Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Всесвітня історія опорні конспекти 11 клас

“ПЕРЕБУДОВА” ТА РОЗПАД СРСР (1985-1991 pp.)

Прихід до влади М. Горбачова

1982 р. Помирає Л. Брежнєв.

1982 — лютий 1984 pp. Генеральним секретарем ЦК КПРС став Ю. Андропов, який довгий час працював у КДБ. Він намагався провести в країні реформи і домогтися значних змін. Після смерті Ю. Андропова в країні припинилися перетворення.

Лютий 1984 — березень 1985 pp. Перебування при владі К. Черненка, який хворів, питаннями управління не займався. В країні криза радянської системи.

Березень 1985 р. Генеральним секретарем ЦК КПРС став 54-річний М. Горбачов.

Михайло Горбачов

Лауреат Нобелівської премії миру 1990 р. Михайло Сергійович Горбачов належить до тих політиків, які зуміли змінити світ.

М. Горбачов вирішив оновити суспільство, наблизити його до західних демократичних зразків. Ф. Міттеран про М. Горбачова висловився так:

“Я вітаю його як найвидатнішу людину в історії нинішнього XX століття, який добився появи демократії в своїй країні, завершення “холодної війни” і роззброєння”.

Його називають “політиком, який здійснив неможливе і відчинив двері в майбутнє без страху і крові”.

Народився 2 березня 1931 р. ус. Привольному Ставропольського краю в селянській сім’ї. Батько був механізатором у колгоспі, а сам Михайло вже в 13 років брав участь у сезонних сільськогосподарських роботах, а в 15 років працював помічником комбайнера.

У 1950 р. закінчив школу зі срібною медаллю, навчався у Московському університеті на юридичному факультеті. Влітку 1955 p. М. Горбачов приїхав за призначенням у Ставропольський край Російської Федерації. Перебував на комсомольській і партійній роботі.

У 1978-1985 pp. — секретар ЦК КПРС.

З 1980 р. — член політбюро ЦК КПРС.

З 1985 р. — Генеральний секретар ЦК КПРС.

У 1990-1991 pp. був першим і останнім президентом СРСР.

М. Горбачов одержав у спадщину країну з відсталою економікою, з повним занепадом політичного, соціально-економічного життя і з потужним військово-промисловим комплексом.

У 1978-1985 pp. СРСР, у багато разів поступаючись країнам НАТО за розмірами валового внутрішнього продукту, випустив зброї більше, ніж усі країни НАТО разом узяті:

у 3,5 раза — танків,

у 4 рази — бомбардувальників,

у 2 рази — винищувачів, гелікоптерів та підводних човнів. Невиправдані військові затрати важким тягарем лягли на-плечі народу.

Економічна відсталість, недосконалість політичної системи, криза культури й духовного життя, соціальна незахищеність населення і зниження його життєвого рівня змусили М. Горбачова взяти курс на оновлення життя країни, здійснювати в країні перебудови процеси. Обіймаючи високі посади в партії та державі, намагався реформувати сталінську модель соціалізму і повернутися до “ленінських норм і принципів”, побудувати соціалізм “з людським обличчям”, здійснити лібералізацію і демократизацію суспільного життя в країні, дозволити плюралізм думок і переконань, розширити гласність.

Було припинено глушіння закордонних радіостанцій. Радянські війська залишили Афганістан, почалося їх виведення з країн Європи, що привело до падіння комуністичних режимів, припинення діяльності Варшавського договору, падіння Берлінської стіни та Об’єднання Німеччини.

Захід високо оцінював особистість М. Горбачова, вказуючи на його високий рівень культури, інтелігентність, відкритість.

Реформування здійснювалося невдало, що спричинило погіршення життєвого рівня народу. Зросло невдоволення значних верств населення. У народу зникло почуття страху, розвинулося почуття національної гідності. Всі ці процеси привели до розпаду СРСР і утворення незалежних національних держав.

