Всесвітня історія опорні конспекти 11 клас

Тема 4. СРСР. ВІДНОВЛЕНІ  ТА НОВІ НЕЗАЛЕЖНІ ДЕРЖАВИ

СРСР у 1945-1953 pp.

Повоєнна розруха

1. Безпосередні матеріальні збитки СРСР внаслідок руйнування та пограбування окупантами державного, кооперативного та особистого майна громадян становили 679 млрд крб. (за довоєнними цінами).

2. З урахуванням військових витрат і витрат від припинення виробництва у промисловості й сільському господарстві в районах, окупованих німецькими загарбниками, збитки становили 2 трлн 563 млрд крб.

3. Було зруйновано 1710 міст, спалено 70 тис. сіл, знищено і підірвано 1135 шахт, зруйновано 65 тис. км залізничних колій, пошкоджено 10 тис. паровозів, 428 тис. залізничних вагонів, посівні площі зменшилися на 26,8 млн га.

4. За роки війни СРСР втратив 30% національного багатства.

5. Валова продукція промисловості становила 59% довоєнного рівня, а сільського господарства — 60%.

6. Людські втрати становили близько 27 млн осіб (за підрахунками західних істориків — 40-50 млн осіб).

7. Найбільші втрати були серед чоловічого населення. Із чоловіків 1923 р. народження, яким на початку війни було 18 років, залишилося живими лише 3%.

8. Кількість робітників і службовців за роки війни скоротилася на 5,3 млн осіб, у колгоспах працездатне населення скоротилося на третину.

9. 25 млн осіб залишилося без житла.

Територіальні зміни

1. На південному сході СРСР приєднав Туву, яка до 1944 р. була самостійною державою.

2. За рішенням Потсдамської конференції до СРСР відійшли частина Східної Пруссії і місто Кенігсберг з прилеглими територіями (з 1946 р. — м. Калінінград).

3. За мирним договором з Фінляндією до СРСР відійшла Печенга.

4. На Далекому Сході до СРСР після розгрому Японії відійшли південна частина Сахаліну і Курильські острови.

5. За договором 1945 р. з Чехо-Словаччиною до СРСР відійшла Карпатська Україна.

6. Території, які були приєднані до СРСР у 1939-1940 pp., залишились у складі СРСР: Західна Україна, Західна Білорусь, Бессарабія, Північна Буковина, Литва, Латвія, Естонія, частина Фінляндії.

Відбудова господарства

1946-1950 pp. — Четвертий п’ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства СРСР, в роки якого здійснювалася відбудова народного господарства.

1. Він передбачав збереження прискорення темпів розвитку галузей важкої промисловості, куди направлялися основні кошти, за рахунок скорочення виробництва товарів першої необхідності (капіталовкладення у легку промисловість становили лише 12%).

2. 88% усіх капіталовкладень у промисловість ішло на розвиток машинобудування.

3. Для стабілізації фінансової системи в грудні 1947 р. було проведено грошову реформу.

4. Капіталовкладення в сільське господарство становили лише 7% від загального обсягу асигнувань.

5. Основні кошти направлялися на розвиток військово-промислового комплексу.

6. Незначні кошти направлялися на відбудову шкіл, навчальних закладів, закладів культури, житла для населення.

Джерела надходження коштів на відбудову народного господарства

1. Економилися кошти, матеріали, сировина,

2. Економія на зарплаті робітникам, яка залишалася дуже низькою, а в сільському господарстві здебільшого була відсутня.

3. Нагромадження фінансів та ресурсів за рахунок сільського господарства, легкої промисловості й соціальної сфери.

4. Нееквівалентним був обмін між містом і селом (“ножиці цін”).

5. Масові мобілізації робочої сили для розчищення зруйнованих міст, відбудови фабрик і заводів.

6. Використання праці мільйонів в’язнів ГУЛАГу (тоді їх було 2,5 млн осіб).

7. Використання праці спецпереселенців з “неблагонадійних народів” (їх було 2,7 млн осіб).

