Історія України опорні конспекти 11 клас

Політика «прискорення» та її наслідки в Україні

Прискорення — це політика, яка передбачає розроблення

довготривалих заходів, спрямованих на прискорений соціально-

економічний розвиток країни, широке впровадження досягнень НТР,

реорганізацію управлінської структури, пріоритетний розвиток

машинобудування, на основі чого вирішити традиційні соціальні

проблеми — житлову, продовольчу, забезпечення населення товарами

повсякденного вжитку тощо.

Квітень 1985 р. Пленум ЦК КПРС. Проголошено курс на «прискорення

соціально-економічного розвитку радянського суспільства».

Заходи щодо здійснення прискорення

1. Впровадження досягнень НТР.

2. До 2000 р. створити виробничий потенціал, що дорівнював би створеному за попередні 70 років.

3. Реорганізація управління виробництвом, активізація людського чинника.

4. Підвищення продуктивності праці.

5. Пріоритетний розвиток машинобудування і його технічне переозброєння.

6. Посилення відповідальності керівників усіх рівнів.

7. Виправлення окремих деформацій в економіці.

8. Удосконалення планування і зміцнення дисципліни.

9. Посилення управління господарським механізмом.

10. На основі прискорення вирішити соціальні проблеми — житлову.

5. продовольчу, забезпечення населення товарами повсякденного вжитку.

Відбувалися численні всесоюзні та всеукраїнські наради, збори трудових колективів, мітинги, на яких схвалювався курс квітневого (1985 р.) пленуму ЦК КПРС, давалися рекомендації щодо науково-технічного прогресу, впровадження нових методів господарювання і посилення їхнього впливу на прискорення науково-технічного прогресу.

1986 р. XXVII з’їзд КПРС, який підтвердив курс на прискорення.

Ставилося завдання за три п’ятирічки створити виробничий потенціал, що приблизно дорівнював би вже накопиченому за роки радянської влади. Подвоєння національного доходу передбачалося забезпечити завдяки підвищенню продуктивності праці у 2,3-2,5 рази.

Висновки

1. Гасло «прискорення» залишилося лише гаслом, бо реальної обґрунтованої програми керівництво Комуністичної партії не розробило.

2. Започаткована «стратегія прискорення» на практиці не здійснювалася, а виявилася лише пропагандистським закликом.

3. Політика «прискорення» не була нічим обґрунтована, передбачала без суттєвих змін у системі виробничих відносин, без змін форм власності й політичного устрою до 2000 р. здійснити значне економічне зростання і розв’язати всі соціальні проблеми радянського суспільства: продовольчу, житлову, забезпечення населення товарами повсякденного попиту, ліквідацію черг і дефіциту.

4. «Прискорення» не могло дати відчутних результатів без «розкріпачення» особистої ініціативи виробника, без перебудови економіки на ринкових засадах.