Ваша електронна бібліотека

Про історію України та всесвітню історію

Історія України опорні конспекти 11 клас

ДІЯЧІ ОПОЗИЦІЙНОГО НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ УКРАЇНИ В 60-Х — НА ПОЧАТКУ 70-Х РОКІВ

Василь Стус (1938-1985)

Василь Семенович Стус — мужня людина, патріот, нескорений борець за свободу і щастя, уособив найшляхетніші риси української людини, українського поета XX ст. Виступав за ідеали добра, правди, честі, порядності, людяності, казав і писав те, що думав.

Народився у с. Рахівці на Вінниччині 6 січня 1938 р. в селянській родині. Закінчив українське відділення історико-філологічного факультету Донецького державного педагогічного інституту.

Якийсь час вчителював на Кіровоградщині, потім — служба в рядах Радянської армії.

У 1961-1963 рр. учителював у Горлівці, з березня 1963 р. працював літературним редактором однієї з газет у Донецьку. Того самого року вступив до аспірантури Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН України за спеціальністю «Теорія літератури».

В. Стус любив життя, свій рідний край, свою мову, свою культуру. Багато працював над собою, захоплювався українською та світовою класикою, писав вірші. Радянська дійсність важким тягарем давила на В. Стуса, породжуючи напружені роздуми про національне становище України, долю свого народу, свою власну долю. Він вірив у відродження України, відродження свого народу, його культури, традицій і його самоствердження.

У вересні 1965 р. у кінотеатрі «Україна» відбулася прем’єра фільму «Тіні забутих предків» С. Параджанова, перед початком показу якого Василь Стус зі сцени запропонував присутнім підвестись і в такий спосіб виразити протест проти несправедливих політичних арештів української інтелігенції, за що його виключено з аспірантури.

В. Стус влаштовувався на будь-яку роботу, але його скрізь звільняли (працював робітником метро, кочегаром в історичному архіві тощо). У 1970 р. за кордоном вийшла збірка поезій В. Стуса «Зимові дерева».

7 вересня 1972 р. Василя Стуса було засуджено до 5 років таборів і 3 роки заслання за «систематичне виготовлення, збереження й розповсюдження антирадянських і антинаклепницьких документів, що паплюжать радянський державний і суспільний лад, за антирадянську агітацію».

Покарання відбував в одному з мордовських таборів суворого режиму, заслання — в Магаданській області. Восени 1975 р. В. Стус написав заяву «Я обвинувачую», в якій зазначив, що під час обшуку в 1972 р. органи КДБ вилучили у нього майже все, що він написав за останні 15 років.

Тернистим, тяжким, болісним був шлях великого поета, пронизаний устремлінням засуджених прорватися крізь грати до омріяної волі.

Справжнього громадянського звучання була сповнена поетична творчість В. Стуса.

Поезія В. Стуса — це історія поневірянь, тяжких мук, страждань, дорога болю, а водночас — віри й надії у свою правоту, справедливість, краще майбутнє України. Не скорилася душа стійкого поета і він в умовах таборів писав:

«Як добре те, що смерті не боюсь я,

І не питаю, чи тяжкий мій хрест.

Що вам, лукаві судді, не клонюся

В передчутті недослідимих верств».

У 1976 р. тюремна адміністрація знищила 600 поезій В. Стуса, написаних протягом років тюремного життя. А він знову і знову писав вірші, пройняті вірою в майбутнє. Він вірив, шо повернеться до свого народу дорогою вдячної пам’яті всіх чесних порядних людей України, своїми віршами, які знайдуть свого читача:

«Народе мій, до тебе я ще верну.

Як син, тобі доземно уклонюсь».

В. Стус переконаний, що жив і працював за високими моральними принципами.

«Жив і любив і не набрався скверни,

Зненависті, прокльону, каяття».

2 жовтня 1980 р. судова колегія у кримінальних справах Київського міського суду оголосила новий вирок — 10 років позбавлення волі і 5 років заслання за «антирадянську пропаганду та агітацію».

У 1982 р. на міжнародному фестивалі поезії в Голландії нагороду «Інтернаціональна поезія» було присуджено українському поету Василеві Стусу за його поетичний талант. Василь Стус у той час перебував у таборах.

Не зламалася душа стійкого поета, не корився долі, поводив себе незалежно, не пристосовувався, не підлабузнював, ні на кого не доносив, проявляв велику силу волі, неабияку мужність і національну гідність, за що цілий рік просидів у камері-одиночці (з 1982 по 1983 рік ).

У ніч проти 4 вересня 1985 р. В. Стус помер у холодному карцері, куди його помістили хворого, виснаженого. Ним керувало високе почуття патріотизму, примушувало його вірно служити своєму народові, Україні, за що було відібрано у нього найдорожче — життя.

Поет повернувся до нас, посівши дуже високе місце в українській літературі. Пророчі слова великого поета:

«Щедрує нам безсмертя щедрий вечір

в новій Вітчизні».

Його життя було коротким, тернистим, трагічним і справедливим, яскравим, людяним.

16 листопада 1989 р. відбулося перепоховання Василя Стуса з Чусового Пермської області на Байковому цвинтарі в Києві, яке перетворилося на величезну політичну маніфестацію, на демонстрацію піднесення національної самосвідомості українського народу.

Це було остаточне повернення В. Стуса в Україну.

В. Стус віддав своє життя за кращу долю рідної України.

З проголошенням незалежності України відкрилися широкі можливості познайомитися з творчим доробком великого поета.

Нині поезія В. Стуса міцно увійшла в літературне життя, його творчість вивчають у школі, вищих навчальних закладах України, читають мільйони українців. Ми віддаємо шану справжньому синові України, великому патріотові, схиляємо голову перед стійкістю переконань поета, який присвятив життя боротьбі за світлі ідеали і встановлення справедливості. Посмертним виданням В. Стуса в Україні є збірка «Дорогою болю», за яку 1990 р. йому посмертно присуджено Державну премію. Його твори перекладено англійською, німецькою, російською та іншими мовами світу.