Всесвітня історія опорні конспекти 11 клас

НІМЕЧЧИНА

Становище Німеччини після Другої світової війни

1. Найбільші культурні та промислові центри Німеччини лежали в руїнах.

2. Транспорт, зв'язок не працювали.

3. Промислове виробництво становило 1/3 довоєнного рівня.

4. Із 57 мостів над Рейном, Везером та Майном уцілів лише один.

5. Значно знизився життєвий рівень населення.

6. Зросла інфляція, процвітав “чорний ринок”.

7. Зросла кількість безробітних.

8. Різко загострилася житлова та продовольча проблеми.

9. Німеччина перестала існувати як незалежна держава, вона була окупована.

Розкол Німеччини на ФРН і НДР

Основні положення післявоєнного устрою Німеччини були розроблені на Потсдамській конференції (липень — серпень 1945 p.). Після капітуляції Німеччина, була окупована союзними військами. Управління країною здійснювала окупаційна влада — Контрольна Рада з представників країн-переможців. СРСР окупував східну зону Німеччини, США, Велика Британія та Франція — три західні зони.

Грудень 1946 р. Окупаційні зони США і Великої Британії об’єдналися в так звану Бізонію. Французька зона приєдналася до них у 1948 р. (утворилася Тризонія).

Друга половина 1946 р. Всупереч тегеранським планам чітко склалися два підходи до німецького питання — західний та східний: демократичний та тоталітарний.

Берлін отримав особливий статус: місто знаходилося в радянській зоні окупації, але було поділено на чотири сектори й окуповане військами чотирьох держав.

Захід прагнув забезпечити демократичний розвиток німецького суспільства, а Москва нав’язувала у східній Німеччині радянську модель соціалізму. Тут утверджувалися командно-адміністративні методи управління, панування державної власності в усіх сферах економіки. Західні держави розробили власну програму політичних та економічних заходів щодо відродження Німеччини, для оздоровлення фінансової системи.

24 червня 1948 р. у Західному Берліні, а 28 червня 1948 р. у Західній Німеччині було проведено грошову реформу: знецінену рейхсмарку замінили новою німецькою маркою. Кожен житель західної зони отримав 60 нових марок в обмін на 60 старих, а інші обмінювалися в пропорції 6,5:100. Зразу ж було проведено реформу цін.

Відмінені адміністративний розподіл ресурсів і контроль над цінами.

Реакцією Москви на введення нових грошей стала блокада Берліна, що тривала з 23 червня 1948 р. по 12 травня 1949 р. (Берлінська криза).

1 вересня 1948 р. У західній зоні були скликані Установчі збори і створено Парламентську Раду, що мала розробити Конституцію.

23 травня 1949 р. Після затвердження окупаційними властями Конституція набрала чинності. Вона проголосила Західну Німеччину демократичною федеративною державою.

14 серпня 1949 р. Відбулися парламентські вибори, на яких перемогли Християнсько-демократичний союз, Соціал-демократична партія Німеччини та Вільна демократична партія.

7 вересня 1949 р. Було проголошено Федеративну Республіку Німеччину (ФРН). На спільному засіданні двох палат

парламенту було обрано президента ФРН Теодора Хейса та канцлера — Конрада Аденауера.

20 вересня 1949 р. Канцлер Німеччини сформував коаліційний уряд.

Цим завершився процес утворення і проголошення ФРН.

7 жовтня 1949 р. У східній зоні окупації було проголошено НДР (Німецьку Демократичну Республіку). Прем’єр-міністром було призначено лідера комуністів Отто Гротеволя, який сформував перший уряд НДР.

Західнонімецьке “економічне диво”

50-ті pp. — період значних успіхів в економіці ФРН, її стрімке зростання, що дістало назву “німецьке економічне диво”.

Причини швидкого економічного зростання ФРН

1. Значна промислова база Німеччини, сучасне устаткування.

2. Наполеглива праця німецького народу, їхні значні зусилля.

3. Німецька працьовитість, дисциплінованість, організованість, цілеспрямованість, їхній менталітет.

4. Експлуатація робочої сили. В Німеччині був найдовший робочий тиждень у Західній Європі (52 год), заробітна плата становила 65% довоєнної.

5. Допомога США за “планом Маршалла”.

ФРН одержала 3,9 млрд доларів допомоги, з них 0,5 млрд доларів як подарунок. Ці кошти використовувалися:

• на заміну застарілого устаткування;

• на оновлення виробництва;

• на створення нових галузей економіки (нафтохімії, електроніки тощо).