8. Використання праці військовополонених ворожих армій, що утримувалися в СРСР до 1955 p., а 9 тис. — до 1957 р.

9. Великі податки на індивідуальні присадибні господарства.

10. Проведення Конфіскаційної грошової реформи 1947 р.

11. Репарації, отримані від Німеччини у вигляді заводів, обладнання, верстатів тощо.

12. Примусові позички у населення.

Підсумки виконання четвертої п’ятирічки

1. Швидкими темпами зростало промислове виробництво.

Продукція

Рік

1940

1952

Сталь

18 млн т

34,4 млн т

Кам’яне вугілля

165 млн т

300 млн т

Нафта

31 млн т

47 млн т

Електроенергія

48 млрд кВт год

119 млрд кВт год

2. Було відбудовано і збудовано 6200 промислових підприємств.

3. Побудовано 100 млн м2 житлової площі.

4. Курс на форсовану мілітаризацію економіки спричинив глибокі структурні зміни і диспропорції в економіці:

• відставали ті галузі, які виробляли продукти харчування й товари широкого вжитку;

• існував залишковий принцип фінансування соціальної та культурної сфери;

• майже не розвивалася транспортна галузь;

• недостатня увага приділялася новітнім галузям промисловості, насамперед хімії.

5. Військово-промисловий комплекс наприкінці 4-ї п’ятирічки становив 60% валового суспільного продукту.

6. Незважаючи на значні капіталовкладення, важка промисловість розвивалася на основі застарілих рішень і схем, які не враховували технологічних досягнень та нововведень.

7. У сільському господарстві бракувало техніки, добрив, урожайність була низькою, значно скоротилося виробництво м’яса (було нижчим, ніж у 1916 р. у Російській імперії).

8. Села не були електрифіковані. У 1953 р. лише 15% колгоспів отримували незначну кількість електроенергії.

9. Продовжував залишатися низьким життєвий рівень населення.

Висновки

1. Відбудова народного господарства СРСР після війни здійснювалася в умовах командно-адміністративної системи.

2. Роки післявоєнної відбудови були дуже важкими, виснажливими і не поліпшували життя народу.

3. Хоча було оголошено про успішне виконання плану 4-ї п’ятирічки, з багатьох показників він не був виконаний.

Суспільно-політичне життя

Морально-політична ситуація в СРСР в повоєнні роки визначалася подальшим посиленням культу особи Й. Сталіна.

1. По закінченні війни всім, хто перебував на окупованій території, проходив спеціальну перевірку на благонадійність, робилася спеціальна позначка в особовій справі людини.

2. Значну частину колишніх військовополонених було відправлено до ГУЛАГу. Туди було направлено і чимало тих, кого німці насильно вивезли на роботу до Німеччини, священиків і віруючих різних конфесій та інших невинно репресованих.

3. Продовжувалася репресивна національна політика. За вказівкою Й. Сталіна були переселені цілі народи:

• грудень 1943 р. — калмики (140 тис.);

• 1943-1944 pp. — карачаївці (80 тис.), чеченці (400 тис.), інгуші (100 тис.), балкарці (40 тис.);

• травень — червень 1944 р. — з Криму переселено татар (191 тис.).

• травень 1944 р. Було переселено також греків (14,7 тис.), болгар (12,4 тис.), вірмен (8,5 тис.) турків, іранців (42 тис.).

• 1946-1949 pp. Депортації (примусові виселення частини населення Західної України, які чинили опір примусовій колективізації).

• 1949-1950 pp. Депортація народів Прибалтики: литовців — 400 тис., латишів — 150 тис., естонців — 50 тис. Названі народи силою вивезені у малозаселені райони Сибіру і Середньої Азії.

Українці були позбавлені такої участі тільки тому, що їх було забагато і не було місця, куди їх вивезти.

4. Влітку 1946 р. Посилюється ідеологічний тиск на суспільно-політичне та культурне життя, пов’язаний з іменем секретаря ЦК ВКП(б) з ідеології А. Жданова (так звана “ждановщина”).

