Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Всесвітня історія опорні конспекти 11 клас

РОСІЯ в 1991-2005 pp.

Перехід до ринкової економіки

Стартові умови для проведення реформ у Росії були непогані. У 1990 р. на долю Росії припадало 67% ВВП країн СНД, 4,6% світової промислової продукції.

Соціально-економічні перетворення

Перший етап — 1992-1994 pp. Проводиться політика “шокової терапії”.

“Шокова терапія” — різкий перехід від планової до ринкової економіки.

1. Початок 1992 р. Проведена лібералізація цін (вільне ціноутворення).

2. Запроваджена вільна конкуренція.

3. Була ліквідована система централізованого розподілу ресурсів.

4. Жовтень 1992 р. Розпочато ваучерну (чекову) приватизацію. Був зроблений розподіл безплатних чеків на 10 тис. рублів.

5. Наприкінці 1993 р. малою приватизацією було охоплено 70% підприємств торгівлі, громадського харчування й побутового обслуговування.

6. Запроваджуються приватна і змішана форми власності на державних підприємствах.

Восени 1993 р. у приватній і змішаній формах власності перебувало понад 1/3 великих і середніх підприємств, переважно легкої, харчової промисловості та, промисловості будівельних матеріалів. Вони випускали близько 40% продукції.

7. 1993 р. Були створені інвестиційні фонди й корпорації, почав розвиватися фондовий ринок.

8. Проведено грошову реформу, яка мала конфіскаційний характер.

9. Початок 1994 р. У недержавному секторі економіки було зайнято 40% працівників.

Наслідки політики “шокової терапії”

1. У країні почали формуватися ринкові відносини.

2. Почалася структурна перебудова в економіці.

3. Значно зросли ціни (у 12 разів).

4. Відбулося падіння життєвого рівня народу.

5. Значно погіршилося становище в бюджетній сфері (в науці, освіті, культурі, медицині).

6. Відбувся поділ суспільства на багатих і бідних.

7. Зросло соціальне напруження в суспільстві.

Недоліки “шокової терапії”

1. Засилля старої компартійної номенклатури в органах влади перетворили приватизацію на “кримінальну”.

2. Нищівного удару внаслідок реформ зазнала бюджетна сфера (наука, культура, освіта, медицина).

3. Суспільство відчуло різке майнове розшарування.

4. Відбувся розрив економічних зв'язків з колишніми радянськими республіками.

Другий етап економічних реформ

(друга половина 90-х pp.)

1. Велася боротьба з падінням промислового виробництва й зростанням цін:

• здійснювалася підтримка прожиткового мінімуму;

• велась робота щодо вирівнювання доходів різних соціальних груп.

2. З 1997 р. почала здійснюватися житлово-комунальна реформа.

3. Для стимулювання вітчизняного виробника здійснювалося обмеження імпорту шляхом встановлення високих митних тарифів та акцизів.

4. До 1999 р. у країні вже діяло 2,5 тис. комерційних банків.

Наслідки другого етапу реформ

1. Непослідовність і половинчатість реформ урядів Росії, які часто намагалися поєднувати зміцнення ролі держави з розвитком ринкових відносин, не змогли вивести російську економіку з кризи.

2. Фінансова катастрофа 11 жовтня 1994 р. (“чорний вівторок”), коли різко впав курс рубля, призвела до фінансової нестабільності.

3. Значно зросла інфляція.

4. Були характерні невиплата зарплат, пенсій, посилення соціального напруження в країні.

5. Тривав-процес падіння виробництва.

6. Хронічним було безробіття (10 млн осіб).

7. З 1997 р. вдалося зупинити інфляцію.

8. У серпні 1998 р. в Росії фінансова криза, причинами якої були:

• зростання державного боргу, корупція;

• концентрація капіталу в “тіньовій” економіці;

• вивезення великих капіталів за кордон;

• значні витрати на чеченську війну.

Ця криза значно вплинула на економіку Росії.

9. З березня 1999 р. припинилося падіння промислового виробництва. Найбільший приріст був у хімічній промисловості, електроенергетиці, легкій промисловості й у переробці сільськогосподарської продукції.

10. У Росії створено три потужні фінансово-промислові комплекси: оборонна промисловість, паливно-енергетичний комплекс, металургія.

11. Загострилися екологічна й демографічна проблеми.

12. Разом з ринковими структурами в Росії збережено величезний бюрократичний державний апарат, багатомільйонна корумпована армія чиновників.

Висновки

1. Економічні реформи другого етапу не принесли підвищення життєвого рівня населення.

