Всесвітня історія опорні конспекти 11 клас

Тема 3. КРАЇНИ ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ

Особливості суспільно-політичного та економічного розвитку країн Західної Європи в другій половині XX — на початку XXI ст.

“План Маршалла” та відбудова економіки

“План Маршалла” — це програма відбудови і розвитку господарства країн Західної Європи після Другої світової війни через надання їм економічної допомоги з боку США.

5 червня 1947 р. Ідею плану висунув державний секретар США Дж. Маршалл, виступаючи з програмою проблем післявоєнного відновлення Європи, який передбачав надання фінансової допомоги в розмірі 16 млрд доларів країнам Європи для відновлення їхньої економіки, підтримки торгівлі й промисловості.

З квітня 1948 р. План схвалив конгрес США.

1948-1951 pp. Дія “плану Маршалла”.

З умовами “плану Маршалла” погодились уряди таких країн:

Бельгії, Нідерландів, Люксембургу, Австрії, Франції, Німеччини, Італії, Швейцарії, Португалії, Греції, Туреччини, Великої Британії, Данії, Ісландії, Ірландії, Норвегії, Швеції. 60%коштів отримали: Велика Британія, Франція, Італія, ФРН.

1951 р. “План Маршалла” припинив свою діяльність, його було замінено законом “Про взаємне гарантування безпеки”.

Причини введення в дію “плану Маршалла”.

1. Надзвичайно тяжке становище в Європі після Другої світової війни:

• значно знизився рівень промислового виробництва порівняно з довоєнним;

• гостро не вистачало вугілля, нафти, газу, електроенергії;

• значно скоротилося виробництво харчових продуктів та товарів першої необхідності;

• національні валюти знецінилися;

• панувала інфляція;

• було запроваджено карткову систему;

• зросло безробіття.

2. Загроза комуністичної агресії.

Країни, які прийняли допомогу, повинні були надати відомості про:

• стан своєї економіки;

• втрати в роки війни;

• валютні резерви;

• плани використання допомоги.

Одночасно:

• відмовитися від націоналізації промисловості;

• надати свободу приватному підприємництву;

• зі складу своїх урядів усунути комуністів;

• знизити митні тарифи на імпорт американських товарів;

• обмежити торгівлю з країнами Східної Європи;

• надати можливість підприємницької діяльності в Західній Європі громадянам США.

Джордж Маршалл (1880-1959)

Дж. Маршалл — американський генерал.

1939-1945 pp. — начальник Генштабу США.

1947-1949 pp. — державний секретар США.

1950-1951 pp. — міністр оборони.

Вбачав комуністичну загрозу в Європі й запропонував свій план протидії цьому — так званий “план Маршалла”.

Позиція СРСР

СРСР, а під його тиском і країни Східної Європи відмовились брати участь у “плані Маршалла”, розглядаючи його як механізм втручання у внутрішні справи європейських держав.

1. Це призвело до ізоляції країн Східної та Західної Європи.

2. Було створено у Східній Європі “радянську модель” господарства.

3. Були порушені традиційні напрямки їх економічних зв’язків із країнами Заходу.

Від “плану Маршалла” відмовилася і Фінляндія.

Наслідки дії плану Маршалла

Відбулося швидке відновлення економіки країн Західної Європи на новій науково-технічній основі:

• значно зросло промислове і сільськогосподарське виробництво порівняно з довоєнним рівнем;

• була приборкана інфляція;

• відновлено стабільність національних валют;

• значно зріс життєвий рівень населення.

2. У країнах Західної Європи стабілізувалося внутрішньополітичне становище, було відвернено небезпеку соціальних потрясінь.

3. Поглибилися демократичні перетворення.

4. Посилились інтеграційні процеси в економіці.

5. США посилили своє лідерство в Західній Європі, зміцнили там свою присутність.

6. Посилився економічний, політичний, військовий вплив США в Західній Європі.

7. Одночасно американська присутність у Європі зберегла незалежність і самостійність держав Західної Європи.

8. Здійснення плану призвело до конфронтації і поляризації двох груп країн у світі — капіталістичних і соціалістичних.

Нові риси світового розвитку на сучасному етапі

На сьогодні світова економіка складається як єдина система. Основний зміст сучасної епохи — створення світового співтовариства, здатного успішно і раціонально розв’язувати нагальні проблеми.

Це можливо лише за умов: демократи, ринкової економіки, ефективно регулюючої ролі правової держави, сильної соціальної політики.

Неоднаковий рівень розвитку країн світу

1. Постіндустріальні держави — США, Західна Європа, Японія.

