Ваша електронна бібліотека

По історії України та всесвітній історії

Історія України опорні конспекти 11 клас

Суперечливі тенденції в розвитку українського мистецтва

Образотворче мистецтво

1. Основною темою образотворчого мистецтва був героїзм народу у війні та в роки відбудови, звеличення праці трударів колгоспних полів і великих будов тощо.

2. Розвивалася радянська школа живопису. Кращі художні полотна, навіть в умовах тоталітарного режиму, сприяли формуванню естетичних смаків народу, допомагали збереженню народних традицій, загальнолюдських цінностей.

3. Плідно в цей час працювали художники М. Божій, В. Касіян, О.Лопухов, В. Бородай, М. Дерегус, В. Чеканюк тощо.

4. Розвивалася українська школа живопису, представниками якої були М.Дерегус, Т. Яблонська, В. Шаталін та інші.

5. З'явилися справжні твори монументального мистецтва (пам'ятник Лесі Українці, музей В. Леніна, обеліск місту-герою Києву, пам’ятний знак на честь заснування Києва, пам’ятник Т. Шевченкові в Москві).

6. Образотворче мистецтво перебувало під тиском тоталітарного режиму. Митців привчали мислити не стільки художніми образами, скільки ідеологічними догмами, що значно деформувало мистецтво.

7. Новаторством, високим професіоналізмом, оригінальністю славилися твори А. Горської, Л. Семикіної, О. Заливахи та багатьох інших, які зазнавали переслідувань з боку тоталітарної системи.

8. Відомим скульптором, живописцем, графіком, етнографом, збирачем творів народного мистецтва був Іван Гончар. Він — автор пам’ятників Максиму Горькому в Ялті, Тарасу Шевченкові в Яготині, народній художниці Катерині Білокур у с. Богданівка на Київщині. Але великого майстра переслідувала тогочасна система. Йому чіпляли ярлик «буржуазного націоналіста», «відщепенця» тощо.

9. Композицію скульптурних рельєфів «Стіна пам’яті» художників А.Рибачук і В. Мельниченка на Байковій горі в Києві було знищено.

Музика

1. У нелегких умовах русифікації зуміли зберегти національний дух і високий творчий потенціал заслужений державний хор Вірьовки, творче об’єднання «Трембіта», академічна, хорова капела «Думка», заслужений ансамбль танцю УРСР ім. Г. Вірського.

2. Плідна праця композиторів П. Майбороди, О. Білаша, І. Шамо, С.Сабадаша.

3. Внеском у скарбницю музичного мистецтва були опери Г. Майбороди і В. Губенка, симфонії В. Корейка і А. Штогаренка, кантати В.Рождественського і А. Філіпенка.

4. Заслуженою славою користувалися оперні театри Києва, Львова, Харкова, Дніпропетровська, Донецька.

5. Розквітнув талант окремих співаків: Євгенії Мірошниченко, Дмитра Гнатюка, Анатолія Солов’яненка та інших.

6. У 1980-1982 рр. вперше за довгі роки Державний академічний оперний театр України брав участь у знаменитому Вестбаденському фестивалі. Світ захоплювався українською музикою, її виконавцями, постановою опери «Тарас Бульба» М. Лисенка.

7. У 1979 р. трагічно загинув талановитий композитор, автор пісень «Червона рута», «Водограй», «Я піду в далекі гори» та інші В. Івасюк. Пісня В. Івасюка «Червона рута» з 1989 р. дала назву фестивалю української пісні та музики, який щорічно проводиться в різних містах України.

8. Широкою популярністю користувалися виконавці естрадної пісні Софія Ротару, В. Зінкевич, Н. Яремчук та інші.

9. У 1971 р. було заборонено етнографічний ансамбль «Гомін», а його керівника Л. Ященка вигнали зі Спілки композиторів України.

10. Було офіційно заборонено трансляцію по радіо й телебаченню українських обрядових пісень, колядок тощо.

Кінематограф

1. Кіномитці мали в своєму розпорядженні непогану матеріальну базу. В Україні діяли три кіностудії — Київська ім. О. Довженка, Одеська та Ялтинська.

2. Постійно зростала кількість кінотеатрів.

3. Формувалося українське поетичне кіно:

«Кам’яний хрест» (реж. Л. Осика),

«Криниця для спраглих» (реж. Ю. Іллєнко),

«Білий птах з чорною ознакою» і «Вавилон XX»

(реж. І. Миколайчук),

«Тіні забутих предків» (реж. С. Параджанов).

4. Переслідувань і репресій зазнали С. Параджанов, Л. Осика, Ю. Іллєнко та інші.

5. Створено визначні фільми: «В бій ідуть тільки старики», «Ати-бати йшли солдати» режисера Л. Бикова, «Високий перевал» В. Денисенка та інші.

6. Фільм «Тіні забутих предків» С. Параджанова побачив світ в 1964 році, але протягом 20 років не згадувався жодним словом.

7. У той час майже не знімалися фільми українською мовою.

8. Фільми українських кіностудій допускали до кінопрокату лише після затвердження їх у Москві.

9. З’явилися фільми за сценаріями І. Драча та Ю. Іллєнка «Криниця для спраглих», «Вечір на Івана Купала» та інші, які на екран так і не потрапили.

10. За гратами в’язниці опинився кінематографіст і письменник Г.Снігірьов — один із тих, хто в 70-ті роки виступав за оновлення суспільства.

Театр

1. Збільшилася кількість театрів (за 1965-1985 рр. — з 61 до 89), зокрема дитячих та юного глядача — більш як удвічі.

2. В Україні діяло 286 народних самодіяльних театрів.

3. Заслуженою любов’ю користувалися такі майстри сцени, як Н.Ужвій, О. Кусенко, В. Дальський, В. Добровольський, А. Роговцева та інші.

4. Новаторство в театральному житті суворо перевіряли згори. Було заборонено п’єси, які викривали хиби політичного ладу.

5. Український театр дедалі більше втрачав свій національний колорит, із нього вилучали українську мову. Українськими залишилося лише 30% театрів республіки.

6. В Одесі з шести театрів лише один залишався українським, у Києві з семи театрів статус українського зберіг лише драматичний театр імені Івана Франка, а один був «змішаний» з російсько-українським репертуаром; із семи театрів юного глядача лише львівський був українським.

Висновки

1. Загальна соціально-економічна і політична криза в суспільстві справила негативний вплив на розвиток культури.

2. Поряд із досягненнями в літературі та мистецтві мали місце деформації, що зумовлювалися негативними процесами в усьому житті суспільства.

3. Офіційними виконавцями волі партії були відповідні громадські організації — спілки письменників, художників, композиторів тощо.

4. Партія уважно стежила за творчістю і настроями митців. Проявом цього були численні партійні постанови з питань літератури і мистецтва.

5. Січень 1973 р. Постанова ЦК КПРС «Про літературно-мистецьку критику», що вимагала від діячів мистецтва більшої активності у слідуванні ідеологічним настановам партії.

6. Кращі представники української літератури і мистецтва зробили значний вклад у розвиток світової культури.