Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Всесвітня історія опорні конспекти 11 клас

ФРАНЦІЯ

Наслідки Другої світової війни для Франції

1. Франція зазнала найбільших втрат і збитків з усіх західних країн — учасників антигітлерівської коаліції.

2. Постраждало 80 департаментів, яким було завдано великих руйнувань.

3. Промислове виробництво скоротилося в 3 рази, сільськогосподарське — у 2.

4. У країні масове безробіття (близько 600 тис.).

5. Відчувалася нестача продовольства, палива, предметів першої необхідності, діяла карткова система.

6. У країні велика інфляція, дорожнеча, ціни зросли в 6 разів.

7. Послабилися економічні та політичні позиції Франції у світі.

8. Франція стала боржником США та Великої Британії.

9. Зростає піднесення національно-визвольних рухів у французькій колоніальній імперії

10. Поразка у війні з Німеччиною і німецька окупація ліквідували режим Третьої республіки.

11. Праві партії, що були при владі до 1940 p., дискредитували себе співробітництвом із нацистами і зійшли з політичної арени.

12. Провідну роль почали відігравати ті політичні сили, які брали активну участь у русі Опору (комуністи, соціалісти, прихильники Шарля де Голля).

Після Другої світової війни було сформовано коаліційний Тимчасовий уряд, до якого увійшли і комуністи (5 осіб).

У 1944-1946 pp. уряд очолив Шарль де Голль.

Заходи уряду:

• Відновлено демократичні свободи.

• Підвищено зарплату (на 80%) і пенсії (на 80-130%).

• Скасовано податки з малих зарплат.

• Було відновлено 40-годинний робочий тиждень і оплачувані відпустки.

• Проведено націоналізацію вугільних шахт, авіаційних компаній, автомобільного заводу “Рено”, Французького банку, внаслідок чого було створено державний сектор в економіці, який виробляв 15-20% промислової продукції та контролював 35-40% капіталовкладень.

• Колабораціоністів (осіб, що співпрацювали з фашистами) звільняли з державного апарату і віддавали до суду.

Січень 1946 р. Шарль де Голль, який прагнув до створення республіки з сильною президентською владою, пішов у відставку.

Четверта республіка (1946-1958 pp.)

Конституція Четвертої республіки Перша республіка у Франції існувала упродовж 1792-4804 pp. Друга — упродовж 1848 — 1852 pp. Третя — упродовж 1870 — 1940 pp.

13 жовтня 1946 р. Було проведено референдум, на якому схвалено нову Конституцію Четвертої республіки.

Вона проголосила:

1. Республіканський лад.

2. Загальне виборче право з 21 року.

3. Двопалатний парламент, що складався з Національних зборів та Ради республіки.

4. Право громадян на працю, відпочинок, організацію страйків.

5. Безоплатну світську освіту.

6. Рівні права чоловіків і жінок.

7. Урівнювалися в правах громадяни Франції та колоній. Франція проголошувалася "неподільною, світською, демократичною та соціальною Республікою".

Конституція надала великі права парламенту, який обирав президента з обмеженими повноваженнями.

Висновки

1. Конституція 1946 р. була однією з найдемократичніших в історії Франції.

2. Вона розширила демократичні й соціальні права трудящих.

3. Це була Конституція парламентської республіки з президентом, позбавленим надзвичайних повноважень, і урядом, підзвітним парламенту.

Економічне становище в роки Четвертої республіки

1. Економічне становище Франції нормалізувалося завдяки американській допомозі згідно з “планом Маршалла”. Франція одержала допомогу в розмірі 3,2 млрд доларів.

2. В обмін на фінансову допомогу США зажадали виведення комуністів з уряду, що і було зроблено у травні 1947 р.

3. У 1948 р. промисловість досягла довоєнного рівня, а у 1958 р. — у 2,5 раза перевищила його.

4. Проводилося державне фінансування провідних галузей промисловості (паливно-енергетичного господарства, металургії, машинобудування, хімічної, атомної промисловості, радіоелектроніки) та сільського господарства.

5. Було націоналізовано електростанції, підприємства газової промисловості, п’ять найбільших банків.

6. У 1949 р. в країні було відмінено карткову систему.

7. Особлива увага приділялася новим галузям економіки — нафтодобувній, нафтопереробній, атомній, електронній промисловостям, впровадженню новітніх технологій.

Зовнішня політика Четвертої республіки

1. Франція взяла активну участь у створенні НАТО і “Спільного ринку”.