Постіндустріальне суспільство — це таке, в якому перше місце посідають: сфера послуг, наука й освіта, розподіл, використання інформації, панує високий рівень соціального захисту за соціальної нерівності.

Основою постіндустріального суспільства є:

• демократичні ідеї, вільна ринкова економіка;

• політична свобода особи, розвиток новітніх технологій.

2. Нові індустріальні держави — Південна Корея, Тайвань, Гонконг та ін. Це країни ринкової економіки, високого рівня розвитку НТР, освіти, наукомістких галузей виробництва.

3. Країни середнього рівня розвитку:

• країни Південної Європи — Греція, Іспанія, Португалія;

• країни Латинської Америки — Бразилія, Аргентина, Чилі, Мексика;

• Індія — в Азії;

• Єгипет — в Африці.

4. Посткомуністичні країни.

Відсутня соціально орієнтована економіка. Ці країни часто володіють громіздким, далеким від сучасного рівня розвитку промисловим потенціалом.

5. Комуністичні країни — Китай, Куба, Північна Корея. Китай став на шлях ринкових реформ і послаблення держав-ного контролю в економіці. В Північній Кореї, на Кубі значні економічні труднощі.

6. Країни, що розвиваються. Це більшість країн Азії, Африки, Латинської Америки.

У розвитку економіки країн світу велику роль відіграють міжнародні організації.

ГАТТ (Генеральна угода про тарифи та торгівлю), створена 1947 р. Її діяльність спрямована на регулювання світової торгівлі, зниження митних бар’єрів.

МВФ (Міжнародний валютний фонд), створений у 1944 р. Діяльність спрямована на підтримку валютних курсів.

МБРР (Міжнародний банк реконструкції та розвитку), створений 1944 р. Вирішує питання щодо надання країнам позик для економічного розвитку та виходу з економічної кризи.

ЄБРР (Європейський банк реконструкції та розвитку), створений 1990 р. для обслуговування посткомуністичних країн Східної Європи.

Інтеграційні процеси в Європі наприкінці XX — на початку XXI ст.

Інтеграція — зближення, зрощення, з’єднання. Види інтеграцій:

1. Економічна.

2. Політична.

3. Військова.

Економічна інтеграція

Економічна інтеграція — це процес зближення й об’єднання економіки кількох країн.

Економічна інтеграція країн Західної Європи

“План Шумана” — перший крок до економічної інтеграції країн Західної Європи.

Роберт Шуман

(1886-1963)

Прем’єр-міністр Франції в 1947-1948 pp., а в 1948-1953 pp. — міністр закордонних справ. Прихильник західноєвропейської інтеграції. Сприяв створенню європейського об’єднання вугілля й сталі.

1951 р. Створено Європейське об’єднання вугілля і сталі. Угоду підписали шість країн:

Італія, Франція, ФРН, Бельгія, Голландія, Люксембург.

1957 р. Ці країни підписали Римський договір про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС або “Спільний ринок”).

ЄЕС постійно розширювалося:

1973 р. — членами ЄЕС стали Велика Британія, Данія, Ірландія;

1981р. — Греція;

1996 р. — Португалія та Іспанія.

Мета створення ЄЕС

1. Поступово усунути всі обмеження між країнами-учасницями.

2. Створити єдиний економічний простір.

3. Створити умови для вільного пересування осіб, капіталів, послуг.

7 лютого 1992 р. У м. Маастрихт (Нідерланди) 12 країн ЄЕС підписали Договір про Європейський союз (ЄС).

Мета створення ЄС

1. Створити єдиний внутрішній ринок Європи.

2. Сприяти розвиткові науково-технічного прогресу.

3. Об’єднати спільні зусилля країн — членів ЄС.

4. Поглибити суспільний поділ праці.

5. Розвивати міжнародну спеціалізацію та кооперацію.

6. Сприяти конкурентоспроможній протидії щодо економічної експансії США та Японії.

7. Забезпечити охорону навколишнього середовища й соціальний захист європейців.

Організації ЄС

Рада Міністрів — вищий законодавчий орган, забезпечує координацію спільної політики, ухвалює необхідні рішення, керує бюджетом ЄС разом з Європарламентом, укладає міжнародні угоди.

Європарламент — затверджує бюджет ЄС, ухвалює або вносить до нього поправки.

Євросуд — забезпечує єдине застосування і тлумачення прав ЄС на всій його території. Складається з 25 судців і 9 юридичних радників, які призначаються урядами країн терміном на 6 років, незалежні у виконанні своїх обов’язків.