6. Припинення стягнення репарацій.

7. Вдалі економічні реформи уряду.

8. Виробництво відроджувалося на новій технічній основі.

9. Відсутність військових витрат до 1956р.

10. Було вдосталь дешевої робочої сили, особливо після репатріації 9 млн німців із територій, які відійшли до Польщі й СРСР, а також із Чехо-Словаччини і Югославії. Репатріація — повернення на батьківщину військовополонених і цивільних осіб, що опинилися за межами своєї країни внаслідок війни.

Успіхи розвитку економіки

1. Для економіки Німеччини 50-х pp. характерні високі і стабільні темпи зростання:

• з 1950 по 1964 р. обсяг валового національного продукту зріс утричі;

• середньорічні темпи зростання промислового виробництва становили 8,5%;

• частка ФРН у світовому виробництві 1955 р. становила 10%.

2. Країна створила великий золотий запас, що перевищив запаси Великої Британії, Франції та скандинавських країн разом узятих, а це сприяло зміцненню німецької марки і перетворенню її на одну із найстабільніших валют світу.

3. Швидкими темпами зростав експорт, що становив у 1948-1960 pp. 16,2% на рік.

4. На світовий ринок надходила майже половина всієї виробленої продукції.

5. Було забезпечено повну зайнятість працездатного населення.

6. Значно підвищився життєвий рівень народу (зарплата в 50-х pp. подвоїлася).

7. Більше половини жителів ФРН стали Належати до середнього класу.

Ці успіхи давали підстави говорити про “німецьке економічне диво”.

Визначним економістом і творцем “німецького економічного дива” був Людвіг Ерхард — професор економіки, міністр економіки всіх кабінетів К. Аденауера. Він створив теорію “соціального ринкового господарства”, основними принципами якої є:

1. Держава встановлює норми і правила, за якими діє ринкове господарство.

2. Держава підтримує вільну конкуренцію.

3. Не втручається безпосередньо в регулювання господарських процесів, щоб не порушити ринкових законів.

4. Робиться ставка на дрібний і середній бізнес.

5. Поєднується особиста ініціатива підприємців з елементами державного регулювання.

6. Проводиться зниження податків, що стимулювало виробників.

7. Політика протекціонізму (захисту свого товаровиробника).

8. Спеціальна підтримка, пільги передовим і експортним галузям.

Висновок

Німеччина, програвши війну і маючи зруйноване господарство, змогла максимально використати внутрішні і зовнішні чинники на свою користь і вийти на передові рубежі світового розвитку.

У ФРН були при владі

1. У 50-60-х pp. — коаліція партій: Християнських демократів, ХДС (Християнсько-демократичного союзу), ХСС (Християнсько-соціального союзу), Соціал-демократичної партії Німеччини, Вільної демократичної партії.

У 1949-1963 pp. — канцлером Німеччини був К. Аденауер.

У 1963-1966 pp. — Л. Ерхард,

2. Соціал-демократи: 1969-1974 pp. — канцлер В. Брант, 1974-1982 pp. — канцлер Г. Шмідт.

3. Християнські демократи: 1982-1998 pp. — канцлер Г. Коль.

4. Коаліція соціал-демократів та зелених.

3 1998 р. — канцлер Г. Шредер.

Об’єднання Німеччини

З 1953 по 1961 pp., скориставшись вільним переходом через кордон у Берліні, НДР покинули 2 млн 245 тис. осіб. Керівництво СРСР і НДР вирішили припинити цей перехід.

У ніч з 12 на 13 серпня 1961 р. прохід до західного сектора Берліна було закрито і почалося будівництво “Берлінського муру”. Це були два паралельні бетонні мури з колючим дротом завдовжки 45 км, заввишки 4 м. Між ними пролягала прикордонна смуга завширшки 8-150 м. Проіснував мур 28 років.

За ці роки кілька тис. громадян НДР намагалися втекти на Захід через “Берлінський мур”.

Зуміли втекти — 5075 осіб.

Були вбиті — 79 осіб.

Затримані й засуджені — 3245 осіб.

9 листопада 1989 р. У зв’язку з перебудовчими процесами в СРСР та численними виступами трудящих у Східному Берліні був відкритий кордон між Східним і Західним Берліном. Берлінський мур зруйновано.

18 березня 1990 р. Відбулися перші вільні вибори в НДР, на яких перемогли християнські демократи, які почали

втілювати в життя прагнення східних німців жити в об’єднаній Німеччині.

