, яка використала протиборство внутрішньо-політичних сил, невдоволення економічними труднощами значної частини населення й усунула від влади З. Гамсахурдія.

Березень 1992 р. Військова Рада оголосила про саморозпуск і створення Державної Ради на чолі з колишнім Першим секретарем ЦК КП Грузії, міністром закордонних справ СРСР Е. Шеварднадзе.

Жовтень 1992 р. На загальних зборах було обрано новий парламент, головою якого став Е. Шеварднадзе. Листопад 1995 p. Е. Шеварднадзе обрано президентом країни.

Грудень 2003 р. Внаслідок численних демонстрацій протесту народних мас, незадоволених фальсифікацією владою результатів парламентських виборів, на яких перемогла опозиція і щоб уникнути збройного протистояння, Е. Шеварднадзе добровільно пішов у відставку.

Січень 2004 р. На позачергових парламентських виборах перемогу здобув лідер опозиції Михайло Саакашвілі, який орієнтується на західноєвропейські цінності і допомогу західноєвропейських структур та США на шляху демократичного розвитку й успішного проведення ринкових реформ.

Висновки

Грузія дотримується прозахідної зовнішньополітичної орієнтації:

• 23 грудня 1994 р. Грузія підписала угоду про приєднання до програми НАТО “Партнерство заради миру”;

• квітень 1996 р. Грузія підписала договір про співробітництво і партнерство з Євросоюзом у галузі економіки і торгівлі;

• Грузія домагається реалізації програми Євроазійського транспортного коридору “Європа — Кавказ — Азія”, який має з’єднати держави Закавказзя й Центральної Азії з Європою в обхід Росії.

 

Назва

держави

Політичний

розвиток

 

Азербайджан

Демократичні процеси в СРСР мали значний вплив на Азербайджан. Після розпаду СРСР в Азербайджані відбувалася гостра боротьба за владу, була здійснена серія переворотів. До влади повернувся Г. Алієв, колишній Перший секретар ЦК КП Азербайджану. Прийшовши до влади, Г. Алієв здійснив цілу низку важливих кроків, що забезпечили йому значну підтримку населення.

1. Азербайджан вступив до СНД, налагодив з колишніми радянськими республіками, а тепер незалежними державами, тісне економічне і політичне співробітництво.

2. Було досягнуто перемир’я в азербайджано-вірменському конфлікті, вирішення проблеми статусу Нагірного Карабаху було переведено в рамки переговорного процесу.

3. Продовжувалися економічні реформи.

4. Велика увага приділяється видобутку нафти, оснащенню нафтових промислів технікою, розробляються проекти транспортування каспійської нафти.

5. Підписано контракти про розробку покладів нафти на шельфі Каспійського моря із західними нафтовими компаніями.

Жовтень 2003 р. Відбулися вибори президента Азербайджану, на яких президентом країни був обраний син Г. Алієва Ільгам Алієв.

 

Держави

Центральної Азії

У Казахстані, Киргизстані, Узбекистані, Таджикистані, Туркменістані авторитарні моделі державності.

1. У цих країнах президенти продовжили свої повноваження після закінчення їхнього строку перебування при владі.

2. Березневі події 2005 р. в Киргизстані називають “тюльпановою революцією”. Аскар Акаев був змушений піти у відставку, відбулися вибори нового президента країни (липень 2005p.), на яких перемогу здобув Курманбек Бакієв.

У грудні 2005 р. відбулися президентські вибори а Казахстані. Нурсултан Назарбаев у найближчі 7 років утретє виконуватиме обов’язки президента Казахстану (уперше став президентом 24 квітня 1990 p.).

3. Революційні події в Узбекистані (2005 р.) були розгромлені та потоплені в крові.

4. В усіх середньоазійських республіках сформувалася кланова система влади, яка опирається на національні та релігійні традиції.

5. Зростає вплив мусульманського духовенства.

6. Демократизація цих країн є декоративною.