2. Утворився величезний розрив між прибутками незначного прошарку “нових росіян” та рештою населення.

3. Значно зросла відмінність у соціально-економічному розвитку міст і сіл, які занепали.

4. Посилилася відмінність у соціально-економічному розвитку між регіонами Росії: помирають північні міста й села, бідує Далекий Схід:

Політична криза 1993 p.

12 червня 1991 р. Перші президентські вибори в Росії, перемогу на яких здобув Б. Єльцин.

1993 р. У країні гостра політична криза. Причини:

• відсутність конституції;

• безладдя в центральних органах державного управління;

• нестабільні відносини між суб’єктами федерації;

• нестабільні відносини між Центром і регіонами.

Почалося гостре протистояння між виконавчою владою в особі Президента та його апарату і законодавчою — в особі керівництва Верховної Ради Росії, яке виступало за поступовий перехід до ринку, проти політики “шокової Терапії”.

25 квітня 1993 р. У країні було проведено референдум про довіру Президенту, про проект нової Конституції й вибори нового парламенту. 62% громадян Росії, які брали участь у референдумі, висловилися за підтримку позиції Б. Єльцина. Гостра політична боротьба не припинялася.

21 вересня 1993 р. У телезверненні Президент оголосив про припинення повноважень Верховної Ради і про запровадження президентського правління країною до подолання кризи. Рішення Президента викликало опір парламентарів, які на скликаному з’їзді народних депутатів ухвалили рішення про відставку президента та передачу його повноважень віце-президенту О. Руцькому.

У відповідь “Білий дім”, де розміщувалася Верховна Рада, був блокований внутрішніми військами.

3-4 жовтня 1993 р. Натовп прихильників Верховної Ради, очолюваний генералом Макаровим, захопив будинок московської мерії та спробував оволодіти Останківським телецентром.

4 жовтня 1993 р. “Білий дім” був оточений частинами Московського військового округу й підданий обстрілу з танків, а вдень спецпідрозділи штурмом оволоділи ним. Учасників протистояння було заарештовано. Шляхом силової боротьби було ліквідовано протистояння глави держави й парламенту. Є твердження окремих істориків, що під час цього протистояння загинуло близько 500 осіб.

12 грудня 1993 р. Відбулися парламентські вибори й референдум, учасники якого схвалили проект Конституції. Росія стала президентською республікою з великими повноваженнями Президента. Парламент став двопалатним: Рада Федерації (верхня палата) і Державна Дума (нижня палата).

3 липня 1996 р. Б. Єльцин був обраний президентом на другий термін.

31 грудня 1999 р. За власним бажанням за станом здоров’я Б, Єльцин пішов у відставку. Виконувачем обов’язків президента став прем’єр-міністр В. Путін.

Березень 2000 р. В. Путін одержав перемогу на президентських виборах.

Взаємини Центру та регіонів

31 березня 1992 р. Після тривалих переговорів більшість членів Російської Федерації підписали Федеративний договір про розмежування повноважень Центру і регіональних органів влади. Договір не підписали Татарстан і Чечня..

1994 р. Розроблялися й заключалися двосторонні договори між Центром і суб’єктами Федерації.

15 лютого 1994 р. Була укладена перша угода з Татарстаном. Взаємини не складалися з Чечнею, де 6 вересня 1991 р. було проголошено незалежність Чеченської республіки — Ічкерії. Її очолив колишній генерал Радянської армії Джохар Дудаев, який 21 жовтня 1991 р. був обраний президентом Ічкерії. Росія обвинувачує Чечню у сепаратизмі.

Сепаратизм — прагнення до відокремлення, відособлення, рух за створення частини держави і нової держави, за надання частині держави автономії.

Війна в Чечні

10 грудня 1994 р. Відповідно до секретного наказу Б. Єльцина у Чечню були введені федеральні війська.

Метою такої дії Росії, за твердженням офіційних кіл, було:

• покінчити з нелегітимним режимом Дудаева;

• відновити на території Чечні конституційний порядок;

• захистити інтереси некорінного населення;

• зберегти Чечню у складі Російської Федерації. Керівництво Чечні змогло організувати ефективну оборону і завдати значних втрат федеральним військам, що наступали.

Наприкінці лютого 1995 р. Під час вуличних боїв Грозний, перетворений на купу руїн російською авіацією і танками, був зайнятий федеральними військами. Бої перетворилися на затяжну кровопролитну громадянську війну. Дудаєвські загони вдалися до партизанських методів боротьби.