Липень 1990 р. Між НДР і ФРН був укладений економічний та соціальний союз, згідно з яким було поширено західну марку в сферу обігу на Східну Німеччину.

Цей договір став основою домовленостей про об’єднану Німеччину.

23 серпня 1990 р. Народна палата НДР прийняла рішення про возз’єднання з ФРН.

12 вересня 1990 р. У Москві СРСР, США, Велика Британія, Франція, ФРН і НДР підписали договір про остаточне врегулювання “німецької проблеми”.

Було передбачено:

1. ФРН скоротить армію до 370 тис.

2. Відмовиться від виробництва, збереження й застосування атомної, біологічної та хімічної зброї.

3. Радянське керівництво погодилося на виведення своїх військ із Східної Німеччини до 31 серпня 1994 р. Одночасно був підписаний договір між СРСР і ФРН “Про добро-сусідство, партнерство та співробітництво”.

З жовтня 1990 р. — об’єднання Німеччини, столицею якої став Берлін.

2 грудня 1990 р. Відбулися загальнонімецькі вибори, на яких перемогу здобули християнські та вільні демократи. Канцлером об’єднаної Німеччини залишився Гельмут Коль.

Значення об’єднання Німеччини

1. Об’єднання Німеччини стало великою історичною подією міжнародного значення, яка завершила важливий етап повоєнної історії Німеччини та Європи.

2. Об’єднана Німеччина:

• значно зміцнила становище країни на міжнародній арені;

• здобула цілковитий державний суверенітет у своїх внутрішніх і зовнішніх справах.

Здобутки і проблеми

Виникли значні труднощі, пов’язану з об’єднанням країни.

1. Підняти життєвий рівень населення східних земель за короткий час не вдалося.

2. У 1997 р. безробіття охопило 4,7 млн осіб.

3. Із трьох тисяч підприємств колишньої НДР 70% потребували негайної модернізації та кредитування.

4. Відбувалася масова еміграція з країн колишнього СРСР, Югославії, Близького та Середнього Сходу, яка породжувала соціальну напруженість у німецьких містах і викликала незадоволення різних верств населення.

5. Для перебудови економіки східних земель уряд ФРН щорічно асигнував 150 млрд марок.

6. За 10 років на східнонімецькі землі витрачено 800 млрд марок, але відмінності у розвитку ще є:

• зарплата менша на 20%;

• безробіття вище в 2 рази.

7. З 1994 р. у східних землях почалося значне економічне піднесення.

8. Жовтень 1998 р. На виборах до парламенту до влади прийшла коаліція соціал-демократів та партії зелених. Новим канцлером ФРН став соціал-демократ Шредер, а лідер партії зелених Й. Фішер став віце-канцлером та міністром закордонних справ ФРН.

9. 2002 р. Парламентські вибори. При владі залишилися соціал-демократи, які докладають значних зусиль для дальшого економічного розвитку ФРН:

• намагаються стимулювати економічний розвиток шляхом створення нових робочих місць;

• до 2020 р. закрити АЕС;

• поглиблювати процес європейської інтеграції відповідно до національних інтересів.

10. На сьогодні Німеччина — могутня індустріальна країна, яка впливає на економічний розвиток не тільки Європи, а й світу. Німецькі фірми виступають у світі як могутні інвестори.

11. Нині Німеччина лідирує у виробництві транспортних засобів, електроприладів та машинобудування, є другою країною у світі за обсягом експорту.

12. Німеччина не тільки країна потужної промисловості, а й розвинутого сільського господарства. В Німеччині є 0,7 млн ферм, на яких зайнято 3% всіх працівників. Основу сільського господарства становить тваринництво, частка якого у виробництві 60%. Один фермер забезпечує 100 споживачів.

13. 18 вересня 2005 р. в Німеччині відбулися дострокові парламентські вибори. Християнські демократи, лідером яких є Ангела Меркель, одержали перемогу. Вперше

в історії Німеччини уряд очолила 51-річна А. Меркель, стала канцлером ФНР.

Ангела Меркель народилася у Гамбурзі, але росла в східній Німеччині. Будучи протестанткою, зуміла стати лідером християнських демократів, чиїм керівником традиційно були чоловіки-католики.

А. Меркель — доктор фізичних наук, працювала і викладала в Акадкмії наук в Берліні. В політику прийшла після Берлінської стіни. Відрізняється твердим характером, за що її називають німецькою Маргарет Тетчер. Вважає, що Німеччині необхідно поліпшити відносини з США і зайняти більш жорстку позицію в Євросоюзі.