7. У більшості держав Центральної Азії забезпечено мир, за винятком Таджикистану, в якій з 1992 р. триває збройний громадянський конфлікт між колишньою державно-партійною елітою та ісламськими фундаменталістами. Уряд заборонив діяльність партій та організацій, що підтримували під час конфлікту опозицію. (Ісламську партію відродження; Демократичну партію, Рух “Растохез” та ін.)

У вересні 1993 р. на зустрічі керівників держав СНД було прийнято рішення про формування на території Таджикистану колективних миротворчих сил за участю військ Росії, Казахстану, Киргизстану, Узбекистану і Таджикістану для підтримання миру в Таджикістані й надання допомоги російським прикордонникам в охороні афгано-таджицького кордону, через який відбувається контрабанда наркотиків.

8. У багатьох центральноазіатських країнах склався “культ особи”. Активно “культ особи” туркмен-баші (батька туркменів) С. Ніязова насаджується, в Туркменістані.

9. У 90-х pp. Спостерігається прагнення центральноазійських країн до тісної координації своєї діяльності.

 

Держави

Центральної Ази

У 1994 р. підписано Ташкентський пакт (Росія, Казахстан, Узбекистан, Киргизстан, Таджикистан), який передбачає співпрацю в галузі оборони. У 1999 р. Узбекистан заявив про припинення своєї участі у цьому союзі.

 

Економічний розвиток країн Прибалтійських республік

У країнах Балтії (Литві, Латвії, Естонії) вже з 1991 р. розпочалася справжня економічна реформа, перехід до ринкової економіки.

1. Здійснено лібералізацію цін.

2. Почалася приватизація державної власності. Власність (нерухомість) поверталася колишнім власникам або їхнім нащадкам.

3. Проводилася структурна перебудова економіки.

4. Литовським громадянам було компенсовано за втрачене ними майно за роки радянської влади та за отримані від них за чотири десятиліття доходи.

5. Значні зусилля були спрямовані на фінансову стабілізацію.

6. Вводяться національні валюти та система валютного правління:

у Литві (1993 р.) — лит;

у Латвії (1993 р.) — лат;

в Естонії (1992 р.) — крона.

7. Земля передавалася сільським господарям згідно з Законом про передачу землі у приватну власність,

8. Ринкові перетворення були підтримані Заходом. Євросоюз виділив позики, розраховані на 7 років. Значна фінансова підтримка Європейського банку реконструкції та розвитку.

9. У другій половині 90-х pp. значний приплив у економіку І країн Балтії іноземних інвестицій. Найбільшими інвесторами є Данія, Фінляндія, Швеція, Велика Британія, США.

10. Після приїзду президента США Б. Клінтона у 1994 р. до Риги було оголошено про створення Балтійсько-Американського фонду підприємництва для сприяння розвиткові приватного сектора.

Наслідки

1. Протягом 90-х pp. помітно зросла частка сфери послуг в економіці (транспортні перевезення, транзит товарів в Європу через балтійські порти, фінансові послуги, туризм тощо).

2. У другій половині 90-х pp. уряди Балтії домоглися значних успіхів у зростанні життєвого рівня населення. Наприклад, середня зарплата в Естонії в цей час становила 280 доларів.

3. Країни Балтії вийшли з економічної кризи (найшвидше Естонія та Латвія, дещо пізніше Литва).

4. З 1994 р. в країнах Балтії почалося стійке зростання економіки.

5. Замість машинобудування, металообробки провідну роль в економіці почали відігравати переробка сільгосппродукції, лісова, деревообробна промисловість, виробництво предметів народного споживання.

6. Зростає експортна орієнтація промисловості й сільського господарства, поступово збільшується сфера послуг.

Висновок

Фактором економічного зростання Балтії стала політична стабільність, утворені суспільно-правові інституції, характерні для західноєвропейських країн.

Економічний розвиток Білорусі

З проголошенням незалежності в Білорусі із запізненням розпочалися економічні реформи, які здійснювалися повільно. До середини 90-х pp. в економіці країни відбувся глибокий спад:

• зменшився обсяг виробництва;

• знизився валовий внутрішній продукт (ВВП);

• зменшився рівень внутрішніх інвестицій;

• збільшувалася кількість збиткових підприємств у всіх сферах народного господарства;

• зростало безробіття;

• підвищувалися ціни на сировину й енергоносії;

• зростала інфляція.