З грудня 1991 p. М. Горбачов — президент Міжнародного фонду соціальних, економічних і політичних досліджень. Після відставки М. Горбачов читав лекції в багатьох зарубіжних університетах, писав статті в зарубіжні газети і журнали, виступав на симпозіумах і конференціях. У 1993 р. заснував організацію “Міжнародний зелений хрест”, яка складається з національних організацій 16 країн світу. Мета — вирішення конфліктів шляхом переговорів, без використання сили і пошук нових шляхів міжнародного співробітництва.

У липні 1996 р. М. Горбачов висунув свою кандидатуру на виборах Президента Російської Федерації, але здобув лише 0,51% голосів.

Перебудова

Критичний стан в економіці СРСР вимагав радикальних змін, які ввійшли в лексику як “перебудова”.

Перебудова — це курс М. Горбачова на реформування радянського суспільства, на оновлення життя країни, спроба “зверху” реформувати економічну і політичну системи радянського суспільства в умовах його кризи.

“Перебудова — це рішуче подолання застійних процесів і злам механізму гальмування, створення надійного та ефективного механізму прискорення соціально-економічного розвитку суспільства, надання йому більшого динамізму” (М. Горбачов).

Причини перебудови

1. Низькі темпи економічного розвитку.

2. Відставання СРСР від провідних держав світу.

3. “Застій” у соціально-політичній та духовній сферах радянського суспільства.

Мета перебудови

1. Зберегти радянську систему через її вдосконалення та оновлення.

2. Розкрити потенціал соціалізму, оновити його, встановити повне народовладдя формуванням громадянського суспільства і правової держави. ,

3. Побудувати суспільство, яке спирається на ефективну економіку, високі досягнення науки і техніки, культури, на демократизацію всіх аспектів суспільного життя.

4. Створити умови для активного творчого життя і діяльності людей.

Квітень 1985 р. Пленум ЦК КПРС, на якому М. Горбачов вперше заявив про необхідність корінних змін в економіці, політиці, соціальній і духовній сферах. Це фактично початок перебудовних процесів в СРСР, хоча термін “перебудова” з’явився пізніше.

Висновки

1. Перебудова відкрила можливість виявлення суспільно-політичної енергії народу, зростання його самосвідомості й духовності.

1. Реальної економічної програми розроблено не було, а горбачовське керівництво вирішило обмежитись лише “оновленням” радянської тоталітарної системи.

2. Консервативні сили в країні та в оточенні самого М. Горбачова гальмували всякі нововведення і зміни, проведення реформ. Виявилася нерішучість і непослідовність М. Горбачова і його команди у реформуванні суспільства.

“Прискорення”

На пленумі ЦК КПРС у квітні 1985 р. було взято курс на “прискорення” соціально-економічного розвитку країни.

“Прискорення” — це підвищення темпів економічного і соціального розвитку, якісне зростання виробництва на основі широкого впровадження досягнень науково-технічного прогресу, оновлення матеріально-технічної бази радянського суспільства.

Висновки

1. Гасло “прискорення” не підкріплювалося реальною обґрунтованою програмою.

2. Започаткована “стратегія прискорення” на практиці не здійснювалася, а стала лише пропагандистським закликом. Політика “прискорення” не була нічим обґрунтована, передбачала без істотних змін у системі виробничих відносин, без змін форм власності й політичного устрою до 2000 р. здійснити значне економічне зростання і розв’язати всі соціальні проблеми радянського суспільства: продовольчу, житлову, забезпечення населення товарами повсякденного попиту, ліквідацію черг і дефіциту.

3. “Прискорення” не могло дати відчутних результатів без глибоких якісних перетворень у системі виробничих відносин, без “розкріпачення” особистої ініціативи виробника, без перебудови економіки на ринкових засадах.

4. Економічний “застій” середини 80-х pp. у другій половині цих років так і не змінився “прискоренням”. Безсистемна, без чітких планів перебудова вела до розвалу народного господарства, до руйнування економічних зв’язків між республіками. Народне господарство стало розбалансованим, що спричинило хаос у відносинах між підприємствами, галузями, республіками.