Висновок

Економічно сильна Німеччина намагається вирішувати проблеми свого розвитку стимулюванням економічного розвитку і поглибленням інтеграційних процесів, встановленням тісного економічного співробітництва з європейськими країнами відповідно до своїх національних інтересів.

ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА

Періоди зовнішньої політики

Перший період — 50-60-ті pp. Це період конфронтації з країнами соціалізму і орієнтація на США. 2 травня 1951 р. — ФРН було прийнято до Ради Європи, 1955 р. — ФРН стала членом НАТО, 1957 р. — ФРН вступила до ЄЕС.

Другий період — 70-90-ті рр. “Нова східна політика”, яка почала проводитись за уряду В. Бранта. Це політика зменшення міжнародної напруженості та мирного співіснування держав із різним суспільним ладом. Приклади такої політики:

• Серпень 1970 р. Між ФРН і СРСР підписано договір. Обидві країни взяли на себе зобов’язання сприяти розвиткові мирних стосунків з усіма європейськими країнами. ФРН визнала повоєнні кордони у Східній Європі. Це сприяло встановленню міждержавних відносин з НДР. Взаємне визнання відкрило німецьким державам шлях до ООН.

• Вересень 1971 р. Підписано угоду чотирьох держав — СРСР, Великої Британії, США, Франції щодо Західного

Берліна, де зазначалося, що Західний Берлін не є складовою частиною ФРН.

• 1972 р. Укладено договір між ФРН і НДР про основи взаємовідносин.

• 1973 р. ФРН і НДР стали членами ООН.

• 1975 р. ФРН відіграла важливу роль у розробці Заключного акта Гельсинкської наради.

Третій період — 90-ті pp. і сучасність. ФРН:

1. Виступає за поглиблення процесу європейської інтеграції.

2. Бере активну участь в EC і НАТО.

3. Є ініціатором і учасником економічної допомоги посткомуністичним країнам Східної Європи.

4. Бере активну участь у миротворчих операціях. Бомбардування Югославії (1999 р.) стало першою акцією, в якій було задіяно німецькі збройні сили.

5. Активно підгримує ідею поширення НАТО на Схід.

6. Зміцнює позиції ФРН в Європі.

7. Зацікавлена в розширенні ЕС, бо має особливий інтёріес до розширення ринків збуту, особливо вільних від митних бар’єрів, яким є Євросоюз.

8. ФРН не підтримала воєнну акцію США і Великої Британії в Іраку (2003 p.).

Українсько-німецькі відносини

ФРН визнала незалежність України.

17 січня 1992 р. ФРН встановила з Україною дипломатичні відносини.

Червень 1993 р. У Києві була підписана спільна декларація про основи відносин двох держав.

Липень 1995 р. Відбувся візит президента України Л. Кучми до ФРН.

Вересень 1996 р. Канцлер ФРН Г. Коль відвідав Україну. Нинішній канцлер Герхард Шредер також зацікавлений у розвиткові відносин з Україною. Про це свідчать двосторонні візити Л. Кучми в Німеччину і Г. Шредера — в Україну.

ФРН:

1. Бере участь у проекті ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

2. Виплачує українцям, які в роки війни опинилися в полоні або були вивезені на примусові роботи в Німеччину.

3. Є одним з найважливіших торгових партнерів України. Україна входить до десятки головних торгових партнерів Німеччини у Центральній та Східній Німеччині.

4. Вкладає інвестиції в українську економіку. До 1998 р. німецькі фірми інвестували в українську економіку близько 2 млрд марок.

5. Договірно-правова база становить на сьогодні понад . 60 різних договорів та домовленостей.

6. В Україні працює понад 180 офісів німецьких фірм і 560 українсько-німецьких спільних підприємств.

7. В Україні діють спільні українсько-німецькі інвестиційні проекти:

• виробництво тракторів на Харківському тракторному заводі, на які ставляться німецькі двигуни “Дойтц”;

• спільна реконструкція залізниці Львів — Варшава — Берлін;

• налагодження в Україні зернозбиральних комбайнів;

• залучення німецьких фірм до перебудови енергетики та вуглевидобувної промисловості.

Висновки

1. ФРН за обсягом капіталовкладень в економіку України посідає друге місце серед іноземних інвесторів.

2. Розвиток багатосторонніх відносин між ФРН і Україною сприяє економічному розвитку обох країн.

3. Після перемоги на президентських виборах 2004 р. В. Ющенка є надія на збільшення німецьких інвестицій в економіку України.