У 1993-1994 pp. проводилася приватизація державної власності. З обранням у липні 2004 р. президентом республіки О. Лукашенка реалізацію ринкових реформ було згорнуто. О. Лукашенко значно обмежив самостійні функції уряду в проведенні економічної політики. Держава почала контролювати фінансові установи і проводити політику обмеження зростання курсу долара США.

З 1996 р. разом з розпуском Верховної Ради, відставкою прем’єра М. Чигиря ринкові реформи було зупинено. Встановлено жорсткий державний контроль за економічною діяльністю. З полиць продуктових магазинів зникли хліб, цукор, молоко, м’ясо й інші продукти та товари першої необхідності. В країні запроваджено картки і норми продажу в одні руки.

Висновки

1. Волюнтаризм, силові методи керівництва народним господарством, штучне стримування цін і курсу іноземної валюти зумовили обвал національної економіки.

2. Це Призвело до зближення економіки Білорусі з економікою Росії, поглиблення . процесу російсько-білоруської економічної інтеграції.

3. Тісні економічні зв’язки з Росією, розрахунки з Росією за енергоносії бартером (продовольством) стали базою для корупції в державному апараті.

4. Фактично в Білорусі реанімовано “радянську систему” з дещо національним забарвленням.

Економічний розвиток Молідови

Формування національної економіки відбувалося у надзвичайно складних умовах. Лібералізація цін, гіперінфляція на початку 90-х pp. швидко “вимили” Матеріальні і фінансові ресурси підприємств, значно знизили купівельну спроможність населення. Далася взнаки непідготовленість господарських кадрів до роботи в нових умовах. Відбувся різкий спад виробництва, масове безробіття, зубожіння населення.

Поки що не дала очікуваного результату и приватизація, повільно формується середній клас, який є Основою стабільності в суспільстві. Відбулася “тінізація” та криміналізація економіки. Додаткових труднощів додав збройний конфлікт із невизнаними самопроголошеними республіками — Придністровською та Гагаузькою.

На сьогодні Молдова — переважно сільськогосподарська країна з невисоким рівнем життя населення. Повільно Молдова розпочала економічне відрядження, намагаючись налагодити господарські зв’язки з сусідами і на Заході, і на Сході.

Економічний розвиток країн Закавказзя

Збройні конфлікти значно ускладнили перехід країн Закавказзя до мирного життя. Економічні перетворення здійснювалися повільно, відбулася “тінізація” та криміналізація економіки, сформувалася кланова економіка. Подолати скрутну економічну ситуацію, низький рівень життя держави Закавказзя намагаються за допомогою іноземних інвестицій та грошових кредитів МВФ і Всесвітнього банку реконструкції та розвитку.

Азербайджан, який володіє багатими покладами нафти, проводить експансіоністську економічну політику щодо своїх сусідів, а також сподівається на значні зарубіжні інвестиції. Грузія має важливе значення для забезпечення стратегічних інтересів Росії й Туреччини. Вона проводить прозахідну зовнішньополітичну орієнтацію.

У квітні 1996 р. Грузія підписала договір про співробітництво і партнерство в галузі економіки й торгівлі.

Висновок

Відсутність розвиненого ринку, його механізмів спричинили важке соціально-економічне становище в цьому регіоні, низький життєвий рівень населення.

Економічний розвиток Центральної Азії

Туркменістан, Таджикистан, Узбекистан ще не розпочали реформування своєї економіки на ринкових засадах. Вони прагнуть під оболонкою незалежності зберегти старі феодально-комуністичні порядки, залучаючи на допомогу іслам та мусульманське духовенство.

Побоюючись наступу ісламу, а також керуючись власними інтересами, Казахстан та Киргизстан зробили кроки на зближення з Росією, на побудову демократичних правових світських держав, на проведення ринкових реформ. Казахстан домігся значних успіхів у проведенні економічних реформ, 90% казахської економіки перебуває в приватних руках.