Наслідки війни

1. Відбувся розкол у політичних колах Росії щодо війті в Чечні. Проти дії Б. Єльцина виступили:

• уповноважений з прав людини при президентові Росії та Держдумі С. Ковальов;

• лідер партії “Демократичний вибір Росії” Є. Гайдар;

• інші прогресивні сили Росії.

2. Політику Кремля щодо Чечні різко засудило більшість засобів масової інформації.

3. Чеченську республіку відкрито підтримали ісламські держави.

4. Війна завдала величезних матеріальних втрат (наприкінці 1994 р. майже 1% ВВП).

5. Обернулася для Росії значними людськими жертвами. За офіційними даними, в ході бойових дій до літа 1995 р. загинуло близько 10 тис. російських військовослужбовців і чеченців та понад 6 тис. мирних жителів.

Червень 1995 р. Події в Будьоновську на Ставрополлі, який захопили чеченські бойовики Ш. Басаева. Загинуло понад 100 мирних жителів. Російське керівництво почало політичний діалог із режимом Дудаева.

6 серпня 1996 р. Чеченські загони почали штурм Грозного у відповідь на “зачистки” та “спецоперації” федеральних військ. Після двох тижнів запеклих боїв російські війська були розбиті й чеченські формування повернули собі контроль над столицею.

Наприкінці серпня 1996 р. За ініціативою секретаря Ради Безпеки О, Лебедя між .Росією і Чечнею було укладено угоду про припинення війни.

Січень 1997 р. Президентом Чечні було обрано Аслана Масхадова (Д. Дудаев загинув 22 квітня 1996 р. внаслідок ракетного удару федеральних сил).

12 травня 1997 р. У Кремлі підписано договір про мир і принципи взаємовідносин між Російською Федерацією та Ічкерією. З Чечні були виведені всі федеральні війська.

Висновок

Перша чеченська війна (1994-1996 pp.) закінчилася поразкою російської армії.

Друга чеченська війна

Середина серпня 1999 р. Після нападу чеченських бойовиків на Дагестан і вибухів у російських містах Росія розпочала другу чеченську війну. Росія назвала Чечню джерелом тероризму, а війну початком нової “антитерористичної” операції в Чечні.

Вона використовувала такі варварські методи ведення війни:

• масові бомбардування, ракетні удари;

• артилерійські обстріли населених пунктів Чечні;

• “зачистки” окремих населених пунктів тощо.

Світове співтовариство закликало Росію до демократичного вирішення проблеми Чечні, Чеченські терористи не припиняють боротьби. Свідченням цього є:

• захоплення театрального центру на Дубровці в Москві у жовтні 2002 р. Загинуло понад 120 чоловік.

• 1 вересня 2004 р. Чеченські терористи захопили школярів у Дагестані в заручники. Були численні жертви серед школярів, учителів, жителів міста.

Володимир Путін

(народився 1952 р.)

31 грудня 1999 р. Б. Єльцин виступив із офіційним зверненням до громадян Росії, в якому зазначив, що “Росія повинна ввійти в нове тисячоліття з новим обличчям, з новими, розумними, сильними, енергійними людьми”. В. Путін як прем’єр-міністр Росії почав виконувати обов’язки президента Росії, а згодом був обраний і президентом.

Народився 1952 р. у Ленінграді. Закінчив юридичний факультет Ленінградського університету. Працював в управлінні зовнішньої розвідки КДБ СРСР.

Як президент Росії В. Путін намагається посилити центральну владу, провести адміністративну реформу, відмінити виборність глав держадміністрацій, що і було зроблено. (В. Путін ліквідував виборність 89 губернаторів і почав призначати їх з Центру.) Виявляється авторитарний стиль управління, наступ на свободу слова, встановлення контролю над засобами масової інформації, усунення з політичної арени опозиції. Путінське управління демократією означає сильну президентську владу. Пропутінська партія “Єдина Росія” має 2/3 місць у парламенті.

У 2000 і 2004 pp. В. Путін обирався на пост президента Росії, здобувши переконливу перемогу на виборах.

На міжнародній арені В. Путін намагається підвищити роль Росії і повернути їй втрачені позиції.

РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКІ ВІДНОСИНИ

Проблеми російсько-українських відносин після розпаду СРСР

1. Питання правонаступництва.

2. Проблеми ядерного роззброєння.

3. Територіальні претензії.

4. Економічна співпраця.

5. Інформаційний простір.

6. Військовий фактор тощо.

1992 р. Відбувається загострення російсько-українських стосунків у зв'язку з розподілом Чорноморського флоту і з питаннями про статус Криму та Севастополя.

15 квітня 1994 р. Між Росією та Україною підписано угоди про розподіл Чорноморського флоту. Українська частка Чорноморського флоту — 20%.