Економічна реформа

Початок радикальної економічної реформи поклав Червневий пленум ЦК КПРС 1987 р.

1. Вказувалося, що головне в радикальній економічній реформі — перехід від адміністративних методів господарювання до нового господарського механізму, який враховував би економічні інтереси виробника.

2. Було наголошено, що необхідно широко використовувати економічні методи управління ринкового типу і демократичні засади.

3. Підприємствам надавалася деяка самостійність у визначенні цін на продукцію, виборі виробничих і торгових партнерів, оплаті праці тощо.

4. Передбачалося співіснування державного і недержавного секторів економіки (орендних, кооперативних, акціонерних, приватних, змішаних, а також підприємств із участю іноземного капіталу).

5. Пропонувалося значну увагу звертати не на кількісні показники, а на якість та ефективність.

6. Передбачалося інтенсивне впровадження у виробництво найновіших досягнень вітчизняних і закордонних учених, поліпшення економічного рівня промислової продукції.

Висновки

1. Гальмувався процес переходу до ринку, продовжували діяти командно-адміністративні методи управління.

2. Затримувалося запровадження різних форм власності.

3. Продовжувала діяти система директивного планування та централізованого фінансування.

4. Повільно впроваджувалися у виробництво найновіші досягнення науки і техніки.

5. Тривав випуск продукції низької якості.

6. Нічого не було зроблено для структурної перебудови промисловості. Як і раніше підприємства важкої індустрії поглинали основні капіталовкладення.

7. Зростав дефіцит товарів народного споживання.

“Гласність”

“Гласність” — відкритість, пом’якшення цензури, можливість критики, можливість отримання більш правдивої інформації про діяльність державних та партійних органів, можливість говорити правду, не боячись наслідків, можливість узнати правду про минуле свого народу, відкрите обговорення історичного минулого і актуальних проблем сучасності у засобах масової інформації.

“Гласність” — це перехідний етап у напрямі до свободи слова.

28 червня — 1 липня 1988 p. XIX партконференція КПРС прийняла спеціальну постанову “Про гласність”. Відбувається поширення “гласності” швидкими темпами.

Значення “гласності”

1. Завдяки “гласності” люди почали мислити по-новому, без старих догм і стереотипів.

2. Дістали змогу одержувати об’єктивну інформацію.

3. Могли реально оцінювати ситуацію.

4. Мали доступ до об’єктивної інформації, що давало їм змогу мати власну думку і самим робити висновки.

5. Суспільство політизувалося.

6. Активізувалася діяльність творчої інтелігенції. Виникла нова морально-політична атмосфера в суспільстві.

Демократизація

Січень 1987 р. Пленум ЦК КПРС “Про перебудову і кадрову політику”. Висунуто завдання демократизації суспільного життя.

Демократизація — це здійснення самоврядування народу на основі активної та ділової участі трудящих у розв’язанні питань державного і суспільного життя, вдосконалення радянської виборчої системи, посилення контролю за діяльністю кадрів, поширення гласності, розвиток критики і самокритики.

Демократизація — це процес подолання авторитарного управління суспільним життям через законодавче забезпечення демократичних прав і свобод, самоврядування народу.

Демократизація — це перший крок до демократії (справжнього народовладдя).

Червень 1987 р. Пленум ЦК КПРС “Про докорінну перебудову економіки”. Було намічено перехід від командно-адміністративних методів господарювання до економічних методів управління ринкового типу.

Намітив шляхи дальшого поглиблення демократизації радянського суспільства.

“Нове мислення”

“Нове політичне мислення” у внутрішньополітичному житті означає:

 — перебудову свідомості, психології мас, керівних кадрів;

 — об’єктивність, самокритичність, сміливість у виборі нових шляхів розвитку;

 — наполегливість, рішучість у практичних діях;

 — дотримання “єдності слова і діла”;

 — непримиренну принципову боротьбу з бюрократизмом;

 — боротьбу з безвідповідальністю, окозамилюванням, консервативністю;

 — широку гласність;

 — широку політичну культуру мас.