Економічна й політична стабільність країни приваблює іноземного інвестора. Іноземні інвестиції за роки незалежності становлять 40 млрд доларів. Казахстан першим на пострадянському просторі отримав від США і Європейського Союзу статус країни з ринковою економікою. Упродовж останніх кількох років економічне зростання дорівнює 9-10%. Поступово розв’язується проблема безробіття.

За даними Всесвітнього економічного форуму Казахстан у світовому рейтингу конкурентоспроможності посідає 61-ще місце, випереджаючи всі країни Співдружності Незалежних держав (СНД).

У 1993-1995 pp. країни Центральної Азії отримали 8,7 млрд доларів довгострокових іноземних інвестицій. Значна частина цих коштів призначена для розробки місцевих енергетичних і мінеральних ресурсів, для розвитку транспортної мережі. Іран споруджує залізницю до туркменського кордону, що з’єднає іранську мережу залізниць із центральноазійською. Посилюються інтеграційні процеси, формується євразійський ринок.

Рівень життя в Центральній Азії — один з найнижчих у світі. Незважаючи на те що в Казахстані* Туркменістані та Узбекистані багаті запаси нафти і газу, це не вплинуло істотно на рівень життя населення. Реформи в цих країнах просуваються повільно.

Казахстан, Туркменістан та Узбекистан разом із сусідніми країнами розробляють проекти видобутку й транспортування нафти й газу до Європи, що в майбутньому виведе ці держави на вищий ступінь економічного розвитку.

Висновки

1. В Центральноазійському регіоні не вирішено проблем бідності, зайнятості, прав людини, розвитку демократії.

2. Формування національних економік відбувається в складних умовах становлення авторитарних режимів.

3. Значних успіхів у реформуванні економіки домігся Казахстан, який першим із пострадянських держав одержав статус країни з ринковою економікою.

Відносини відновлених та нових незалежних держав із Україною

1. Прибалтійські країни активно співпрацюють із Україною:

• у квітні 2000 р. до Києва було здійснено візит Голови Сейму Литовської Республіки В. Ландсберга, відбулися його зустрічі з президентом України Л. Кучмою;

• між Україною й Естонією підписано низку міжнародних угод, що значно покращують розвиток економічних відносин між обома країнами;

• нормально розвиваються відносини з Латвією;

• країни Балтії й Україна активно співпрацюють у міжнародних організаціях.

2. Українсько-білоруські відносини розвиваються стабільно. Діє українсько-білоруська міжурядова комісія з економічного співробітництва. Традиційними стали зустрічі президентів і прем’єр-міністрів обох країн.

3. Жовтень 1997 р. Грузія, Україна, Узбекистан, Азербайджан та Молдова створили спільний союз — ГУУАМ (за першими літерами назв держав-учасниць) з метою створення режиму вільної торгівлі. Значні надії Грузія, Азербайджан покладали на плани прокладання через їхню територію транскавказького нафтопроводу для транспортування в Європу каспійської та центральноазійської нафти. Ці плани підтримувала й Україна, бажаючи її транспортування через свою територію (нафтопровід Одеса — Броди).

4. Особливий інтерес для України становлять взаємини з Азербайджаном, Грузією, Туркменістаном та Узбекистаном щодо розв’язання проблеми енергоносіїв. Каспійський регіон важливий у цьому плані, бо його запаси сягають 25,7 млрд т нафти.

5. 19 квітня 1999 р. Три президенти — Л. Кучма, Г. Алієв, Е. Шеварднадзе — у Поті урочисто проголосили про відновлення “шовкового шляху” із Центральної Азії у Європу через Україну й Кавказ.

6. Чимало спільних економічних і політичних інтересів України із Казахстаном, Киргизією, Вірменією.

7. Надзвичайно дружні відносини України й Грузії складаються на сучасному етапі з обранням на пост президентів В. Ющенка в Україні та М. Саакашвілі в Грузії.