2. Вона вела активні колоніальні війни, намагаючись зберегти свою колоніальну імперію:

• 1946-1954 pp. Франція вела колоніальну війну у В’єтнамі, але зазнала поразки. Франція визнала суверенітет Камбоджі, Лаосу та В’єтнаму. Війна коштувала французькому народові 100 млрд франків на рік.

• 1956 р. Разом з Великою Британією, та Ізраїлем Франція воювала проти Єгипту.

• 1954-1962 pp. Невдала війна Франції в Алжирі.

3. Внаслідок активних національно-визвольних рухів Франція змушена була надати незалежність Лаосу та Камбоджі (1954 p.), Марокко і Тунісу (1956 p.).

Висновки

1. Зовнішня політика Франції в 50-х pp. була агресивною.

2. Вона брала участь у колоніальних війнах, у яких зазнала поразки.

3. Почався занепад Французької колоніальної імперії.

Причини падіння Четвертої республіки

1. У країні політична нестабільність, постійні урядові кризи, часта зміна урядів. За 12 років існування Четвертої республіки змінилося 25 урядових кабінетів.

2. Було зруйновано коаліцію партій, що заснували Четверту республіку.

3. Спроби зберегти колоніальну імперію та колоніальні війни, які були затяжними і довгими, підірвали авторитет влади.

4. Склалася сильна опозиція, очолювана де Голлем, яка виступала за конституційні реформи і проти режиму Четвертої республіки.

5. Невдоволення різних верств населення внутрішньою політикою Четвертої республіки: .

• промисловці були незадоволені проведенням політики націоналізації;

• все населення невдоволене зниженням життєвого рівня, зростанням інфляції.

Висновок

Парламентська республіка у Франції виявилася нездатною протидіяти кризовим процесам у країні.

Становления П’ятої республіки (1958-1969 pp.)

Квітень 1958 р. У країні чергова урядова криза, ідо затягнулася на 5 тижнів.

Травень 1958 р. В Алжирі спалахнув заколот реакційного офіцерства, яке вимагало встановлення влади “сильної руки”. Уряд погодився на це і влада знову була повернена Шарлю де Голлю.

1 липня 1958 р. Шарль де Голль отримав надзвичайні повноваження і відразу розпустив парламент.

Вересень 1958 р. Проведено референдум, на якому народ Франції (79%) схвалив Конституцію, розроблену де Голлем. Нова Конституція Франції означала кінець Четвертої і початок П’ятої республіки. Згідно з новою Конституцією:

1. Повноваження парламенту були звужені, а президента — розширені. Він був одночасно главою держави й уряду, головнокомандувачем збройних сил.

2. Повноваження президента:

• міг одноосібно визначати внутрішню і зовнішню політику;

• призначав прем’єр-міністра і міністрів без затвердження їх у парламенті;

• мав право видавати закони;

• мав право розпустити Національні збори і призначити нові вибори;

• призначав осіб на всі вищі військові посади.

Висновки

1. Конституція П’ятої республіки перетворила Францію на президентську республіку.

2. Режим де Голля отримав назву уряду “особистої влади”.

3. Значно розширила права населення колоній, яким надавалася автономія в усіх внутрішніх справах.

Економічна політика Шарля де Голля

1. Здійснює активне втручання держави в управління промисловістю.

2. Сприяє державній підтримці передових галузей промисловості. 10 потужних промислово-фінансових груп (із 25) отримали значні державні дотації.

3. Було здійснено докорінну перебудову металообробної, хімічної, авіаційної промисловості на основі найновітніших досягнень науки і техніки.

4. Значна увага приділялася технічному оснащенню сільського господарства.

5. З метою досягнення стабільності в суспільстві запроваджено участь робітників в управлінні і розподілі прибутків.

6. Проведено девальвацію франка з метою стабілізації фінансової системи.

7. Змінює структуру економіки. Збільшилося виробництво товарів широкого вжитку.

8. Державні замовлення та кредити надавалися атомній, ракетній галузям, виробництву обчислювальної техніки, пластмас.

9. Широко використовувалася праця іноземних робітників (7% працездатного населення країни). За цим показником Франція посідала перше місце у світі.

10. Було випущено акції внутрішньої позики, що дало змогу створити стабілізаційний фонд і викупити на міжнародних ринках 150 т золота.