31 січня 1993 р. У межах ЄС почали вільно переміщатися товари, послуги і капітали.

1995 р. Членами ЄС стали Австрія, Швеція, Фінляндія.

Для вступу в ЄС потрібні такі стандарти:

• стабільність державних і громадських інститутів;

• гарантії демократії;

• верховенство закону;

• дотримання прав людини;

• нормально функціонуюча ринкова економіка;

• здатність витримати конкуренцію всередині єдиного ринку;

• відповідність усім критеріям членства.

1 січня 1999 р. 11 країн ЄС (Австрія, Франція, Німеччина, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Ірландія, Іспанія, Італія, Португалія, Фінляндія) запровадили єдину європейську валюту — євро.

2003 р. У Польщі, Угорщині, Чехії, Словаччині, Словенії, Мальті, Литві, Латвії, Естонії були проведені референдуми щодо їх вступу до ЄС, які дали позитивні результати.

Травень 2004 р. Повноправними членами ЄС стали ще десять країн: Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина, Словенія, Литва, Латвія, Естонія, Мальта, Кіпр.

З 2005 року почалися переговори про вступ до ЄС Туреччини і Хорватії.

У 2007 р. намічено прийняти в ЄС Румунію та Болгарію.

1949 р. Було здійснено спробу економічної інтеграції східноєвропейських країн з боку СРСР.

Створено Раду економічної взаємодопомоги (РЕВ).

До складу РЕВ увійшли:

Болгарія, Польща, Румунія, СРСР, Угорщина, Чехо-Словаччина,

Албанія (з 1961 р. перестала брати участь у роботі Ради),

з 1950 р. — НДР,

з 1962 р. — МНР,

з 1972 p. — Республіка Куба.

На засіданнях деяких органів Ради як спостерігачі були присутні представники Демократичної Республіки В’єтнам (ДРВ) та Корейської Народно-Демократичної Республіки (КНДР).

Економічні контакти з РЕВ підгримували Ірак, Іран, Індія, Мексика та інші країни.

РЕВ — це спроба інтегрувати соціалістичні країни Східної Європи. Але вона не вдалася. Фактично була утворена наддержавна економічна структура.

1991 р. РЕВ припинила своє існування.

Висновки

1. Європейська інтеграція у формі ЄС породжена об’єктивними умовами економічного розвитку вільної ринкової економіки.

2. Вона сприяє розвиткові виробництва кожної країни — учасника економічного об’єднання.

3. На сьогодні ЄС об’єднує 25 країн Європи.

4. Нинішній ЄС — це 30% світового внутрішнього продукту та 20% світової торгівлі.

5. Країни Західної Європи будують “держави процвітання”, які базуються на: ліберальній демократії, ринковій економіці, високому рівні соціального захисту, високому життєвому рівні громадян.

Нині у світі діють три потужних регіональних економічних інтеграційних угруповання

1. ЄС.

2. НАФТА — Північноамериканська угода про вільну торгівлю. Об’єднує США, Канаду і Мексику.

Виникла у 1994 р.

З утворенням цього об’єднання північноамериканський континент перетворився на єдиний господарсько-економічний комплекс.

3 . АТЕС — Організація Азійсько-Тихоокеанського економічного співтовариства. Започатковано АТЕС 1989 р.

До нього ввійшли і країни НАФТА. Сьогодні в АТЕС входить понад 20 країн азійсько-тихоокеанського регіону.

У 1998 р. до АТЕС увійшла Росія;

Політична інтеграція

Рада Європи (створена 5 травня 1949 р.) — це міжнародна міжурядова організація, до якої спочатку увійшло 23 країни Європи.

Нині членами Ради Європи є 44 країни Європи.

Мета Ради Європи:

• Захист прав людини.

• Демократизація суспільства.

При Раді Європи діють:

Європейська комісія із прав людини;

Європейський суд з прав людини;

Європейський центр молоді;

Європейський молодіжний фонд;

Інформаційний центр охорони природи.

ОБОЄ (Організація з безпеки та співробітництва в Європі) — створена 1975 р. Виникла як підсумок Наради з питань безпеки і співробітництва в Європі, що відбулася в Гельсинкі 1975 р.

1990 р. Підписано паризьку Хартію для нової Європи, що передбачала зближення Східної й Західної Європи в межах ОБСЄ.

Військова інтеграція

Організація Північноатлантичного пакту (НАТО), створена в 1949 р. Нині виконує оборонну функцію.

1991 р. Була заснована Рада Північноатлантичного співробітництва для взаємодії НАТО з колишніми соціалістичними країнами.