1995 р. Президент Криму Ю. Мешков взяв курс на відокремлення Криму від України і приєднання його до Росії. Президент України скасував посаду президента і Конституцію Криму, яка не відповідала Конституції України. Травень 1997 р. Л. Кучма і Б. Єльцин підписали широкомасштабний Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Росією. Тоді ж було розв’язано проблему Чорноморського флоту.

Росія отримала в оренду на 20 років низку морських бухт у Криму з компенсуванням 3 млрд доларів США. Ця сума погасила більшу частину українського боргу за енергоносії. Але Росія порушує умови базування свого флоту в Україні. Сьогодні між Україною і Росією підписано більше 180 угод, переважно економічного характеру.

Росія була і залишається основним торгово-економічним партнером України. В російському експорті в Україну переважає сировина (понад 60 % енергоносії), а експорт України в Росію становить продовольство (20%) і продукція машинобудування.

2002 р. був проголошений роком України в Росії.

2003 р. — роком Росії в Україні.

2095 р. Російсько-україська відносини стають більш прагматичними. Вони ґрунтуються на необхідності подальшої гармонізації національних інтересів, розвитку дружби і співробітництва між двома народами.

Ще необхідно також остаточно вирішити питання вільної торгівлі.

Наприкінці 2005 р. відбувається загострення російсько-українських відносин у зв’язку з вимогою Росії встановити значно вищі ціни на газ, ніж це було передбачено попереднім договором, підписаним між обома країнами до 2009 р.

Зовнішня політика

Росія на міжнародній арені стала правонаступницею СРСР, посіла місце члена Ради Безпеки ООН та місце СРСР у переговорному процесі щодо скорочення ядерних озброєнь, затвердила за собою статус великої ядерної держави.

До вересня 1994 р. російські війська були виведені зі східноєвропейських країн, Німеччини і Прибалтики.

Проте вони залишалися у Придністров’ї, Грузії, Україні, Таджикистані.

1994 р. Росія приєдналася до мирної ініціативи “Партнерство заради миру”, зайнявши негативну позицію щодо розширення НАТО на Схід.

Травень 1997 р. Росія підписала з НАТО Договір, у якому погодилася на прийняття в організацію нових членів і зафіксувала за собою право на участь у прийнятті натівських рішень, а НАТО зобов’язувалося не розміщувати на Сході ядерної зброї.

Перша половина 90-х pp. У зв’язку з внутрішньополітичною нестабільністю Росія обмежується збереженням свого впливу на близьке зарубіжжя, зокрема й на Україну, мотивуючи свої дії захистом інтересів російськомовного населення.

Друга половина 90-х pp. Росія намагається відновити втрачені позиції у світі:

• формулює свої геополітичні інтереси;

• бере активну участь у нарадах “великої сімки”;

• взяла участь у миротворчій місії в 1999 р. у Косові;

• восени 2001 р. підтримала антитерористичну операцію США в Афганістані;

• проте не підтримала американське вторгнення до Іраку навесні 2003 р.

З 2000 р. — “доктрина Путіна”.

Основні принципи доктрини

1. Верховенство внутрішніх завдань.

2. Співробітництво, побудоване на політиці, реалізмі й балансі інтересів.

3. Суверенна рівність держав.

4. Невикористання сили.

5. Невтручання у внутрішні справи.

6. Боротьба з тероризмом.

Головні зовнішньополітичні пріоритети Росії

1. Країни СНД.

2. Росія ініціювала створення у жовтні 2000 р. Євразійського, економічного співробітництва, до якого ввійшли Росія, Білорусь, Казахстан, Киргизстан, Таджикистан.

3. З 2001 р. почалося політичне зближення Росії зі США та іншими провідними західними державами..

4. Спостерігається формування російсько-китайського стратегічного партнерства. У червні 2001 р. підписано Договір про дружбу, добросусідство та співробітництво між Росією і Китаєм.

5. Розширює свій вплив у Азійсько-Тихоокеанському регіоні, бере участь в Організації Азійсько-Тихоокеанського співробітництва — АПЕК.

6. Росія декларувала можливість використання сили за межами Росії та СНД заради захисту своїх інтересів та інтересів союзників.

Геополітика — концепція, згідно з якою зовнішня політика держав визначається географічними факторами (положенням країни, природними ресурсами, кліматом тощо).

Висновки

1. Зовнішня політика Росії залишається імперською.

2. Зростає загроза з боку Росії безпеці сусідніх країн.

3. Росія не відмовилася від претензій на статус світової наддержави.