“Ждановщина” — це післявоєнна ідеологічна політика партійного керівництва щодо посилення контролю над інтелектуальним життям країни; посилення кампанії репресій проти творчої інтелігенції, представників науки, літератури та мистецтва; це широкомасштабна кампанія наступу на демократичні сили та інакомислячих.

• Викорінювався націоналізм. Відбувалося гоніння мов, культур, традицій українського, білоруського, молдавського, прибалтійських народів.

• Велася боротьба з космополітизмом.

Критикувалася творча інтелігенція за те, що вона не звеличує свої народи, не пропагує їхньої історії та культурний досвід, а схиляється перед Заходом.

5. У науці переслідування генетиків.

“Лисенківщина” пов'язана з антинауковою діяльністю Т. Лисенка та його прихильників, які вели боротьбу проти вчених, що працювали в галузі генетики. Більшість генетиків звільняли з роботи, забороняли продовжувати наукові дослідження, деяких репресували.

У серпні 1948 р. на сесії Всесоюзної Академії сільськогосподарських наук генетику затаврували як антинаукову, ворожу робітничо-селянській біології. У науці переслідування такого наукового напрямку, як кібернетика, що була проголошена “лженаукою” і фактично заборонена в СРСР, а тому СРСР у цьому напрямку значно відстав від Заходу.

6. Почалися репресії проти партійних і державних діячів.

• “Ленінградська справа” (1949 p.). Було звинувачено видних ленінградських діячів у підривних діях проти партійної єдності, у сепаратизмі. Майже 2 тис. державних і партійних діячів Ленінграда та членів їхніх сімей було репресовано.

• 1950 р. Були розстріляні високопоставлені партійні і державні діячі: заступник Голови Ради Міністрів і Голова Держплану СРСР М. Вознесенський, секретар ЦК ВКП(б) О. Кузнецов, голова уряду Російської Федерації М. Радіонов.

• “Грузинська справа” (листопад 1951 р.) — нова чистка партійних кадрів. У Грузії 427 партійних секретарів різних рівнів заарештували як “буржуазних націоналістів”.

7. Січень 1953 р. “Справа лікарів”. Була розв’язана кампанія проти кремлівських лікарів, яких звинувачували у шкідницькому лікуванні керівників партії і держави. Тільки зі смертю Й. Сталіна цю справу припинили.

8. Й. Сталін проводив політику обмеження впливу видних військових діячів на суспільно-політичне життя країни:

• Рокосовського було відправлено на посаду Міністра оборони до Польщі;

•. заарештовано ма]ршала авіації Новикова;

• Жукова призначено командувачем до одного з військових округів.

9. Державною політикою в СРСР став “антисемітизм” — переслідування діячів єврейської культури.

Смерть Й. Сталіна і боротьба за владу всередині верхівки компартії

5 березня 1953 р. Після 30-річного перебування при владі помер Й. Сталін. Після смерті Й. Сталіна у вищих ешелонах почалася боротьба за владу. Основна боротьба велася між:

• Л. Берією, очолював Міністерство внутрішніх справ (МВС), до складу якого ввійшли й органи державної безпеки (МДБ);

• Г. Маленковим — Головою Ради Міністрів СРСР;

• М. Хрущовим — секретарем ЦК КПРС (з вересня 1953 р. — Першим секретарем ЦК КПРС).

Л. Берія готував державний переворот з метою захоплення влади та встановлення власного диктаторського режиму. Липень 1953 р. Л. Берію було заарештовано, звинувачено у численних злочинах, зокрема у шпигунстві, й розстріляно.

1953-1955 pp. Було зроблено спробу перейти від тоталітарної до авторитарної форми правління. З ініціативи Г. Маленкова було поставлено .питання про необхідність перейти до колективного керівництва.

Наприкінці січня 1955 р. На пленумі ЦК КПРС на адресу Г. Маленкова прозвучала гостра критика.

Лютий 1955 р. Г. Маленков змушений був піти у відставку. Переможцем у боротьбі за владу став М. Хрущов, який і керував державою до 1964 р. Але позиція Першого секретаря не була достатньо міцною, а його політика наштовхувалася на опір опозиції.