Політика “дирижизму” — політика Шарля де Голля, спрямована на державну підтримку передових галузей економіки і забезпечення класового миру через участь робітників в управлінні і розподілі прибутків з метою зміцнення єдності нації.

Наслідки економічної політики Шарля де Голля

1. Протягом 1958-1968 pp. обсяг промислового виробництва зріс на 60%.

2. Щорічний приріст виробництва промислової продукції становив 5,7%.

3. Зросло виробництво товарів широкого вжитку (автомобілів, холодильників, телевізорів).

4. Активізувалася науково-технічна революція, що сприяло широкому впровадженню конвеєрного й автоматизованого виробництва, електронно-обчислювальних машин.

5. Франція перетворилася на сучасну індустріальну державу.

6. Проведено значну індустріалізацію в сільському господарстві, що привело до скорочення кількості працюючих на 25%.

7. Франція стала найбільшим у Європі експортером зерна, молочної продукції, вин тощо.

8. Значна увага приділялася житловому будівництву.

9. Франція до середини 60-х pp. розрахувалася зі своїми боргами і стала знову державою-кредитором.

Зовнішня політика Шарля де Голля

1. Франція стала ядерною державою, посилила свою військову могутність. У 1960 р. випробувала власну атомну зброю.

2. У 1966 р. Франція вийшла з військової організації НАТО, щоб протистояти впливові США, але продовжувала брати участь у політичних структурах.

3. Значно поліпшилися відносини Франції з СРСР.

4. Посилився розпад Французької колоніальної імперії. У 1960 р. 14 французьких колоній в Африці здобули незалежність.

5. Було вирішено Алжирську проблему. В 1962 р. Алжир став незалежним.

6. З метою збереження позицій Франції у колишніх колоніях було створено Французьку співдружність.

7. Франція здійснює курс на зближення з ФРН.

Недоліки правління Шарля де Голля

1. Піднесення економіки країни в 60-х pp. не завжди супроводжувалося підвищенням заробітної плати.

2. У зв’язку зі структурною перебудовою промисловості кількість безробітних зросла до 500 тис.

3. Щороку підвищувалися податки.

4. Зросли тарифи на газ, транспорт, електроенергію.

5. За роки П’ятої республіки продуктивність праці збільшилася в 1,5 раза, а реальна заробітна плата зростала дуже повільно.

6. У 1967 р. уряд прийняв закон, за яким внески трудящих на соціальне страхування підвищилися, а належна їм допомога зменшилася.

Висновки

1. До 1968 р. практично всі верстви населення були незадоволені соціально-економічною політикою уряду:

• підприємці були незадоволені значним втручанням держави в їхню діяльність;

• профспілки невдоволені надмірним контролем держави за трудовими відносинами;

• молодь була невдоволена застарілою системою освіти тощо.

2. Франція стояла на порозі глибокої соціально-політичної кризи.

Шарль де Голль (1890-1970)

Видатний французький політичний, державний і військовий діяч, один з керівників руху Опору, був президентом з 1958 по 1969 pp. і багато зробив для піднесення економічного розвитку та міжнародного авторитету Франції.

Народився 1890 р. в м. Ліллі в сім’ї педагога. Батько викладав філософію та літературу в Паризькому коледжі єзуїтів. Змалку виховувався в дусі католицизму та патріотизму. Навчався в коледжі єзуїтів. Продовжив навчання у військових закладах: спочатку закінчив військове училище, а згодом — Вищу військову школу в Парижі.

Брав участь у Першій світовій війні. Після війни обіймав різні командні та штабні посади, займався військово-педагогічною діяльністю. Був прихильником створення професійної механізованої армії з використанням танків у взаємодії з авіацією і піхотою у сучасній війні. У 1937 р. отримав звання полковника і став командиром танкового полку в м. Мец.

Під час Другої світової війни виросла авторитетна політична фігура Шарля де Голля, який згодом очолив рух Опору у Франції. Коли Німеччина напала на Францію (1940 p.), де Голль командував 4-ю танковою дивізією, що брала участь у боях на р. Соммі.

5 червня 1940 р. де Голль отримав чин бригадного генерала і був призначений заступником військового міністра. Після капітуляції Франції де Голль виїхав до Лондона.

18 серпня 1940 р. де Голль звернувся з Лондона до всіх французів із закликом продовжити боротьбу. У Лондоні він створив патріотичний рух “Вільна Франція” (з 1942 р. — «Франція, що бореться»). Налагодив зв’язки з підпільними організаціями руху Опору на окупованій частині Франції, створив Національний фронт визволення, організував військові формування, які в 1940 — 1942 pp. воювали проти італійських та німецьких військ на Близькому Сході та в Африці.