1994 р. На конференції НАТО в Брюсселі було схвалено програму “Партнерство заради миру”, яка передбачала:

• розширення зв’язків у військовій сфері;

• участь у спільних маневрах;

• обмін досвідом;

• взаємні консультації;

• розширення НАТО на Схід.

Негативну позицію щодо розширення НАТО на Схід займає Росія, але не зважаючи на це, розширення НАТО на Схід відбувається.

У 1995 р. членами НАТО стали Польща, Чехія, Угорщина. Згодом — Румунія, Словенія, Литва, Латвія, Естонія.

Висновки

1. Процес створення єдиної Європи є динамічним, але водночас суперечливим.

2. Формування системи колективної безпеки у Європі дає змогу людству оптимістично дивитися у майбутнє.

Участь України в інтеграційних процесах Європи

Після проголошення незалежності Україна виявила бажання й інтерес до рівноправного входження до загальноєвропейського процесу.

1992 р. Україна стала членом Міжнародного валютного фонду, одержує іноземні кредити для розвитку промисловості.

1992 р. Україна приєдналася до Європейського банку реконструкції та розвитку.

1992 р. Україна стала одним із співзасновників Парламентської Асамблеї Чорноморського економічного співтовариства, а 1998 р. підписала Декларацію Чорноморського економічного співтовариства. Ця Організація набула статусу міжнародної економічної регіональної організації.

1994 р. Підписано угоду про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС. Ця угода набула чинності 1 березня 1998 р. після завершення процесу ратифікації, в якій взяли участь Верховна Рада України, Європейський парламент, парламент 15 держав — членів ЄС на той час. Ця угода свідчить про спільні наміри ЄС та України сприяти розвиткові взаємовигідних відносин.

11 грудня 1999 р. На Хельсінському саміті Європейської Ради прийнято «Спільну стратегію ЄС щодо України», яка визначила такі пріоритетні сфери:

• Підтримка й забезпечення стабільності та безпеки в Україні.

• Використання транзитних можливостей України в сфері транспорту та енергетики.

• Підтримка в Україні економічної реформи, створення сприятливих умов для доступу ЄС до українського ринку.

• Збільшення інвестицій ЄС в Україну.

• Безпека кордонів України, стримування нелегальної міграції через Україну до ЄС.

• Забезпечення закриття ЧАЕС, дотримання Україною стандартів ядерної безпеки та охорони навколишнього середовища.

На сьогодні протяжність спільного кордону з ЄС становить 777 км, а в 2007p., коли до ЄС увійде Румунія, загальний кордон нашої країни з ЄС матиме довжину майже 1,4 тис. кілометрів.

Економічному співробітництву з ЄС заважає:

• антидемпінгове розслідування у ставленні до України;

• надто повільне проведення в Україні економічних реформ;

• недостатній рівень розвитку демократизації країни.

Втім ситуація змінюється з перемогою на президентських виборах В. Ющенка.

Листопад 1995 р. Україна стала 37-м повноправним членом Ради Європи, що забезпечило їй допомогу у проведенні реформ.

Вступ України до цієї організації означає:

• визнання авторитету України;

• право входження в усі європейські структури;

• поглиблення демократичних перетворень;

• участь у виробленні спільної політики.

1996 р. Україна стала членом Центральної Європейської ініціативи, яка об’єднує 15 держав Центральної та Східної Європи. Ця організація сприяє розширенню співробітництва у сфері транспорту, зв’язку, енергетики, економічної безпеки, культури.

Липень 1997 р. Укладено угоду в Мадриді “Україна — НАТО”. З НАТО — військове співробітництво в рамках програми “Партнерство заради миру”. Згідно з цією програмою:

• проводилося спільне навчання “Щит миру — 2000”;

• створено міжнародний центр підготовки миротворчих сил на базі Яворівського полігону.

Україна співпрацює з ОБСЄ (Організацією з безпеки і співробітництва в Європі).

Делегація України брала участь у роботі 5-ї сесії парламентерської асамблеї цієї організації, яка обговорювала модель загальноєвропейської безпеки на XXI ст. Україна виступила з ініціативою створення без’ядерної зони у Східній і Центральній Європі.

Україна бере активну участь у миротворчих акціях ООН.

Висновки

1. Здійснення зовнішньополітичного курсу України покликане зробити все для того, щоб Україну сприймали на міжнародній арені як бажаного партнера, як демократичну, правову державу з ринковою економікою.

2. Після перемоги на президентських виборах В. Ющенка Україна, як європейська держава, визначила свій стратегічний курс на інтеграцію і входження в європейські структури.