“Нове мислення” — це значні зміни у міжнародних відносинах, це новий курс у міжнародній політиці М. Горбачова, перехід від конфронтації до співробітництва:

• визнання світу єдиним і взаємозалежним;

• визнання різноманітності світу;

• відмова від принципу інтернаціоналізму і визнання пріоритету загальнолюдських цінностей;

• реалістичний підхід радянського керівництва до вирішення міжнародних проблем;

• визнання неможливості у сучасних умовах вирішувати міжнародні проблеми збройним шляхом;

• визнання того, що ядерна війна не може бути засобом досягнення будь-якої мети;

• розуміння того, що кожний народ має право вибору свого власного шляху розвитку.

Висновок. Шалений опір “новому мисленню” чинив сі арий партійно-державний апарат.

Лібералізація суспільно-політичного життя

Лібералізація — пом’якшення політичної системи, спроба розвитку політичного лібералізму, ліквідація або пом’якшення різних форм державного і суспільного примусу щодо особи, мирний реформаторський розвиток і здійснення соціальних перетворень.

Політичний лібералізм обстоює:

• панування закону;

• індивідуальні свободи і права;

• відсутність великого бюрократичного управлінського апарату;

• реформаторський курс розвитку;

• місцеве самоврядування, а не централізацію влади. Подальший розвиток “перебудови” був неможливим без політичних реформ.

Політична реформа — це поступовий перехід влади від парт-апарату до державних органів, які мали обиратися парламентським шляхом.

28 червня — 1 липня 1988 р. Від XIX партконференції у СРСР здійснювалася реформа політичної системи:

• Проголошено завдання створення правової держави, парламентаризму, поділу влади, забезпечення гарантій громадянських прав особи.

• Запроваджувався новий найвищий орган законодавчої влади — з’їзд народних депутатів СРСР, а також постійно діючий законодавчий орган — Верховна Рада СРСР, яка обиралася з депутатів з’їзду.

• Вирішено провести перші в історії СРСР альтернативні вибори народних депутатів СРСР.

• З’їзд народних депутатів СРСР складався з 2250 депутатів, 1500 із них обиралися в округах країни і 750 — партією, профспілками та громадськими організаціями.

Березень 1989 р. Відбулися перші вільні вибори народних депутатів, які:

• виявили чимало нових політичних лідерів;

• сприяли прискоренню політизації радянських людей.

1989 р. Почала складатися багатопартійна система.

Березень 1990 р. Радянське керівництво погодилося на скасування 6-ї статті Конституції СРСР про керівну роль КПРС.

Березень 1990 р. Третій з’їзд народних депутатів СРСР обрав президентом М. Горбачова.

1991 р. Почалася офіційна реєстрація різних партій. Помпово зменшувався політичний вплив КПРС і пов’язаних з нею політичних організацій — BЛКCM та профспілок.

Лібералізація культурного життя

Внаслідок політики гласності відбувається лібералізація культурного життя:

1. У засобах масової інформації були викриті страшні злочини епохи сталінізму.

2. Друкувалися раніше заборонені твори.

3. Вперше були надруковані раніше заборонені твори О. Солженіцина, В. Войновича, В. Аксьонова та інших.

4. Митці стали незалежними від влади.

5. Розгорнулася широка дискусія про досвід минулого і шляхи можливого розвитку радянського суспільства.

6. Були відновлені у громадянстві Г. Вишневська, М. Ростропович, В. Войнович, які в цей час перебували за кордоном.

7. У центральних журналах “Огоньок”, “Дружба народів”, “Новий мир” були опубліковані твори, в яких критично оцінено історію радянської держави:

• А. Рибака “Діти Арбату”;

• В. Гроссмана “Життя і доля”;

• Д. Граніна “Зубр”;

• А. Приставкіна “Ночувала золота хмаринка”.