6 червня 1944 p., коли було відкрито Другий фронт у Європі, його військові формування брали участь у визволенні Франції. Коли в Парижі у серпні 1944 р. партизани й підпільники захопили цілі квартали міста, на допомогу їм зі своїми військами поспішив Шарль де Голль, а також частини американської піхотної дивізії. Де Голль наказав на честь визволення міста влаштувати парад на Єлісейських полях, Франція салютувала бійцям руху Опору, його визнаному керівникові де Голлю і військам генерала Леклерка.

9 вересня 1944 р. де Голль сформував перший післявоєнний коаліційний уряд Франції.

20 січня 1946 р. подав у відставку, бо був переконаний, що коаліційний уряд не здатний подолати економічну кризу в країні. Для цього потрібна сильна влада.

З 1947 р. де Голль керував діяльністю створеної ним партії “Об’єднання французького народу”.

У травні 1953 р. оголосив про розпуск цієї партії і відійшов від справ, жив у своєму маєтку. Коли у Франції почалася політична й економічна криза, знову повернувся до влади.

1 червня 1958 р. Національні збори обрали де Голля головою уряду, надавши йому “надзвичайні повноваження”. Свою діяльність де Голль почав з перегляду Конституції Франції, схваленої на референдумі.

Політичний режим де Голля дістав назву “режим особистої влади”. Завдяки його політиці зміцнилося економічне і політичне становище Франції, зріс її міжнародний авторитет. Відновлюючи авторитет держави, де Голль гарантував і дотримувався демократичних свобод, поважав їх. Він вважав, що держава сильна великою довірою народу. Увійшов в історію Франції як велика неординарна особистість, і деякі історики вважають його “найвидатнішим французом XX ст.”.

Травневі події 1968 р.

1968 р. У Франції виникла гостра соціально-політична криза.

Причини:

1) посилився авторитарний характер влади;

2) обмежувалися можливості легальної опозиції;

3) зростало безробіття.

Привід до соціального вибуху — події в університеті Пантера (передмісті Парижа), де студенти були позбавлені права брати участь у вирішенні університетських справ. їх підтримали студенти Сарбонни. Студенти вимагали:

• поліпшити умови життя;

• перебудувати систему освіти. Поліція застосувала до студентів силу. Це викликало обурення народу.

13 травня 1968 р. понад 100 тис. трудящих вийшли на демонстрацію з антиурядовими гаслами. Розпочався загальний страйк, у якому брало участь 10 млн осіб (2/3 робітників і службовців Франції всіх галузей народного господарства). Уряд пішов на поступки:

• підвищив зарплату на 12-18%;

• відпустку було збільшено до трьох тижнів;

• визначалися права профспілок на підприємствах;

• збільшено допомогу безробітним і багатодітним сім’ям;

• студентам гарантували реформу освіти.

1969 р. Більшість населення на референдумі не підтримала проект де Голля про адміністративно-територіальну реформу й реорганізацію Сенату. Шарль де Голль змушений був піти у відставку.

Франція наприкінці XX — на початку XXI ст.

Після Шарля де Голля президентами Франції були:

Жорж Помпіду — 1969-1974 pp.;

Валері Жискар д’Естен — 1974-1981 pp.;

Франсуа Міттеран — 1981 — 1995 pp.;

Жак Ширак — з 1995 р., переобраний на президентських виборах 2002 року.

1. У 1969 р. президентом Франції став Жорж Помпіду, який прагнув продовжувати політику де Голля й одночасно зважати на опозицію, співпрацюючи з нею. У 1973 р. Франція зняла вето на вступ Великої Британії до “Спільного ринку”, знову почалося зближення зі США. В соціально-економічній сфері відбулася переорієнтація на відновлення ефективних ринкових відносин. 1974 р. Жорж Помпіду раптово помер.

2. У 1974 р. президентом Франції було обрано В. Жискар д’Естена, який у 60-70-х pp. неодноразово обіймав посаду міністра економіки Франції. У роки кризи 1974 — 1975 pp. уряд Франції посилив систему регулювання економіки, надавалися пільги Для приватних капіталовкладень та стимулювався експорт. Разом з тим заморожувалися ціни і стримувалося зростання прибутків. Значні труднощі в економіці Франції були пов’язані з надмірним захопленням держави втручанням у приватне підприємництво та не завжди продуманою і доцільною приватизацією.

