Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Історія України опорні конспекти 11 клас

ДІЯЧІ ОПОЗИЦІЙНОГО НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ УКРАЇНИ В 60-Х — НА ПОЧАТКУ 70-Х РОКІВ

В’ячеслав Чорновіл (1937-1999)

Журналіст, критик і літературознавець. Народився в с. Єрки Звенигородського району Черкаської області у вчительській родині. Родину переслідував комуністичний режим. У 1937 р. був заарештований і загинув у в’язниці рідний брат батька В. Чорновола. Зазнавав переслідувань і його батько.

У 1955 р. закінчив з золотою медаллю середню школу в с. Вільхівці, куди переїхали батьки, вступив на факультет журналістики Київського університету ім. Т. Шевченка, який закінчив з відзнакою у 1960 р.

Працював за фахом і водночас виконував комсомольську роботу. Він гостро відчував несправедливість, порушення прав людини в СРСР. Опозиційні настрої 60-х років молодий журналіст В. Чорновіл талановито відобразив у збірці «Правосуддя чи рецидиви терору», яка вийшла 1966р. За її написання та за відмову свідчити на процесі проти братів Горинів, М.Осадчого та М. Зварича його 8 липня 1966 р. засудили до трьох місяців примусової праці. Але він не покаявся і вже у квітні 1967 р. підготував збірку документів «Лихо з розуму» про 20 засуджених дисидентів. В.Чорновіл стверджував, що людей судили за власну думку, за слово, за прагнення до пізнання, за свої переконання. Цю книгу було удостоєно премії міжнародної журналістики. Його заарештували, а 15 листопада 1967 р. засудили до 3 років тюрми суворого режиму.

У 1970 р. В. Чорновіл повернувся з тюрми і відновив активну правозахисну діяльність, розпочавши у Львові нелегальне видання журналу «Український вісник», який став трибуною дисидентського і правозахисного руху в Україні. У 1970-1972 рр. вийшло шість випусків журналу, де розкривалася правда про радянську дійсність, порушення свободи слова, прав людини, репресії в Україні. Випуск цього журналу призвів до чергового арешту В. Чорновола в 1972 р.

У 1972 р. В.Чорновіл одержав почесне членство в міжнародній організації письменників у голландському осередку.

У 1975 р. В. Чорновіл звернувся до президента США Д. Форда з повідомленнями про порушення прав людини в СРСР.

У 1980 р. В. Чорновола знову було ув’язнено за «антирадянську агітацію і пропаганду». У таборах В. Чорновіл не корився. У нелюдських умовах продовжував боротьбу за свої ідеали, проводив масові акти громадської непокори. «Табірним генералом» називали його в’язні.

Активну діяльність проводив В. Чорновіл у роки «перебудови». 5 серпня 1987 р. він написав відкритого листа М. Горбачову, обстоюючи право на існування легальної опозиції, вимагав звільнення всіх політичних в’язнів, докорінної перебудови національної політики, виступав проти русифікації, обстоював право правдивого висвітлення історії України. Водночас він поінформував генсека про відновлення видання «Українського вісника», випуск якого був відновлений у серпні 1987 р. Активну роль у його випуску відігравали В. Чорновіл, І.Гель, М. Горинь та інші.

Окрім журналу, який виходив накладом кілька сотень примірників, редколегія «Українського вісника» один — два рази на місяць видавала «УВ-експрес», яких випускалося до тисячі примірників. Це були невеличкі видання, що висвітлювали актуальні питання суспільних подій того часу.

6 вересня 1987 р. було оголошено заяву про створення Української ініціативної групи за звільнення в’язнів сумління. До неї увійшли В. Чорновіл, М. Горинь, С. Хмара. Група звернулася до уряду СРСР із вимогою звільнити й реабілітувати всіх політичних в’язнів, вилучити з Кримінального кодексу УРСР антиконституційні статті та повернути в Україну тіла політичних в’язнів, які загинули в концтаборах.

Наприкінці 1987 р. проти активних правозахисників, зокрема й проти В. Чорновола, органами КДБ та компартійними працівниками було розгорнуто кампанію «всенародного обурення діями відщепенців, злісних наклепників» і «засудження їх діяльності».

На захист В. Чорновола і М. Гориня в січні 1988 р. до правлячих кіл СРСР було послано звернення, під яким поставили свої підписи кілька тисяч осіб.

Український правозахисний рух прагнув установити зв’язки з правозахисниками, які діяли по всій території СРСР. 11-14 січня 1988 р. в Єревані відбулася нарада представників вірменського, грузинського та українського підкомітетів Міжнаціонального комітету захисту політичних в’язнів, у якій взяв участь і В. Чорновіл.

У червні — липні 1988 р. В. Чорновіл був серед організаторів несанкціонованих мітингів у Львові, в яких взяли участь десятки тисяч людей.

4 березня 1990 р. обраний депутатом Верховної Ради України й Львівської обласної ради. З квітня 1990 р. до квітня 1992 р. — голова Львівської обласної ради й облвиконкому.

Був кандидатом у Президенти України від Руху, одержав кожний четвертий голос в Україні, повністю перемігши в Тернопільській, Львівській, Івано-Франківській областях і в багатьох районах, містах і селах інших областей України.

З грудня 1992 р. — голова Народного руху України.

Лауреат Державної премії ім. Тараса Шевченка, учасник багатьох міжнародних конференцій, конгресів, семінарів, член Української всесвітньої координаційної ради, член парламентської Асамблеї Ради Європи.

У 1998 р. В. Чорновола втретє обирають народним депутатом України. Він послідовно відстоював і захищав інтереси своїх виборців, доклавши багато зусиль для консолідації Руху, всіх національно-демократичних сил України.

Видатний політик загинув у автокатастрофі 25 березня 1999 р.