Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Історія України опорні конспекти 11 клас

ДІЯЧІ ОПОЗИЦІЙНОГО НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ УКРАЇНИ В 60-Х — НА ПОЧАТКУ 70-Х РОКІВ

Микола Руденко (1920-2004)

Талановитий письменник, поет і публіцист, учасник Великої Вітчизняної війни, політпрацівник, деякий час очолював партійну організацію Спілки письменників України. Працював редактором відділу поезії у видавництві «Радянський письменник», а в 1947- 1950 роках — редактором журналу «Дніпро». Нагороджений орденами та медалями СРСР.

Народився 1920 р. в с. Юр’ївці на Луганщині в родині шахтаря. Навчався на філологічному факультеті Київського університету. Захопився літературною діяльністю, писав вірші, романи, повісті, публіцистичні статті.

Написав романи «Вітер в обличчя», «Остання шабля», фантастичні повісті «Чарівний бумеранг», «Народжені блискавкою», трагедію «На дні морському».

XX з’їзд став поворотним у його житті. Повірив у «відлигу», «лібералізацію» радянської дійсності, виступив з гострою критикою радянського способу життя.

Наприкінці 60-х років вийшли три збірки поезій М. Руденка: «Всесвіт у тобі», «Сто світил», «Оновлення». Написав поему «Хрест» про голод 1933 р. в Україні.

Ці твори М. Руденка було заборонено. Його виключили з партії, зі Спілки письменників України, заарештували, помістили в психіатричну лікарню, де він написав цикл віршів «Я вільний».

Роман М. Руденка «Орлова балка» потрапив за кордон. У цьому творі він змалював тогочасну Україну, опозиційну молодь 60-70-х років.

У 1972 р. одержав почесне членство в Міжнародній організації письменників у французькому та японському осередках.

У 1976 р. очолив утворену в Києві групу сприяння виконанню гельсінських угод, або Українську Гельсінську спілку, за що у 1977 р. був засуджений на 12 років позбавлення волі (7 років ув’язнення і 5 років заслання). Відбував покарання в мордовських таборах. В ув’язненні написав збірки лірики «Прозріння» і «За ґратами». У вірші-зверненні до Т. Шевченка він писав:

«Сідай, Тарасе. В нас єдина мати —

Земля побоїщ, гроз і лихоліть.

Зустрілись ми у темнім казематі,

Де часу досить, щоб поговорить».

Репресії проти правозахисного руху не вщухали до середини 80-х років, хоча в декларації спілки проголошувалося, що вона керується не політичними мотивами, а має на меті ознайомити світову громадськість із порушеннями прав людини в Україні.

Під тиском громадськості був звільнений у 1988 р. та емігрував за кордон. У 1992 р. повернувся в Україну. Помер 1 квітня 2004 року.