3. На президентських виборах 1981 р. перемогу здобув Ф. Міттеран завдяки підтримці лівих сил країни, які отримали більшість і в Національних зборах. До новоствореного уряду П’єра Мору а, крім соціалістів, вперше після 1947 р. увійшли й комуністи. Уряд провів націоналізацію дев’яти Найбільших промислових корпорацій і майже всіх банків. Було значно розширено соціальні програми:

• оплачувані відпустки зросли до п’яти тижнів;

• на 19% була підвищена зарплата;

• збільшено грошові виплати інвалідам і людям похилого віку;

• зросли виплати одиноким матерям;

• витрати на охорону материнства зросли в 10 разів.

Ці витрати вимагали значних коштів, що й спричинило велику інфляцію. Уряд соціалістів був змушений припинити виконання соціальних програм, а комуністи у 1984 р. вийшли зі складу уряду.

Новий уряд при президентові-соціалісту сформували праві. Він призупинив проведення реформ, почав денаціоналізацію, підвищувалася роль приватного сектора. Заходи уряду привели до зростання виробництва у промисловості уже в 1986 р.

Значні зміни сталися у зовнішній політиці Франції. Франція Міттерана, налякана радянськими ракетами СС-20, націленими на Західну Європу, та вторгненням СРСР в Афганістан, зблизилася з НАТО.

4. З 1995 р. президентом Франції став Жак Ширак, переобраний на президентських виборах 2002 р.

Наприкінці 90-х pp. у Франції було значне невдоволення такими заходами уряду:

• замороженням програми боротьби з бідністю;

• спробами позбавити державних службовців частини пільг пенсійного забезпечення;

• зростанням безробіття.

У 1997 р. президент розпустив парламент, але на нових парламентських виборах перемогла коаліція лівих сил (соціалістів, комуністів, зелених та ін.). До 2002 р. президент від правих був змушений співпрацювати з парламентом від лівих сил. Новий уряд очолив Л. Жоспен:

• були зменшені витрати на оборону;

• зросли витрати на створення нових робочих місць;

• зменшено податки;

• значна увага приділялася поглибленню інтеграційних процесів у рамках ЄС.

У 2002 р. на президентських виборах у Франції у другий тур вийшли Ж. Ширак та лідер французьких націоналістів (ультраправих) Ле Пен , за якого проголосувала третина виборців. На парламентських виборах 2002 р. перемогу здобула права коаліція “Союз за президентську більшість” (одержали 355 місць із 577 можливих, а ультраправі та ультраліві не пройшли).

5. Сьогоднішня Франція — одна з найбільш економічно розвинених країн світу. Її авторитет у Європі та світі досить значний. Франція залишається в числі провідних держав світу, входить до сімки найрозвиненіших країн. Її частка у світовому промисловому виробництві становить 3%. 60% виробленої промислової продукції споживається всередині країни, а 40% іде на експорт. Добре розвинена атомна енергетика. На 40 АЕС виробляється понад 75% всієї енергії.

6. На сьогодні Франція має добре розвинене сільське господарство, 20% якого теж експортується.

7. Франція — країна з великими демократичними традиціями. Проводить політику, виходячи з реалій світового розвитку, виступає за розширення НАТО за рахунок східноєвропейських країн.

8. Нині Франція Виступає за політичне врегулювання конфлікту на Близькому Сході, поліпшила відносини з Німеччиною та іншими країнами, відіграє значну роль у миротворчих операціях ООН, не підтримала вторгнення американських військ до Іраку.

Відносини України з Францією

27 грудня 1991 р. Франція визнала незалежну Україну.

24 січня 1992 р. Встановила дипломатичні відносини з Україною на рівні посольств. Франція й Україна зацікавилися у взаємній співпраці.

Січень 1997 p.. Офіційний візит президента України Л. Кучми до Франції.

1998 р. Товарообіг між Францією і Україною становив 450 млн доларів.

Вересень 1998 р. Президент Франції Жак Ширак побував в Україні.

Початок 2000 р. Діяло 60 українсько-французьких міжурядових і міжвідомчих угод.

2005 р. Візит урядової делегації України на чолі з Ю. Тимошенко до Франції. Сприяв налагодженню взаємовигідного партнерства між державами та зростанню авторитету України.