8. Значно зросли тиражі газет, суспільно-політичних та літературно-художніх журналів.

9. Піонером гласності став кінофільм грузинського режисера Т. Абаладзе “Покаяння”, в якому зазвучали заклики “шукати втрачену дорогу, що веде до храму”.

Зрушення у зовнішній політиці

У період перебудови нове радянське керівництво відмовилося від традиційних пріоритетів СРСР у зовнішній політиці, що привело до значних змін у міжнародних відносинах.

1990 p. М. Горбачову присуджено Нобелівську премію миру за новий зовнішньополітичний курс, що дістав назву “нове політичне мислення”.

Характерні риси нового етапу радянської дипломатії

1. Відбулося пом’якшення у відносинах між Сходом і Заходом.

2. Почався активний переговорний процес.

Листопад 1985 р. Переговори між М. Горбачовим і Р. Рейганом у Женеві.

Жовтень 1986 p. — Переговори у Рейк’явіку.

Ці переговори були успішними і продемонстрували можливість глибоких змін у радянсько-американських відносинах.

3. Відмовились від твердження про поділ світу на дві суспільно-політичні системи.

4. Визнали світ єдиним і взаємозалежним.

5. Почався процес роззброєння.

8 грудня 1987 р. У Вашингтоні підписано безстроковий Договір про ліквідацію ракет середньої і меншої дальності між СРСР і США. Американська сторона зобов’язувалася демонтувати і знищити 869 ракет, радянська — 1752. Липень 1991 р. Між СРСР і США було укладено угоду про обмеження стратегічних озброєнь.

6. Закінчилася ‘‘холодна війна”.

Причини завершення “холодної війни”:

• Радянське керівництво усвідомило про згубність продовження “холодної війни”

• Економічні труднощі в СРСР.

• Величезні запаси зброї масового знищення, їх небезпека для всього людства.

7. Припинено підтримку прорадянських режимів в Азії, Африці, Латинській Америці.

8. Лютий 1989 р. Припинено інтервенцію в Афганістані. Виведення радянських військ із Афганістану почалося 15 травня 1988 р. і завершилося 15 лютого 1989 р.

9. Припинилося втручання СРСР у справи інших країн, що створило умови для вибору ними власного шляху розвитку.

10. У країнах Східної Європи відбулися революції, що привело до розпаду комуністичного блоку у Східній Європі. В країнах Східної Європи посилилися масові народні рухи, які виступили за ліквідацію соціалізму, а радянське керівництво не намагалося силою придушити ці рухи, визнавши право народів на вибір власного шляху розвитку. Відсутність загрози радянської інтервенції сприяла відновленню і зміцненню демократії в Польщі, Угорщині, Чехо-Словаччині, Болгарії, Румунії.

11. Радянські війська було виведено зі Східної Європи.

12. Було врегульовано німецьку проблему. Відбулося об’єднання ФРН і НДР. Виникла єдина держава — Федеративна Республіка Німеччина.

13. Листопад 1990 р. У Парижі відбулася зустріч країн — учасниць Наради з питань безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ). СРСР підписав Паризьку хартію, в якій підтверджувалася необхідність дотримання країнами — учасницями НБСЄ гельсінських принципів.

14. Розширилися економічні зв’язки з усіма державами.

Висновки

1. Внаслідок “нового політичного мислення” у зовнішній політиці зникла радянська загроза і завершилася “холодна війна”.

2. Конкретні позитивні результати “нового політичного мислення” були свідченням реалістичного й цивілізованого підходу СРСР до вирішення міжнародних проблем.

Загострення політичної боротьби в країні

У вищих ешелонах влади посилилась боротьба консервативних та реформаторських сил.

1. Жовтень 1987 р. Перший секретар Московського міськкому КПРС Б. Єльцин на партійному пленумі піддав критиці нерішучість команди М. Горбачова у проведенні реформ, за що був відправлений у відставку.

