Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Історія України опорні конспекти 11 клас

ДІЯЧІ ОПОЗИЦІЙНОГО НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ УКРАЇНИ В 60-Х — НА ПОЧАТКУ 70-Х РОКІВ

Олекса Тихий (1927-1984)

Сільський учитель і письменник.

Народився 1927 р. на Донеччині. Навчався у транспортному і сільськогосподарському інститутах, працював на будівництві у Златоусті, закінчив заочно філософський факультет Московського державного університету, після чого працював завідувачем навчальної частини Олексіїво-Дружківської середньої школи робітничої молоді.

Неодноразово виступав із критикою радянської колгоспно-радгоспної системи.

На початку 1957 р. написав заяву до голови президії Верховної Ради УРСР із протестом проти введення Радянським Союзом своїх військ до Угорщини в 1956 р. Висловлювався про право націй на самовизначення, про право людини на свободу слова.

У 1957 р. заарештований і засуджений на 7 років тюрми. Покарання відбував у тюрмах Мордовії.

Відбувши семирічний термін ув’язнення, 1964 р. повернувся на Донеччину. Вчителювати йому не дозволили. Поселився на хуторі Їжівці Костянтинівського району, завів пасіку, працював на заводі вогнетривкої цегли. Написав «Роздуми про українську мову і культуру в Донецькій області».

Згодом знову був заарештований за «антирадянську пропаганду і наклепи на радянську дійсність». Після звільнення — знов арешт за те, що 1976 р. став одним із співзасновників Української Гельсінської спілки. Його було засуджено на 15 років: 10 років ув’язнення в особливо суворих умовах та 5 років заслання.

Олекса Тихий — людина великої сили волі та непереможного духу, чесний, порядний, справжній син України, її нескорена совість. Він насмілився сказати слово правди і за це неодноразово опинявся за ґратами. Тяжко хворів після операції шлунку, зазнавав страшних мук, бо лікарів до нього не пускали, але не корився долі. Волелюбна душа Олекси Тихого не мирилася з несправедливістю. Протестуючи проти жорстоких табірних умов, у грудні 1979 р. він намагався спалити себе.

Помер у Пермській тюрмі у травні 1984 р.

У 1989 р. перепохований на Байковому цвинтарі в Києві.