2. Березень 1988 р. Газета “Радянська Росія” опублікувала статтю Н. Андреєвої “Не хочу поступатися принципами”, в якій відстоювалося “славне” минуле і необхідність повернення до попереднього життя.

3. Проти поглиблення перебудови виступали консервативні сили на чолі з секретарем ЦК КПРС Є. Лігачовим.

4. Демократична опозиція на чолі з Б. Єльциним вимагала скасування в Конституції СРСР статті про керівну і спрямовуючу роль КПРС.

5. У самій КПРС сформувалися різні течії:

• "Демократична платформа в КПРС".

• “Марксистська платформа КПРС”, яка закликала повернутися до марксизму-ленінізму.

6. “Демократична платформа в КПРС” запропонувала:

• змінити назву партії;

• відмовитися від ідей комунізму;

• спиратися на загальнолюдські цінності;

• будувати загальносоюзну партію як федеративну спілку незалежних партій.

7. Відбувся розкол у радах КПРС, коли з партії вийшли лідери створеної “Демократичної платформи в КПРС”.

8. Почався масовий вихід із КПРС рядових членів.

Посилення національних рухів.

1.23 серпня 1987 р. У Вільнюсі, Ризі й Талліні пройшли масові маніфестації на знак протесту проти підписання радянсько-німецького пакту про ненапад 1939 р. та Секретного протоколу до нього.

2. У Прибалтиці посилилося прагнення до відновлення незалежності, ліквідованої пактом Молотова Ріббентропа, укладеним 1939 р.

3. Влітку 1989 р. сталися міжнаціональні сутички, в Узбекистані, на кордоні Таджикистану й Киргизії, в Абхазії.

4. Розгорався карабаський конфлікт між Азербайджаном і Вірменією.

5.11 березня 1990 р. Верховна Рада Литовської РСР прийняла акт “Про відновлення незалежності Литовської держави”.

6. У подібному напрямку розвивалися події в Латвії та Естонії.

7. Рухи за незалежність у республіках Прибалтики стимулювали прагнення до суверенітету в інших республіках.

8. 12 червня 1990 р. Декларацію про державний суверенітет Росії прийняв Перший з’їзд народних депутатів республіки. Головою Верховної Ради Росії було обрано Б. Єльцина.

Боротьба радянського режиму проти національних рухів

У багатьох містах проти мітингувальників і демонстрантів застосовували фізичну силу.

Грудень 1986 р. В м. Алмати вперше відбулося масове побиття людей під час мітингу-протесту проти призначення першим секретарем ЦК Компартії Казахстану росіянина.

1988 р. Під час мітингів і демонстрацій гумовими кийками розправлялися:

у єреванському аеропорту (липень),

у Вільнюсі (вересень),

у Мінську (жовтень).

9 квітня 1989 р. Жорстоко була придушена мирна демонстрація у Тбілісі — столиці Грузії, де військові побили демонстрантів саперними лопатками і були жертви.

Січень 1990 р. Запроваджено надзвичайний стан у Баку. Були вбиті і поранені.

13 січня 1991 р. Під час військової операції у Вільнюсі від рук десантників загинуло 14 осіб, понад 300 були важко поранені.

Через декілька днів — збройне протистояння в Ризі. Внаслідок насильницьких дій підрозділу спеціального призначення 4 чоловіки загинуло, десятки були поранені.

1 лютого 1991 р. Під приводом посилення боротьби зі злочинністю на вулицях столиці союзних і автономних республік, обласних центрів і великих міст з’явилися військово-міліцейські патрулі.

Становище в країні стало напруженим.

Суспільно-політичні процеси в першій половині 1991 р.

Консервативні сили опиралися процесу демократизації країни.

1.17 березня 1991 р. Було проведено загальносоюзний референдум, щоб якнайшвидше підписати союзний договір і зберегти СРСР. До бюлетеня референдуму вносилося одне питання:

“Чи вважаєте ви необхідним збереження Союзу Радянських Соціалістичних Республік як оновленої федерації рівноправних суверенних республік, в якій повною мірою гарантуються права і свободи будь-якої національності”.

Шість союзних республік відмовилися від його проведення — Литва, Латвія, Естонія, Молдова, Грузія, Вірменія.

2. Розпочався “Новоогарьовський процес” — переговори керівників 9 республік із президентом СРСР про новий союзний договір (Росія, Україна, Білорусія, Узбекистан, Туркменія, Киргизія, Таджикистан, Азербайджан + Центр).

3. 23 квітня 1991 р. Вони підписали документ “Заяву 9+1”, у якому визначалися принципи нового союзного договору і необхідність термінового його підписання.

4. Травень — липень 1991 р. Відбувалися зустрічі в Ново-Огарьово, які виявили значні розходження і протиріччя.

5. 14 серпня 1991 р. Розповсюджено остаточний текст союзного договору, в якому було безліч протиріч.

6. Україна висунула план перетворення. Союзу у конфедерацію. Підписання нового союзного договору було назначено на 20 серпня 1991 р.

Референдум — спосіб прийняття законів та інших рішень із найважливіших питань життя суспільства прямим волевиявленням громадян через всенародне голосування.

Серпневий заколот 1991 р.

Намагаючись запобігти розпадові СРСР, консервативні сили в КПРС, високопоставлені керівники СРСР з оточення М. Горбачова хотіли взяти владу до своїх рук, щоб

врятувати старий Союз та повернутися до попередніх порядків.

19 серпня 1991 p., коли М. Горбачов відпочивав у Криму (мис Форос), заколотники вирішили діяти негайно. Із Кремля було повідомлено про “хворобу” М. Горбачова, про його неможливість подальшого виконання своїх обов’язків і про перехід повноважень глави держави до віце-президента Г. Янаєва.

Було заявлено про створення Державного комітету з надзвичайного становища в СРСР (ДКНС), російською мовою — ГКЧП. До його складу увійшли:

Г. Янаєв — віце-президент СРСР,

В. Павлов — прем’єр-міністр,

В. Крючков — голова КДБ,

Д. Язов — міністр оборони,

О. Бакланов — перший заступник голови ради оборони СРСР,

Б. Пуго — міністр внутрішніх справ,

В. Стародубцев — голова селянської спілки СРСР,

О. Тизяков — президент асоціації державних підприємств та об’єктів промисловості, будівництва, транспорту і зв’язку. Вони заявили про:

• призупинення діяльності політичних партій, громадських організацій і масових рухів;

• заборону мітингів, страйків, демонстрацій;

• встановлення контролю над засобами масової інформації;

• запровадження в окремих районах СРСР надзвичайного стану тощо.

Основні події, пов’язані з путчем, розгорнулися в Москві з 19 по 21 серпня 1991 р.

Президент Російської Федерації Б. Єльцин оголосив путч заколотом, а його організаторів — державними злочинцями. Десятки тисяч москвичів виступили на захист “Білого дому” (будинку російського парламенту). Після невдалої спроби в ніч проти 21 серпня 1991 р. захопити “білий дім”, де перебував Б. Єльцин та його прибічники, коли група “Альфа” (спецпідрозділ КДБ) відмовилася штурмувати “Білий дім”, стало зрозуміло, що заколот провалився. З делегацією парламенту РРФСР М. Горбачов повернувся в Москву.

22 серпня 1991 p. М. Горбачов скасував антиконституційні акти організаторів державного перевороту та усунув членів ДКНС із посад, які вони обіймали. Керівників заколоту було заарештовано, а Б. Пуго (за офіційною версією) застрелився.

Події 19-21 серпня 1991 р. — закінчення процесу перебудови в СРСР.

Розпад СРСР

Невдала спроба державного перевороту прискорила розпад СРСР. Зразу ж 8 республік проголосили свій державний суверенітет.

9 вересня 1991 р. СРСР офіційно визнав незалежність Литви, Латвії та Естонії.

7-8 грудня 1991 р. У Біловезькій Пущі поблизу Бреста відбулася зустріч лідерів України, Білорусії і Російської Федерації. Було підписано угоду про створення Співдружності Незалежних Держав, відкриту для всіх колишніх союзних республік.

21 грудня 1991 р. На зустрічі в м. Алмати керівники Азербайджану, Білорусі, України, Вірменії, Казахстану, Киргизстану, Молдови, Російської Федерації, Таджикистану, Туркменістану, Узбекистану підписали Декларацію про Співдружність Незалежних Держав (СНД).

1993 р. До СНД увійшла Грузія. СРСР припинив своє існування. М. Горбачов автоматично втратив посаду Президента СРСР і заявив про свою відставку (25 грудня 1991 p.).

Причини розпаду СРСР

1. СРСР був по суті спадкоємцем Російської імперії, являв собою Комуністичну імперію, в якій не було справжньої рівноправності народів, проводилася політика русифікації, не було створено умов для національно-культурного розвитку.

2. Союзні республіки були колоніальними окраїнами Комуністичної імперії.

3. Комуністична імперія створена насильницькими методами, а не як добровільне об’єднання народів, як твердила комуністична пропаганда.

Висновки

1. СРСР як суб’єкт міжнародного права припинив своє існування.

2. Міжнародне співтовариство визнало незалежність колишніх союзних республік.

3. З розвалом комунізму зникла двополюсність світу та конфронтація “Схід — Захід”.

4. Позитивних змін зазнала європейська рівновага сил, яка почала будуватися на принципах Заключного акта в Гельсінкі.

Борис Єльцин

(1931-2007)

Видний державний і партійний діяч, Перший Президент Російської Федерації 1991-1999 pp., Голова Верховної Ради РРФСР у 1990-1991 pp., Лауреат Міжнародної літературної премії “Капрі-90”, кавалер кількох зарубіжних орденів і медалей, сильна особистість. .

Народився в с. Бутка Галицького району Свердловської області в селянській сім’ї. У 1935 р. батьки переїхали в Пермську область на будівництво Березниківського калійного комбінату. Школу закінчив на “відмінно” і вступив на будівельний факультет Уральського політехнічного інституту, в якому успішно навчався. Займався спортом, став майстром спорту СРСР із волейболу, грав у вищій лізі країни.

Після закінчення інституту працював майстром у тресті “Уралтруббуд” міста Свердловська. У 1963 р. був призначений начальником будівельного управління тресту, а згодом — начальником домобудівельного комбінату. З 1968 р. — на партійній роботі.

У 1976-1985 pp. очолював Свердловський обком партії. З квітня 1985 р. очолив відділ будівництва ЦК КПРС.

З червня 1985 р. став секретарем ЦК КПРС з питань будівництва, а з грудня 1985 р. очолив Московську партійну організацію.

На жовтневому пленумі ЦК КПРС (1987 р.) виступив з критикою темпів перебудови, за що був усунений від роботи. Б. Єльцин перейшов в опозицію до ML Горбачова. У 1989 р. за підтримки демократичного руху в країні був обраний депутатом з’їзду народних депутатів СРСР, а в 1990 р. — Головою Верховної Ради РРФСР, вийшов з КПРС.

Разом з керівниками Білорусії та України у Біловезькій Пущі підписав договір про припинення існування СРСР і створення Співдружності Незалежних Держав (СНД).

З 1992 р. Б. Єльцин почав здійснювати керівництво економічними і політичними реформами в країні.

У жовтні 1993 р. в країні загострилася політична криза, зумовлена протистоянням президента і Верховної Ради, яка закінчилася розстрілом “Білого дому”, де засідав парламент. У 1996 р. повторно був обраний президентом країни. Наприкінці 1999 р. добровільно пішов у відставку.

Б. Єльцин відіграв значну роль у демократизації суспільства в роки “перебудови”, в утвердженні плюралізму та ринкових відносин в Росії. Разом з тим, за час президентства Б. Єльцина відбувся розстріл Верховної Ради Росії та дві чеченські війни, які принесли численні жертви.